КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 червня 2001 року Справа N 1-1/2001
м. Київ

Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням 62 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) окремих положень
статті 11 Закону України "Про зв'язок" та окремих
положень статті 4 Закону України "Про підприємництво"
(справа про виплату і доставку пенсій та грошової
допомоги)

N 10-рп/2001

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, суддя-доповідач,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Яценка Станіслава Сергійовича,

розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) окремих положень статті 11 Закону України "Про зв'язок" від 16 травня 1995 року N 160/95-ВР з наступними змінами (Відомості Верховної Ради України, 1995, N 20, ст. 143; 2000, N 36, ст. 341) та окремих положень статті 4 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року N 698-XII з наступними змінами (Відомості Верховної Ради України, 1991, N 14, ст. 168; 1997, N 9, ст. 71; 1998, N 17, ст. 80; 2000, N 36, ст. 299).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання народних депутатів України щодо конституційності окремих положень статті 11 Закону України "Про зв'язок" та окремих положень статті 4 Закону України "Про підприємництво" про встановлення порядку виплати та доставки пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) наведених положень зазначених законів.

Заслухавши суддю-доповідача Скомороху В.Є. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати України вважає, що окремі положення статті 11 Закону України "Про зв'язок" від 16 травня 1995 року та окремі положення статті 4 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року стосовно того, що діяльність, пов'язана з виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку, обмежили право громадян України на зайняття підприємницькою діяльністю, оскільки цю діяльність віднесено до виключного відання (монополії) державних підприємств та об'єднань зв'язку.

На думку народних депутатів України, такі обмеження суперечать вимогам статей 22, 42, пункту 5 частини першої статті 92 Конституції України.

У письмових поясненнях Голова Верховної Ради України заперечує наведене обгрунтування невідповідності Конституції України названих статей законів та зазначає, що оспорювані суб'єктом права на конституційне подання положення законів не звужують існуючих прав та свобод громадян, оскільки безпосередньо стосуються гарантованого державою права на своєчасне отримання пенсій та грошової допомоги відповідними категоріями громадян, а за Конституцією України види і межі монополії визначаються законом (частина третя статті 42).

Посилаючись на статтю 42 Конституції України, Голова правління Пенсійного фонду України вважає, що зазначені положення законів відповідають Конституції України (є конституційними).

Голова Антимонопольного комітету України стверджує, що надання державним підприємствам та об'єднанням зв'язку виключних прав діяти на ринку послуг з доставки пенсій та грошової допомоги, який не належить до сфери природних монополій, є перешкодою для виходу на цей ринок інших підприємств.

2. Вирішуючи спір з цього питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

Конституція України проголосила Україну соціальною, правовою державою, визнавши найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Головним змістом і спрямованістю діяльності держави, її визначальним обов'язком є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3).

В Україні на конституційному рівні закріплено право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, і право на одержання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги (стаття 46 Конституції України). Цьому конституційному праву громадян кореспондує обов'язок держави щодо виплати відповідних грошових коштів.

Закріплене Конституцією України право громадян на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Конституція України закріпила гарантії права громадян на соціальний захист, які охоплюють здійснення комплексу державно-правових заходів, а саме: законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92); встановлення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46); контроль за використанням бюджетних коштів (стаття 98) та якістю послуг у сфері соціального захисту громадян (частина четверта статті 42) тощо.

Крім пенсійного забезпечення громадян, Конституція України (стаття 46) передбачає інші види соціальних виплат та допомоги. Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" ( 1768-14 ) від 1 червня 2000 року встановлено, зокрема, щомісячну державну соціальну допомогу, яка надається у грошовій формі малозабезпеченим сім'ям, її розмір, умови призначення та виплати.

Аналіз норм Конституції України в аспекті порушеного в конституційному поданні питання свідчить, що Основний Закон України закріплює основоположні засади зазначеного права громадян і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права. Конституція України не містить норм, які встановлювали б суб'єктний склад органів, уповноважених здійснювати відповідні виплати та їх доставку за призначенням.

З метою забезпечення захисту права, передбаченого статтею 46 Конституції України, положеннями частини першої статті 11 Закону України "Про зв'язок" та частини третьої статті 4 Закону України "Про підприємництво", визначено, що діяльність, пов'язана з виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно відповідно "державними підприємствами зв'язку" та "державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку".

