Документ втратив чиннiсть!

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

( Кодекс втратив чинність на підставі Кодексу
N 1618-IV від 18.03.2004, ВВР, 2004, N 40-41, 42,
ст.492 )

Цивільний процесуальний кодекс

( Затверджений Законом від 18.07.63 ( 1500-06 )
ВВР, 1963, N 30, ст. 464 )

( Із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР
від 15.10.66, ВВР 1966, N 41, ст.258
N 538-07 від 29.01.68, ВВР 1968, N 6, ст. 25
N 2913-07 від 24.07.70, ВВР 1970, N 32, ст.237
N 1736-08 від 05.06.73, ВВР 1973, N 25, ст.213
N 2135-08 від 15.10.73, ВВР 1973, N 44, ст.387
N 3764-08 від 25.04.75, ВВР 1975, N 19, ст.249
N 52-09 від 18.07.73, ВВР 1975, N 30, ст.371
N 2422-09 від 19.08.77, ВВР 1977, N 35, ст.422
N 1461-10 від 23.01.81, ВВР 1981, N 5, ст. 69
N 2994-10 від 11.01.82, ВВР 1982, N 4, ст. 47
N 7194-10 від 22.06.84, ВВР 1984, N 27, ст.512
N 8520-10 від 01.03.85, ВВР 1985, N 11, ст.206
N 8627-10 від 20.03.85, ВВР 1985, N 14, ст.321
N 1897-11 від 11.03.86, ВВР 1986, N 12, ст.255
N 3546-11 від 10.02.87, ВВР 1987, N 8, ст.149
N 4452-11 від 21.08.87, ВВР 1987, N 35, ст.674
N 5095-11 від 24.12.87, ВВР 1988, N 1, ст. 5
N 5207-11 від 11.01.88, ВВР 1988, N 4, ст.114
N 5803-11 від 25.04.88, ВВР 1988, N 19, ст.480
N 8658-11 від 10.01.90, ВВР 1990, N 4, ст. 45
N 8710-11 від 19.01.90, ВВР 1990, N 5, ст. 59
N 9166-11 від 04.05.90, ВВР 1990, N 20, ст.313
N 659-12 від 28.01.91, ВВР 1991, N 8, ст. 54
Законами
N 2295-12 від 23.04.92, ВВР 1992, N 30, ст.418
N 2464-12 від 17.06.92, ВВР 1992, N 35, ст.508
N 2857-12 від 15.12.92, ВВР 1993, N 6, ст.35
N 3039-12 від 03.03.93, ВВР 1993, N 18, ст.189
N 3129-12 від 22.04.93, ВВР 1993, N 22, ст.228
N 3179-12 від 05.05.93, ВВР 1993, N 26, ст.276
N 3188-12 від 06.05.93, ВВР 1993, N 24, ст.259
N 3906-12 від 02.02.94, ВВР 1994, N 21, ст.132
N 4018-12 від 24.02.94, ВВР 1994, N 26, ст.206
N 76/94-ВР від 01.07.94, ВВР 1994, N 30, ст.285
N 145/94-ВР від 27.07.94, ВВР 1994, N 34, ст.318
N 287/94-ВР від 14.12.94, ВВР 1995, N 1, ст. 3
N 68/95-ВР від 15.02.95, ВВР 1995, N 11, ст. 66
N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР 1995, N 13, ст. 85
N 82/95-ВР від 02.03.95, ВВР 1995, N 14, ст. 90
N 360/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 35, ст.271
N 403/95-ВР від 31.10.95, ВВР 1995, N 42, ст.301
N 27/96-ВР від 02.02.96, ВВР 1996, N 8, ст. 30
N 269/96-ВР від 03.07.96, ВВР 1996, N 38, ст.175
N 329/96-ВР від 12.07.96, ВВР 1996, N 44, ст.217 )

( Офіційне тлумачення до кодексу див. в Рішеннях
Конституційного Суду України
N 1-зп від 13.05.97
N 6-зп від 25.11.97 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1464-III від 17.02.2000, ВВР, 2000, N 13, ст.105
N 1970-III від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.378
N 2056-III від 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436 )

Рішенням Конституційного Суду
N 6-рп/2001 від 23.05.2001
із Законом
N 2540-III від 21.06.2001 )

( У назві Кодексу та його тексті найменування "Українська
РСР", "Українська Радянська Соціалістична Республіка"
і "УРСР" замінено найменуванням "Україна" згідно із Законом
N 2857-12 від 15.12.92 )

( Із Кодексу виключено слово "народний" у відповідних
відмінках згідно із Законом N 4018-12 від 24.02.94 )

Розділ I

Загальні положення

Глава 1
Основні положення

Стаття 1. Законодавство про цивільне судочинство

Порядок провадження в цивільних справах у судах України визначається цим Кодексом.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок розгляду справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та колгоспних правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження. Справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами судочинства, крім окремих винятків, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. ( Стаття 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 2. Завдання цивільного судочинства

Завданнями цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством. ( Стаття 2 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 3. Порядок провадження в цивільних справах

Провадження в цивільних справах у судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України, що діють на час розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій або виконання рішення суду. ( Стаття 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 4. Право на звернення до суду за судовим захистом

Усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Відмова від права на звернення до суду недійсна.

Стаття 5. Порушення цивільної справи в суді

Суд приступає до розгляду цивільної справи:

1) за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів;

2) за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках, передбачених законом, звертатися до суду на захист прав та свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи громадських інтересів.

У справах позовного провадження подаються позовні заяви, у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і в справах окремого провадження - скарги і заяви. ( Стаття 5 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 82/95-ВР від 02.03.95, в редакції Закону N 2540-III від 21.06.2001 )

Стаття 6. Здійснення правосуддя тільки судом і на засадах
рівності громадян перед законом і судом

Правосуддя в цивільних справах здійснюється тільки судом і на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. ( Стаття 6 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 6-1. ( Статтю 6-1 виключено на підставі
Указу ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 7. Колегіальний і одноособовий розгляд справ

Цивільні справи у всіх судах розглядаються колегіально або одноособово суддями, обраними у встановленому порядку.

Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду.

При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, що виникають при розгляді справи і постановленні рішення. ( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законами N 2464-12 від 17.06.92, N 3129-12 від 22.04.93)

Стаття 8. Незалежність суддів і підкорення їх
тільки законові

При здійсненні правосуддя в цивільних справах судді незалежні і підкоряються тільки законові. Судді вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них. ( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2464-12 від 17.06.92, N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 9. Мова, якою ведеться судочинство

Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення і показання, виступати на суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Судові документи, відповідно до встановленого законом порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або на іншу мову, якою вони володіють. ( Стаття 9 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81)

Стаття 10. Гласність судового розгляду

Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення.

В закритому судовому засіданні присутні особи, які беруть участь у справі, представники громадських організацій і трудових колективів, які беруть участь в судовому розгляді відповідно до статті 161 цього Кодексу, а в необхідних випадках також свідки, експерти і перекладачі.

До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками.

Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил судочинства. Рішення судів у всіх випадках проголошуються прилюдно, крім рішень про усиновлення у випадках, передбачених статтею 112 Кодексу про шлюб та сім'ю України ( 2006-07 ). ( Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 329/96-ВР від 12.07.96 )

Стаття 11. Вирішення справ на підставі діючого
законодавства

Суд вирішує справи на підставі Конституції ( 888-09 ), інших актів законодавства України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Суд у випадках, передбачених законом, застосовує норми права інших держав.

В разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України. ( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 12. Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю

Верховний Суд України здійснює нагляд за судовою діяльністю всіх судів України.

Верховний суд Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди здійснюють нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів відповідно Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.

Військові суди регіонів, Військово-Морських Сил здійснюють нагляд за судовою діяльністю військових судів гарнізонів. ( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законами N 2857-12 від 15.12.92, N 4018-12 від 24.02.94 )

Стаття 13. Участь прокурора в розгляді цивільних справ

Прокурор бере участь у розгляді цивільних справ за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Прокурор, який бере участь у розгляді цивільних справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що грунтуються на законі.

Обсяг і межі повноважень прокурора під час розгляду справ визначаються цим Кодексом. (Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 13-1. ( Статтю 13-1 виключено на підставі Указу ПВР
N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 14. Обов'язковість рішення, ухвали і постанови суду

Рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Обов'язковість рішення, ухвали і постанови не позбавляє заінтересованих осіб можливості звернутися до суду за захистом прав і охоронюваних законом інтересів, спір про які судом не був розглянутий і вирішений. ( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 15. З'ясування судом обставин справи
на засадах змагальності

Обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках, передбачених цим Кодексом.

При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. ( Стаття 15 в редакції Законів N 27/96-ВР від 02.02.96, N 2540-III від 21.06.2001 )

Стаття 15-1. Межі судового розгляду

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою (скаргою) осіб, зазначених в статті 5 цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, не порушуючи при цьому прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Таким правом користуються і особи (за винятком недієздатних і обмежено дієздатних), в інтересах яких заявлені вимоги. ( Кодекс доповнено статтею 15-1 згідно із Законом N 2540-III від 21.06.2001 )

Глава 2
Склад суду, відводи

Стаття 16. Склад суду

Розгляд цивільних справ у судах першої інстанції здійснюється в складі трьох суддів або суддею одноособово.

Розгляд справ у апеляційній інстанції здійснюється судом у складі трьох суддів, головуючий з яких визначається в установленому законом порядку.

Розгляд справ у касаційній інстанції здійснюється не менше як трьома суддями судової палати Верховного Суду України чи колегією суддів судової палати Верховного Суду України у випадках, визначених цим Кодексом.

При перегляді рішення або ухвали за нововиявленими обставинами суд діє в тому ж кількісному складі, в якому їх було ухвалено, якщо інше не передбачено цим Кодексом. ( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 2464-12 від 17.06.92, в редакції Закону N 2540-III від 21.06.2001 )

Стаття 17. Порядок вирішення питань судом

Усі питання, що виникають при розгляді справи, вирішуються суддями більшістю голосів, а при одноособовому розгляді справи - суддею.

При вирішенні кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім.

Суддя, не згодний з рішенням більшості, може письмово викласти окрему думку. Окрема думка приєднується до справи, але в судовому засіданні не оголошується.

Справа з окремою думкою судді, викладеною під час розгляду справи в місцевому суді або в апеляційному суді в першій інстанції, надсилається відповідно голові суду апеляційної або касаційної інстанції після закінчення місячного строку, якщо рішення у справі не було оскаржено або на нього не було внесено окреме подання.

Про справу з окремою думкою члена відповідної судової палати в апеляційних судах або Верховного Суду України доповідають в той самий строк голові відповідного апеляційного суду чи Голові Верховного Суду України.

Справа з окремою думкою голови апеляційного суду в той самий строк надсилається Голові Верховного Суду України. ( Стаття 17 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законами N 2464-12 від 17.06.92, N 4018-12 від 24.02.94, в редакції Закону N 2540-III від 21.06.2001 )

Стаття 18. Підстави для відводу суддів

Судді не можуть брати участі в розгляді справи і підлягають відводу (самовідводу):

1) якщо вони при попередньому розгляді даної справи брали участь у процесі як свідки, експерти, перекладачі, представники, прокурор, секретар судового засідання;

2) якщо вони особисто, прямо чи побічно заінтересовані в результаті справи;

3) якщо вони є родичами сторін або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) якщо вони перебувають в особливих стосунках з особами, які беруть участь у справі;

5) якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у їх безсторонності.

До складу суду не можуть входити особи, які є родичами між собою. ( Стаття 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2464-12 від 17.06.92 )

Стаття 19. Відвід прокурора, експерта, перекладача,
секретаря судового засідання

Прокурор, експерт, перекладач, секретар судового засідання не можуть брати участі в розгляді справи та підлягають відводу з підстав, зазначених у пунктах 2, 3, 4 і 5 статті 18 цього Кодексу.

