Беремо на роботу водія

Одне з основних завдань, що припадають на долю працедавця, - найм працівників. У торгівлі важко обійтися без водія.

Ця консультація присвячена питанню найма на роботу водія та його трудової діяльності.

Кваліфікаційні та інші вимоги
до водіїв автомобільних транспортних засобів

Водій - особа, яка керує автомобільним транспортним засобом (далі - ТЗ) і має відповідне посвідчення.

Водії ТЗ, які здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів, повинні відповідати умовам допуску до керування транспортними засобами, що передбачені Законом України “Про дорожній рух” від 30.06.93 р. № 3353-ХІІ, Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.93 р. № 340.

Вони допускаються до керування транспортними засобами за наявності:

- національного або міжнародного посвідчення на право керування ТЗ відповідної категорії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження зразків національних та міжнародного посвідчень водіїв і документів, необхідних для реєстрації транспортних засобів” від 31.01.92 р. № 47;

- довідки про проходження обов'язкового медичного огляду;

- свідоцтва, що підтверджує закінчення водіями спеціальних курсів водіїв, допущених до перевезення небезпечних вантажів у разі використання спеціального рухомого складу.

До керування ТЗ на внутрішніх перевезеннях пасажирів і вантажів водії (категорії В, С або Д), які останнім часом не працювали водіями більше 12 місяців або приймаються на роботу вперше, допускаються тільки в разі проходження стажування з практичного керування на відповідному транспортному засобі не менше 30 годин.

Право на здійснення внутрішніх автомобільних перевезень легковими автомобілями надається водіям, яким виповнилося 18 років, а автобусами - 19 років.

Право на керування автобусами на міжміських маршрутах мають водії, які останні три роки працюють водіями автобусів.

Водії, які здійснюють перевезення організованих груп дітей, повинні мати стаж керування транспортними засобами не менше трьох років.

Право на здійснення внутрішніх автомобільних перевезень вантажів надається водіям, яким виповнилося 18 років.

Право на керування ТЗ, призначеними для перевезення небезпечних вантажів, мають водії, які останні три роки працюють водіями транспортних засобів відповідної категорії,

Право на здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів надається водіям, яким виповнився 21 рік.

Право на керування автобусами на міжнародних маршрутах мають водії, які останні три роки працюють водіями автобусів.

Мінімальний вік водія ТЗ, який здійснює міжнародні перевезення вантажів, повинен бути:

- для ТЗ, допустима максимальна вага яких не перевищує 7,5 тонни, - не менше 18 років;

- для інших ТЗ - не менше 21 року або не менше 18 років за умови, що ці особи мають посвідчення про одержання професійної освіти, що визнається Стороною, яка домовляється, при застосуванні Європейської угоди в частині роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (укладена в Женеві 1 липня 1970 року, з поправками, діючими з 24.04.92 р.), на території якої зареєстрований цей транспортний засіб. Посвідчення також має свідчити про закінчення курсів водіїв вантажних автотранспортних засобів.

До керування ТЗ, які використовуються для надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і вантажів, допускаються водії, які отримали свідоцтво, що підтверджує закінчення водіями спеціальних курсів міжнародних перевізників, відповідно до вимог наказу Міністерства транспорту України, Міністерства освіти України від 07.05.98 р. № 172/244, перелік яких установлено Міністерством транспорту України.

Особливості оплати праці водіїв

Технології не стоять на місці та постійно ускладнюються, відповідно ускладнюється і праця працівників. Це не може не призвести до ускладнення систем оплати праці. Незважаючи нате що прості системи ще досить поширені, вони, як правило, не стимулюють працівника до збільшення продуктивності і якості праці, а, отже, не вирішують основного, поставленого перед ними завдання. Що ж стосується бухгалтерів, то їм нічого іншого не залишається, як учитися розуміти і здобувати практичні навички роботи з усе складнішими системами оплати праці.

Складність оплати праці водіїв полягає в тому, що час їхньої роботи можна умовно розділити на два види виконуваних робіт:

1) час, протягом якого водій не керує автомобілем (не перебуває в дорозі), а здійснює підготовчі роботи (огляд автомобіля (перевірка тиску у шинах, наявності і рівня гальмової, охолоджуючої та іншої технічної рідини, роботи світлових сигналів тощо), його підготовка до виїзду (прогрів двигуна, заправка паливно-мастильними матеріалами тощо), проходження водієм медичного огляду, оформлення дорожніх листів і документів на вантаж, а також огляд автомобіля тощо;

2) час, протягом якого водій керує автомобілем (перебуває в дорозі), який також можна розділити на:

а) вантажно-розвантажувальні роботи;

б) час керування навантаженим автомобілем;

в) час керування ненавантаженим автомобілем.

