Якщо Фонд соціального захисту інвалідів пред'явить підприємству
позов...

Тема про влаштування інвалідів на роботу останнім часом отримала значний суспільний резонанс. І не стільки через те, що керівники підприємств будь-якої ланки та форми власності не хочуть займатися цією проблемою (причому, не завжди вона вирішується лише їх силами), а у зв'язку з “активізацією” діяльності відділень Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд).

Ці структури розпочали планомірну діяльність, спрямовану на стягування штрафних санкцій з підприємств, які порушили законодавство про соціальний захист інвалідів. Інакше ці “рейди” не назвеш.

Суди тривають роками, приймаючи то сторону Фонду, то сторону роботодавця, але єдине, чітке, визначальне рішення так і не прийнято. Закони, які регулюють ці відносини, ніяк не можуть сформуватися у більш-менш однозначному вигляді, зміни приймаються із запаморочливою швидкістю і “похвальною” регулярністю. Про те, щоб поставити остаточну крапку в цьому питанні найближчим часом, не може бути й мови...

Не будемо в цій статті розбирати - необхідно влаштовувати інвалідів на роботу чи ні, багато чи мало 4% від штатної чисельності працівників підприємства. Це питання гуманності, соціальної захищеності населення й особисто совісті кожного з нас. Будемо виходити з того, що маємо. І спробуємо розібрати ситуацію, яка може скластися, якщо “недремне око” Фонду соціального захисту інвалідів зверне свій погляд на підприємство, а потім визначимо шляхи найменш безболісного виходу з неї.

Законодавча база
з обов'язкового працевлаштування інвалідів

Основним документом з питання працевлаштування інвалідів є Закон № 875, до якого вносилися зміни і доповнення, останні з яких датуються 28.12.2007 р.

Точкою відліку й основним напрямком будемо вважати ст. 19 цього Закону. Наводити її тут повністю немає сенсу, тому що, на відміну від його первісної редакції від 21.03.1991 р., нинішня збільшилася неймовірно. Але окремі моменти розглянемо.

Редакція ст. 19, що діяла з 04.07.2003 р. до 01.01.2005 р., виглядала так:

“Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку”.

Не більше, не менше. Здавалося б, чого простіше й зрозуміліше.

Але питання почалися з появою перших позовів від Фонду.

Перш за все, в очі впадає фраза: “від загальної чисельності працюючих”. Для Фонду ця фраза надавала великі можливості щодо подання позову, тому що не було конкретно зазначено, що саме вважати загальною чисельністю працюючих.

Адже є штат підприємства, і є наймані працівники, що виконують роботи, наприклад, за договорами цивільно-правового характеру, які до штату не входять. Так вважати їх чині?

Якщо суворо дотримуватися букви закону, то на той період часу навряд чи вийшло б довести у суді, що відсоток треба обчислювати саме зі штатної чисельності підприємства. У будь-якому випадку, ні Закон № 875, ні інші нормативні акти України не давали чіткого трактування цього терміна.

І друге- ніяк не визначалося положення для підприємств, створених організаціями інвалідів. Адже, погодьтеся, не факт, що коли засновником підприємства є громадська організація інвалідів, то в ній буде дотриманий чотирь-охвідсотковий норматив.

Під час складних й, найчастіше, марних спорів у судах законодавці все ж таки змінили редакцію ч. 1 ст. 19 Закону № 875, яка на цей час говорить:

“Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, що використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця”.

День прийняття цієї зміни деякі співробітники Фонду та інших організацій інвалідів охрестили не інакше як “днем загибелі соцзахисту інвалідів”. Хоча особисто мені це твердження здається абсурдним.

Дуже сумно виглядає ч. 3 ст. 19 Закону № 875 в останній редакції:

“Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, що використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів...”

Скажемо так, що ця фраза надає величезні можливості Фонду, але хто спробує довести у суді, що поняття “самостійно працевлаштовують” містить у собі “обов'язок знайти того, кого необхідно працевлаштувати”?

Питання відстоювання цієї точки зору повинні бути аргументовано доведені, інакше суд просто не візьме їх до уваги.

На цьому закінчимо наш невеликий екскурс по ст. 19 Закону № 875, роблячи висновок, що при визначенні чотирьохвідсоткового нормативу слід враховувати все ж таки кількість штатних працівників облікового складу підприємства. Аналогічний висновок міститься в Лист № 1/6-126/03-01:

“При заповненні розділу “Кількість працівників і фонд оплати праці” форми N 10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, у рядку 02 відображається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, якою встановлена інвалідність. Ці показники визначаються відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників (далі - Інструкція), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 р. № 286, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.11.2005 під № 1442/11722”.

