документiв в базi
550558
Подiлитися 

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
14.05.2014 р. N 826/4300/14

Про скасування постанови Кабінету
Міністрів України N 13 від 22 січня 2014 року

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Шейко Т. І., суддів - Донця В. А., Маруліної Л. О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про скасування постанови Кабінету Міністрів України N 13 від 22 січня 2014 року "Про внесення змін до пункту 12 "Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку", встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив скасувати постанову Кабінету Міністрів України N 13 від 22 січня 2014 року "Про внесення змін до пункту 12 "Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку".

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваною постановою внесені зміни до п. 12 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, якими пропонується доповнити перелік спеціальних засобів такими засобами, як: ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами "Дрейф-2"; засоби забезпечення спеціальних операцій (світло шумові гранати: "Заря-2", "Факел-С", "Пламя-М"; ручна димова граната. Проте, відповідно до частини третьої статті 14 Закону України "Про міліцію", повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України за висновком центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, і Генеральної прокуратури України і публікується в засобах масової інформації. При ухваленні оскаржуваної постанови передбачені Законом України "Про міліцію" висновки Міністерства охорони здоров'я України та Генеральної прокуратури України відсутні. Крім того, згідно частини першої статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 року N 46-93 (у редакції від 05.04.2011) відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері. Однак засоби, якими пропонувалось доповнити перелік спеціальних засобів, на момент ухвалення оскаржуваного рішення, не пройшли відповідної сертифікації. З огляду на викладене, позивач просив задовольнити позов та скасувати постанову Кабінету Міністрів України N 13 від 22 січня 2014 року "Про внесення змін до пункту 12 "Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку".

В судовому засіданні 23 квітня 2014 року позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. При цьому, звернув увагу суду, окрім іншого, на ту обставину, що оскаржувана постанова не підписана Прем'єр-міністром України.

Представник відповідача зазначив про наявність компетенції в Кабінету Міністрів України щодо видання постанови N 13 від 22 січня 2014 року, проте щодо законності та чинності оскаржуваної постанови конкретної позиції не висловив, поклавшись у вирішенні справи на розсуд суду.

Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України оголошення щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 2014 року N 13 "Про внесення змін до пункту 12 "Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку" опубліковано в "Офіційному віснику України" від 22 квітня 2014 року N 31.

В судове засідання 12 травня 2014 року позивач не прибув, проте з матеріалів справи вбачається можливість розгляду справи без участі позивача, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач у судовому засіданні 12 травня 2014 року у вирішенні спору поклався на розсуд суду.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

22 січня 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 13 "Про внесення змін до пункту 12 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку".

Зазначеною постановою до Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР N 49 від 27.02.91, внесено наступні зміни:

1. абзац сьомий підпункту "б" після слова і цифри "Сирень-3" доповнено словом і цифрою ", "Дрейф-2";

2. у підпункті "в":

- абзац третій після слова "Заря" доповнено словами і цифрою ", "Заря-2", "Факел-С", "Пламя-М";

- доповнено підпункт абзацом такого змісту: "ручна димова граната;"

Позивач вважає, що оскаржувана постанова прийнята не у спосіб, визначений чинним законодавством, без належного узгодження, як того вимагають норми статті 14 Закону України "Про міліцію", без сертифікації продукції, що пропонувалась до внесення у перелік спеціальних засобів та без підпису Прем'єр-міністра України, а відтак підлягає скасуванню.

Задовольняючи позов суд виходив з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час прийняття постанови N 13 від 22 січня 2014 року організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначав Закон України "Про Кабінет Міністрів України" від 7 жовтня 2010 року N 2591-VI (далі - Закон N 2591-VI).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (в редакції Закону N 2591-VI) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів.

Відповідно до статті 3 Закону N 2591-VI Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України, цього Закону та актів Президента України затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності (частина третя статті 4 Закону N 2591-VI).

Регламент Кабінету Міністрів України затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 950 від 18 липня 2007 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2011 року N 1156).

Згідно з частинами першою, другою, третьою та шостою статті 51 зазначеного Закону встановлено, що право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Ініціювати підготовку та прийняття актів Кабінету Міністрів України може Президент України. Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями. Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов'язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 14 Закону України "Про міліцію" встановлено, що повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України за висновком центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, і Генеральної прокуратури України і публікуються в засобах масової інформації.

Параграфом 36 глави 2 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 950 від 18.07.2007, встановлено, що проект постанови Кабінету Міністрів, а також проект розпорядження Кабінету Міністрів про схвалення концепції реалізації державної політики у відповідній сфері, концепції державної цільової програми та концепції закону, що зачіпає права та свободи, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, підлягає опрацюванню з урахуванням положень зазначеної Конвенції та практики Європейського суду з прав людини. При цьому розробник визначає: чи містяться у проекті акта положення, що зачіпають права та свободи, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; яких положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосується проект акта. Розробник забезпечує врахування у проекті акта Кабінету Міністрів положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Результати опрацювання проекту акта Кабінету Міністрів відображаються розробником у довідці (додаток 2).