Експерт, крім того, не може брати участі у розгляді справи, якщо він:

1) знаходиться або знаходився у службовій або іншій залежності від сторін, інших осіб, які беруть участь у справі;

2) провадив ревізію, матеріали якої послужили підставою до порушення даної цивільної справи;

3) виявився некомпетентним.

Участь прокурора, експерта, перекладача і секретаря судового засідання у попередньому розгляді даної справи відповідно як прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання не є підставою для їх відводу.

Стаття 20. Заяви про відводи

При наявності підстав, зазначених у статтях 18 і 19 цього Кодексу, судді, прокурор, секретар судового засідання, експерт і перекладач повинні заявити про це судові (самовідвід).

З тих же підстав відвід вказаним особам можуть заявити особи, які беруть участь у справі.

Відвід повинен бути мотивований і заявлений до початку розгляду справи по суті (стаття 178 цього Кодексу). Заявляти відвід після цього можна лише у випадках, коли про підставу відводу суд або особа, яка заявляє відвід, дізналися після початку розгляду справи по суті. ( Стаття 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2464-12 від 17.06.92 )

Стаття 21. Заборона повторної участі судді в розгляді справи

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може розглядати цю ж справу в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також брати участь у її новому розгляді у першій інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може розглядати цю ж справу в суді касаційної чи першої інстанції, а також не може брати участь у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді касаційної інстанції, не може розглядати цю ж справу в суді першої чи апеляційної інстанції. (Стаття 21 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 2857-12 від 15.12.92, в редакції Закону N 2540-III від 21.06.2001 )

Стаття 22. Порядок вирішення заявленого відводу

У разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

Питання про відвід вирішується судом, який розглядає справу, в нарадчій кімнаті з постановленням ухвали. ( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законами N 2464-12 від 17.06.92, N 3129-12 від 22.04.93, N 4018-12 від 24.02.94, в редакції Закону N 2540-III від 21.06.2001 )

Стаття 23. Наслідки задоволення заяви про відвід

У разі відводу судді, яким справа розглядається одноособово, справа розглядається у тому ж суді іншим суддею.

У разі відводу судді або всього складу суду, яким справа розглядається у складі трьох суддів, справа розглядається в тому ж суді в складі трьох суддів суддями, які не відведені у справі.

Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у статті 21 цього Кодексу, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи в порядку, встановленому цим Кодексом. ( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законами N 2464-12 від 17.06.92, N 4018-12 від 24.02.94, в редакції Закону N 2540-III від 21.06.2001 )

Глава 3
Підвідомчість цивільних справ судам

( Назва глави 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР
N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 24. Цивільні справи, що розглядаються судами

Судам підвідомчі:

1) справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів;

2) справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, перелічені у статті 236 цього Кодексу;

3) справи окремого провадження, перелічені у статті 254 цього Кодексу.

Судам підвідомчі й інші справи, віднесені законом до їх компетенції.

Суди також розглядають справи, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації. ( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 15.10.66, N 1736-08 від 05.06.78, N 3764-08 від 25.04.75, N 2422-09 від 19.08.77, N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 25. Підвідомчість цивільних справ третейським судам

У випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатись третейськими судами в порядку, передбаченому Положенням про третейські суди України.

У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. ( Стаття 25 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1461-10 від 23.01.81, N 5207-11 від 11.01.88; Законами N 2857-12 від 15.12.92, N 68/95-ВР від 15.02.95, N 2540-III від 21.06.2001 )

Стаття 26. Підвідомчість кількох зв'язаних між собою вимог

При об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші - арбітражному суду, всі вимоги підлягають розглядові у суді. ( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Глава 4
Докази

Стаття 27. Докази

Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

Стаття 28. Належність доказів

Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи.

Стаття 29. Допустимість засобів доказування

Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування.

Стаття 30. Обов'язки доказування і подання доказів

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотаннями сприяє у витребуванні таких доказів. ( Стаття 30 в редакції Закону N 27/96-ВР від 02.02.96 )

Стаття 31. Обов'язковість вироку для суду, який
розглядає цивільну справу

Вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили,є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої відбувся вирок суду, лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою.

Стаття 32. Підстави звільнення від доказування

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили по одній цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи.

Факти, які згідно з законом припускаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростоване в загальному порядку.

Ухвала суду про визначення певної обставини такою, що не потребує доказів, повинна бути мотивована.

Стаття 33. Судові доручення по збиранню доказів

Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів у іншому місті або районі, доручає відповідному судові провести певні процесуальні дії.

В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована, і має бути виконана в строк до десяти днів.

Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими цим Кодексом. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання, проте їх неявка не є перешкодою для виконання доручення.

Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу.

Якщо особи, які беруть участь у справі, або свідки, які дали пояснення або показання судові, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають пояснення і показання у загальному порядку.

Стаття 34. Строк подачі доказів

Сторони зобов'язані подати свої докази або повідомити про них суд до початку судового засідання в справі. Питання про прийняття доказів після цього строку вирішується судом залежно від обставин справи.

Стаття 35. Підстави забезпечення доказів

Особи, які мають підстави побоюватись, що подача потрібних для них доказів стане згодом неможливою або утрудненою, мають право просити суд під час розгляду справи або суддю як до, так і після подачі заяви забезпечити ці докази. ( Стаття 35 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 36. Способи забезпечення доказів

Суддя забезпечує докази, зокрема: допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових і речових доказів.

Про забезпечення доказів суд або суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає порядок і спосіб її виконання.

Протоколи і всі зібрані в порядку забезпечення доказів матеріали надсилаються до суду, який розглядає справу.

Стаття 37. Заява про забезпечення доказів

Заява про забезпечення доказів повинна містити:

1) суть і форму потрібних доказів;

2) зазначення обставин, які підтверджуються цими доказами;

3) підставу, на якій просять забезпечити докази;

4) справу, для якої потрібні забезпечувані докази.

