Витрати на маркетинг і рекламу: особливості відображення в обліку

Маркетинг (від англ. marketing - продаж, торгівля на ринку) - це дослідження цільового сегменту ринку, що проводиться суб'єктом господарювання з метою збільшення обсягів продажу товарів, продукції, робіт (послуг).

Маркетингові дослідження - комплекс заходів, що передбачає збір і аналіз інформації в цілях дослідження ринків продажу і виявлення факторів попиту споживача для мінімізації ризику при ухваленні стратегічних рішень в ході господарської діяльності підприємства. Такі дослідження підприємства можуть проводити самостійно за наявності відповідних фахівців, однак найчастіше для вирішення вказаних питань прибігають до допомоги спеціалізованих організацій, що надають маркетингові послуги.

При різноманітності об'єктів досліджень в маркетингу особливе місце посідають такі об'єкти, як товарний ринок в цілому, його окремі компоненти та параметри (покупці, конкуренти, постачальники, посередники, ціни, динаміка розвитку, структура, географічне розташування тощо).

У ПК України дано визначення маркетинговим послугам (маркетингу) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації й управління рухом продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності платника податків.

До маркетингових послуг відносяться, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податків в місцях продажів, послуги з вивчення, дослідження й аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податків в інформаційні бази продажу, послуги зі збору та поширення інформації про продукцію (роботах, послугах) (пп. 14.1.108 п. 14.1. ст. 14 ПК).

Реклама - більш вузьке поняття і є складовою частиною маркетингу.

Визначення рекламі в ПК Українинемає. Законодавство України про рекламу складається із Закону про рекламу й інших нормативних актів, що регулюють відносини у сфері реклами.

Згідно зі ст. 1 Закону про рекламу реклама - це інформація про особу чи товар, яка поширюється в будь-якій формі та будь-яким способом і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами і їх інтерес до такої особи чи товару.

В той же час не вважається рекламою інформація про виробника товару та/або про товар, розміщена в місцях, де цей товар реалізується або надається споживачеві, у тому числі на елементах устаткування та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці (ч. 7 ст. 8 Закону про рекламу).

Абзацом "г" пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України встановлено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, включаються витрати на збут, у тому числі витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконайням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на рекламу і дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Такі витрати, як складова частина витрат на збут, включаються до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування.

Згідно з пп. 140.1.5. п. 140.1 ст. 140 ПК України витрати на проведення реклами віднесені до витрат подвійного призначення. Це значить, що при застосуванні пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України необхідно враховувати обмеження, передбачені пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 ПК України, згідно з якими при визначенні об'єкту оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, такі, як витрати платника податків на проведення реклами.

У ПК України пункт про витрати подвійного призначення викладений без деталізації. Термін "витрати подвійного призначення" в даному випадку може означати, що підприємство має право на витрати, якщо є ствердна відповідь на питання: чи являється ця конкретна операція рекламою відповідно до законодавства про рекламу?

Таким чином, обов'язковою умовою для включення витрат на проведення рекламних заходів до складу витрат в податковому обліку є виключно рекламний характер таких заходів. Також інші витрати в по-датковому обліку визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, відповідно до правил ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 19 П(С)БУ 16 витрати на рекламу і дослідження ринку (маркетинг) є складовою частиною витрат на збут, оскільки пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг). Крім того, в випадку якщо маркетингові дослідження проводяться підприємством вперше з метою здобуття та розуміння нових наукових і технічних знань, згідно з п. 9 П(С)БУ 8 вони не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Це стосується й витрат на рекламу і просування продукції на ринку.

Наприклад, в торгівлі, згідно з Методичними рекомендаціями N 145, витрати на маркетинг і рекламу визначають шляхом прямих техніко-економічних розрахунків відповідно до плану маркетингових заходів, передбачених до реалізації в плановому періоді.

Маркетинговий бюджет передбачає розрахунок кошторису витрат, кожного рекламного заходу, маркетингових досліджень ринку збуту.

Розрахунки здійснюють, виходячи з вартості матеріалів, товарів, послуг, які використовують для проведення рекламних кампаній, маркетингових досліджень.

