Документ втратив чиннiсть!

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 16 березня 2017 р. N 153
Київ

(Постанова втратила чинність на підставі Постанови
Кабінету Міністрів України
N 747 від 19 вересня 2018 р.)

Про затвердження критеріїв,
за якими оцінюється ступінь ризику від провадження
туроператорської діяльності, що підлягає ліцензуванню,
та визначається періодичність здійснення планових заходів
державного нагляду (контролю) Міністерством
економічного розвитку і торгівлі

Відповідно до статті 5 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадженнятуроператорської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) Міністерством економічного розвитку і торгівлі, згідно з додатком.

2. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 21 січня 2009 р. N 25 "Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності в туристичній сфері та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю)" (Офіційний вісник України, 2009 р., N 5, ст. 129).

Прем’єр-міністр України В. ГРОЙСМАН

Додаток
до постанови Кабінету Міністрів України
від 16 березня 2017 р. N 153

Критерії,
за якими оцінюється ступінь ризику від провадження
туроператорської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та
визначається періодичність здійснення планових заходів державного
нагляду (контролю) Міністерством економічного розвитку і торгівлі

1. Критеріями, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження туроператорськоїдіяльності, що підлягає ліцензуванню, є:

тривалість провадження туроператорської діяльності;

обсяг наданих туристичних послуг (кількість туристів, які скористалися послугами туроператорів);

наявність порушень ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності.

2. Відповідно до встановлених критеріїв суб’єкти господарювання належать до одного з трьох ступенів ризику - високого, середнього та незначного.

3. До суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику належать суб’єкти, які:

1) провадять туроператорську діяльність менше двох років;

2) протягом року надають туристичні послуги 50 тис. і більше туристів;

3) протягом останніх двох років, що передують плановому, але не менш як за результатами двох останніх заходів державного нагляду (контролю) допустили порушення ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності.

4. До суб’єктів господарювання із середнім ступенем ризику належать суб’єкти, які:

1) провадять туроператорську діяльність від двох до чотирьох років;

2) протягом року надають туристичні послуги від 20 тис. до 50 тис. туристів;

3) протягом останніх трьох років, що передують плановому, але не менш як за результатами двох останніх заходів державного нагляду (контролю) допустили порушення ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності.

5. До суб’єктів господарювання з незначним ступенем ризику належать суб’єкти, які:

1) провадять туроператорську діяльність понад чотири роки;

2) протягом року надають туристичні послуги менш як 20 тис. туристів.

6. Планові заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням суб’єктами господарювання ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності здійснюються Мінекономрозвитку з такою періодичністю:

з високим ступенем ризику - не частіше одного разу на два роки;

із середнім ступенем ризику - не частіше одного разу на три роки;

з незначним ступенем ризику - не частіше одного разу на п’ять років.

7. У разі коли за результатами не менш як двох останніх заходів державного нагляду (контролю) не виявлено порушень ліцензійних умов провадження туроператорськоїдіяльності, наступний плановий захід щодо такого суб’єкта господарювання здійснюється не раніше ніж через установлений для суб’єкта господарювання відповідного ступеня ризику період, збільшений у 1,5 раза.

8. У разі коли суб’єкт господарювання може бути віднесений одночасно до двох або більше ступенів ризику, такий суб’єкт відноситься до більш високого ступеня ризику з тих, до яких він може бути віднесений.