документiв в базi
550558
Подiлитися 
  1996-09-121997-11-182001-04-182003-11-18  

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 02-5/334 від 12.09.96

Арбітражним судам України

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних
із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств

( Роз'яснення затверджено Постановою
Вищого арбітражного суду
N 3 від 28.02.97 )

( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями
Вищого арбітражного Суду
N 02-5/445 від 18.11.
97
N 02-5/618 від 06.11.20
00
N 02-5/467 від 18.04.20
01

Роз'ясненням Вищого господарського суду
N 04-5/609 від 31.05.20
02

Рекомендаціями Президії Вищого
господарського суду
N 04-5/1429 від 18.11.20
03 )

( У тексті Роз'яснення, крім вступної частини і пункту 23,
слова "арбітражний" і "арбітражні" в усіх відмінках
замінено відповідно словами "господарський" і
"господарські" у відповідних відмінках згідно з
Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609
від 31.05.2002 )

З метою правильного і однакового застосування законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. За змістом пункту 1 статті 5 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) та пункту 3 статті 6 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) підставою для створення підприємства є рішення власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу. Порядок створення підприємства та його реєстрації визначається Законами України "Про підприємства в Україні" та "Про підприємництво" ( 698-12 ), а щодо окремих категорій підприємств - також іншими законодавчими актами України. Зокрема, господарські товариства відповідно до статті 1 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) створюються на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності.

При застосуванні цих норм необхідно враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 N 24-92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" останнім заборонено бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств, кооперативів, за винятками, передбаченими у пунктах 1 і 7 цього Декрету.

Законодавчі акти не встановлюють будь-яких спеціальних вимог щодо форми та змісту рішення про створення підприємства, тому при вирішенні спорів господарським судам слід виходити з того, що таке рішення має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством.

Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір. При цьому слід мати на увазі, що створення нового суб'єкта підприємницької діяльності та визначення його організаційно-правової форми регулюється не положеннями Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) про сумісну діяльність, а іншими актами законодавства, зокрема Законами України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства".

Установчий договір повинен укладатися у письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації.

Законодавство не містить переліку обов'язкових реквізитів установчого договору. Тому, вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, господарським судам слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для його виконання (стаття 153 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). Деякі з умов випливають з чинного законодавства, зокрема, частини другої статті 26, статей 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства".

Щодо установчого договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання. ( Абзац пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

2. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємства можуть створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Такий поділ може застосовуватися лише на підставах і в порядку, встановленому Законом України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ). ( Абзац другий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Цією нормою Закону України "Про підприємства в Україні" передбачена також можливість створення підприємств у результаті виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів або на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів і за наявності згоди власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств та господарських товариств, 75 і більше відсотків майна яких належить державі, шляхом поділу іншого підприємства або виділення структурних підрозділів (одиниць) повинне здійснюватися з дотриманням вимог Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Мінекономіки України, Мінстату України та Антимонопольного комітету України від 20.04.94 N 43/79/5.

При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням згаданої норми Закону України "Про підприємства в Україні", господарським судам слід враховувати, що згода власника (уповноваженого ним органу) на створення підприємства на базі структурної одиниці діючого об'єднання також є актом управління і повинна мати ясний і недвозначний характер; нею не може вважатися, зокрема, згода власника (уповноваженого ним органу) на перереєстрацію підприємства з ініціативи трудового колективу.

У разі відмови власника (уповноваженого ним органу) у виділенні зі складу об'єднання структурної одиниці, яка є юридичною особою, вона вправі звернутися до господарського суду з позовом про визнання відповідного рішення власника (уповноваженого ним органу) недійсним. Однак чинне законодавство не надає такого права тим структурним підрозділам об'єднань, які хоча і є суб'єктами господарювання, але не мають статусу юридичної особи, а так само і структурним підрозділам підприємств, оскільки ці підрозділи відповідно до абзацу третього пункту 1 статті 1 Закону України "Про підприємства в Україні" також не є юридичними особами.