У цих Методичних рекомендаціях встановлений перелік витрат на проведення маркетингових заходів. Відповідно до статті витрат 3.8 "Витрати на проведення маркетингових заходів" до них відносяться витрати на:

- проведення маркетингових досліджень ринку, конкурентних переваг, перспектив розвитку товарного асортименту;

- оформлення вітрин, виставок-продажів, кімнат, де є зразки товарів (продукції), відрядження працівників на виставку-продаж, вартість зразків товарів (продукції), які передані безпосередньо покупцям або посередницьким організаціям згідно з контрактами та договорами безкоштовно і не підлягають поверненню;

- розробку та випуск рекламних виробів (ілюстрованих прейскурантів, каталогів, брошур, альбомів, проспектів, афіш, листівок, плакатів тощо);

- розробку та виготовлення ескізів етикеток, зразків фірмових пакетів і упаковки;

- рекламу в засобах масової інформації (оголошення у пресі, теле- і радіопередачах);

- придбання, виготовлення, копіювання, дублювання рекламних кіно-, відео- і діафільмів);

- оформлення світлової, щитової, комп'ютерної, транспортної та іншої зовнішньої реклами;

- зміст автовідповідачів для покупців;

- проведення інших маркетингових заходів, пов'язаних зі збутом товарів.

З маркетингом тісно пов'язані організація та проведення презентацій з наданням безкоштовних зразків товару. Однак правила оподаткування таких послуг кардинально відрізняються від рекламних.

Як передбачено пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України, до складу витрат не включаються витрати, не пов'язані з здійсненням господарської діяльності, а саме: витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг і відпочинку, придбання і поширення подарунків (крім благодійних внесків і пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним ст. 157 ПК України, і витрат, пов'язаних із здійсненням рекламної діяльності, які регулюються нормами пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 ПК України).

На думку автора, ця норма прописана двояко, а це значить, що згадування в наказах підприємства, актах виконаних робіт слів "проведення прийому та презентація" може стати приводом для палких дебатів між перевіряючими і обліковими працівниками підприємства. І вже в суді доведеться доводити, що презентація була проведена в рекламних цілях.

У зв'язку з цим підприємству необхідно правильно задокументувати характер і мету цих операцій.

Таким чином, якщо витрати можна визнати рекламою згідно з пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 ПК України або витратами на збут (витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), витрати на передпродажну підготовку товарів), якщо вони пов'язані з здійсненням господарської діяльності і якщо такі витрати належним чином документально підтверджені, то підприємство може віднести їх до складу інших витрат (витрат на збут).

Оформлення первинних документів для підтвердження витрат на рекламу

Забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документально. Вимоги до підтвердження даних, визначених в податковій звітності, встановлені однойменною ст. 44 ПК України, в якій вказано, що для цілей оподаткування платник податків зобов'язаний вести облік доходів, витрат і інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі:

- первинних документів;

- регістрів бухгалтерського обліку;

- фінансової звітності;

- інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачене законодавством.

Первинні документи (акти прийому-передачі послуг, накладні, роздавальні відомості, акти списання запасів і так далі) повинні відповідати вимогам обов'язкових реквізитів, викладеним в п. 2 ст. 9 Закону про бухоблік.

Так, згідно п. 2. ст. 9 Закону про бухоблік, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назва документу (форми);

- дата та місце складання;

- назва підприємства, від імені якого складений документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь в здійсненні господарської операції.

При розробці схеми заходів з організації рекламної кампанії доцільно оформити:

1) наказ керівника про проведення рекламних заходів. У наказі слід вказати дату, місце та мету їх проведення, терміни та коло осіб, відповідальних за організацію і виконання підготовчих робіт, а також обов'язково вказати, що таке захід проводиться виключно в рекламних цілях. Вказується кількість кожного найменування розданої на виставці рекламної продукції (ручок, прапорців, блокнотів тощо) і інша інформація, яка свідчить про рекламний характер виставки;

2) план підготовки до проведення рекламного заходу. Цей документ є вагомим доказом рекламних, передпродажних заходів. У документі проставляється календарний план заходів із вказівкою термінів і відповідальних осіб;

3) кошторис витрат на проведення рекламних заходів. У документі вказуються всі витрати, пов'язані з рекламним заходом:оренда,роботи та послуги, номенклатура та кількість рекламних матеріалів і інших ТМЦ, передбачених для роздачі в торговому залі або на виставці;

4) накладні на відпуск ТМЦ із складу. При проведенні безкоштовної роздачі ТМЦ і поширенні рекламних матеріалів (у тому числі ручки, блокноти, прайси тощо) особа, відповідальна за їх передачу, отримує відповідні матеріальні цінності на складі підприємства під звіт. Відпуск матеріальних цінностей із складу оформляється витратною накладною;

5) звіт про проведення рекламних заходів. Після закінчення рекламних заходів відповідальні особи складають звіт про фактичні витрати на їх проведення та надають його на затвердження керівникові.