Стаття 38. Порядок розгляду заяв про забезпечення доказів

Заяву про забезпечення доказів розглядає протягом десяти днів відповідно суд або суддя того суду, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розглядові заяви.

У невідкладних випадках, а також у випадках, коли не можна встановити, до кого позивач може згодом пред'явити позов, заява про забезпечення доказів розглядається тільки з участю заявника.

Стаття 39. Оскарження ухвали про забезпечення доказів

Оскарження ухвали про забезпечення доказів не допускається, на неї не може бути внесено окреме подання прокурора.

На ухвалу про відмову забезпечити докази може бути подано скаргу або внесено окреме подання. ( Стаття 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 40. Пояснення сторін і третіх осіб

Пояснення сторін і третіх осіб про відомі їм обставини, що мають значення для справи, підлягають перевірці і оцінці поряд з іншими зібраними в справі доказами.

Визнання стороною на суді фактів, якими друга сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим.

Суд може вважати визнаний факт встановленим, коли у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховання істини.

На доказування визнаного в суді факту не поширюються правила, встановлені статтею 29 цього Кодексу, крім випадків, коли факт повинен бути стверджений нотаріально посвідченим документом.

Стаття 41. Показання свідка

Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи.

Свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Свідок має право відмовитися від надання свідчень в установлених законом випадках. ( Стаття 41 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2540-III від 21.06.2001 )

Стаття 42. Особи, які не можуть бути свідками

Не можуть бути свідками особи, нездатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати про них правильні показання.

Не можуть бути свідками також представники по цивільній справі або захисники в кримінальній справі по обставинах, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням обов'язків представника або захисника.

Стаття 43. Зміст заяви про виклик свідка

Особа, що просить про виклик свідка, повинна зазначити його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та обставини, що він може ствердити.

Стаття 44. Відповідальність свідка

Якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовому приводу через органи внутрішніх справ.

За злісне ухилення від явки до суду свідок несе відповідальність за частиною першою статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ), а за дачу завідомо неправдивих показань або за відмову від дачі показань - відповідно за статтями 178 чи 179 Кримінального кодексу України ( 2002-05 ). ( Стаття 44 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1461-10 від 23.01.81, N 8627-10 від 20.03.85, N 9166-11 від 04.05.90; Законами N 2857-12 від 15.12.92, N 27/96-ВР від 02.02.96 )

Стаття 45. Допит свідків у місці їх проживання або
перебування

Свідків, які постійно живуть поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з поважних причин з'явитись в судове засідання, може допитати суд в місці їх проживання за дорученням суду, що розглядає справу.

Свідок може бути допитаний судом у місці його перебування, якщо він внаслідок хвороби, старості, інвалідності або інших поважних причин не може з'явитись на виклик суду.

Якщо зазначені вище свідки з'являться у засідання суду, що розглядає справу, їх слід допитати.

Допит свідків у місці їх проживання або перебування провадиться з ініціативи суду, на прохання сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

Стаття 46. Письмові докази

Письмовими доказами є: всякого роду документи, акти, листування службового або особистого характеру, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Стаття 47. Витребування письмових доказів

Особа, яка порушує клопотання перед судом про витребування від інших осіб письмових доказів, повинна докладно зазначити: який письмовий доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що письмовий доказ має інша особа, і обставини, які може підтвердити цей доказ.

Письмові докази, що їх вимагає суд або суддя від державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій, а також від окремих громадян, надсилаються безпосередньо до суду.

Суд або суддя може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для представлення його суду. (Стаття 47 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 48. Відповідальність за невиконання вимоги суду
подати письмові докази

Державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, а також громадяни, які не можуть подати письмових доказів, що їх вимагає суд або суддя, зобов'язані повідомити про це суд, зазначивши причину. В разі неповідомлення у встановлений для подачі строк, а також в разі неповажності причин відмовлення від подачі письмового доказу суд або суддя можуть накласти на винних службових осіб державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій, а також на громадян штраф у розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Накладення штрафу не звільняє відповідних службових осіб і громадян від обов'язку подати письмовий доказ, що вимагається судом. ( Стаття 48 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1461-10 від 23.01.81, N 8627-10 від 20.03.85; Законом N 27/96-ВР від 02.02.96 )

Стаття 49. Подання витягів з письмових доказів та огляд
цих доказів на місці

Якщо подання письмових доказів до суду утруднено, наприклад, через їх численність або внаслідок того, що тільки частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці.

Стаття 50. Подання письмових доказів у оригіналі

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи вправі, в разі необхідності, вимагати подання оригіналу.

Стаття 51. Повернення оригіналів письмових доказів

Оригінали письмових доказів, що є в справі, на прохання осіб, які подали їх, можна повернути після того, як рішення суду набере законної сили. Проте в справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Стаття 52. Речові докази

Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для справи.

Стаття 53. Витребування речових доказів та
відповідальність за їх неподання

Витребування речових доказів та вирішення питань про відповідальність за їх неподання провадиться в порядку, встановленому статтями 47 і 48 цього Кодексу.

Стаття 54. Зберігання речових доказів

Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються в справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду.

Речі, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються в місці їх знаходження; вони повинні бути докладно описані і опечатані, а в разі потреби - сфотографовані.

Суд вживає заходів до зберігання речей у незмінному стані.

Стаття 55. Огляд речових доказів, що швидко псуються

Продукти та інші речі, що швидко псуються, негайно оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі.

Після огляду ці речі повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються підприємствам, установам чи організаціям, що можуть їх використати за призначенням. Ці підприємства, установи або організації згодом повертають володільцеві предмети того ж роду і якості або їх вартість за державними цінами на час повернення. ( Стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 56. Повернення речових доказів

Речові докази після набрання рішенням суду законної сили повертаються особам, від яких були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі.

Предмети, що за законом не можуть бути у володінні громадян, передаються відповідним державним підприємствам, установам або організаціям.