3. Чинне законодавство України, зокрема, пункт 1 статті 3 і пункт 1 статті 5 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) та частина перша статті 4 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) передбачають необхідність погодження у ряді випадків рішень про створення, реорганізацію суб'єктів підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені зокрема щодо господарських товариств - Положенням про холдінгові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11.05.94 N 224. ( Абзац перший пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

Рішення про створення об'єднання потребує згоди Антимонопольного комітету України в усіх випадках.

Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України.

У разі відмови Антимонопольного комітету України у наданні згоди на створення, реорганізацію суб'єкта підприємницької діяльності засновник останнього, який є юридичною особою, вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України.

4. Відповідно до статті 6 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 6 Закону України "Про господарські товариства" підприємство (товариство) вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про підприємництво" передбачено, що державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті Ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Чинне законодавство пов'язує державну реєстрацію з внесенням даних з реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності (яка водночас є заявою про державну реєстрацію) до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видачею свідоцтва про державну реєстрацією встановленого зразка. ( Абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001; Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Рішення відповідного органу виконавчої влади про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності з місцезнаходженням за межами підвідомчої цьому органові території може бути за позовом іншого суб'єкта підприємницької діяльності або прокурора визнане недійсним як таке, що прийнято з перевищенням компетенції. Орган, на який покладено здійснення державної реєстрації, не вправі делегувати ці функції іншим органам, структурним підрозділам, хоча б і наділеним статусом юридичної особи, або посадовим особам за дорученням. Що ж до видачі свідоцтва про державну реєстрацію, то вона може покладатись на структурний підрозділ чи посадову особу згідно з розподілом функціональних обов'язків, оскільки свідоцтво є похідним від відповідного рішення. ( Абзац третій пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Порядок державної реєстрації підприємств незалежно від їх організаційних форм і форм власності визначається Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 740 з подальшими змінами і доповненнями (далі - Положення). ( Абзац четвертий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

Перелік документів, що подаються для державної реєстрації, наведений у частині другій статті 8 Закону України "Про підприємництво" та пункті 3 Положення, є вичерпним. ( Абзац п'ятий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

Якщо у державній реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності відмовлено або її не проведено за наявності усіх необхідних для цього документів у встановлений строк (не більше п'яти робочих днів), засновник суб'єкта підприємницької діяльності, який є підприємством чи організацією у розумінні статті 1 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), вправі відповідно до частини двадцять другої статті 8 Закону України "Про підприємництво" звернутися до господарського суду з заявою про визнання недійсним акта відповідного органу про відмову в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або про спонукання його провести таку реєстрацію. ( Абзац шостий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

( Абзац сьомий пункту 4 виключено на підставі Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Відповідно до чинного законодавства, зокрема, частини дванадцятої статті 8 Закону України "Про підприємництво", перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. При вирішенні спорів, пов'язаних із створенням (реєстрацією) підприємств господарським судам необхідно враховувати, що згідно з пунктом 20 Положення перереєстрації потребує лише зміна назви, організаційно-правової форми або форми власності суб'єктів підприємництва. Оскільки вчинення зазначених дій не охоплюється поняттям реорганізації підприємства, то здійснення заходів щодо перереєстрації останнього не тягне за собою правових наслідків у вигляді виключення його з державного реєстру України. ( Абзац восьмий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

5. Чинне законодавство не передбачає реєстрації відособлених підрозділів підприємств (філіалів, представництв тощо). Тому вимоги органів, які здійснюють державну реєстрацію, щодо подання для такої реєстрації положень про відособлені підрозділи та інших документів, що стосуються діяльності останніх, повинні оцінюватися господарськими судами при вирішенні спорів як такі, що не відповідають законодавству і не породжують правових наслідків.

Як виняток обов'язкову реєстрацію встановлено для представників іноземних суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України (стаття 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ).