До того ж держава як гарант права на соціальний захист громадян взяла на себе виконання функцій виплати та доставки пенсій і грошової допомоги за рахунок коштів Пенсійного фонду України, що підтверджується, зокрема: Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" від 25 грудня 1996 року N 1548 ; Законом України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" ( 378-14 ) від 31 грудня 1998 року; розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1999 року N 797-р ; наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України "Про внесення змін до Граничних тарифів на основні послуги зв'язку" від 30 жовтня 2000 року N 160.

Виплата та доставка пенсій, грошової допомоги, отриманих від державних органів соціального захисту населення, Пенсійного фонду України, є діяльністю державних підприємств та об'єднань зв'язку, зміст і обсяги якої заздалегідь визначено державними органами соціального захисту населення, а на період проведення в окремих регіонах України експерименту з призначення пенсій - також органами Пенсійного фонду України, з додержанням затверджених цими органами графіків адресної доставки пенсій і відповідної грошової допомоги та забезпеченням встановлених законодавством на кожний бюджетний період тарифів її оплати за рахунок державних коштів.

Згідно з багатосторонніми міждержавними угодами, укладеними за участю України, зокрема угодами "Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення" від 13 березня 1992 року, "Про гарантії прав громадян у сфері виплати соціальних допомог, компенсаційних виплат сім'ям з дітьми і аліментів" від 9 вересня 1994 року, та двосторонніми угодами України з іншими державами про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення держава, яка виступає стороною в цих угодах, взяла на себе обов'язок здійснювати в установленому порядку виплату пенсій, соціальної допомоги, компенсаційних виплат сім'ям з дітьми та аліментів громадянам інших держав-учасниць відповідних угод, які проживають на її території.

Статтею 86 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) передбачено, що пенсія може виплачуватись пенсіонерові за його довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законодавством. У контексті цієї статті положення оспорюваних частин законів не обмежують право громадян, яким призначено державну пенсію, державну грошову допомогу, визначати на свій розсуд фізичну чи юридичну особу для доставки їм зазначених коштів та відмовлятися від такого способу доставки.

Відносини, що виникають у зв'язку з виконанням такого доручення між пенсіонером і особою, яка діяла на підставі довіреності, регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу Української РСР ( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ).

Конституційним обов'язком держави щодо соціального захисту громадян та забезпечення відповідного рівня їхнього життя зумовлюється її обов'язок самостійно визначати механізм виплати та доставки пенсій, грошової допомоги, а отже, встановлювати конкретні підприємства і організації, які здійснюють зазначені функції.

Верховна Рада України, приймаючи закони з питань соціального захисту громадян, регулювання підприємницької діяльності, захисту від недобросовісної конкуренції тощо, послідовно з 1995 року законодавчо закріплює функцію доставки пенсій, грошової допомоги за державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

Оплата доставки і виплати пенсій та грошової допомоги за рахунок держави є додатковою соціальною гарантією для пенсіонерів і малозабезпечених громадян незалежно від місця їх проживання.

3. Твердження суб'єкта права на конституційне подання про те, що оспорюваними положеннями законів обмежується право кожного на підприємницьку діяльність, пов'язану з виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, шляхом покладення цих функцій виключно на державні підприємства і об'єднання зв'язку, є необгрунтованими.

Держава, надавши це право, мала на меті, з одного боку, забезпечити соціальний захист найбільш незахищеної частини населення, для якої пенсії та грошова допомога є єдиним джерелом існування, а з другого - створити ефективний механізм виплати і доставки пенсій та інших соціальних виплат громадянам.

Враховуючи гарантованість права на соціальний захист громадян, а також оплату державою доставки пенсій та грошової допомоги, держава має право визначати організації, які виконуватимуть цю функцію. Оспорювані положення статті 11 Закону України "Про зв'язок" та статті 4 Закону України "Про підприємництво" не скасовують прав і свобод громадян, тому твердження суб'єкта права на конституційне подання про порушення вимог частини другої статті 22 Конституції України є безпідставними.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України

вирішив:

1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), положення частини першої статті 11 Закону України "Про зв'язок" (160/95-ВР) від 16 травня 1995 року в редакції Закону від 13 липня 2000 року N 1869-III, згідно з яким діяльність, пов'язана з виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами зв'язку.

2. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), положення частини третьої статті 4 Закону України "Про підприємництво" (698-12) від 7 лютого 1991 року в редакції Закону від 1 червня 2000 року N 1775-III , згідно з яким діяльність, пов'язана з виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦіЙНИЙ СУД УКРАЇНИ