КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Департамент адміністрування податку на прибуток та
інших податків і зборів (обов'язкових платежів)

Особливості безоплатної передачі земельних
ділянок у власність юридичним особам і
громадянам та оподаткування таких земельних ділянок
(Плата за землю)

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовано державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Зокрема, згідно з підпунктами «а» і «б» ст. 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно зі ст. 119 Земельного кодексу громадяни, які добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Статтею 116 Земельного кодексу, зокрема, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Громадяни та юридичні особи набувають право на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Законодавством передбачено безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом.

Передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, може бути проведено один раз за кожним видом використання. У разі виявлення надлишку земельної ділянки її можна придбати за іншим цільовим призначенням або відповідно до цивільно-правової угоди.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де розміщено фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розміщено декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

для ведення особистого селянського господарства - не більше ніж 2,0 га;

для ведення садівництва - не більше ніж 0,12 га;

для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах -не більше ніж 0,25 га, у селищах - не більше ніж 0,15 га, у містах - не більше ніж 0,10 га;

для індивідуального дачного будівництва - не більше ніж 0,10 га;

для будівництва індивідуальних гаражів - не більше ніж 0,01 га.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено в разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Щодо оподаткування таких земель, то з огляду на вимоги чинного законодавства України воно залежить від багатьох факторів, зокрема:

від категорій земель;

від їх цільового призначення;

від орендних відносин;

від того, встановлено грошову оцінку земельних ділянок чи ні, тощо.

Розглянемо конкретніше, як оподатковуються юридичними особами та громадянами надані їм земельні ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, Законом № 973-ІV та іншими нормативно-правовими актами України.

Закон № 973-ІV не поширюється на громадян, які ведуть особисте селянське господарство або використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння .та випасання худоби.

Володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Оподаткування фермерського господарства проводиться у порядку, встановленому законом.

При використанні земельної ділянки для ведення фермерського господарства таке господарство може перебувати на загальній системі оподаткування і сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) до бюджетів, визначених Законом № 1251-ХІІ.

Фермерське господарство може також використовувати спрощену систему оподаткування, тобто воно може перейти на спрощену систему оподаткування та сплачувати єдиний податок відповідно до норм Указу № 727/98.

Крім того, фермерське господарство може обрати сплату податків у вигляді фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП). В умовах дії Закону № 320-ХІV та законів, що визначають статус сільськогосподарських виробників, а також постанови № 658 платниками ФСП можуть бути лише юридичні особи.

Щодо пільгового оподаткування земель фермерських господарств слід зазначити, що згідно з вимогами чинного законодавства пільги щодо сплати земельного податку встановлюються низкою законодавчих актів. Зокрема, Законом № 1251-ХІІ (ст. 1) визначено, що запровадження і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою АР Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Верховна Рада АР Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, які надходять до їх бюджетів.

Відповідно до частини другої ст. 12 Закону № 2535-ХІІ не справляється плата за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень.

Водночас від сплати земельного податку звільняються новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах - п'яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність відповідно до п. 25 частини першої ст. 12 Закону № 2535-ХІІ.

Зазначені пільги встановлено чинним законодавством для ведення фермерського господарства.

Стосовно надання пільг щодо земельного податку громадянам, які передали свої земельні частки (паї) для ведення фермерського господарства та мають згідно із законом статус, що дає право на застосування пільги щодо сплати земельного податку, то слід зазначити таке.

Зокрема, відповідно до частини другої ст. 12 Закону № 2535-ХІІ не справляється плата за земельні ділянки в межах граничних норм, установлених Земельним кодексом, інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами згідно із Законом № 3551-ХІІ, громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Граничний розмір земельних ділянок для цієї категорії громадян, що звільняються від сплати земельного податку, встановлено ст. 121 Земельного кодексу.

Отже, звільнення від сплати земельного податку відповідно до ст. 12 Закону № 2535-ХІІ категорії громадян, які користуються пільгами відповідно до Закону № 3551-ХІІ, стосується фізичних осіб і не може бути використано юридичними особами - фермерськими господарствами.

Щодо оподаткування іншої категорії громадян, яким чинним законодавством встановлено граничні норми безоплатної передачі земельних ділянок, а також у разі перевищення ними цих норм, то слід мати на увазі таке.

Основним документом, що регулює земельні відносини в Україні, є Земельний кодекс, згідно зі ст. 121 якого громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону № 2535-ХІІ, яким встановлено ставки земельного податку окремо для кожної категорії земель, а також пільги щодо оподаткування землі.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки (ст. 13 Закону № 2535-ХІІ).

Наявність земель за їх категоріями, а також розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності в межах територій, які входять до адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі окремо - в межах населених пунктів, обліковується землевпорядними органами, підпорядкованими Держкомзему України, відповідно до Інструкції № 6-зем.

Зокрема, податок за земельні ділянки в межах населених пунктів сплачується громадянами за такими ставками:

за земельні ділянки, зайняті житловим фондом (для будівництва й обслуговування житлового будинку), кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, індивідуальними гаражами і дачами громадян - у розмірі 3% суми земельного податку, обчисленої відповідно до частин першої та другої ст. 7 Закону № 2535-ХІІ;

за земельні ділянки, надані громадянам для ведення особистого господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, згідно зі ст. 6 цього Закону ставки земельного податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03.

Пільги щодо сплати земельного податку громадянами встановлено відповідно до частини другої ст. 12 Закону № 2535-ХІІ. За наявності у громадян однієї із зазначених пільг вони звільняються від сплати земельного податку за земельну ділянку в межах граничних норм. За площі земель, які перевищують граничні норми, громадяни-пільговики сплачують земельний податок у встановлених розмірах на загальних підставах.

Віктор ФІНАШКО,
начальник відділу методології місцевих,
ресурсних, рентних та неподаткових
платежів Департаменту

“Вісник податкової служби України” № 35 вересень 2010 р.
передплатні індекси:
22599 (укр.) 22600 (рос.)