Реєстрація здійснюється Міністерством економіки України відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом МЗЕЗторгу України від 18.01.96 N 30. ( Абзац третій пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

У разі відмови у реєстрації або неприйняття рішення про реєстрацію у встановлений строк іноземний суб'єкт господарської діяльності вправі звернутися до господарського суду із заявою відповідно про визнання недійсним рішення про відмову у реєстрації або про спонукання Мінекономіки України здійснити реєстрацію представництва. Справа зі спору про визнання недійсним згаданого рішення відповідно до частини третьої статті 16 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) підсудна господарському суду міста Києва. ( Абзац четвертий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97, N 02-5/467 від 18.04.2001, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Оскільки представництво не є юридичною особою, стороною у спорах, пов'язаних з його реорганізацією та ліквідацією, може бути лише іноземний суб'єкт господарської діяльності, зазначений у свідоцтві про реєстрацію представництва. У разі якщо керівникові або заступникові керівника останнього на підставі довіреності надано право здійснювати в господарському суді повноваження сторони у справі представництво вправі від імені іноземного суб'єкта господарської діяльності вчиняти передбачені законом процесуальні дії.

6. Якщо засновником суб'єкта підприємницької діяльності є декілька підприємств чи організацій, позовну заяву до господарського суду може подати одне з них. Інші засновники можуть взяти участь у процесі як треті особи. У випадку, коли одним із засновників є не підприємство чи організація, а з позовною заявою звертається засновник - підприємство чи організація, така позовна заява підлягає розгляду господарським судом. Відособлений підрозділ підприємства не може мати статусу юридичної особи. ( Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

7. Відповідно до пункту 7 Положення установчі документи, які подаються для проведення державної реєстрації, не повинні містити положень, що суперечать чинному законодавству. Тому якщо при вирішенні спору, пов'язаного з відмовою у державній реєстрації, виявиться, що подані для реєстрації установчі документи суперечать чинному законодавству, позов про визнання недійсним рішення відповідного органу про відмову в реєстрації задоволенню не підлягає. ( Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

8. У разі прийняття господарським судом рішення про зобов'язання відповідного органу здійснити державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності в резолютивній частині такого рішення слід зазначити термін, протягом якого цей орган зобов'язаний видати свідоцтво про державну реєстрацію. При цьому господарський суд не зв'язаний вимогами частини шостої статті 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) щодо п'ятиденного терміну здійснення державної реєстрації відповідним державним органом. ( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

( Абзац другий пункту 8 виключено на підставі Роз'яснення Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

9. Здійснення ліквідації і реорганізації (злиття, поєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства віднесено до компетенції власника (уповноваженого ним органу), а у випадках, передбачених Законом України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), - власника за участю трудового колективу чи органу, уповноваженого створювати відповідні підприємства, або суду чи господарського суду, а щодо господарських товариств - до компетенції їх вищих органів, суду чи господарського суду.

У разі прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію підприємства державними чи іншими органами, які не є власниками майна або не мають від них відповідних повноважень, такі рішення за позовами самих підприємств або одного чи кількох їх засновників повинні визнаватись недійсними.

Прийняті Антимонопольним комітетом України чи його територіальними відділеннями постанови про примусовий поділ монопольних утворень (стаття 16 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) є не рішеннями про реорганізацію цих утворень, а підставами для її здійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольного становища на ринку.

У разі незгоди з цією постановою підприємство, об'єднання, господарське товариство вправі відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального Кодексу України звернутися до Господарського суду із заявою про визнання її недійсною.

10. Відповідно до пункту 4 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" та статті 22 Закону України "Про господарські товариства" підприємство вважається реорганізованим з моменту виключення його з державного реєстру України (господарське товариство - з моменту внесення запису про припинення його діяльності до державного реєстру).

При вирішенні майнових спорів, пов'язаних з реорганізацією підприємств, господарським судам необхідно враховувати таке.

У разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу (частина друга статті 37 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.