Чималий інтерес також представляє й ст. 18 Закону № 875, частина перша якої говорить:

“Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу. .. відбувається шляхом їх безпосереднього звернення на підприємства, до установ, організацій або до державної служби зайнятості”.

З цієї норми в буквальному її розумінні випливає - підприємство не зобов'язане шукати інвалідів, які хотіли або могли б працювати на виробництві.

Про обов'язки підприємств сказано у ч. 3 ст. 18 Закону № 875:

“Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.., подавати до державної служби зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, та звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів...”

Тобто підприємство зобов'язане створити робочі місця для інвалідів та подати відповідні відомості про це до Фонду, але ніяк не наймати розклеювачів реклами або пошукові групи, яких, кінець кінцем, також доведеться вносити до форми № 10-П, підвищуючи тим самим ризик збільшення можливого штрафу.

На тлі цього позитивно виглядає й ч. 4 ст. 18 Закону № 875:

“Інвалідам, які не мають можливості працювати на підприємствах, установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою виконання роботи вдома”.

Зазначимо два моменти, які полегшать життя підприємству в цьому випадку.

1. У статті відсутня указівка нате, що підприємство повинно (зобов'язане, може) працевлаштовувати інвалідів, неспроможних працювати на підприємстві. І це не дріб'язок, особливо у випадках, коли потрібно працевлаштування людини, яка отримала інвалідність на конкретному підприємстві. Адже така людина має право на працевлаштування за місцем роботи.

2. Про другий момент ми поговоримо нижче, коли будемо підводити підсумки усьому вищезазначеному, але стосується він саме працевлаштування інвалідів.

Стаття 18 Закону № 875 зайвий раз підтверджує тезу, визначену в ст. 4 цього Закону, яка прямо говорить, що саме держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильної трудової та громадської діяльності.

Саме держава в особі уповноважених органів зобов'язана займатися працевлаштуванням інвалідів, а не підприємство, яке одержало раптом позов за те, що не знайшло інвалідів на організовані робочі місця.

Права та обов'язки Фонду соціального захисту інвалідів

У продовження теми розглянемо головну опору інвалідів у питанні працевлаштування, а саме Фонд соціального захисту інвалідів.

Отже, той же Закон № 875 (ст. 10) визначає:

“Фінансування заходів щодо соціального захисту інвалідів і дітей-інвалідів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі Фондом соціального захисту інвалідів... Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням пропозицій усеукраїнських громадських організацій інвалідів”.

Цікаве положення Закону № 875, чи не так? Цей Закон чітко визначає позицію Фонду, а саме як організацію, яка займається фінансуванням заходів щодо соціального захисту інвалідів.

Це означає, що Закон не надає право і не зобов'язує органи Фонду при реалізації їх спеціальної компетенції звертатися до органів судової юрисдикції з метою стягнення з підприємств сум штрафних санкцій.

Адже будь-який чиновник зобов'язаний діяти за принципом: “Дозволено лише те, що зазначено”, це закріплено і ст. 19 Конституції України: “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією та законами України”.

Якщо звернутися до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, то ми не знайдемо у п.п. 3, 4, 5 (права, обов'язки Фонду) надане Фонду право звертатися до судових інстанцій з позовом про стягнення штрафу з підприємства за невиконання нормативу робітників.

Виходячи лише з цього, рішенні господарських судів усіх рівнів прийняті на користь Фонду, слід вважати, м'яко кажучи, незакон ними, через те, що вони не повинн були бути прийнятими до судовогс провадження.

Так що ж насправді має право роз почати Фонду разі невиконання під приємством або фізичною особок нормативу?

Відповідь однозначна, і вона дана у тому самому Положенні (п. 51):

“Уповноважені посадові особи Фонду та його територіальних відділень у разі невиконання посадовою особою, яка користається правом прийняття на роботу і звільнення з роботи, фізичною особою, що використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів або неподання до Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, можуть скласти протокол про адміністративне правопорушення”.

Так-так, лише протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 188-1 КУпАП, у якій передбачено покарання у вигляді штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян! І ніяких позовів до судових органів.

