КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
19.01.2011 Справа N 2-а-114/07

Про визнання положення постанови нечинним
та перерахунок одноразової компенсації

Колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В., суддів - Парінова А.Б., Петрика І.Й., при секретарі - Ломановій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду від 25 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Кабінету міністрів України, Міністерства праці та соціального захисту населення, Управління праці та соціального захисту населення м. Славутич Київської області про визнання п. "е" ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N 836 нечинним та перерахунок одноразової компенсації, ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання п. "е" ч. 1 постанови КМУ N 836 від 26.07.96 року "Про компенсацію виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" нечинним та перерахунок одноразової компенсації. Мотивує свої вимоги тим, що оскаржувана постанова суперечить Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" N 796-XII, яким встановлено кратність одноразової компенсації, а саме в частині встановлення розміру одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 284,40 грн. Вважає, що незаконними діями Управління у відмові йому у виплаті належної грошової компенсації за шкоду заподіяну здоров'ю при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та бездіяльністю КМУ в тому, що відповідно до Закону ( 796-12 ) ним не внесено змін до оскаржуваної постанови про розмір виплат відповідно до мінімальної зарплати, яка склалась на час встановлення інвалідності, порушуються його права.

Постановою Печерського районного суду від 25 січня 2007 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано пункт "е" частини 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", нечинним, зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення у м. Славутич Київської області провести позивачеві перерахунок одноразової компенсації виходячи з 45 мінімальних заробітних плат (у розмірі 14655,60 гривень), у решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2009 року постанову апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2009 року у частині покладення на Управління праці та соціального захисту населення у м. Славутич Київської області проведення ОСОБА_2 перерахунку одноразової компенсації виходячи з 45 мінімальних заробітних плат, розміром 14655,60 гривень залишено без змін. У частині визнання законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правового акта постанову скасовано та в цій частині справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню в частині позовних вимог щодо визнання нечинним підпункту "е" пункту 1 постанови N 836 Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила, що судом апеляційної інстанції не виконано вимоги частини 1 п. 2, частин 3 - 4, 8 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).

Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання нечинним п. "е" ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.96 року N 836 "Про компенсацію виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", колегія суддів зазначає наступне:

Предметом оскарження у даній справі є нормативно-правові акти (постанови КМУ), тобто рішення суб'єкта владних повноважень (Кабінету Міністрів України), які містять норми права, що поширюють свою дію на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів врегульовані ст. 171 КАС України ( 2747-15 ).

Відповідно до п. 1 ст. 171 КАС України ( 2747-15 ) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, щодо законності (крім конституційності) або законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України.

Виходячи із завдання адміністративного судочинства - захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень та того, що право звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом мають усі особи, які вважають, що порушено їх права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, як це передбачено статтею 104 КАС України ( 2747-15 ).

Відповідно до ст. 113 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України.

Статтею 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначено повноваження Кабінету Міністрів України, до яких зокрема належить: забезпечення проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України (ст. 117 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( 2591-17 ) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується, зокрема, на принципах верховенства права, законності.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( 2591-17 ) Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступності для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів, а також забезпечення розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку охорони здоров'я, освіти, культури і спорту, туристичного та рекреаційного господарства.

Так, під поняттям нормативно-правого акта розуміють офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб'єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов'язкових прав і обов'язків для неозначеного кола суб'єктів, та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права).

Нормативний акт повинен відповідати принципам верховенства права, законності, прийматися уповноваженим на те суб'єктом, у визначеній законом формі та за встановленими процедурою і правилами нормотворчої техніки, не може суперечити актам вищої юридичної сили, повинен офіційно доводитися до відома населення в установленому законом порядку. Основними видами нормативних актів є закони і підзаконні акти. До підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, належать розпорядження голів місцевих державних адміністрацій як місцевих органів виконавчої влади.

Правовий акт суб'єкта владних повноважень є юридичною формою рішень такого суб'єкта, тобто офіційним письмовим документом, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин.

Підставами для визнання правового акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) кожному гарантується право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Основні положення щодо реалізації, зокрема, конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист визначені Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" N 796-XII. Цим Законом передбачено компенсації, пенсії громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій, та їх розміри. Серед них одноразова компенсація та щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, передбачена статтею 48 цього Закону ( 796-12 ).

У відповідності до ст. 48 Закону N 796 (в чинній редакції на момент розгляду справи в суді першої інстанції) встановлено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Позивач стверджує, що, виходячи з положень Закону N 796, розрахунок одноразової компенсації повинен здійснюватись враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, тоді як в оскаржуваній постанові зафіксовано, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам I групи - 37930 тис. карбованців; інвалідам II групи - 28440 тис. карбованців; інвалідам III групи - 18960 тис. карбованців.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.96 N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачає умови, розміри та порядок виплат щорічної допомоги інвалідам.

Оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.96 року N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" набула чинності 30 липня 1996 року після офіційного оприлюднення її в засобах масової інформації - в газеті "Урядовий кур'єр" N 141 та у N 15 "Зібрання постанов Уряду України" за 1996 рік, то її дія поширюється на правовідносини, що існували або виникли після набрання чинності оскаржуваною постановою.

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) має вищу юридичну силу і при вирішенні позовних щодо щорічної допомоги на оздоровлення суди повинні керуватися вимогами статті 48 вказаного Закону ( 796-12 ), який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в подальшому будь-яких рішень із цих питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (далі - Закон N 796), з урахуванням розміру мінімальної плати на момент виплати.

Вважаємо, що з наведеною позицію варто погодитися з огляду на те, що постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є підзаконним нормативно-правовим актом, а у разі виникнення колізії між її нормами та нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ), застосуванню підлягають положення останнього.

Статтею 67 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

З моменту прийняття Закону "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) індекс вартості життя і мінімальна заробітна плата на Україні змінювались в бік збільшення.

Однак пункт "е" ч. 1 постанови N 836, яка була прийнята у виконання вимог ст. 67 Закону N 796 не змінювався до цього часу.

Як вбачається з матеріалів справи, абзац п'ятий, шостий, сьомий підпункту "е" пункту 1 постанови N 836 Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" втратили чинність згідно постанови Кабінету міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав, які свідчать про порушення прав позивача в частині належного отримання компенсаційних виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з установлених законом розрахунків, а відтак дію абзаців 2, 3, 4 підпункту "е" пункту 1 постанови N 836 Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визнати нечинною.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 8 - 11, 160, 171, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання нечинним пп. "е" п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - задовольнити частково.

Визнати нечинними абзаци 2, 3, 4 підпункту "е" пункту 1 постанови N 836 Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В іншій частині у задоволені позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 24 січня 2011 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку, визначеному ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).

Головуючий, суддя Г.В.Земляна

Судді: А.Б.Парінов

І.Й.Петрик