Якщо в розподільному акті (балансі) відображено лише розподіл майна, а дані про розподіл кредиторської і дебіторської заборгованості відсутні, розподіл заборгованості за наявності спору здійснюється між новоутвореними підприємствами пропорційно вартості отриманого ними майна. ( Пункт 10 доповнено абзацом четвертим згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Нові підприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника. Перетворення державного підприємства на підприємство, засноване на іншій формі власності, не припиняє його зобов'язань. ( Абзац п'ятий пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину. ( Пункт 10 доповнено абзацом шостим згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

10-1. У разі якщо реорганізація підприємства сталася під час вирішення господарським судом спору, учасником якого воно є, господарський суд за клопотанням відповідного підприємства чи організації або за власною ініціативою здійснює заміну сторони у спорі її правонаступником згідно із статтею 25 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Процесуальне правонаступництво може мати місце і в тому разі, коли реорганізація відбулася до подання позову, але відповідачем у позовній заяві зазначено реорганізоване підприємство.

Правонаступник повинен довести факт правонаступництва, подавши, зокрема, документи, які підтверджують припинення існування реорганізованого підприємства і створення у зв'язку з цим нового (або нових).

Необхідно враховувати, що правонаступник, який бере участь у судовому процесі, в усіх своїх діях зв'язаний попередніми процесуальними діями реорганізованого підприємствами. Наприклад, здійснена попереднім позивачем зміна підстави або предмету позову, зміна розміру позовних вимог тощо є обов'язковою для позивача-правонаступника. ( Роз'яснення доповнено пунктом 10-1 згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

11. Порядок і умови реорганізації та ліквідації об'єднань, створених підприємствами на добровільних засадах згідно зі статтею 3 Закону України "Про підприємства в Україні", визначаються установчими документами про створення об'єднань. Тому рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію чи ліквідацію таких об'єднань повинні визначатися недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству.

12. Здійснення реорганізації підприємства, заснованого на колективній формі власності, становить компетенцію його вищого органу управління (загальних зборів, конференції тощо). Тому прийняття одним чи кількома з його структурних підрозділів рішення щодо поділу підприємства, виділення з його складу тощо без згоди цих вищих органів управління повинне визнаватися таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки порушує права колективного власника.

13. Відповідно до пункту 2 статті 37 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію державного підприємства трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його на інше підприємство, засноване на колективній власності.

При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням цієї норми, господарським судам слід враховувати таке.

У передачі в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів може бути відмовлено лише з підстав, передбачених законом, зокрема, пунктом 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ). ( Абзац третій пункту 13 в редакції Роз'яснення Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

Трудові колективи, не маючи статусу юридичної особи, не можуть бути учасниками судового процесу. Тому позивачем у відповідному спорі може виступати господарське товариство, утворене членами трудового колективу й зареєстроване у встановленому чинним законодавством порядку. ( Абзац четвертий пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

14. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) припинення діяльності підприємства, майно якого передане в оренду, здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря з дати видання про це відповідного наказу органу, уповноваженого управляти майном. ( Абзац перший пункту 14 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

У разі, якщо за наявності договору оренди майна підприємства орган, уповноважений управляти майном, відмовляється або ухиляється від видання такого наказу, орендар не позбавлений права звернутися до господарського суду з позовом про спонукання цього органу вчинити дії, пов'язані з реорганізацією підприємства. ( Пункт 14 із змінами, внесеними згідно Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/618 від 06.11.2000 )

( Пункт 15 виключено на підставі Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

16. Позовні заяви про ліквідацію підприємств можуть подаватися до господарського суду у випадках, прямо передбачених законодавчими актами, з посиланням на підстави, з яких відповідна організація-позивач вправі звертатися з відповідним позовом.

Зокрема, відповідно до підпункту "в" частини четвертої статті 19 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) товариство ліквідується на підставі рішення господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства.

У процесі вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зазначеної норми, господарським судам необхідно з'ясовувати, поперше, чи віднесено чинним законодавством до компетенції органу, що подає позов, здійснення контролю за діяльністю відповідача і, по-друге, наявність у такого органу права на звернення з позовом до господарського суду (частина друга статті 1 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). ( Абзац третій пункту 16 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Такими, що систематично порушують законодавство, слід вважати господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства.

Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, здійснення без ліцензії таких видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства) та/або потягло наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам. Оцінюючи, наскільки шкода є значною, слід виходити з конкретних обставин справи, враховуючи, зокрема, розмір витрат, які зробила юридична (фізична) особа, що зазнала шкоди, чи має зробити для усунення згаданих наслідків. На підтвердження факту порушення та розміру шкоди можуть подаватися будь-які докази з додержанням вимог щодо їх належності, зокрема, акти та інші матеріали перевірок, прийняті за їх підсумками акти державних та інших органів (рішення, постанови, накази тощо), документи, що свідчать про застосування до підприємства штрафних та фінансових санкцій і т.інш. ( Абзац п'ятий пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

У розгляді справ, пов'язаних із ліквідацією підприємств, господарському суду необхідно здійснювати оцінку усіх фактичних обставин, за яких вчинено порушення, і можливі наслідки задоволення позову, у тому числі для інших юридичних осіб та громадян. ( Пункт 16 доповнено абзацом згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

17. Відповідно до пункту 2 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) підприємство ліквідується у випадку, якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства.

У цих випадках господарським судом вирішується спір не про ліквідацію підприємства, а про визнання недійсними установчих документів підприємства чи рішення про його створення.

Відповідний позов може бути поданий державним органом, що згідно з чинним законодавством здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурором, органом, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-яким підприємством чи організацією, яка вважає порушеними свої права чи охоронювані законом інтереси в зв'язку із створенням (державною реєстрацією) відповідного підприємства, тоді як позов про ліквідацію підприємства може бути поданий лише у випадках, прямо передбачених законом. ( Абзац третій пункту 17 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )

У разі, якщо до складу засновників підприємства входять як юридичні, так і фізичні особи, господарським судам підвідомчі лише ті спори, пов'язані з реорганізацією чи ліквідацією підприємства, відповідачам у яких є юридичні особи.

Підставами для визнання недійсними рішень про створення підприємств чи їх установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засновано.

18. Скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, передбачене частиною одинадцятою статті 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), тягне ті ж правові наслідки, що й ліквідація підприємства. При вирішенні відповідних спорів господарським судом слід враховувати таке.

18.1. Судовий порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності встановлений для випадків:

визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів;

здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству України;

несвоєчасного сповіщення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну своєї назви, організаційно-правової форми, форми власності та місцезнаходження; ( Абзац четвертий підпункту 18.1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

визнання підприємства банкрутом; ( Підпункт 18.1 доповнено абзацом п'ятим згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

неподання протягом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з законодавством. ( Підпункт 18.1 доповнено абзацом шостим згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

У таких випадках орган, який здійснив державну реєстрацію підприємства, не має права скасувати власне рішення про реєстрацію. У разі скасування такого рішення відповідні дії органу державної реєстрації слід визнавати такими, що не відповідають чинному законодавству і не породжують для підприємства будь-яких правових наслідків.

18.1.1. У разі виникнення спору про визнання установчих документів підприємства недійсними позов може бути поданий на підставі як пункту 2 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), так і частини вісімнадцятої статті 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), тобто про скасування державної реєстрації. ( Підпункт 18.1.1 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

18.1.2. Обов'язок доведення обставин, пов'язаних із здійсненням діяльності, що суперечить чинному законодавству чи установчим документам, покладається на позивача.

Згідно із частиною першої статті 26 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Отже такою, що суперечить установчим документам, може вважатися діяльність підприємства, яка не відповідає цілям його створення, зазначеним у статуті (установчому договорі).