Шляхом нескладних арифметичних обчислень дійдемо висновку, що максимальний розмір штрафу за порушення цієї норми становить 340 грн.

А згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 875 сума штрафних санкцій визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Тепер скористаємося калькулятором і, враховуючи, що мінімальна заробітна плата з 1 грудня 2008 року в Україні становить 605 грн, отримаємо мінімальну середньорічну заробітну плату в розмірі 7260 грн. Й це лише за одне робоче місце.

А тепер розрахуємо штрафні санкції для підприємства, на якому працює 1000 осіб і не виконується норматив:

4% - 40 осіб;

1 особа - 7260 грн;

40 осіб - 290 400 грн.

Вражаюча сума, чи не так? І тут доречно “включити” цинізм і відвідати, приміром, офіс у Держпромі, в якому розташовується Харківське обласне відділення Фонду, щоб помилуватися на новітню оргтехніку, а потім на пальцях перелічити інвалідів, яким надано реальну допомогу.

Тепер стає зрозуміло, чому уповноважені посадові особи Фонду не поспішають підвищувати свою майстерність у складанні адміністративних протоколів, а йдуть на порушення закону, принаймні, закривають на нього очі. Як кажуть англійці, “по соттепіз”...

Але повернемося на нашу грішну землю.

Відповісти на запитання: “Куди подаються на розгляд позови Фонду?”

Це питання також спричинило величезну кількість спорів. Одні казали, щодо господарських судів, інші - до адміністративних.

Відділення Фонду раніше зверталися до господарських судів.

Однак, відповідно до рекомендацій Вищого адміністративного суду України, наданих у Довідці про результати вивчення та узагальнення судової практики, на цей час ці спори розглядаються адміністративними судами.

Розглянемо це положення.

Згідно з ч. 2 ст. 1 ГПК України до господарського суду мають право звертатися “...державні та інші органи, фізичні особи...”, а ч. 3 ст. 1 ГПК України закріплює право будь-якого суб'єкта звертатися до господарського суду з позовом, і це право є абсолютним.

Що ж, з цього випливає висновок, що Фонд має право звернутися з позовом до господарського суду.

Далі - цікавіше, ст. 2 ГПК України:

“Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

- підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом;

- державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

- прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

- Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України”.

Чи є Фонд одним з перелічених суб'єктів?

У першому випадку позитивна відповідь була б можлива, але серед прав Фонду немає права на звернення до господарського суду з позовом, тим більше що Фонд звертається за захистом не своїх прав (і навіть не за захистом прав інвалідів!), а з метою стягнення штрафу.

В другому- практично той самий варіант відповіді: “Немає у Фонду такого права”.

Третій і четвертий випадки навіть не розглядаємо, оскільки ні прокуратурою, ні Рахунковою палатою Фонд не є.

Фактично, ні у Законі № 875, ні у Положенні про Фонд соціального захисту інвалідів не згадується про можливість звернення відділень Фонду до судів з відповідним позовом.

Якщо ж позовна заява подана, то в цьому випадку в дію вступає інша норма ГПК України - частина перша ст. 12. Оскільки цією статтею не передбачений розгляд справ зазначеної категорії, то на підставі ч. 1 ст. 62 суддя зобов'язаний відмовити органам Фонду у прийнятті позовної заяви.

Юридичною мовою це означає, що на цей час органи Фонду не володіють повною господарсько-процесуальною правоздатністю. Принаймні, у цьому питанні.

Як же стягнути
штрафи з підприємств
за недотримання нормативів
робочих місць для інвалідів?

Єдино правильним способом стягнення штрафів для Фонду є варіант звернення до прокуратури щодо питання стягнення штрафу. І це не випадково - починає працювати дволанкова система контролю за дотриманням прав суб'єктів приватного права. Тобто законодавець покладає на прокуратуру встановлення обґрунтованості пред'явлених претензій, і лише у разі встановлення фактів порушення законодавства з боку суб'єкта підприємницької діяльності органи прокуратури звертаються з відповідним позовом до суду.

Метою цього є скорочення кількості необгрунтованих звернень до суду. На жаль, у нашій країні частіше користаються приказкою: “Не миттям, так катанням”, прямо завалюючи суди подібними позовами.

Остаточно питання про підсудність цієї категорії “звернень” на цей час так і не вирішено. Але, відповідно до Довідки про результати вивчення та узагальнення судової практики, випливає, що:

“...справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців, які виникають із правовідносин згідно зі статтями 19, 20 Закону, відносяться до адміністративних”.