В окремих випадках речові докази після огляду та дослідження їх судом можуть бути до закінчення справи повернуті особам, від яких вони були одержані, якщо останні про те просять і якщо задоволення такого клопотання можливе без шкоди для розгляду справи. ( Стаття 56 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 57. Призначення експертизи

Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя порядком забезпечення доказів та під час підготовки справи або суд під час розгляду справи може призначити експертизу.

Експертизу провадять на суді або поза судом, коли це потрібно за характером дослідження або коли об'єкт дослідження неможливо доставити до суду.

Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід поставити перед експертами, суддя або суд повинен з цього приводу врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відхилення питань, запропонованих особами, які беруть участь у справі, суд зобов'язаний мотивувати.

В ухвалі про призначення експертизи належить зазначити, з яких питань потрібні висновки експертів і кому доручається провести експертизу.

Експертиза провадиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами, призначеними судом. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для дачі висновку.

Стаття 58. Обов'язки і відповідальність експертів

Особа, яку призначено експертом, повинна з'явитися на виклик суду і дати правдивий висновок щодо поставлених їй питань.

За злісне ухилення від явки до суду експерт несе відповідальність за частиною другою статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - відповідно за статтями 178 чи 179 Кримінального кодексу України ( 2002-05 ). ( Стаття 58 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 9166-11 від 04.05.90; Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 59. Процесуальні права експерта

Експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у розгляді справи судом, просити суд про надання йому додаткових матеріалів.

Експерт має право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов'язку.

Стаття 60. Висновок експерта

Висновок експерта повинен містити в собі докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі свої міркування про ці обставини включити до свого висновку.

Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до протоколу судового засідання, прочитується експертові і підписується ним.

Коли призначено кількох експертів, вони мають право радитись між собою. Якщо експерти прийдуть до одного висновку, вони всі підписують його. Експерт, не згодний з іншими експертами, складає окремий висновок.

Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 62 цього Кодексу.

Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.

Стаття 61. Додаткова експертиза. Повторна експертиза

В разі необхідності провести додаткові дослідження, а також в разі суперечливості висновків кількох експертів, суд може зажадати додаткового висновку або призначити інших експертів.

Стаття 62. Оцінка доказів

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. ( Стаття 62 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Глава 5 Судові витрати

Стаття 63. Види судових витрат та розмір державного мита

Судові витрати складаються з державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) суми, що підлягають виплаті свідкам, експертам;

2) витрати, пов'язані з проведенням огляду на місці;

3) витрати на розшук відповідача;

( Пункт 4 частини другої статті 63 виключено на підставі Закону N 2056-III від 19.10.2000 )

Розмір державного мита та звільнення від його сплати встановлюються законодавством України про державне мито.

Суд або суддя, виходячи з майнового стану громадянина, вправі звільнити його від сплати судових витрат у доход держави. ( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92, в редакції Закону N 27/96-ВР від 02.02.96 )

Стаття 64. ( Статтю 64 виключено на підставі Закону
N 27/96-ВР від 02.02.96 )
Розмір державного мита

Кожна позовна заява, первісна і зустрічна, заява по переддоговірних спорах, заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в уже розпочатому процесі, заява (скарга) в справах окремого провадження оплачується державним митом в таких розмірах:

1) при ціні позову до 100 карбованців - 5 карбованців;

2) при ціні позову понад 100 карбованців до 500 карбованців - 6 процентів ціни позову;

3) при ціні позову понад 500 карбованців до 1000 карбованців - 8 процентів ціни позову;

4) при ціні позову понад 1000 карбованців - 10 процентів ціни позову;

5) по спорах колгоспів і міжколгоспних організацій з державними, кооперативними та іншими громадськими підприємствами, організаціями і установами, а також між собою - розмір мита визначається за ціною позову відповідно до пунктів 1 - 4 цієї статті;

6) по позовах про розірвання шлюбу - 30 карбованців;

7) по позовах про розірвання повторного шлюбу - 50 карбованців;

8) у разі поділу майна при розірванні шлюбу - розмір мита визначається за ціною позову відповідно до пунктів 1 - 4 цієї статті;

9) по позовах про розірвання шлюбу з особами, визнаними в установленому порядку безвісно відсутніми або недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, чи з особами, засудженими до позбавлення волі на строк не менш як три роки, - 5 карбованців;

10) по позовах про зміну або розірвання договору найму жилих приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про звільнення майна від арешту і по інших позовах немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці), а також заяви (скарги) у справах окремого провадження і скарги на рішення, прийняті відносно релігійних організацій, - 10 карбованців;

11) по переддоговірних спорах колгоспів і міжколгоспних організацій з державними, кооперативними та іншими громадськими підприємствами, а також між собою - 25 карбованців;

12) по позовах про розгляд питань захисту честі і гідності - 1000 карбованців.

Касаційні скарги на рішення судів і скарги на рішення, що набрали законної сили, оплачуються державним митом у розмірі 50 процентів ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви (заяви у справі окремого провадження), а по майнових спорах - ставки, обчислюваної зі спірної суми.

За повторну видачу копії судового рішення, ухвали та іншої постанови суду державне мито оплачується в розмірі 3 карбованців і, крім того, 60 копійок за кожну виготовлену сторінку.

Звільняються від сплати державного мита громадяни, підприємства, установи та організації за видачу їм документів у зв'язку з справами про стягнення аліментів.

Скарги на ухвали суду державним митом не оплачуються. ( Стаття 64 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 15.10.66, N 1736-08 від 05.06.73, N 1461-10 від 23.01.81, N 8658-11 від 10.01.90, N 659-12 від 28.01.91; Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 65. Ціна позову

Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою;

2) у позовах про витребування майна - вартістю відшукуваного майна;

3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше як за один рік;

4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше як за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше як за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше як за один рік;

8) у позовах про дострокове розірвання договору майнового найму сукупністю платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше як за три роки;

9) у позовах про право власності на будинки, що належать громадянам на праві приватної власності, - дійсною вартістю будинку, а для будинків, що належать державним, кооперативним та іншим громадським організаціям, - не нижче їх балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог, за винятком вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. ( Стаття 65 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81, Законами N 3188-12 від 06.05.93, N 27/96-ВР від 02.02.96 )

Стаття 66. Порядок встановлення ціни позову

Ціну позову вказує позивач. Коли зазначена ціна явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то ціну позову встановлює суддя, постановляючи про це ухвалу.