Крім цього, при здійсненні оплати праці водіїв необхідно враховувати категорію вантажу*, що перевозиться автомобілем, керованим конкретним водієм, і якість дорожнього покриття, по якому доводиться возити вантажі, а також конструктивні особливості автомобіля**.

Оскільки трудомісткість і складність робіт водія під час керування автомобілем і в той час, коли він автомобілем не керує, значно відрізняються, то це, звісно, вимагає різної тарифікації праці. Цього вимагає і час знаходження під вантажно-розвантажувальними роботами, і час керування автомобілем, що перебуває в дорозі. У зв'язку з цим для здійснення адекватної оплати праці водіїв розробляються та затверджуються норми часу і розцінки за кожним видом робіт, які повинен виконувати водій.

На сьогодні склалася практика поділу праці водіїв на три основних види та визначення за ними норм часу і розцінок.

Перший вид робіт - це підготовчі роботи. Оскільки обсяг цих робіту певній мірі залежить від конструктивних особливостей автомобіля і його призначення, то і норма часу, що приділяється таким роботам, повинна їх враховувати. Затверджуються норми часу на підготовчі роботи окремим наказом керівника(зразок див. нижче***) і можуть коригуватися на певний період у зв'язку із кліматичними особливостями (відхиленнями від норми), техногенними катастрофам й тощо.

Другий вид робіт - це вантажно-розвантажувальні роботи. Норми часу на такі роботи прямо залежать від трьох умов:

1) виду автомобіля і його призначення;

2) виду вантажу;

3) способу навантаження і розвантаження.

З огляду на це і визначаються норми часу і розцінки, які також мають бути затверджені наказом керівника підприємства.

При цьому необхідно врахувати, що відповідно до Єдиних норм часу на перевезення вантажів автомобільним транспортом і відрядних розцінок для оплати праці водіїв, затверджених постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 13.03.87 р. № 153/6-142 (далі - Єдині норми № 153), нормами часу простою передбачено час, необхідний на навантаження і розвантаження вантажу в межах установленого габариту автомобіля з підношенням або відношенням вантажу, на маневрування автомобіля перед виконанням навантаження і розвантаження, ув'язування та розв'язання вантажу, покриття вантажу брезентом і зняття брезенту, відкриття та закриття бортів кузова автомобіля, причепа і напівпричепа, відкручування та прикручування, а також підношення та відношення шлангів, очищення кузова автомобіля під час перевезення бетону, асфальту та інших мас, продув-ку і пропарювання цистерн, а також промивання розвантажувальних шлангів, оформлення документів. При цьому мається на увазі, що навантаження і розвантаження вантажів в автомобіль здійснюються без заїзду в проміжні пункти.

При простою автомобілів під навантаженням і розвантаженням промислових і продовольчих вантажів, що вимагають особливої обережності (скло, вироби порцелянові, фаянсові, рідина в скляній тарі, інструменти музичні, телевізори, радіоапаратура, прилади, меблі тощо), а також дрібно штучних вантажів, перевезених навалом або в дрібній упаковці, що вимагають перерахування (білизна, взуття, убори головні усякі, одяг, галантерея, тканини, книги, іграшки, овочі, фрукти, ягоди свіжі тощо), норми часу простою на 1 т збільшуються до 25 %.

Вище ми сказали про те, що норми часу і розцінки визначаються для автомобілів першої групи. Звісно, виникає запитання, а які автомобілі відносяться до першої групи і скільки всього груп.

Груп автомобілів усього три****, а включають вони в себе такі автомобілі:

1-а група: бортові автомобілі та автомобілі-фургони загального призначення;

2-а група: спеціалізовані самоскиди, фургони, рефрижератори, контейнеровози та ін.; сідельні тягачі з напівпричепами та баластові тягачі із причепами;

3-я група: автомобілі-цистерни.

Як же визначити норму часу і відрядні розцінки за автомобілями другої і третьої групи, адже вони є тільки для автомобілів першої групи. З цього приводу в Єдиних нормах № 153 сказано, що відрядна розцінка за час простою автомобілів 2-ї та 3-ї груп під навантаженням і розвантаженням однієї тонни вантажу визначається множенням хвилинної тарифної ставки водія автомобіля даної групи відповідної вантажопідйомності на норму часу навантажування і розвантаження однієї тонни вантажу відповідної вантажопідйомності автомобіля 1-ї групи.

