КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
8 жовтня 2008 року N 20-рп/2008
м. Київ

Справа N 1-32/2008

Рішення
Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень
підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7
Закону України "Про страхові тарифи
на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності",
пункту1, абзацу третього пункту 5, пункту 9,
абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11
розділу I Закону України "Про внесення змін
до Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності"
(справа про страхові виплати)

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича - доповідача,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2001 року N 2272-III (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 17, ст. 80) (далі - Закон N 2272-III), пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року N 717-V (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., N 22, ст. 292) (далі - Закон N 717-V).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини у процесі його діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача Джуня В.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо конституційності положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 (в конституційному поданні помилково зазначено підпункт "б" пункту 4 частини третьої статті 7) Закону N 2272-III, пункту 1, абзацу третього пункту 5 (в конституційному поданні помилково зазначено абзац другий пункту 5), пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10 (в конституційному поданні помилково зазначено абзаци перший, другий пункту 10), пункту 11 розділу I Закону N 717-V.

У конституційному поданні стверджується, що положеннями Закону N 2272-III та Закону N 717-V, якими обмежується розмір одноразової страхової виплати потерпілому від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, і скасовується право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV (далі - Закон N 1105-XIV), порушується конституційне право громадян на соціальний захист у вигляді гарантованого загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням належного матеріального забезпечення у разі, коли з ними стався нещасний випадок на виробництві або вони отримали професійне захворювання.

Автор клопотання вважає, що ці положення Закону N 2272-III та Закону N 717-V не відповідають статтям 1, 3, 8, частинам другій, третій статті 22, статтям 46, 48 Конституції України ( 254к/96-ВР ), оскільки мають обмежувальний, дискримінаційний характер, що призводить до звуження як змісту, так і обсягу існуючих прав потерпілих від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань.

2. Свої позиції щодо порушених у конституційному поданні питань висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України, Голова Верховного Суду України, фахівці Фонду, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, Академії праці і соціальних відносин.

3. Відповідно до вимог статей 1, 3, частини четвертої статті 43, частин першої та другої статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Україна як соціальна держава, зміст і спрямованість діяльності якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосила право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника; право на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принцип соціального захисту громадян втілений у ратифікованих Україною міжнародних актах - Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також у рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, у статті 12 Європейської соціальної хартії 1996 року зазначається, що держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року N 16/98-ВР (далі - Основи) загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить систему прав, обов'язків і гарантій, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Законодавство про загальнообов'язкове державне соціальне страхування перебуває у сфері публічно-правового регулювання і базується на засадах публічного права.

4. Законом N 1105-XIV відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) і Основ ( 16/98-ВР ) визначено правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

5. Державні гарантії реалізації застрахованими громадянами своїх прав та законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування є принципами загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 5 Основ) ( 16/98-ВР ). За змістом статті 22 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на соціальне забезпечення відповідно до структури та ресурсів держави. Тому види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

В Основах (пункт 4 частини першої статті 25) ( 16/98-ВР ) і первинній редакції Закону N 1105-XIV (стаття 21) ( 1105-14 ) визначено пакет видів соціальних послуг та матеріального забезпечення (виплат), які надаються потерпілим на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань у разі настання страхового випадку. Серед цих виплат у статтях 1 (абзац четвертий), 21 (підпункт "е" пункту 1 частини першої), 28 (частина третя), 34 (частина третя), 35 (абзац другий частини першої) Закону N 1105-XIV передбачалося, зокрема, і право потерпілих на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду.

Проте приписами пункту 1, абзацу третього пункту 5,пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V внесено зміни до перелічених положень Закону N 1105-XIV.

Так, у пункті 1 розділу I Закону N 717-V викладено у новій редакції абзац четвертий статті 1 Закону N 1105-XIV. У попередній редакції завданням страхування від нещасного випадку визначалося "відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей". Нова редакція абзацу четвертого статті 1 Закону N 1105-XIV не передбачає відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Абзацом третім пункту 5 розділу I Закону N 717-V виключено підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21 Закону N 1105-XIV, де зазначалося, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та у повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, "грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому".

Пунктом 9 розділу I Закону N 717-V виключено частину третю статті 28 Закону N 1105-XIV, відповідно до якої "за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду".

Абзацом третім пункту 10 розділу I Закону N 717-V виключено частину третю статті 34 Закону N 1105-XIV, згідно з якою "моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат".