Якщо в момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір мита попередньо визначає суддя з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого мита відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. ( Стаття 66 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 67. Обчислення державного мита при зміні ціни позову

В разі зменшення позовних вимог, відмови від позову, закриття справи за мировою угодою або залишення заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктами 3 - 5 статті 229 цього Кодексу, сплачене мито не повертається. В разі збільшення позову, недоплачену суму мита належить внести одночасно з заявою про збільшення вимог. В цьому разі суд може відстрочити сплату мита. ( Стаття 67 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 68. Відстрочення та розстрочення сплати судових
витрат

Суд або суддя, враховуючи майновий стан громадян, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на строк не більше як до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції, проте в усякому разі не більше як на три місяці з дня пред'явлення позову.

Коли у встановлений строк судові витрати не будуть оплачені, стягнення їх провадиться за виконавчим листом.

Суд або суддя може також зменшити розмір судових витрат, що стягуються в доход держави.

Стаття 69. Повернення державного мита

Сплачене державне мито повертається за ухвалою суду або судді у випадках:

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж потрібно за чинним законодавством;

2) відмови в прийнятті заяви;

3) повернення позивачу позовної заяви з підстав, передбачених статтею 139 цього Кодексу;

4) закриття провадження в справі з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 статті 227 цього Кодексу;

5) залишення заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 статті 229 цього Кодексу.

У випадку, передбаченому пунктом 1 цієї статті, державне мито повертається в розмірі зайво внесеної суми; у випадках, передбачених іншими пунктами цієї статті, - повністю.

Державне мито підлягає поверненню і в інших випадках, передбачених законодавством України.

Державне мито повертається при умові, якщо заяву про повернення було подано суду до закінчення річного строку з дня зарахування суми в бюджет. ( Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 70. ( Статтю 70 виключено на підставі Закону
N 27/96-ВР від 02.02.96 )
Звільнення від сплати судових витрат

Від сплати судових витрат у доход держави звільняються:

1) позивачі - робітники і службовці - за позовами про стягнення заробітної плати та за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; колгоспники - за позовами до колгоспів про оплату праці та за іншими вимогами, зв'язаними з трудовою діяльністю;

2) позивачі - автори об'єктів права інтелектуальної власності, які не є власниками охоронних документів на ці об'єкти - за позовами, що випливають з авторського права, права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналізаторську пропозицію;

3) позивачі - за позовами про стягнення аліментів;

4) позивачі - за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника;

5) органи соціального страхування та органи соціального забезпечення за регресними позовами про стягнення з особи, що заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому, а органи соціального забезпечення - також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги і пенсій;

6) позивачі - за позовами про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином;

6-1) сторони - по спорах, зв'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням взяття під варту як запобіжного заходу або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;

7) громадяни - з касаційних скарг та скарг на рішення, що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;

8) органи прокуратури, а також органи державного управління, профспілки, державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації та окремі громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, з заявами до суду на захист прав та інтересів інших осіб;

9) фінансові органи - за подачу в суд заяви у справах окремого провадження;

10) громадяни, адміністративні органи і службові особи - по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, крім випадків, зазначених у статтях 248-10 і 248-19 цього Кодексу;

11) позивачі та відповідачі в інших випадках, передбачених законодавством України.

Суд або суддя, виходячи з майнового стану громадянина, вправі звільнити його від сплати судових витрат у доход держави. ( Стаття 70 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1461-10 від 23.01.81, N 2994-10 від 11.01.82, N 3803-11 від 25.04.88; Законами N 2857-12 від 15.12.92, 75/95-ВР від 28.02.95 )

Стаття 71. Збереження за свідками, експертами і перекладачами
середнього заробітку, відшкодування їм витрат,
пов'язаних з їх участю у розгляді справи

За викликаними до суду свідками, експертами та перекладачами зберігається їх середній заробіток за місцем роботи. Зазначеним особам, які не є працівниками підприємств, установ і організацій, виплачується винагорода за явку до суду або виконану роботу.

Якщо виконання свідками, експертами і перекладачами процесуальних обов'язків пов'язано з їх перебуванням за межами постійного місця проживання, їм відшкодовуються витрати, пов'язані з переїздом до місця виклику і назад, наймом житла, та виплачуються добові.

Перекладачам, а також експертам, яких призначено під час підготовки справи або судового розгляду не в порядку службового доручення, за виконану роботу виплачується винагорода.

Розміри і порядок виплат, зазначених у цій статті, визначаються Кабінетом Міністрів України. ( Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 15.10.66, N 1461-10 від 23.01.81; Законом N 360/95-ВР від 05.10.95 )

Стаття 72. ( Статтю 72 виключено на підставі Закону
N 360/95-ВР від 05.10.95 )
Оплата праці експертів та перекладачів

Експертам та перекладачам за ухвалою суду виплачується винагорода за роботу, витрати, пов'язані з переїздом, наймом житла, а також добові.

Стаття 73. Порядок внесення коштів на оплату судових витрат

Кошти, потрібні на оплату свідків і експертів, а також на проведення огляду на місці, вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання. Якщо виклик цих осіб або огляд на місці провадиться за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, потрібні для цього кошти вносяться обома сторонами порівну.

Перелічені в цій статті суми не вносяться стороною, звільненою від оплати судових витрат.

Стаття 74. Виплата сум, належних свідкам, експертам і
перекладачам

Суми, належні свідкам, експертам і перекладачам, виплачуються судом після виконання ними своїх обов'язків, незалежно від стягнення з сторін сум для оплати свідків і експертів.