Розглянемо порядок такого перерахування на прикладі.

Приклад

Припустимо, що на підприємстві “Триатлон” установлені такі хвилинні тарифні ставки для водіїв автомобілів:

1-ї групи- 1,14 коп.;

2-ї групи - 1,20 коп.;

3-ї групи- 1,25 коп.

Відповідно до наказу керівника затверджена норма простою під навантаження однієї тонни вантажу автокраном у двадцятитонний автомобіль першої групи дорівнює 3,00 хвилинам.

Необхідно визначити відрядну розцінку під навантаження однієї тонни вантажу автокраном у двадцятитонний автомобіль другої та третьої групи.

Відрядна розцінка автомобіля другої групи: 3,00 хв. х 1,20 коп. = 3,60 коп.

Відрядна розцінка автомобіля третьої групи: 3,00 хв. х 1,25 коп. = 3,75 коп.

Робочий час та час відпочинку водіїв

Робочий час та час відпочинку регулюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 р. № 18.

Положення є нормативно-правовим актом, розробленим з урахуванням вимог:

- Кодексу законів про працю України;

- Закону України “Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)” від 07.09.2005 р. № 2819-IV;

- Закону України “Про охорону праці” від 14.10.92 р. № 2694-ХІІ;

- Директива Європейського Парламенту та Ради 2002/15/ЕС від 11 березня 2002 року про організацію робочого часу осіб, які здійснюють мобільну автотранспортну діяльність;

- Постанови (ЕС) № 561/2006 Європарламенту та Європейської Ради від 15.03.2006 р. щодо гармонізації певного соціального законодавства, що стосується автомобільного транспорту;

- Конвенції № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті від от 27.06.79 р., ухваленої Міжнародною організацією праці;

- Рекомендації щодо тривалості робочого часу та періодів відпочинку на дорожньому транспорті (Рекомендація № 161, ухвалена Генеральною конференцією Міжнародною організацією праці);

- Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.04.2006 р. № 138.

Робочий час водія складається з часу, що витрачається ним на участь у підготовчих до транспортної діяльності технологіях, та часу транспортного процесу, в тому числі керування ТЗ.

До часу, що витрачається на участь у підготовчих до транспортної діяльності технологіях, відносяться:

- час проведення медичних оглядів водіїв до початку транспортного процесу і після його завершення на предмет ствердження відповідності їх медико-біологічного та психофізіологічного стану;

- час проведення контрольних та підготовчих робіт стосовно ТЗ перед початком транспортного процесу, у місцях проміжних і кінцевих стоянок, після завершення транспортного процесу.

Нормативний час на виконання вимог підготовчих до транспортної діяльності технологій має бути не менше 18 хвилин.

До часу транспортного процесу відноситься:

- час керування ТЗ (тривалість відповідно до юридичне оформленого завдання);

- час обов'язкових перерв (тривалість відповідно до вимог цього Положення);

- час стоянки автотранспортного засобу в пунктах навантаження та розвантаження вантажів, у місцях посадки та висадки пасажирів, у місцях використання обладнання спеціальних ТЗ {тривалість відповідно до діючих нормативів);

- час охорони ТЗ з вантажем або без нього під час стоянки на кінцевих та проміжних пунктах при здійсненні міжміських перевезень у разі, якщо такі обов'язки передбачені трудовим договором (контрактом), укладеним з водієм (тривалість відповідно до юридичне оформленого завдання);

- половина часу, передбаченого завданням на рейс (розкладом, графіком) міжміського сполучення, при роботі двох водіїв на ТЗ, обладнаному спальним місцем (тривалість відповідно до юридично оформленого завдання);

- час проведення робіт з усунення технічних несправностей ТЗ на маршруті (у рейсі), а також у польових умовах за відсутності технічної допомоги (тривалість відповідно до документа, передбаченого у трудовому договорі (контракті);

- час простою не з вини водія (тривалість відповідно до документа, передбаченого у трудовому договорі (контракті).

Тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Для водіїв, які працюють п'ять робочих днів протягом тижня, тривалість зміни не може перевищувати восьми годин, а для водіїв, які працюють шість робочих днів протягом тижня, - семи годин.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи водіїв скорочується на одну годину, як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Тривалість роботи водіїв у нічний час також повинна скорочуватись на одну годину.