Головна задача приведених документів - підтвердити мету понесених витрат: просування на ринку рекламованих товарів (робіт, послуг).

Обмеження з віднесення на витрати рекламних послуг, отриманих від нерезидента

Свої особливості в оподаткуванні мають рекламні послуги, надані резидентові нерезидентом.

Так, згідно пп. 139.1.13 п.139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, що враховуються при визначенніоподатковуваногс прибутку, зокрема, витрати, понесені (нараховані) в звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з п. 160.8 ст. 160 ПК України) в обсязі, що пе-ревищус 4 % доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням ПДВ і акцизного податку) за рік, передуючий звітному.

При цьому до складу витрат не включаються в повному обсязі витрати, понесені (нараховані) в звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами, в випадку якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень п. 161.3 ст. 161 ПК України.

Тобто це обмеження не стосується витрат, здійснених (нарахованих) платником податку на користь постійних представництв нерезидентів. З іншого боку, вся сума вказаних витрат не включається до складу податкових витрат, якщо нерезидент має офшорний статус.

Показник доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням ПДВ і акцизного податку) за рік, передуючий звітному, визначається за даними рядка 02 Декларації з податку на прибуток підприємства за такий минулий рік.

Резиденти, що здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, при такій виплаті сплачують податок за ставкою 20 % суми таких виплат за власний рахунок (п. 160.7 ст. 160 ПК України). Однак якщо положеннями тих, що вступили в силу міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, встановлені інші правила, то застосовуватися повинні саме останні.

До цього зауважимо, що до 01.07.2012 р. (дата вступу в силу Закону N 4834) резидент, що здійснює виплату нерезиденту за виробництво та/або розповсюдження реклами, повинен був сплачувати такий податок за ставкою 20 % лише в тому випадку, якщо ця реклама була про самого резидента. Тепер таке уточнення відсутнє, тобто сплачувати податок доведеться незалежно від того, чи стосується ця реклама резидента або ні.

Ще один нюанс. До вступу в силу ПК України, в Законі про оподаткування прибутку у даному контексті мовилося про рекламні послуги, надані нерезидентами на території України. У ПК України такий момент не прописаний. На питання: чи повинен резидент при виплаті нерезиденту коштів за надані їм рекламні послуги сплатити за власний рахунок податок за ставкою 20 % від суми такої виплати, якщо такі послуги зроблені за межами території України - в Єдиній базі податкових знань відмічено, що раз такої обмовки немає, то податок за ставкою 20 % суми виплат нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами сплачується резидентом за власний рахунок незалежно від місця надання вказаних послуг.

Безкоштовна роздача блокнотів і ручок з логотипом в рекламних цілях

Податок на прибуток.

Згідно з пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК України безкоштовно наданими товарами вважаються товари, що надаються за договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або будь-яка інша компенсація вартості таких товарів або їх повернення, або без укладення таких договорів.

Згідно пп. 14.1.202 ПК України продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, постачання і іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від термінів її надання, а також операції по безкоштовному наданню товарів.

Чи можна розцінювати ручки та блокноти, що роздаються, товарами? Згідно з визначенням, приведеним в п. 14.1.244 п. 14.1 ст. 14 ПК України, під товарами розуміються матеріальні і нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, які використовуються в будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) і погашенню.

У загальному випадку дохід від операційної діяльності признається у розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше суми компенсації, отриманої від продажу (п. 135.4 ст. 135 ПК України). Згідно з п. 137.1 ст. 137 ПК Українидохід від реалізації товарів признається за датою переходу до покупця права власності на такий товар. При безкоштовній передачі сума компенсації дорівнює нулю.

Згідно з пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається згідно з договірними цінами, але не менш звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату продажу, в випадку якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більш ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Положення даного підпункту поширюється також на операції з особами, які:

не є платниками цього податку;

сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Згідно пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлене справжнім Кодексом. Якщо не доведене зворотне, то вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Щодо визначення витрат відмітимо, що на підставі пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут. Відповідно до вказаного підпункту вони включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, а саме - на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Таким чином, безкоштовна роздача ТМЦ, яка має цільовий характер (згідно з попередньо розробленої рекламної стратегії підприємства), відповідає визначенню реклами, а наявність логотипу і іншої атрибутики підприємства на матеріалах, що роздається, є інформацією про підприємство (його види діяльності).

