КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
N 2-зп, від 23 червня 1997 року
м.Київ

Рішення Конституційного Суду України
у справі щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV
Закону України "Про Конституційний Суд України"
стосовно правових актів органів Верховної Ради України
(справа про акти органів Верховної Ради України)

Справа N 3/35-313

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Розенка Віталія Івановича - головуючого,

Вознюка Володимира Денисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Яценка Станіслава Сергійовича

за участю представника суб'єкта права на конституційне подання - народних депутатів України - Шишкіна Віктора Івановича та представника від Верховної Ради України Селіванова Анатолія Олександровича, керуючись статтею 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), пунктом 1 статті 1З, статтями 40, 51 та 65 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР ), розглянув на пленарному засіданні справу про віднесення до юрисдикції Конституційного Суду України питання про відповідність Конституції України (конституційність) правових актів органів Верховної Ради України, прийнятих до набуття чинності Конституцією України.

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39 та 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно з частиною першою статті 71 і статтею 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" стала наявність спору стосовно поширення юрисдикції Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів, прийнятих до набуття чинності Конституцією України, на правові акти органів Верховної Ради України.

Суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати України вважає, що пункт 1 статті 150 Конституції України містить вичерпний перелік органів, правові акти яких можуть бути предметом розгляду Конституційного Суду, зокрема вказує на Верховну Раду України як на орган, в якому репрезентовані всі народні депутати України, тоді як у підпункті 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" безпідставно допущено розширювальне тлумачення зазначеної статті Конституції шляхом вказівки не лише на Верховну Раду України, але й на її органи, у зв'язку з чим і просить визнати неконституційним це положення (словосполучення "її органів") підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України", прийнятого Верховною Радою України 16 жовтня 1996 року за N 422/96-ВР.

У поясненні Голови Верховної Ради України Мороза О.О. міститься твердження про те, що у пункті 1 частини першої статті 150 Конституції України терміном "інших правових актів Верховної Ради України" охоплюються й акти Президії Верховної Ради України, оскільки до 1992 року Президія Верховної Ради як підзвітний їй орган виконувала окремі повноваження Верховної Ради, в тому числі у міжсесійний період, у разі необхідності, видавала укази, якими вносилися зміни і доповнення в чинні законодавчі акти України, з обов'язковим поданням таких указів на затвердження чергової сесії Верховної Ради (за станом на 28 червня 1996 року не затверджено Верховною Радою України дванадцять таких указів); Президія Верховної Ради приймала також і постанови, в тому числі нормативного характеру. Тобто, Президією Верховної Ради України фактично були прийняті рішення з питань, які за Конституцією України віднесені до компетенції Верховної Ради України.

Заслухавши суддю-доповідача Яценка С.С., пояснення представника суб'єкта права на конституційне подання Шишкіна В.I. та представника Верховної Ради України Селіванова А. О., проаналізувавши зібрані по справі матеріали, Конституційний Суд України

установив:

1. Пункт 1 статті 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ) відносить до повноважень Конституційного Суду України вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Підпункт 2 пункту 3 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) юрисдикцію Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції України (конституційність) поширює на закони України та інші правові акти Верховної Ради України, її органів, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, прийняті до набуття чинності Конституцією України.

Поширення юрисдикції Конституційного Суду України на закони та інші правові акти, прийняті до набуття чинності Конституцією України (28 червня 1996 року), в принципі узгоджується з пунктом 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України: "Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України".

На підставі зазначеного пункту перехідних положень Конституції України правомірним є поширення юрисдикції Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції України правових актів, прийнятих до набуття чинності Конституцією України, тільки на нормативні правові акти, враховуючи, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

2. Конституція України 1978 року ( 888-09 ) передбачала функціонування постійно діючого органу Верховної Ради України - Президії Верховної Ради України (на відміну від чинної Конституції України), а також постійних комісій Верховної Ради України та інших її органів.

До внесення змін і доповнень до Конституції України 1978 року Законом України від 14 лютого 1992 року ( 2113-12 ), яким Верховна Рада України конституювалась як єдиний орган законодавчої влади в Україні, а Президент України як глава держави і глава виконавчої влади, Президія Верховної Ради здійснювала у визначених Конституцією межах функції вищого, після Верховної Ради, органу державної влади в республіці, зокрема, в міжсесійний період у разі необхідності видавала укази, якими вносились зміни і доповнення до законодавчих актів з наступним їх затвердженням на пленарному засіданні Верховної Ради. Нормативні акти Президії Верховної Ради України мали вищу юридичну силу по відношенню до підзаконних актів. На сьогоднішній день діють окремі укази Президії Верховної Ради, не затверджені Верховною Радою України, якими внесено зміни і доповнення до законів України. Нормативні акти Президії Верховної Ради України повинні відповідати Конституції України, зокрема принципам і нормам стосовно прав і свобод людини та громадянина.

3. Стаття 124 Конституції України поширила юрисдикцію судів на всі правовідносини, які виникають у державі, й закріпила положення, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції (стаття 14 Закону України "Про Конституційний Суд України"). Відповідно до пункту I розділу XV "Перехідні положення" Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією України, не повинні суперечити Конституції України, а отже, можуть перевірятися на предмет їх конституційності.

До числа таких нормативних актів належать, зокрема, нормативні акти Президії Верховної Ради України. В силу їх специфічного місця в ієрархії нормативних актів України, що в свою чергу випливає з особливого статусу Президії Верховної Ради України в системі органів державної влади України до 14 лютого 1992 року, питання про відповідність цих нормативних актів чинній Конституції України належить до компетенції Конституційного Суду України, а не судів загальної юрисдикції.

На основі викладеного та керуючись статтями 147, 150 та 152 Конституції України, статтями 61, 63, 65, 67, 69, 73 та 77 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

1. Визнати положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Конституційний Суд України" в частині віднесення до юрисдикції Конституційного Суду України питань про відповідність Конституції України (конституційність) правових актів органів Верховної Ради України таким, що не відповідає Конституції України, крім нормативних актів Президії Верховної Ради України, прийнятих до набуття чинності Конституцією України.

2. Положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України", в частині, що визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.