ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Агрокомплекс проти України"

Заява N 23465/03

від 6 жовтня 2011 року

Стислий виклад рішення

18 грудня 1991 року та 19 серпня 1993 року компанією-заявником було укладено з Лисичанським нафтопереробним заводом (у подальшому перейменованим на "Лисичанськнафтооргсинтез", далі - завод "ЛИНОС") договори щодо переробки певної кількості сирої нафти.

Восени 1993 року в рамках надзвичайних заходів, запроваджених у Луганській області з метою подолання кризи нестачі палива, місцевими органами влади заводу "ЛИНОС" було надано вказівку на безоплатній основі постачати нафтопродукти для потреб місцевих підприємств незалежно від того, кому належала нафта, з якої вони виготовлялись.

У зв'язку з невиконанням заводом "ЛИНОС" своїх зобов'язань за договорами компанія-заявник неодноразово зверталась до Вищого арбітражного суду України з вимогами зобов'язати завод "ЛИНОС" виконати умови договорів. Ці вимоги були задоволені рішеннями від 5 березня 1993 року і 18 листопада 1994 року.

22 липня 1996 року компанія-заявник звернулась до Вищого арбітражного суду України із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство заводу "ЛИНОС", посилаючись при цьому на тривале невиконання вищевказаних судових рішень.

У ході розгляду справи за позовом компанії-заявника щодо банкрутства заводу "ЛИНОС" державні органи та посадові особи направляли на адресу судів, у провадженні яких на той час перебувала справа, листи з вказівками скасувати або переглянути рішення, ухвалені судами раніше, або зупинити провадження у справі.

2 липня 1998 року Вищий арбітражний суд України встановив остаточний розмір заборгованості заводу "ЛИНОС" перед компанією-заявником.

30 липня 1998 року для визначення суми заборгованості та причини її виникнення Кабінетом Міністрів України було створено спеціальну робочу групу із числа представників державних органів. Ця робоча група разом із представниками Луганського обласного контрольно-ревізійного управління підготувала звіт про те, що встановлений Вищим арбітражним судом розмір заборгованості є невірним.

19 вересня 2000 року Вищий арбітражний суд України відмовив у задоволенні клопотання заводу "ЛИНОС" про скасування постановлених раніше рішень щодо суми його заборгованості перед компанією-заявником.

Однак, 26 грудня 2000 року за вказівкою голови Вищого арбітражного суду України рішення від 19 вересня 2000 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

27 червня 2001 року Вищий арбітражний суд України переглянув у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвалу від 2 липня 1998 року та зменшив попередньо встановлену суму заборгованості. У якості нововиявленої обставини було наведено висновки робочої групи та контрольно-ревізійного управління. Це рішення було оскаржено кдмпанією-заявником.

У подальшому національні суди ще двічі зменшували суму загальної заг боргованості заводу "ЛИНОС" перед заявником і оскарження цих рішень заявником було безрезультатним.

Остаточне рішення у справі було ухвалено 25 листопада 2004 року Верховним Судом України.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) компанія-заявник скаржилась за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на тривалість та несправедливість провадження щодо стягнення боргу, порушеного за позовом компанії-заявника, стверджуючи, зокрема, що національні суди не були безсторонніми та незалежними та порушили принцип юридичної визначеності при встановленні остаточної суми заборгованості; та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції - щодо порушення її майнових прав.

Європейський суд встановив наявність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю безсторонності та незалежності національних

судів, які розглядали справу компанії-заявника, з огляду на те, що з боку керівництва Вищого арбітражного суду здійснювався відкритий вплив на перебіг судового процесу в справі, що суперечить принципу судової незалежності.

Розглянувши справу, Європейський суд також встановив порушення принципу юридичної визначеності, закріпленого пунктом 1 статті 6 Конвенції, у зв'язку з тим, що перегляд остаточного судового рішення та, як наслідок, зменшення суми заборгованості був здійснений лише на тій підставі, що з цим рішенням не були згодні державні органи.

Порушення державою пункту 1 статті 6 Європейський суд констатував у зв'язку з тим, що тривалість розгляду справи компанії-заявника, яка становила понад сім років, була такою, що порушує вимогу здійснення провадження протягом "розумного строку". Європейський суд зазначив, що основною причиною надмірної тривалості була майже трирічна затримка розгляду справи через намагання органів державної влади домогтися перегляду розміру заборгованості заводу "ЛИНОС" перед компанією-заявником.

Європейський суд встановив наявність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тим, що перегляд остаточного рішення, яким була встановлена сума заборгованості заводу "ЛИНОС" перед компанією-заявником і, як результат, зменшення її розміру, становив для компанії-заявника надмірний тягар та втручання у право на мирне володіння своїм майном.

Крім того, з огляду на висновки щодо небезсторонності та відсутності незалежності національних судів, а також втручання державних органів у судове провадження, Європейський суд зазначив, що в цій справі не було забезпечено справедливий баланс між необхідністю захисту суспільних інтересів і права компанії-заявника на мирне володіння своїм майном.

Розглянувши справу, Європейський Суд одноголосно:

"1. Вирішує долучити до суті справи заперечення Уряду щодо застосовності пункту 1 статті 6 Конвенції до скарги заявника про перегляд ухвали суду від 2 липня 1998 року, та відхиляє це заперечення;

2. Оголошує скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції (щодо справедливості з точки зору принципу юридичної визначеності, незалежності і безсторонності національних судів та щодо тривалості провадження у справі) та статтею 1 Першого протоколу прийнятними - в частині, що стосується періоду після 11 вересня 1997 року (дати набрання Конвенцією чинності для України), а решту скарг у заяві - неприйнятними;

3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю незалежності і безсторонності судів;

4. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з несправедливістю провадження у справі (порушення принципу юридичної визначеності);

5. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з тривалістю провадження у справі;

6. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

7. Постановляє, що питання застосування статті 41 Конвенції не готове до вирішення і, у зв'язку з цим,

(a) відкладає розгляд цього питання в цілому;

(b) запрошує Уряд і компанію-заявника подати у тримісячний строк від дати набрання цим рішенням статусу остаточного, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, свої письмові зауваження з цього приводу, і, зокрема, повідомити Суд про відповідну угоду у разі її досягнення;

(c) відкладає подальший розгляд справи та делегує Голові палати повноваження призначити його в разі необхідності."