Діяльністю, що суперечить чинному законодавству, може бути визнана діяльність, яка заборонена законом (наприклад, укладання угод стосовно предметів, вилучених з цивільного обігу, здійснення підприємницької діяльності без відповідної ліцензії тощо). Підставою для скасування державної реєстрації підприємства є постійне протягом певного періоду часу здійснення такої діяльності. Окремі порушення чинного законодавства, яких припускалося підприємство у здійсненні діяльності, що сама по собі не суперечить закону, не тягнуть за собою правових наслідків у вигляді скасування його державної реєстрації. ( Підпункт 18.1.2 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

18.1.3. Відповідно до частини сімнадцятої статті 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) орган державної реєстрації може звернутися до господарського суду з позовом про скасування державної реєстрації у разі невиконання суб'єктом підприємницької діяльності вимоги щодо повідомлення цього органу у семиденний строк про зміну свого місцезнаходження (частина шістнадцята цієї ж статті). Позивач згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) повинен подати докази того, що суб'єкт підприємницької діяльності фактично змінив своє місцезнаходження. Такими доказами можуть бути відповідні акти, складені працівниками органів, що здійснюють контроль за діяльністю цих суб'єктів, довідки органів управління житлово-комунальним господарством або орендодавців за договором оренди державного майна про фактичну відсутність суб'єкта підприємницької діяльності за його місцезнаходженням тощо, у сукупності з іншими доказами, які підтверджують його фактичне місцезнаходження - довідками та квитанціями відділень зв'язку, рекламними оголошеннями, транспортними накладними, платіжними документами та ін.

Необхідно враховувати, що саме лише припинення підприємницької діяльності за відсутності доказів зміни суб'єктом підприємницької діяльності свого місцезнаходження без своєчасного сповіщення про це реєструючого органу не є підставою для прийняття рішення про скасування державної реєстрації.

Господарським судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 30 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) місцем знаходження юридичної особи визнається місцезнаходження її постійно діючого органу. Тому підставою для скасування державної реєстрації може бути лише несповіщення в установлений строк про зміну саме цієї адреси, а не адрес окремих виробничих підрозділів суб'єкта підприємницької діяльності. ( Підпункт 18.1.3 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

18.1.4. У разі несвоєчасного сповіщення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми і форми власності (частина одинадцята статті 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) позов про скасування державної реєстрації може бути подано органом, що здійснює таку реєстрацію, а також прокурором чи його заступником (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).

Слід мати на увазі, що зміна складу учасників господарського товариства або зміна засновника приватного підприємства не тягнуть за собою зміни організаційної форми, а так само не змінюють форми власності. Такі зміни не є підставою для перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, і отже, неповідомлення про них не може вважатися підставою для скасування державної реєстрації. ( Підпункт 18.1.4 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

18.1.5. У вирішенні спорів, пов'язаних зі скасуванням державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності у зв'язку з неподанням ним протягом року податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, господарські суди повинні враховувати таке.

Строки подання відповідних документів встановлено згідно з Порядком подання фінансової звітності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 N 419, а також наказом Державної податкової адміністрації України від 08.07.97 N 214 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 21.01.98 N 37, яким затверджено Порядок складання декларації про прибуток підприємства. Таким чином рік, протягом якого суб'єкт підприємницької діяльності не звітував перед податковим органом, повинен обчислюватись з дати, коли необхідну звітність було подано востаннє. ( Абзац другий підпункту 18.1.5 пункту 18 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

За змістом пункту 17 частини першої статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) позови про скасування державної реєстрації у випадках неподання необхідних документів вправі подавати органи цієї служби. ( Підпункт 18.1.5 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

18.2. В інших випадках, тобто коли для скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не встановлено судового порядку, рішення про скасування державної реєстрації може бути визнане недійсним в порядку, передбаченому законодавством.

19. Чинне законодавство, зокрема, пункт 1 статті 3, пункт 1 статті 5 і пункт 1 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), статті 4 і 19 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), передбачає у ряді випадків необхідність погодження рішень про створення, реорганізацію і ліквідацію (припинення діяльності) підприємств з антимонопольними органами. Такі випадки передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.94 N 765 "Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.97 N 499, а щодо господарських товариств - Положенням про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11.05.94 N 224.

Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається Антимонопольним комітетом України.

У разі відмови Антимонопольного комітету України чи його органу у наданні згоди на створення, реорганізацію, ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності засновник останнього, який є підприємством чи організацією у розумінні частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнання недійсним відповідного акта Антимонопольного комітету України.