(Частину другу статті 74 виключено на підставі Закону N 360/95-ВР від 05.10.95 ) Порядок виплати і розміри сум, що підлягають до виплати, встановлюються Кабінетом Міністрів України. ( Стаття 74 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2857-12 від 15.12.92, N 360/95-ВР від 05.10.95 )

Стаття 75. Розподіл судових витрат між сторонами

Стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони всі судові витрати, хоча б ця сторона і була звільнена від оплати судових витрат на користь держави. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорціонально до розміру задоволених судом позовних вимог, а відповідачеві - пропорціонально до тієї частини позовних вимог, в якій позивачеві відмовлено.

Судові витрати, понесені судом, стягуються з кожної сторони пропорціонально до тієї частини позову, відносно якої рішення постановлено проти неї, і зараховуються в доход держави.

Коли сторона, на користь якої постановлено рішення, звільнена від судових витрат, то судові витрати стягуються з другої сторони у доход держави.

В разі відмови в позові позивачеві, звільненому від оплати судових витрат, вони приймаються на рахунок держави.

Якщо суд вищестоящої інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінить рішення або постановить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. У разі скасування рішення і закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду суд, який скасував рішення, вирішує питання про повернення судових витрат, пов'язаних з подачею скарги.

В разі закриття справи внаслідок відмови позивача від позову витрати стягуються за ухвалою суду. ( Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 76. Відшкодування витрат по оплаті допомоги адвоката

Стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі, в розмірі до п'яти процентів від задоволеної частини позовних вимог, але не більше встановленої таксою суми.

Якщо відповідно до встановленого порядку допомога адвокатом була подана стороні безкоштовно, суд стягує з другої сторони зазначену суму на користь юридичної консультації або в доход держави. ( Стаття 76 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 77. Стягнення винагороди за втрату робочого часу

На сторону, яка недобросовісно заявила безпідставний позов, або розпочала безпідставний спір проти позову, або систематично протидіяла правильному і швидкому розглядові та вирішенню справи, суд може покласти оплату на користь другої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку, але не більше п'яти процентів від задоволеної частини позовної вимоги.

Стаття 78. Розподіл судових витрат при відмові від
позову і мировій угоді

При відмові позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок добровільного задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, то суд за проханням позивача присуджує з відповідача всі понесені позивачем по справі судові витрати.

Якщо сторони при укладенні мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат і витрат по оплаті допомоги адвоката, суд вирішує це питання відповідно до статті 75 цього Кодексу.

Стаття 79. Відшкодування сторонам судових витрат

При відмові повністю або частково в позові органам прокуратури, а також органам державного управління, профспілкам, державним підприємствам, установам, організаціям, колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, іншим громадським організаціям або окремим громадянам, які звернулися до суду на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідачеві відшкодовуються з коштів бюджету понесені ним судові витрати повністю або пропорціонально тій частині позовних вимог, в якій позивачеві відмовлено.

При відмові в позові до відповідача, притягнутого судом в порядку, передбаченому частиною третьою статті 105 цього Кодексу, понесені ним судові витрати позивачем не відшкодовуються, а повертаються з коштів бюджету.

В разі задоволення позову про звільнення майна від арешту позивачеві відшкодовуються з коштів бюджету понесені ним судові витрати. ( Стаття 79 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 80. Відшкодування державі судових витрат

Витрати, понесені судом у зв'язку з розглядом справи, і державне мито, від сплати яких позивач був звільнений, стягуються з відповідача у доход держави пропорціонально задоволеній частині позовних вимог.

Якщо відповідача звільнено від судових витрат, то при відмові в позові витрати, понесені судом у зв'язку з розглядом справи, стягуються з позивача в доход держави.

Якщо позов задоволено частково, а відповідача звільнено від сплати судових витрат, понесені судом витрати у зв'язку з розглядом справи стягуються у доход держави з позивача, не звільненого від сплати судових витрат, пропорціонально тій частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, то понесені судом витрати у зв'язку з розглядом справи відносяться за рахунок держави.

В разі оголошення розшуку особи, яка ухиляється від сплати належних з неї платежів, суд стягує з цієї особи витрати по проведенню розшуку в доход держави. ( Стаття 80 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Стаття 81. Оскарження ухвал в питаннях визначення ціни
позову та судових витрат

На ухвалу в питанні визначення ціни позову, а також в питаннях, пов'язаних з судовими витратами, може бути подана скарга або внесено окреме подання. ( Стаття 81 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Глава 6
Судові штрафи

Стаття 82. Підстави накладення штрафів

За порушення правил цього Кодексу суд або суддя накладає штрафи у випадках і розмірах, передбачених статтями 44, 48, 95, 153, 172, 173, 174 цього Кодексу.

Штрафи, накладені судом на службових осіб державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій, стягуються з їх особистих коштів.

Копія ухвали про накладення штрафу надсилається особі, на яку накладено штраф. ( Стаття 82 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1461-10 від 23.01.81, N 8627-10 від 20.03.85, N 9166-11 від 04.05.90; Закону N 2056-III від 19.10.2000 )

Стаття 83. Зняття або зменшення штрафу

Протягом десяти днів по одержанні копії ухвали особа, на яку накладено штраф, може просити суд, що наклав штраф, про зняття або зменшення розміру штрафу. Ця заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням особи, на яку накладено штраф. Однак неявка цієї особи не є перешкодою для розгляду заяви.

На ухвалу про відмову суду або судді зняти штраф або зменшити його розмір може бути подано скаргу, внесено окреме подання. ( Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Глава 7
Процесуальні строки

Стаття 84. Види процесуальних строків

Строки, в межах яких вчинюються процесуальні дії, встановлюються законом або призначаються судом.

Стаття 85. Наслідки пропуску процесуальних строків

Право на вчинення процесуальних дій втрачається з закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення строку.

Стаття 86. Обчислення процесуальних строків

Строки, встановлені в законі або призначені судом, обчислюються роками, місяцями і днями.

Строк може визначатись також вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Стаття 87. Закінчення процесуальних строків

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо кінець строку припадає на день неробочий, то за останній день строку вважається перший після нього робочий день. Перебіг строку, визначеного вказівкою на подію, яка повинна неминуче наступити, починається наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де службові заняття кінчаються раніше, то строк закінчується в момент припинення цих занять.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні для суду документи чи грошові суми здано на пошту.