Якщо за умовами надання транспортних послуг неможливо дотримуватись встановленої граничної тривалості зміни або тижневого нормативу робочого часу, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу за календарний місяць. Тривалість робочого часу за календарний місяць не може перевищувати суму тижневих нормативів робочого часу за усі повні і неповні тижні календарного місяця.

При підсумованому обліку робочого часу за календарний місяць тривалість зміни не може перевищувати 10 годин.

Якщо впродовж зміни мають місце тривалі перерви (простої, очікування), або якщо водію необхідно дати змогу доїхати до місця відпочинку, тривалість зміни може бути збільшена до 12 годин, за умови, що час керування продовж цієї зміни не перевищує дев'яти годин.

Рішення про запровадження підсумованого обліку робочого часу приймається власником ТЗ (далі - Власник) за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, якщо це передбачено договором найму.

При міжміських перевезеннях тривалість зміни водія може передбачатись Власником до 10 годин. Якщо вона перевищує 10 годин, в рейс направляються два водії, при цьому ТЗ має бути обладнаний місцем для відпочинку водія. На автобусні маршрути протяжністю понад 500 км в рейс повинні направлятися два водії.

Тривалість робочої зміни більше 10 годин не може бути встановлена водіям із стажем керування ТЗ менше трьох років, а також водіям, яким це заборонено за медичними показниками.

Водіям, за їхньою згодою, може встановлюватись робочий день з розподілом зміни на дві частини за умови, що тривалість кожної частини не може перевищувати чотирьох годин з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця стоянки. При цьому тривалість перерви між частинами зміни має бути не менше двох годин без урахування часу для відпочинку і харчування. Час перерви поміж двома частинами зміни в робочий час не включається.

У разі неможливості нормування робочого часу для водія може бути встановлений ненормований робочий день. Час керування, час перерв і щоденного (міжзмінного) відпочинку нормується відповідно до вимог цього Положення, при застосуванні ненормованого робочого дня.

Час керування ТЗ продовж однієї зміни не може перевищувати дев'яти годин. Він може бути збільшений до 10 годин двічі протягом будь-якого одного тижня.

При підсумованому обліку робочого часу водія за календарний місяць час керування ТЗ не може перевищувати 56 годин за тиждень при шести періодах щоденного керування і 90 годин протягом будь-яких двох тижнів.

В складних метеорологічних умовах, в горах при перевезенні пасажирів автобусами довжиною понад 9,5 метрів, великогабаритних і великовагових вантажів, тривалість зміни не може перевищувати восьми годин.

Перелік підготовчих до транспортної діяльності технологій, в реалізації яких повинен приймати участь водій, обсяги цієї участі та час на їх виконання, встановлюються Власником.

Час охорони ТЗ з вантажем або без нього зараховується водію в розмірі не менше однієї третини робочого часу. Конкретна тривалість часу охорони ТЗ з вантажем або без нього, що зараховується водіям у робочий час, установлюється Власником.

Якщо перевезення на одному ТЗ здійснюється двома водіями, то час на охорону ТЗ з вантажем або без нього зараховується в робочий час лише одному водію.

Угодою між Власником та водієм може бути встановлений інший порядок урахування обліку часу стоянки з одночасною охороною ТЗ з вантажем або без нього.

Час присутності в ТЗ водія, коли він ним не керує ТЗ, при направленні у рейс двох водіїв, зараховується йому в розмірі не менше 50 відсотків робочого часу. Конкретна тривалість часу присутності в ТЗ водія, коли він ним не керує, при направленні в рейс двох водіїв, що зараховується в робочий час, установлюється Власником.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного водія чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Власник або уповноважений ним орган (особа) повинен вести облк надурочних робіт кожного водія,

При організації міжміських перевезень Власник повинен уживати заходів щодо створення водіям умов для відпочинку в пунктах стоянки (проміжних і кінцевих).

Час перерв і відпочинку

Час відпочинку водія складається з: часу обов'язкових перерв протягом часу безперервного керування ТЗ, часу відпочинку після завершення певних сумарних циклів керування ТЗ (щоденний (міжзмінний) та щотижневий відпочинок), часу відпочинку, передбаченого трудовим законодавством України (відпочинок у неробочі та святкові дні, щорічна основна і додаткова відпустки та інші).