У разі відсутності згоди Антимонопольного комітету України чи його органу на створення, реорганізацію або ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію), затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.02.2002 N 33-р, акт державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або рішення про його реорганізацію чи ліквідацію мають визнаватися недійсними. ( Пункт 19 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001; в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

20. Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів та/або рішення про створення підприємства, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, господарському суду у резолютивній частині рішення слід зобов'язувати власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку.

Копії відповідного рішення необхідно направляти власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органу, а також органові, що здійснив державну реєстрацію, якщо вони не є стороною у судовому процесі. У разі якщо за заявою про визнання недійсними установчих документів останні визнані недійсними у певній частині і це не тягне за собою недійсності установчих документів в цілому, то у господарського суду немає правових підстав для зобов'язання власника (органу, уповноваженого створювати підприємство) здійснювати його ліквідацію. ( Абзац другий пункту 20 із змінами, внесеними згідно Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/618 від 06.11.2000, Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Створення господарським судом ліквідаційної комісії та проведення ліквідаційної процедури, за винятком випадків, зазначених у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), і здійснення контролю за процесом ліквідації підприємства Господарським процесуальним кодексом України ( 1798-12 ) не передбачено. ( Пункт 20 доповнено абзацом згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Обов'язки щодо здійснення ліквідації підприємства не можуть покладатися господарським судом на орган, який здійснив державну реєстрацію цього підприємства, у тому числі і в тих випадках, коли судове рішення про скасування такої реєстрації прийнято за позовом зазначеного органу. ( Пункт 20 доповнено абзацом згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

( Пункт 21 виключено на підставі Роз'яснення Вищого арбітражного суду N 02-5/467 від 18.04.2001 )

21. Відповідно до пункту 2 статті 35 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідаційна комісія зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.

В період роботи ліквідаційної комісії підприємство, яке ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи і отже може бути учасником судового процесу на загальних підставах. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому якщо організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необґрунтовано відхилила її вимогу до підприємства, що ліквідується, вона вправі до виключення останнього з державного реєстру України звернутися в установленому порядку з позовом до цього підприємства. ( Абзац другий пункту 21 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Претензії та позовні заяви, не пред'явлені (не подані) до виключення підприємства з державного реєстру, хоча б по них не закінчився строк позовної давності, задоволенню не підлягають.

Те саме стосується позовів, поданих до господарського суду з пропуском передбаченого пунктом 3 статті 36 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії кредитора до ліквідовуваного підприємства.

Господарський суд на підставі пункту 3 статті 62 Господарського процесуального Кодексу України повинен відмовити у прийнятті позовної заяви, поданої до ліквідованого підприємства, а у разі якщо після порушення провадження у справі буде встановлено, що підприємство-відповідач ліквідоване, - припинити провадження у справі відповідно до пункту 6 статті 80 Господарського процесуального Кодексу України.

У разі незгоди підприємства з рішенням про його реорганізацію чи ліквідацію воно має право звернутися до Господарського суду з заявою про визнання такого рішення недійсним також до моменту виключення його з державного реєстру.

При цьому господарський суд вправі в порядку, встановленому розділом X Господарського процесуального Кодексу України вжити заходів до забезпечення позову у вигляді заборони виключення з державного реєстру підприємства, що звернулося з позовом до прийняття рішення зі спору.

22. Підприємство вважається створеним з дня його державної реєстрації. Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України. Частина дев'ятнадцята статті 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) пов'язує втрату підприємством статусу юридичної особи із виключенням його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Таким чином, саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства та/або рішення про створення підприємства, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не означає втрати підприємством статусу юридичної особи, а отже й права на звернення з позовом до виключення з відповідного Реєстру. ( Роз'яснення доповнено пунктом згідно Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/618 від 06.11.2000, із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

23. Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного Суду України від 31.01.95 N 02-5/55 "Про деякі питання практики застосування статті 8 Закону України "Про підприємництво" вважати такими, що втратили силу.

Голова Вищого Арбітражного Суду України Д.Притика

^ Наверх
наверх