Пунктом 11 розділу I Закону N 717-V внесено зміни до абзацу другого частини першої статті 35 Закону N 1105-XIV. Якщо в попередній редакції зазначалося, що "для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть, а також відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", то в новій редакції словосполучення "а також відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" було виключено.

Отже, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону N 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ). З огляду на викладене Конституційний Суд України не вбачає підстав для визнання неконституційними положень пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V .

6. 23 вересня 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон N 1105-XIV, абзац перший частини другої статті 34 якого передбачав, що у разі стійкої втрати професійної працездатності Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності. Зазначене положення згідно з пунктом 1 розділу XI "Прикінцеві положення" Закону N 1105-XIV мало набрати чинності з 1 січня 2001 року, проте Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 21 грудня 2000 року N 2180-III дату набрання чинності перенесено на 1 квітня 2001 року.

До настання цієї дати, 22 лютого 2001 року, підпунктом "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону N 2272-III доповнено вказане положення статті 34 Закону N 1105-XIV, зокрема встановлено верхню межу одноразової страхової виплати - не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду. Відповідно до пункту 1 статті 7 Закону N 2272-III це доповнення набрало чинності також з 1 квітня 2001 року.

Отже, положення абзацу першого частини другої статті 34 Закону N 1105-XIV, яким встановлено механізм визначення розміру одноразової страхової виплати, набрало чинності одночасно з положенням підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону N 2272-III , де передбачено його верхню межу - "не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду". Тому Конституційний Суд України вважає, що немає підстав для визнання неконституційним положення підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону N 2272-III , оскільки розмір одноразової страхової виплати потерпілим на виробництві фактично був не обмежений, а встановлений і, відповідно, не порушено вимог статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Так само є конституційним і положення абзацу другого пункту 10 розділу I Закону N 717-V , згідно з яким внесено зміну до положення абзацу другого частини другої статті 34 Закону N 1105-XIV. Оспорюваним положенням встановлено граничну межу одноразової страхової виплати потерпілим на виробництві у разі коли при подальших обстеженнях МСЕК встановлено інший, вищий ступінь втрати стійкої професійної працездатності, з урахуванням іншої професійної хвороби або іншого каліцтва, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, а саме: "не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків". Хоча Закон N 717-V набув чинності лише з 20 березня 2007 року, розмір одноразової страхової виплати не був обмежений і у випадках, передбачених абзацом другим частини другої статті 34 Закону N 1105-XIV, оскільки в усіх можливих випадках гранична межа одноразової страхової виплати потерпілим на виробництві не могла перевищувати чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справлялися внески до Фонду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 13, 15, 39, 40, 51, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України

вирішив:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2001 року N 2272-III, пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року N 717-V, якими внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

Окрема думка
судді Конституційного Суду України Джуня В.В.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності)
положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7
Закону України "Про страхові тарифи
на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" , пункту 1,
абзацу третього пункту5, пункту 9, абзаців другого,
третього пункту10, пункту 11 розділу I Закону України
"Про внесення змін до Закону України
"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" (справа про страхові виплати)

Відповідно до статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року N 20-рп/2008 (далі - Рішення). Цим Рішенням визнано, зокрема, такими, що відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ), положення пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року N 717-V (далі - Закон N 717-V), якими внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV (далі - Закон N 1105-XIV), внаслідок чого потерпілих від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання позбавлено права на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд). Проведений аналіз свідчить про недостатнє обґрунтування мотивувальної та резолютивної частини Рішення стосовно зазначених положень Закону N 717-V .

У Рішенні визнається, що "положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первісної редакції Закону N 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця)". Цей висновок Суду мотивується відповідністю встановленого законодавцем розподілу обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві вимогам статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ). З таким обґрунтуванням важко погодитися.

Конституційним Судом України неправильно визначено юридичну природу права на відшкодування моральної шкоди у зазначених актах законодавства, що зумовило помилкову мотивацію рішення щодо положень пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V .

В Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 4 частини першої статті 25) ( 16/98-ВР ) і первісній редакції Закону N 1105-XIV (стаття 21) визначено пакет видів соціальних послуг та матеріального забезпечення (виплат), які надаються потерпілим на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань у разі настання страхового випадку. Серед цих виплат у статтях 1 (абзац четвертий), 21 (підпункт "е" пункту 1 частини першої), 28 (частина третя), 34 (частина третя), 35 (абзац другий частини першої) Закону N 1105-XIV передбачалося, зокрема, і право потерпілих на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду. Отже, право потерпілих на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання на відшкодування їм моральної шкоди віднесено за первісною редакцією Закону N 1105-XIV до категорії страхових виплат, а за своєю правовою природою законодавство про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є частиною публічного права.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) встановлено право на відшкодування моральної шкоди як міру відповідальності власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Аксіомою у праві є визнання Цивільного кодексу України ( 435-15 ) нормативно-правовим документом приватного права.

Враховуючи різну юридичну природу права на відшкодування моральної шкоди у зазначених нормативно-правових документах, навряд чи можна вважати обґрунтованим висновок Суду про те, що Законом N 717-V не порушено право потерпілих на виробництві від нещасних випадків та професійних захворювань громадян на відшкодування їм моральної шкоди. Суб'єктивне право цієї категорії потерпілих на відшкодування моральної шкоди за рахунок роботодавця є неадекватною юридичною заміною їх суб'єктивного права на страхові виплати за рахунок Фонду. Крім того, ця заміна аж ніяк не рівноцінна для потерпілих на виробництві з точки зору практичних можливостей реалізації права.

Такий висновок суперечить і правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 27 січня 2004 року N 1-рп/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування): "Передбачене статтею 237-1 КЗпП України ( 322-08 ) і статтею 1167 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) відшкодування моральної шкоди як один зі способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, не застосовується до осіб, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону. Зазначені норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб'єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), а на інших підставах" (підпункт 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

З огляду на висловлені міркування виникають сумніви щодо правильності мотивації в цій частині Рішення.

В іншій частині Рішення вбачається правильним і обґрунтованим.

Суддя Конституційного Суду України В.Джунь

Окрема думка
судді Конституційного Суду України Маркуш М.А.
стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі
за конституційним поданням Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності)
положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7
Закону України "Про страхові тарифи
на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності"
, пункту 1, абзацу третього пункту5,
пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10,
пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін
до Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності"
(справа про страхові виплати)

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року N 20-рп/2008 (далі - Рішення).

Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2001 року N 2272-III (далі - Закон N 2272-III), пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року N 717-V (далі - Закон N 717-V), якими внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV (далі - Закон N 1105-XIV).

Вважаю положення пункту 1 резолютивної частини Рішення недостатньо обґрунтованим і таким, що базується на неправильній інтерпретації норм Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Зазначеними положеннями Закону N 2272-III та Закону N 717-V обмежується розмір одноразової страхової виплати потерпілому від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, і скасовується право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), встановлені Законом N 1105-XIV, порушується конституційне право громадян на соціальний захист у вигляді гарантованого загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням належного матеріального забезпечення у разі, коли з ними стався нещасний випадок на виробництві або вони отримали професійне захворювання.

Оспорювані положення Закону N 2272-III та Закону N 717-V не відповідають статтям 1, 3, 8, частинам другій, третій статті 22, статтям 46, 48 Конституції України, ( 254к/96-ВР ), оскільки мають обмежувальний, дискримінаційний характер, що призводить до звуження як змісту, так і обсягу існуючих прав потерпілих від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань.

1. Відповідно до вимог статей 1, 3, частини четвертої статті 43, частин першої та другої статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Україна як соціальна держава, зміст і спрямованість діяльності якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосила право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника; право на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принцип соціального захисту громадян втілений у ратифікованих Україною міжнародних актах - Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також у рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, у статті 12 Європейської соціальної хартії 1996 року зазначається, що держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Відповідно до статті 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року N 16/98-ВР (далі - Основи) загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить систему прав, обов'язків і гарантій, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

2. В Основах (пункт 4 частини першої статті 25) ( 16/98-ВР ) і першій редакції Закону N 1105-XIV (стаття 21) визначено пакет видів соціальних послуг та матеріального забезпечення (виплат), які надаються потерпілим на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань у разі настання страхового випадку. Серед цих виплат у статтях 1 (абзац четвертий), 21 (підпункт "е" пункту 1 частини першої), 28 (частина третя), 34 (частина третя), 35 (абзац другий частини першої) Закону N 1105-XIV передбачалося, зокрема, і право потерпілих на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Державні гарантії реалізації застрахованими громадянами своїх прав та законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування є принципами загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 5 Основ) ( 16/98-ВР ).