Стаття 88. Зупинення процесуальних строків

З зупиненням провадження зупиняються і всі поточні, але ще не закінчені по ньому строки. Зупинення строків починається з тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.

Стаття 89. Продовження та поновлення процесуальних строків

Строки, призначені судом, на прохання сторони або іншої особи, яка бере участь у справі, суд може продовжити.

Стороні або іншій особі, яка бере участь у справі, в разі пропуску встановленого законом строку з причин, визнаних судом поважними, суд може поновити пропущений строк.

Питання про поновлення пропущеного строку вирішує з викликом сторін і повідомленням осіб, які беруть участь у справі, той суд, в якому слід було вчинити пропущену процесуальну дію або до якого слід було подати документ, проте неявка цих осіб не перешкоджає вирішенню поставленого перед судом питання.

Одночасно з проханням про поновлення строку належить провести ту дію або подати той документ, відносно якого порушено прохання.

На ухвалу суду або судді про відмову поновити пропущений строк може бути подано скаргу, внесено окреме подання. ( Стаття 89 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-12 від 15.12.92 )

Глава 8
Судові виклики і повідомлення

Стаття 90. Судові повістки

Судові виклики і повідомлення провадяться повістками, що надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, представникам громадських організацій і трудових колективів за адресою, вказаною стороною, самими цими особами або іншими учасниками справи.

Повістки разом із зворотною розпискою надсилаються рекомендованим листом або через розсильних.

Як виняток, повістку можна видати на руки стороні або її представникові з їх згоди для вручення відповідним особам. ( Стаття 90 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 91. Строк вручення повістки про виклик до суду

Повістка про виклик до суду повинна бути завчасно вручена особі, яка викликається, але у всякому разі не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання.

Стаття 92. Зміст повістки про виклик

Повістка про виклик до суду повинна містити в собі:

1) найменування і адресу суду з зазначенням місця, дня і часу явки за викликом;

2) назву справи, по якій робиться виклик;

3) вказівку, як хто викликається дана особа (як позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт, перекладач);

4) вказівку, чи викликається дана особа в судове засідання чи на прийом до судді;

5) попередження про наслідки неявки або неповідомлення про причини неявки в судове засідання.

У випадках, зазначених у статті 138 цього Кодексу, з повісткою про виклик відповідача суд направляє йому копію позовної заяви і копії документів, доданих до неї. У повістці, що надсилається відповідачеві, має бути зазначено, що при наявності у нього заперечень проти позову він повинен подати докази на підтвердження своїх заперечень. ( Стаття 92 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 93. Судові повістки-повідомлення

Судові повістки-повідомлення надсилаються особам, які беруть участь у справі, з приводу вчинення процесуальних дій, в яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Повістка-повідомлення повинна містити найменування і адресу суду, назву справи, вказівку про те, яку процесуальну дію буде вчинено, місце, день і час її вчинення.

Стаття 94. Порядок вручення повісток про виклик

Повістки про виклик, адресовані громадянам, вручаються їм під розписку. Зворотна розписка з їх підписом підлягає поверненню до суду з зазначенням часу одержання.

Повістка, адресована державному підприємству, установі, організації, колгоспу, іншій кооперативній організації, їх об'єднанню, іншій громадській організації, вручається відповідній службовій особі, яка розписується про одержання її на зворотній розписці.

Коли особа, яка викликається, не буде виявлена у місці проживання, повістку вручають будь-кому з дорослих членів сім'ї, які проживають разом з нею, а при відсутності їх - домоуправлінню або адміністрації за місцем роботи, а в сільських місцевостях - виконавчому комітетові сільської Ради народних депутатів. Службова особа, яка одержала повістку, зобов'язана під свою відповідальність негайно вручити її належній особі.

При відмові адресата одержати повістку, особа, яка її доставляє, робить відповідну відмітку на повістці, яка повертається до суду. Відмітка про відмову одержати повістку стверджується підписом службової особи домоуправління чи виконкому сільської Ради народних депутатів, або представника адміністрації за місцем роботи, або підписами не менше двох громадян. ( Стаття 94 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 95. Обов'язок осіб, які беруть участь у справі,
повідомляти суд про зміну своєї адреси та про
причини неявки в судове засідання

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи. При відсутності заяви про зміну адреси повістки надсилаються на останню відому судові адресу і вважаються доставленими, навіть коли адресат за цією адресою більше не проживає.

За невиконання обов'язку повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження по справі суд вправі на сторони і інших осіб, які беруть участь у справі, накласти штраф у розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, зобов'язані також повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. В разі неповідомлення ними суду про причини неявки питання про розгляд справи вирішується за правилами статей 172, 173 цього Кодексу. ( Стаття 95 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1461-10 від 23.01.81, N 8627-10 від 20.03.85; Законом N 27/96-ВР від 02.02.96 )

Стаття 96. Вручення повістки відповідачеві, місце
фактичного перебування якого невідоме

Якщо місце фактичного перебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження повістки з підписом службової особи виконкому сільської Ради народних депутатів за місцем знаходження майна відповідача або домоуправління останнього відомого місця перебування відповідача про те, що вручити повістку адресатові не можна через його відсутність. ( Стаття 96 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1461-10 від 23.01.81 )

Стаття 97. Розшук відповідача

Якщо місце фактичного перебування відповідача невідоме, суд може оголосити його розшук як з власної ініціативи, так і за заявою позивача.

Якщо невідоме місце фактичного перебування відповідача по справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, суддя зобов'язаний оголосити розшук відповідача.

Розшук відповідача провадиться за ухвалою суду або судді органами внутрішніх справ.

Витрати за розшук стягуються судом на користь держави.

( Частину п'яту статті 97 виключено на підставі Закону N 2056-III від 19.10.2000 )

( Стаття 97 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1Ы461-10 від 23.01.81, N 2994-10 від 11.01.82; Законом N 2857-12 від 15.12.92 )