Податок на додану вартість. При обкладенні ПДВ таких операцій необхідно враховувати п. 185.1 ст. 185 ПК України, згідно з яким об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

Згідно з підпунктом "в" пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК Українипостачанням товарів вважаються також операції з безкоштовної передачі майна іншій особі, якщо платник податків мав право на віднесеняя сум податку в податковий кредит при придбанні вказаного майна або його частини.

В разі постачання товарів без оплати, в межах дарування особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактною) вартості, але не нижче звичайних цін (абзац 5 п. 188.1 ст. 188 ПК України).

В разі придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності виникає право на податковий кредит (п. 198.1 і 198.3 ст. 198 ПК України) (за умови наявності податкової накладної).

Таким чином, якщо підприємством відображений податковий кредит при придбанні товару, то при безкоштовній передачі такого товару слід нарахувати податкові зобов'язання, виходячи із звичайної ціни.

Відповідно до п. 17 Порядку N 1379 платник податків повинен виписати податкову накладну на вартість безкоштовно поставлених товарів, обчислену виходячи з рівня звичайних цін (з позначкою 12). Всі екземпляри таких податкових накладних зберігаються у платника (продавця) податків.

Щодо податкового кредиту зауважимо, що в Єдиній базі податкових знань (категорія 130.18) на питання: чи включається до складу податкового кредиту сума

ПДВ, сплачена при придбанні товарів рекламного призначення (ручки, календарі зі своїм логотипом), при безкоштовному їх розповсюдженні - ДПСУ дійшла наступного висновку:

"... відповідно до пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати на розповсюдження подарунків (крім витрат, пов'язаних із здійсненням рекламної діяльності, які регулюються нормами пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 ПК України) є витратами, не пов'язаними з здійсненням господарської діяльності.

З урахуванням викладеного, оскільки витрати на придбання товарів, які розповсюджуються в якості подарунків третім особам, у тому числі і товарів, на які нанесений логотип, є витратами, не пов'язаними із здійсненням господарської діяльності, то сума ПДВ, сплачена (нарахована) у зв'язку з придбанням таких товарів, не включається до складу податкового кредиту".

Така позиція не має жодного обґрунтування. Якщо звернутися до визначення подарунка (в якості якого податковими органами розцінюється роздавальний матеріал), то, згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безкоштовне майно (подарунок) у власність. Але, згідно ч. 2 ст. 717 ЦК України, договір, що встановлює обов'язок обдарованого здійснити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайно-вого характеру, не є договором дарування. А оскільки відвідувачі виставки ніяких обов'язків за відношенням до фірми, що рекламує свій товар, не несуть, а можуть і взагалі не узяти пропонований матеріал, то в даному випадку подарунком отриманий блокнот або ручка не є.

А приведене в дужках виключення "крім витрат, пов'язаних із здійсненням рекламної діяльності, які регулюються нормами пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 ПК України" якраз і вказує на те, що витрати, понесені при придбанні роздавального матеріалу з логотипом (блокноти, ручки), безпосередньо пов'язані з рекламною діяльністю, спрямованою на реалізацію рекламованого устаткування. А наявність логотипу на роздавальному матеріалі додатково підтверджує, що рекламний захід пов'язаний з господарською діяльністю.

Податок на доходи фізичних осіб. Як ми вже з'ясували, ТМЦ, що роздаються, не є подарунками в розумінні ЦК Україниі, з урахуванням того, що під час проведення рекламного заходу споживачем реклами є невизначене коло осіб, вартість таких ТМЦ не розглядається як дохід фізичних осіб - споживачів таких рекламних заходів і, відповідно, не є об'єктом обкладання податком на доходи фізичних осіб.

Особливості реклами в засобах масової інформації

Найбільш поширений на сьогодні вид реклами - реклама в засобах масової інформації (ЗМІ).

Залежно від обраного виду ЗМІ (радіо, телебачення, друковане видання, Інтернет), де буде розміщена реклама, залежить і вид рекламного носія (аудіоролик, відеоро-лик, текст, картинка з текстом, банер).