Приписами пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V було внесено зміни до перелічених положень Закону N 1105-XIV.

Так, у пункті 1 розділу I Закону N 717-V викладено у новій редакції абзац четвертий статті 1 Закону N 1105-XIV. У попередній редакції завданням страхування від нещасного випадку визначалося "відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей". Нова редакція абзацу четвертого статті 1 Закону N 1105-XIV не передбачає відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Абзацом третім пункту 5 розділу I Закону N 717-V виключено підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21 Закону N 1105-XIV, де зазначалося, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та у повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, "грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому".

Пунктом 9 розділу I Закону N 717-V виключено частину третю статті 28 Закону N 1105-XIV, відповідно до якої "за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду".

Абзацом третім пункту 10 розділу I Закону N 717-V виключено частину третю статті 34 Закону N 1105-XIV, згідно з якою "моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат".

Пунктом 11 розділу I Закону N 717-V внесено зміни до абзацу другого частини першої статті 35 Закону N 1105-XIV. Якщо в попередній редакції зазначалося, що "для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть, а також відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", то в новій редакції словосполучення "а також відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" було виключено.

Отже, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V суттєво звужено як зміст, так і обсяг гарантованого державою права застрахованих осіб на матеріальне забезпечення у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, оскільки внаслідок внесених змін до Закону N 1105-XIV скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. Тому зазначені приписи Закону N 717-V суперечать положенням частин другої, третьої статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ), якими передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів першої редакції Закону N 1105-XIV. Висновок Конституційного Суду України про те, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця), є хибним.

3. 23 вересня 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон N 1105-XIV, абзац перший частини другої статті 34 якого передбачав, що у разі стійкої втрати професійної працездатності Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності. Зазначене положення згідно з пунктом 1 розділу XI "Прикінцеві положення" Закону N 1105-XIV мало набрати чинності з 1 січня 2001 року, проте Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 21 грудня 2000 року N 2180-III дату набрання чинності перенесено на 1 квітня 2001 року.

До настання цієї дати, 22 лютого 2001 року, підпунктом "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону N 2272-III доповнено вказане положення статті 34 Закону N 1105-XIV, зокрема встановлено верхню межу одноразової страхової виплати - не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду. Відповідно до пункту 1 статті 7 Закону N 2272-III це доповнення набрало чинності також з 1 квітня 2001 року.

Отже, положення абзацу першого частини другої статті 34 Закону N 1105-XIV, яким встановлено механізм визначення розміру одноразової страхової виплати, набрало чинності одночасно з положенням підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону N 2272-III , де передбачено його верхню межу - "не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду". Зазначеним положенням розмір одноразової страхової виплати потерпілим на виробництві фактично був обмежений.

Так само є неконституційним і положення абзацу другого пункту 10 розділу I Закону N 717-V , згідно з яким внесено зміну до положення абзацу другого частини другої статті 34 Закону N 1105-XIV. Хоча Закон N 717-V набув чинності лише з 20 березня 2007 року, розмір одноразової страхової виплати не був обмежений і у випадках, передбачених абзацом другим частини другої статті 34 Закону N 1105-XIV, оскільки в усіх можливих випадках гранична межа одноразової страхової виплати потерпілим на виробництві не могла перевищувати чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справлялися внески до Фонду.

4. Частиною третьою статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Тому є достатні підстави для висновку про порушення вимог цієї конституційної норми положенням підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону N 2272-III , яким обмежено розмір одноразової страхової виплати потерпілим на виробництві, і, відповідно, визнання зазначеного положення таким, що не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційним).

Законодавцем було встановлено аналогічне обмеження і положенням абзацу другого пункту 10 розділу I Закону N 717-V , який набув чинності з 20 березня 2007 року. Згідно з цим положенням внесено зміну до припису абзацу другого частини другої статті 34 Закону N 1105-XIV. Оспорюваним положенням визначено граничну межу одноразової страхової виплати потерпілим на виробництві у разі коли при подальших обстеженнях МСЕК встановлено інший, вищий ступінь втрати стійкої професійної працездатності, з урахуванням іншої професійної хвороби або іншого каліцтва, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, а саме: "не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків". Тому положення абзацу другого пункту 10 розділу I Закону N 717-V також не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційним).

