документiв в базi
544093
Подiлитися 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
8 жовтня 2008 року N 21-рп/2008
м. Київ

Справа N 1-42/2008

Рішення
Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням 55 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень частин другої,
третьої статті
17, частин першої, дев'ятої статті 20
Закону України "Про телекомунікації",
статті
2 Указу Президента України "Про Національну
комісію з питань регулювання зв'язку України"

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича - доповідача,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень частин другої, третьої статті 17, частин першої, дев'ятої статті 20 Закону України "Про телекомунікації" від 18 листопада 2003 року N 1280-IV (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 12, ст. 155), статті 2 Указу Президента України "Про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України" від 21 серпня 2004 року N 943 (Офіційний вісник України, 2004 р., N 35, ст. 2319).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання 55 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність тверджень щодо неконституційності зазначених положень Закону України "Про телекомунікації" ( 1280-15 ) та Указу Президента України "Про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України" ( 943/2004 ).

Заслухавши суддю-доповідача Овчаренка В.А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 55 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення частин другої, третьої статті 17, частин першої, дев'ятої статті 20 Закону України "Про телекомунікації" від 18 листопада 2003 року N 1280-IV (далі - Закон), статті 2 Указу Президента України "Про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України" від 21 серпня 2004 року N 943 (далі - Указ).

Автори клопотання наголошують, що положення частин другої, третьої статті 17 Закону ( 1280-15 ) щодо підконтрольності Національної комісії з питань регулювання зв'язку (далі - Комісія) Президентові України, розроблення та затвердження ним Положення про Комісію ( 943/2004 ) (далі - Положення), частин першої, дев'ятої статті 20 Закону ( 1280-15 ) стосовно призначення за поданням Прем'єр-міністра України на посади Голови та членів Комісії і припинення їх повноважень на цих посадах Президентом України, призначення Президентом України у разі вакансії посади Голови чи члена Комісії відповідно нового Голови чи члена Комісії, статті 2 Указу про затвердження Положення ( 943/2004 ) є неконституційними, оскільки Конституція України ( 254к/96-ВР ), зокрема стаття 106, таких повноважень Президента України не передбачає.

Виходячи із зазначених підстав та посилаючись на правові позиції Конституційного Суду України, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України ( 254к/96-ВР ), суб'єкт права на конституційне подання робить висновок про невідповідність статтям 8, 19, 106, 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) положень частин другої, третьої статті 17, частин першої, дев'ятої статті 20 Закону ( 1280-15 ) та статті 2 Указу ( 943/2004 ).

2. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого.

2.1. Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України (частина друга статті 19), а нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй (частина друга статті 8).

Згідно зі статтею 106 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) повноваження Президента України як глави держави визначаються Конституцією України ( 254к/96-ВР ). Це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження. Таку правову позицію Конституційний Суд України неодноразово викладав у своїх рішеннях, зокрема від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет), від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади).

2.2. За редакцією пунктів 10, 15 частини першої статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) від 28 червня 1996 року до повноважень Президента України належало утворення, реорганізація та ліквідація за поданням Прем'єр-міністра України центральних органів виконавчої влади, а також призначення за таким поданням керівників центральних органів виконавчої влади та припинення їх повноважень на посадах. Відповідно до цього Верховна Рада України у 2003 році прийняла Закон ( 1280-15 ), в якому зазначено, що Комісія є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підконтрольна Президенту України, який затверджує Положення ( 943/2004 ) про неї (частини друга, третя статті 17 Закону) ( 1280-15 ). Згідно з частинами першою, дев'ятою статті 20 Закону ( 1280-15 ) глава держави призначає Голову та сімох членів Комісії (як уперше, так і в разі вакансії) та припиняє їх повноваження на цих посадах.

На виконання Закону ( 1280-15 ) Президент України видав у 2004 році Указ ( 943/2004 ), на підставі якого було утворено Комісію та затверджено Положення ( 943/2004 ) про неї.

2.3. Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, внесено зміни до Конституції України ( 254к/96-ВР ). У зміненій редакції статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не встановлено повноважень Президента України щодо формування центральних органів виконавчої влади, призначення і звільнення їх керівників та регламентації діяльності таких органів. Ці питання за зміненою редакцією статті 116 (пункти 9-1, 9-2 частини першої) Конституції України ( 254к/96-ВР ) належать до компетенції Кабінету Міністрів України, який має утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, призначати на посади та звільняти з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України. Виходячи з цих положень у Законі України "Про Кабінет Міністрів України" ( 279-17 ) (частина друга статті 22) визначено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є відповідальними перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому. Отже, оспорювані положення Закону ( 1280-15 ) щодо наведених повноважень Президента України є такими, що не відповідають статтям 8, 19, 106, 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

3. Народні депутати України в конституційному поданні просять визнати неконституційною статтю 2 Указу ( 943/2004 ) в частині затвердження Положення про Комісію ( 943/2004 ).

Під час розгляду справи Указ ( 943/2004 ), яким було затверджено Положення ( 943/2004 ), визнано Президентом України таким, що втратив чинність (Указ Президента України від 19 вересня 2008 року N 845).

Юрисдикція Конституційного Суду України поширюється лише на чинні нормативно-правові акти (Рішення Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року N 15-рп/2001), тому підстав для розгляду питання щодо конституційності статті 2 Указу ( 943/2004 ) немає. Отже, провадження у цій частині конституційного подання підлягає припиненню відповідно до пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 152, 153 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 13, 15, 39, 40, 45, 51, 63, 65, 67, 69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), параграфом 51 Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд України

вирішив:

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення Закону України "Про телекомунікації" від 18 листопада 2003 року N 1280-IV:

- частини другої статті 17 щодо підконтрольності Національної комісії з питань регулювання зв'язку Президентові України;

- частини третьої статті 17 про затвердження Президентом України Положення про Національну комісію з питань регулювання зв'язку ( 943/2004 );

- частини першої статті 20 стосовно призначення Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України на посади Голови та членів Національної комісії з питань регулювання зв'язку і припинення їх повноважень на цих посадах;

- частини дев'ятої статті 20 щодо призначення Президентом України у разі вакансії посади Голови чи члена Національної комісії з питань регулювання зв'язку відповідно нового Голови чи члена цієї комісії.

2. Припинити конституційне провадження у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положення статті 2 Указу Президента України "Про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України" від 21 серпня 2004 року N 943 на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Положення Закону України "Про телекомунікації" ( 1280-15 ), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

^ Наверх
наверх