Згідно з параграфом 37 глави 3 розділу 4 зазначеного Регламенту розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів). Якщо розробником проекту акта Кабінету Міністрів є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, проект надсилається заінтересованому органу лише після його погодження відповідним міністром. Центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, надсилає завізований керівником органу проект акта Кабінету Міністрів разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) відповідному міністерству для його погодження міністром. Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів міністр, що спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, доводить до відома розробника шляхом надсилання листа, до якого в разі відсутності зауважень додається також завізований ним проект акта. Позиція міністра може бути доведена до відома розробника через уповноважену ним особу шляхом надсилання листа за підписом такої особи. У разі висловлення до проекту акта Кабінету Міністрів, поданого центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра, зауважень і пропозицій, проект акта повертається розробнику для його доопрацювання та внесення в установленому порядку на розгляд міністра. Заінтересований орган зобов'язаний за зверненням розробника у визначений ним строк взяти участь в опрацюванні та погодженні проекту акта Кабінету Міністрів у частині, що стосується його компетенції. Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів керівник заінтересованого органу доводить до відома розробника шляхом надсилання листа, до якого в разі відсутності зауважень додається завізований ним проект акта. Позиція керівника заінтересованого органу може бути доведена до відома розробника через уповноважену ним особу шляхом надсилання листа за підписом такої особи. Зауваження до проекту акта Кабінету Міністрів подаються розробникові заінтересованим органом виключно з тих питань, що належать до його компетенції та не можуть стосуватися компетенції інших центральних органів виконавчої влади. Якщо заінтересованим органом є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, позиція такого органу щодо проекту акта Кабінету Міністрів погоджується відповідним міністром.

Пунктом 1 параграфа 42 глави 3 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 950 від 18.07.2007, встановлено, що розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов'язків громадян, а також проектів, які передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, зокрема, організаціям недержавної форми власності.

Згідно з пунктом 1 параграфа 44 глави 4 розділу 4 зазначеного Регламенту проект акта Кабінету Міністрів (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань) розробник подає Мін'юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями) та довідками, зазначеними у пункті 3 § 35 і пункті 3 § 36 цього Регламенту.

Параграфом 45 глави 4 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 950 від 18.07.2007, встановлено, що Мін'юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза), а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire.

Згідно з параграфом 46 глави 4 розділу 4 зазначеного Регламенту за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємними частинами якого є висновки за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра. Мін'юст надсилає висновок розробникові в узгоджений з ним строк. Висновок Мін'юсту в частині, що стосується експертизи на відповідність проекту акта Кабінету Міністрів acquis communautaire, повинен містити: інформацію про: належність проекту до пріоритетних сфер, визначених Законом України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу", та джерела acquis communautaire, які використовувалися розробником під час підготовки проекту; відповідність проекту положенням джерел acquis communautaire, які використовувалися розробником під час його підготовки, із зазначенням неврахованих положень таких джерел; порядок врегулювання в acquis communautaire відносин, які передбачається врегулювати в проекті; оцінку повноти врахування розробником джерел acquis communautaire; обґрунтування необхідності прийняття акта та строку його дії, подане розробником (у разі, коли проект повністю або частково не відповідає acquis communautaire); резюме з питання відповідності проекту acquis communautaire; пропозиції щодо можливих шляхів доопрацювання проекту (у разі потреби).

Згідно з пунктом 1 параграфа 49 глави 5 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 950 від 18.07.2007, проект акта Кабінету Міністрів, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів разом із супровідним листом (додаток 3).

Пунктами 1, 2, 3 та 4 параграфа 52 глави 6 зазначеного Регламенту встановлено, що Секретаріат Кабінету Міністрів проводить експертизу (фахову і юридичну) поданого до Кабінету Міністрів проекту акта та здійснює його опрацювання (вносить поправки, пов'язані з приведенням у відповідність з правилами нормопроектувальної техніки, редагує його та у разі потреби узгоджує поправки з головним розробником). Порядок проведення експертизи проектів актів встановлює Керівник Секретаріату Кабінету Міністрів. Під час опрацювання проекту акта не допускається внесення поправок, які змінюють суть проекту або окремих його положень. Під час проведення експертизи Секретаріат Кабінету Міністрів, зокрема: перевіряє проект акта на відповідність Конституції та законам України, актам Президента України, чинним міжнародним договорам України, Програмі діяльності Кабінету Міністрів, державним цільовим програмам, програмам Президента України, а також на узгодженість з актами Кабінету Міністрів та відповідність вимогам, установленим цим Регламентом; вивчає достатність фінансово-економічних розрахунків; перевіряє повноту узгодження із заінтересованими органами; оцінює ефективність обраного способу нормативно-правового врегулювання проблеми, реалістичність прогнозних соціально-економічних та інших показників результативності реалізації акта; аналізує регуляторний вплив проекту регуляторного акта; аналізує результати експертизи на відповідність проекту акта acquis communautaire. Якщо проект акта Кабінету Міністрів внесено до Кабінету Міністрів з порушенням вимог, установлених пунктом 5 § 33, пунктами 5 і 6 § 37, пунктом 1 § 49, пунктами 1 - 3 § 50, пунктами 1 і 2 § 51 цього Регламенту, Секретаріат Кабінету Міністрів не пізніше ніж протягом двох робочих днів після надходження повертає його головному розробникові разом із супровідним листом за підписом Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів або одного з його заступників відповідно до розподілу обов'язків для приведення у відповідність із зазначеними вимогами.