5. Конституційний Суд України у своїх попередніх рішеннях неодноразово висловлював правові позиції стосовно недопустимості звуження конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також давав їх визначення.

Поняття "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", яке вживається в частині третій статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ), розкривається у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання): "Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики" (пункт 4 мотивувальної частини).

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) визначено: "Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена" (підпункт 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).

Правову позицію Конституційного Суду України викладено в Рішенні від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян): "Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України ( 254к/96-ВР ) вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави" (підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Отже, Рішення суперечить зазначеним позиціям Конституційного Суду України, що є додатковим аргументом неконституційності оспорюваних положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону N 2272-III , пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V .

Суддя Конституційного Суду України М.Маркуш

Окрема думка
судді Конституційного Суду України Лилака Д.Д.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) положень підпункту "б"
підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України
"Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" ,
пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9,
абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11
розділу I Закону України "Про внесення змін до
Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності"
(справа про страхові виплати)

Погоджуючись з ухваленим рішенням по суті, вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно викладених у ньому мотивів відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) скасування права осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або отримали професійне захворювання, що спричинило втрату їх працездатності, на відшкодування за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) моральної (немайнової) шкоди.

Предметом конституційного подання у цій справі, зокрема, є Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року N 717-V (далі - Закон N 717-V), яким скасовано право названих осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду, що було передбачене Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV. Тобто йдеться про право, встановлене безпосередньо законом, а не Конституцією України ( 254к/96-ВР ).

Конституція України ( 254к/96-ВР ) закріплює права і свободи людини і громадянина (конституційні права), але вони не є вичерпними (частина перша статті 22 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Це означає, що права і свободи людини і громадянина можуть визначатися і в законах України. Такий висновок підтверджується положенням пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з яким виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Рішенням від 8 жовтня 2008 року Конституційний Суд України визнав Закон N 717-V конституційним з тієї підстави, що скасування права застрахованих громадян, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, не є порушенням цього права, оскільки згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) вони мають право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац дев'ятий пункту 5 мотивувальної частини).

Проте обґрунтування конституційності скасування встановленого законом права громадянина тільки у зв'язку з тим, що воно не порушено, оскільки аналогічне право передбачене статтею 1167 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) помилкове.

Конституція України ( 254к/96-ВР ) не містить терміна "порушення прав і свобод". Стосовно прав і свобод людини і громадянина в ній вживаються тільки терміни "скасування", "звуження змісту та обсягу", "обмеження" (частини друга, третя статті 22, частина перша статті 24, частина перша статті 64, частина перша статті 157 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Оскільки суб'єкт права на конституційне подання об'єктом захисту визначив не конституційне право, а право, встановлене законом, то в такому разі можна вести мову про відповідність Закону N 717-V тільки частині третій статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Цією конституційною нормою закріплено гарантії прав і свобод людини і громадянина, які передбачені тільки законами України, і лише щодо недопущення звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Проте факт скасування права потерпілих осіб на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду на відповідність зазначеній конституційній нормі Суд не перевірив.

Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що вживається в частині третій статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням, а не скасуванням. Також дається визначення терміна "скасування конституційних прав і свобод" - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, за своїм конституційно-правовим змістом терміни "скасування конституційних прав і свобод" і "звуження змісту та обсягу прав і свобод" (обмеження) не є однозначними, вони різні за своїми юридичними наслідками. Конституція України ( 254к/96-ВР ) не ототожнює їх, а навпаки - розмежовує. Зокрема, відповідно до частини першої статті 157 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) Конституція України ( 254к/96-ВР ) не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Конституція України ( 254к/96-ВР ) не допускає скасування лише тих прав і свобод людини і громадянина, які закріплені безпосередньо в ній. Такої заборони вона не містить і стосовно прав і свобод, встановлених законами України. Вони не можуть тільки обмежуватися (звужуватися їх зміст і обсяг). Забороняючи скасування конституційних прав і свобод, Основний Закон України ( 254к/96-ВР ) так само не допускає їх обмежень (частина друга статті 24, частина перша статті 64) ( 254к/96-ВР ).

Таким чином, конституційні права і свободи людини і громадянина не можна скасовувати і обмежувати, а права і свободи, встановлені в законах України не можна тільки обмежувати. Тому скасування права, встановленого законом, не суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Суддя Конституційного Суду України Д.Лилак