“З 01.01.2006 до спірних правовідносин у зазначеній категорії справ застосовуються строки звернення до суду, визначені статтею 99 КАС, з урахуванням вимог статті 103 цього Кодексу”.

Статтею 99 КАС України встановлено річний строк звернення до адміністративного суду з моменту, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Але навряд чи варто сподіватися на те, що відділення Фонду пропустять з якихось причин цей строк. Основні положення законодавства, причини направлення позовів до судів загалом стають зрозумілими. Так що ж робити, у разі коли все ж таки відділення Фонду пред'являть підприємству такий позов?

Насамперед, не панікувати, а запросити тямущого юриста, для того щоб розібратися у ситуації, що склалася.

Готуючи цю статтю, автор вивчив такий обсяг матеріалу з цього питання, що спочатку голова йшла обертом, але ж це з урахуванням достатньої юридичної грамотності. Тепер уявімо, що розбір хитросплетень судових вивертів і відмовок, а також захист фінансових інтересів ви доручили бухгалтеру підприємства (що найчастіше й трапляється).

Після першого судового засідання підприємство втратить, як мінімум, хорошого бухгалтера і отримає судове рішення про виплату штрафу. Хоча й у цьому випадку звернутися до юриста буде не пізно, але у фінансовому плані підготовка й підтриманя апеляції обійдеться підприємству у кілька разів дорожче, ніж юридична допомога в суді першої інстанції.

Та й прийняття судом спірного або свідомо “купленого” рішення при грамотному веденні справи з боку захисту буде під сумнівом.

Тому звертайтесь до кваліфікованого юриста. Нетреба вплутуватися у змагання “дахів”, ні до чого доброго це не призведе. Робіть усе за законом щоб уникнути зайвих проблем.

І на завершення хотілося б зазначити (чесно кажучи), що ми не вважаємо інвалідів неповноцінними людьми. Так, є крайні ступені цього визначення, але... більшість з них не просять милостиню, виставляючи напоказ свої каліцтва, а прагнуть до того, щоб не бути нікому не потрібними, і щиро бажають довести свою здатність жити повноцінним життям. І це гідно похвали.

А тепер про другий пункт, який ми обіцяли висвітлити при розгляді ч. 3 ст. 18 Закону № 875.

“Не так страшний чорт, як його малюють.. .“Цей вислів можна застосувати й до людей, які мають групу інвалідності. Серед моїх знайомих є інваліди, і здібностям деяких з них я заздрю. Невже підприємству не потрібні люди, які дійсно добре розуміються на комп'ютерній техніці, ті, хто можуть займатися моніторингом ринку і робити це дійсно якісно?

Вони будуть переживати за свою роботу і триматися за робоче місце. А що ще необхідно підприємству? Може, треба створити мотивацію, умови для конкуренції, щоб до вас йшли кращі люди, а не ті, кого запропонує центр зайнятості?

Не треба ними нехтувати. Якщо змінити своє ставлення до цієї категорії громадян і дати їм шанс виявити себе, то підприємство від цього лише виграє.

У статті автор іронічно висловився про створення “пошукових груп”, але в цьому є сенс. Ніхто не змушує вас брати на роботу бомжів чи психічно хворих людей. Можливо, є сенс у залученні на свою сторону кращих з когорти, яка зветься “інвалід”.

Не даремно у спецслужбах існують відділи з підготовки та використання людей з каліцтвами. Варто скористатися ст. 24 Закону № 875, у якій йдеться: “Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування”.

Користайтеся цим, і ви отримаєте не чотирьохвідсотковий баласт, а реальних співробітників, готових працювати на благо підприємства.

Список використаних документів

ГПК України - Господарський процесуальний кодекс України

КАС України - Кодекс адміністративного судочинства в Україні

КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення

Закон № 875- Закон України від 21.03.1991 р. № 875-XIІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”

Положення про Фонд соціального захисту інвалідів - Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затверджене Постановою КМУ від 26.09.2002 р. № 1434

Лист № 1/6-126/03-01 - Лист Фонду соціального захисту інвалідів від 21.04.2008 р. № 1/6-126/03-01 “Щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів”

Довідка про результати вивчення та узагальнення судової практики - Довідка про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Вищого адміністративного суду України від 23.08.2007 р.

“Консультант бухгалтера” № 49-50 (485-486) 8 грудня 2008 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)