Згідно з пунктами 1, 2 та 4 параграфа 55 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 950 від 18.07.2007, після опрацювання у Секретаріаті Кабінету Міністрів проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта, крім матеріалів, поданих головним розробником, додається також експертний висновок Секретаріату Кабінету Міністрів, який є обов'язковим для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів. Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень. Прийняті акти Кабінету Міністрів Прем'єр-міністр підписує в день проведення засідання. Акт, прийнятий Кабінетом Міністрів з поправками, оформляється у визначений ним строк.

З аналізу наданих сторонами доказів вбачається, що відповідачем не дотримані наведені вище вимоги нормативно-правових актів.

Так, у висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до пункту 12 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку" Міністерством юстиції України зазначено наступне: "Окремо звертаємо увагу на те, що згідно з пунктом 5 § 33 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950, проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку.

При цьому, відповідно до положень частини третьої статті 14 Закону України "Про міліцію" повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України за висновком центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, і Генеральної прокуратури України.

Однак у матеріалах, що додаються до проекту постанови, відсутні примірники проекту постанови, погоджені Мінфіном та Мінекономрозвитку, а також висновок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, і Генеральної прокуратури України."

При цьому, суд звертає увагу, що зазначений висновок Міністерства юстиції України датований 06 лютого 2014 року, в той час, як оскаржувана постанова видана 22 січня 2014 року і опублікована в офіційному виданні 23 січня 2014 року.

З листа Генеральної прокуратури України N 04-39вих-14 від 18 лютого 2014 року вбачається, що: "Генеральна прокуратура України не заперечує проти внесених Кабінетом Міністрів України 22 січня 2014 року до пунктів 12 та 16 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку змін, за умови одержання позитивного висновку центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, який буде відповідати правам людини.".

Проте висновок Міністерства охорони здоров'я України щодо оскаржуваної постанови відсутній.

Водночас позивачем надано до суду лист Міністерства охорони здоров'я України N 3.05-Д-1/13/312/5301 від 26 лютого 2014 року, складений за результатами розгляду депутатського звернення позивача від 3 лютого 2014 року N 3832-21-102/МКС стосовно погодження проектів постанов Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до пункту 12 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку" і "Про внесення змін до пункту 16 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку", в якому зазначено про те, що висновки щодо зазначених постанов не надавались.

Крім того, відповідно до частини першої статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 року N 46-93 (у редакції від 05.04.2011) відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією (частина 2 статті 15 Декрету).

Спеціальні засоби, які використовуються для охорони громадського порядку включені до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, що затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 року N 28 (у редакції наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06.11.2013 N 1308).

На час ухвалення оскаржуваної постанови спеціальні засоби, які пропонувалось внести до Переліку, відповідної сертифікації не здобули.

Також, в порушення вищевикладених норм Регламенту постанова Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до пункту 12 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку" не підписана Прем'єр-міністром України, що підтверджується копіями оскаржуваної постанови (наявними у матеріалах справи), наданими суду сторонами.

Таким чином, Кабінет Міністрів України 22 січня 2014 року прийняв постанову N 13 "Про внесення змін до пункту 12 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку" без відповідного погодження, всупереч вимогам Регламенту та без урахування зауважень та висновків компетентних, визначених Регламентом, органів.

Оскільки норми Закону України "Про Кабінет Міністрів України" зобов'язують Кабінет Міністрів діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, прийнята не у спосіб, визначений Регламентом Кабінету Міністрів України постанова N 13 від 22 січня 2014 року "Про внесення змін до пункту 12 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку" є незаконною.

Позивач, звертаючись до суду з заявленими позовними вимогами, просив скасувати постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до пункту 12 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку" від 22 січня 2014 року N 13.

Водночас, за змістом частин восьмої, одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним, таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині, нечинним.

Оскільки постанова Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до пункту 12 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку" N 13 від 22 січня 2014 року є нормативно-правовим актом, відтак підлягають застосуванню положення статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно оскаржувану постанову слід визнати нечинною.

Втім, суд звертає увагу, що визнання нечинним нормативно-правового акта є достатнім способом захисту порушеного права позивача, яке він просив захистити шляхом скасування цього акта.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 24, 69 - 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати постанову Кабінету Міністрів України N 13 від 22 січня 2014 року "Про внесення змін до пункту 12 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку" незаконною та нечинною.

Стягнути на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України через відповідний підрозділ Державної казначейської служби України 73,08 грн. судового збору.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185 - 187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий, суддя: Т. І. Шейко

Судді:

В. А. Донець

Л. О. Маруліна

^ Наверх
наверх