А найбільш популярною рекламою в ЗМІ, звичайно, являється Інтернет-реклама. До такої відносять банерну і контекстну рекламу. Разом з тим, використовуються і такі способи поширення рекламної інформації, як розсилка передплатникам (mailing lists, "opt-in" E-mail marketing), розміщення реклами в новин-них розсилках, електронна дошка оголошень тощо. Майже кожне підприємство має справу з такою рекламою.

При розміщенні реклами підприємство-рекламодавець може співпрацювати:

- безпосередньо зі ЗМІ. В цьому випадку між сторонами укладається договір про надання рекламних послуг;

- з рекламним агентством. Між підприємством-рекламодавцем і агентством укладається посередницький договір, як правило, договір доручення на розміщення реклами.

Рекламний носій підприємство може виготовити самостійно або замовити його виготовлення ЗМІ, в якому розміщуватиметься реклама, у рекламного агентства, яке розміщуватиме рекламу, або у будь-якої сторонньої особи. Якщо ЗМІ або рекламне агентство, крім розміщення реклами, виготовляє рекламний носій, то укладається змішаний договір - як на виготовлення носія, так і на розміщення реклами.

Слід враховувати, що рекламний носій є об'єктом авторського права. Отже, крім загальних станів договору підряду такі договори повинні містити елементи авторських договорів. Тобто в договорі на виготовлення рекламного носія бажано передбачити порядок передачі (чи не передачі) майнових авторських прав, інакше діятиме загальне правило щодо цього порядку.

Нагадаємо, що особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкту на підставі п. 1 ст. 430 ЦК України. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкту і замовникові спільно, якщо інше не встановлене договором (п. 2 ст. 430 ЦК України). Майнові права, не вказані в авторському договорі як відчужувані, вважаються не переданими.

Це ж відноситься і до майнових і до немайнових прав в разі створення рекламних носіїв працівниками підпри-ємства-рекламодавця за трудовим договором (ст. 429 ЦК України).

Рекламні носії, за якими до підприємства не переходить майнове авторське право, відображаються в податковому обліку так само як і розміщення реклами. Якщо ж до підприємства-рекламодавця переходить майнове авторське право, то такі рекламні носії визнаються нематеріальними активами (пп. 14.1.120 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Тобто витрати на їх придбання підлягають амортизації (п. 144.1 ст. 144 ПК України).

Нарахування амортизації здійснюється за кожним об'єктом із застосуванням методів, визначених в пп. 145.1.1 п. 145.1 ст. 145 ПК України, впродовж терміну дії права користування відповідно до документу, що встановлює право, але не менше ніж два роки для групи 5 - авторське право та суміжні з ним права.

Для амортизації нематеріальних активів підприємство може вибрати один з методів амортизації, приведених в пп. 145.1.5 п. 145.1 ст. 145 ПК України, крім методу прискореного зменшення залишкової вартості, який застосовується тільки для нарахування амортизації за об'єктами основних засобів, що входять в групи 4 (машини і устаткування) і 5 (транспортні засоби).

Нарахована амортизація і в податковому і в бухгалтерському обліку також відображається у складі витрат на збут як один з елементів рекламних витрат.

Таким чином, витрати, сплачені розповсюджувачеві за розміщення реклами, будуть витратами звітного періоду, а рекламний носій (ролик, макет, банер, текст) - нематеріальним активом.

Список використаних документів

ПК України - Податковий кодекс України

ЦК України - Цивільний кодекс України

Закон про бухоблік - Закон України від 16.07.1999 p. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"

Закон про оподаткування прибутку -Закон України від 28.12.1994 р. N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22.05.1997 р. N 283/97-ВР (втратив чинність)

Закон про рекламу - Закон України від 03.07.1996 р. N 270/96-ВР "Про рекламу"

Закон N 4834 -Закон України від 24.05.2012 p. N 4834-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм"

Порядок N 1379 - Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом Мінфіну України від 01.11.2011 р. N 1379

Методичні рекомендації N 145 - Методичні рекомендації з формування складу витрат і порядку їх планування в торговій діяльності, затверджені наказом Мінекономіки України від 22.05.2002 р. N 145

П(С)БУ 8 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затверджене наказом Мінфіну України від 18.10.1999 р. N 242

П(С)БУ 16 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.1999 р. N 318

"Консультант бухгалтера" N 9 (705) 4 березня 2013 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)