документiв в базi
550558
Подiлитися 

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
20.05.2009 N 2а-269/09/2670

Про визнання незаконною та скасування
постанови від 08.10.2008 р. N 923

Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів: Пилипенко О.Є. (головуючий), Арсірій Р.О., Кочан В.М., при секретарі Коваль А.В., за результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи за позовом Виконавчого комітету Харківської міської ради до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та скасування постанови від 08.10.2008 р. N 923 (за участю представників сторін: від позивача: Ярещенко О.В. за дов. N 08-11/3636/2-08 від 25.12.2008 р., Новак О.М. за дов. N 08-11/4218/2-07 від 11.12.2007 р., від відповідача: Андреєва О.Г. за дов. N 29-22/172 від 23.12.2008 р.) ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Харківської міської ради звернувся Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та скасування постанови "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 08.10.2008 р. N 923.

Позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити, спірну постанову скасувати як таку, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача. В обґрунтування своєї позиції позивач посилався на те, що відповідач видав спірну постанову з перевищенням наданих йому повноважень, чим порушив вимоги ст. 7, ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 113, п. 10 ст. 116, ч. 1 ст. 117, ч. 2 ст. 120, ч. 3 ст. 143 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Україною від 15.07.97 р.

Відповідач проти адміністративного позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою позицію виклав в письмових запереченнях на адміністративний позов, в яких вказує на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови Кабінет Міністрів України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.

Пред'явлені позовні вимоги про визнання незаконною та скасування Постанови "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 08.10.2008 р. N 923.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією ( 254к/96-ВР ) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

08.10.2008 р. Кабінет Міністрів України затвердив своєю постановою від 08.10.2008 р. N 923 Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, а також визнав такими, що втратили чинність, постанови Кабміну від 22.09.2004 р. N 1243 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", від 31.01.2007 р. N 88 "Про внесення змін до порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" та пункт 4 змін, що вносяться до постанов Кабміну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 р. N 1182.

Позивач вказує на те, що Кабінет Міністрів України видав оскаржувану постанову з перевищенням наданих йому Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України повноважень.

Відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на ст. 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до якої Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією ( 254к/96-ВР ) межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України (ч. 2 ст. 120 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Згідно ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Рішенням I сесії Харківської міської ради V скликання від 19.04.2006 р. N 7/06 утворено Виконавчий комітет Харківської міської ради V скликання та затверджено його персональний склад.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом ( 280/97-ВР ) до відання виконавчих органів ради.

Згідно з ч. 3 ст. 143 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Підпунктом 1 пункту "б" частини 1 статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом.

Тобто, виключно законами України визначаються повноваження органів місцевого самоврядування, а Кабінет Міністрів України може визначати лише порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів виконавчими органами місцевих рад.

Суд вважає, за необхідне зазначити, що до прийняття оскаржуваної постанови, діяла постанова Кабміну від 22.09.2004 р. N 1243 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", відповідно до якої виконавчі комітети міських рад міст обласного значення утворювали державні приймальні комісії та затверджували акти цих комісій. Головою комісії призначався представник органу, який творив комісію.

Постановою від 08.10.2008 р. N 923 Кабінет Міністрів України визнав такою, що втратила чинність, постанову від 22.09.2004 р. N 1243, та поклав повноваження по утворенню приймальних комісій на інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, ігноруючи при цьому визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) повноваження органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 5 оскаржуваної постанови ( 923-2008 ), до складу приймальної комісії включаються представники замовника, генерального проектувальника, страхової компанії (один з яких є головою приймальної комісії), генерального підрядника, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, відповідного комітету доступності (за згодою), а також представники органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування та експлуатаційних організацій за їх згодою.

Даний пункт вказує на те, що до складу приймальної комісії можуть включатися представники органів місцевого самоврядування за їх згодою, тобто без їх обов'язкової участі.

Статтею 7 Конституції України ( 254к/96-ВР ), в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ), закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй.

Згідно зі ст. 113 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач як вищий орган у системі органів виконавчої влади приймаючи спірну постанову вийшов за межі наданих йому повноважень, а оскаржувана постанова є такою, що не відповідає акту вищої юридичної сили.

Згідно зі ст. 145 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ч. 4 ст. 71 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Статтею 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу ( 2747-15 ).

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства ( 2747-15 ), суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині (ч. 8 ст. 171 КАС України) ( 2747-15 ).

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити, а саме необхідно визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 08.10.2008 р. N 923, оскільки вона прийнята відповідачем поза межами повноважень та з порушенням норм чинного законодавства.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 11 ст. 171 КАС України ( 2747-15 ), резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 08.10.2008 р. N 923.

3. Судові витрати у сумі 3 грн. 40 коп. присудити на користь Виконавчого комітету Харківської міської ради за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом ( 2747-15 ), якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата підписання повного тексту постанови: 05.06.2009 р.

Головуючий, суддя О.Є.Пилипенко

Судді: Р.О.Арсірій

В.М.Кочан

^ Наверх
наверх