КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
24 грудня 2009 року N 35-рп/2009
м. Київ

Справа N 1-38/2009

Рішення
Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення
положень статті 2, абзацу четвертого частини першої
статті 3 Закону України "Про порядок вирішення
колективних трудових спорів (конфліктів)"

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича - доповідача,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень статті 2, абзацу четвертого частини першої статті 3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 року N 137/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 34, ст. 227) у системному зв'язку з положеннями статті 1 цього Закону ( 137/98-ВР ), абзацу третього пункту 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( 279-17 ), статей 1, 5, 16, 20, абзацу шостого статті 23 Закону України "Про організації роботодавців" ( 2436-14 ), частини третьої статті 2, абзацу третього частини другої статті 3 Закону України "Про колективні договори і угоди" ( 3356-12 ).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання Кабінету Міністрів України.

Підставою для розгляду справи згідно з частиною першою статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є практична необхідність у роз'ясненні положень статті 2, абзацу четвертого частини першої статті 3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ).

Заслухавши суддю-доповідача Колоса М.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Кабінет Міністрів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 2, абзацу четвертого частини першої статті 3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 року N 137/98-ВР (далі - Закон) у системному зв'язку з положеннями статті 1 Закону ( 137/98-ВР ), абзацу третього пункту 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( 279-17 ), статей 1, 5, 16, 20, абзацу шостого статті 23 Закону України "Про організації роботодавців" ( 2436-14 ), частини третьої статті 2, абзацу третього частини другої статті 3 Закону України "Про колективні договори і угоди" ( 3356-12 ) стосовно понять "сторони соціально-трудових відносин" і "сторони колективного трудового спору (конфлікту) на національному рівні", а також повноважності Кабінету Міністрів України виступати стороною у:

- соціально-трудових відносинах;

- колективному трудовому спорі (конфлікті) на національному рівні, у тому числі одноособово;

- колективному трудовому спорі (конфлікті) на національному рівні з питань, які не охоплено змістом статті 2 Закону ( 137/98-ВР ).

Необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень Закону ( 137/98-ВР ) Уряд України обґрунтував відсутністю їх однозначного розуміння сторонами під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) на національному рівні.

2. Свої позиції щодо поставлених у конституційному поданні питань висловили Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство праці та соціальної політики України, Національна служба посередництва і примирення, комітети Верховної Ради України з питань правової політики і з питань соціальної політики та праці, Всеукраїнська асоціація роботодавців, Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, Федерація професійних спілок України, учені Академії адвокатури України, Академії праці та соціальних відносин Федерації професійних спілок України, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

3. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого.

3.1. Згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб (частини перша, друга статті 43) ( 254к/96-ВР ).

В Основному Законі України ( 254к/96-ВР ) закріплені права кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на відпочинок, право громадян на соціальний захист (частина четверта статті 43, частина перша статті 45, частина перша статті 46) ( 254к/96-ВР ).

З метою захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів громадяни мають право на участь у професійних спілках, на страйк, а також на інші не заборонені законом засоби захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань (частина третя статті 36, частина перша статті 44, частина п'ята статті 55 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

3.2. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, розробляти і здійснювати загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до закону, розробляти проект закону про Державний бюджет України і забезпечувати виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України (частина перша статті 113, пункти 2, 3, 4, 5, 6 статті 116 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

3.3. У процесі реалізації права на працю, безпечні й здорові її умови, на заробітну плату та соціальний захист можуть виникати розбіжності (колективний трудовий спір (конфлікт) між сторонами соціально-трудових відносин щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодавства про працю (стаття 2 Закону) ( 137/98-ВР ).

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 3 Закону ( 137/98-ВР ) сторонами колективного трудового спору (конфлікту) на національному рівні є наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання, чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених частиною другою статті 133 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Вимоги найманих працівників до власників підприємств, установ, організацій на національному рівні формуються і затверджуються: у випадках, коли інтереси найманих працівників представляє профспілка, об'єднання профспілок - рішенням виборного органу відповідної профспілки, об'єднання профспілок; у випадках, коли інтереси найманих працівників представляють інші уповноважені ними організації (органи) - конференцією представників підприємств, установ, організацій, обраних зборами (конференцією) працівників підприємств, установ, організацій, які перебувають у стані трудового спору (конфлікту) (частина друга статті 4 Закону) ( 137/98-ВР ).

Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власника чи уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог, передбачені Законом ( 137/98-ВР ), закінчилися, а відповіді від власника не надійшло (частина перша статті 6 Закону) ( 137/98-ВР ).

3.4. Аналіз названих положень Конституції України ( 254к/96-ВР ), Закону ( 137/98-ВР ), законів України "Про Кабінет Міністрів України" ( 279-17 ), "Про управління об'єктами державної власності" ( 185-16 ) дає підстави вважати, що Уряд України як орган державної влади, який реалізує соціально-економічну політику держави та здійснює управління об'єктами державної власності, наділений повноваженнями, які дають йому можливість бути стороною колективних трудових спорів (конфліктів) на національному рівні і брати участь у вирішенні на цьому рівні питань, визначених законом.

4. Суб'єкт права на конституційне подання просить дати офіційне тлумачення положень статті 2, абзацу четвертого частини першої статті 3 Закону ( 137/98-ВР ) стосовно понять "сторони соціально-трудових відносин", "сторони колективного трудового спору (конфлікту) на національному рівні". Однак у конституційному поданні не наведено правового обґрунтування тверджень щодо практичної необхідності в офіційному тлумаченні вказаних понять, що відповідно до пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України є підставою для припинення конституційного провадження в цій частині.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 45, 51, 62, 65, 69, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), параграфом 51 Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд України

вирішив:

1. В аспекті порушених у конституційному поданні питань положення абзацу четвертого частини першої статті 3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 року N 137/98-ВР необхідно розуміти так, що Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади і як суб'єкт управління об'єктами державної власності у межах повноважень, визначених Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, може бути стороною колективного трудового спору (конфлікту) на національному рівні з питань, передбачених у статті 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ).

2. Припинити конституційне провадження у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 2, абзацу четвертого частини першої статті 3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 року N 137/98-ВР стосовно понять "сторони соціально-трудових відносин", "сторони колективного трудового спору (конфлікту) на національному рівні" на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

Конституційний Суд України