Після безперервного керування ТЗ протягом перших трьох годин водій повинен зробити технологічну перерву (перерву, що включається у робочий час) не менше 15 хвилин, а усі наступні перерви такої ж тривалості необхідно робити через кожні 2 години безперервного керування, якщо водій не розпочинає періоду щоденного (міжзмінного) відпочинку. Впродовж перерви, водій не повинен керувати ТЗ і виконувати іншу роботу (час чекання і час невикористаний для керування й проведений в ТЗ, який рухається, знаходиться на поромі або на потязі, не вважається іншою роботою).

Перерва для харчування водіям тривалістю не менше 45 хвилин і не більше 2 годин надається, як правило, не пізніше ніж через 4 години після початку роботи. Цей час не включається до робочого часу водія. У разі встановлення графіком тривалості щоденного робочого часу більше 8 годин водію можуть надаватись дві перерви загальною тривалістю не більше 2 годин.

Протягом кожних 24 годин водій повинен мати період щоденного відпочинку тривалістю принаймні 11 послідовних годин, який може бути скорочений мінімум до 9 послідовних годин відпочинку не більше трьох разів протягом будь-якого одного тижня за умови, що до кінця наступного тижня як компенсація водію буде надано відпочинок еквівалентної тривалості.

Якщо протягом 30 годин ТЗ керують 2 водії, то кожен з них повинен мати період відпочинку не менше 9 послідовних годин.

Не більше ніж через шість щоденних періодів керування ТЗ водій повинен одержати щотижневий період відпочинку. Протягом кожного тижня один щоденний (міжзмінний) відпочинок разом з щотижневим відпочинком повинен становити 45 послідовних годин. Цей період відпочинку може бути скорочено до 36 послідовних годин, якщо він використовується водієм у місці державної реєстрації ТЗ, або до 24 послідовних годин, якщо він використовується у будь-якому іншому місці. Кожне скорочення тривалості відпочинку повинно бути компенсоване еквівалентним часом відпочинку до кінця третього тижня від тижня скорочення.

Щотижневий період відпочинку може бути відкладений до кінця шостого дня, якщо загальна тривалість керування протягом шести днів не перевищує максимального часу, який відповідає шести щоденним періодам керування автотранспортним засобом.

Щотижневий відпочинок, який розпочинається у одному тижні і продовжується у наступному, може бути приєднаний до будь-якого з цих тижнів.

Відпочинок, що використовується як компенсація за скорочення щоденного (міжзмінного) і (або) щотижневого відпочинку, повинен бути приєднаний до іншого чергового відпочинку тривалістю не менше 8 годин. Цей відпочинок надається на прохання водія.

Щоденний (міжзмінний) та щотижневий відпочинок тривалістю менше 45 годин може використовуватись на ТЗ, якщо там є добре обладнане спальне місце для кожного водія і ТЗ знаходиться на стоянці. У разі, коли такий відпочинок перевищує 45 годин, водій повинен відпочивати у спеціально призначених для цього пунктах відпочинку.

Надання відпусток водіям

Води відповідно до законодавства України користуються правом на:

- перерви протягом робочої зміни для відпочинку та харчування;

- щоденний (міжзмінний) відпочинок;

- щотижневий відпочинок;

- відпочинок у святкові і неробочі дні, передбачені законодавством;

- щорічну основну відпустку та щорічні додаткові відпустки в порядку, установленому законодавством України, колективним договором (угодою, контрактом);

- відпочинок в інших випадках, передбачених законодавством України.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 15.11.96 р. № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка;

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

- додаткова відпустка за особливий характер праці;

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки:

- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- додаткова відпустка працівникам, які мають Дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка тривалістю не менше як 24 календарних дні надається працівникам за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Додаткова відпустка надається на підставі:

- Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці;

- Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затверджених постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1290.

Медичні обстеження водіїв

Медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів проводиться з метою визначення їхньої здатності до безпечного керування транспортними засобами. Зазначений огляд включає: попередні, періодичні, щозмінні передрейсові та післярейсові огляди, а також позачергові огляди, викликані необхідністю.

Попередньому медичному огляду підлягають кандидати у водії транспортних засобів для отримання права на керування транспортним засобом відповідної категорії.

Періодичному медичному огляду підлягають водії транспортних засобів для підтвердження права на керування транспортним засобом відповідної категорії або отримання права на керування транспортним засобом іншої категорії.

Щозмінному передрейсовому та післярейсовому медичним оглядам підлягають водії транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності.

Позачерговому медичному огляду підлягають водії транспортних засобів підприємств, установ, організацій усіх форм власності за направленням власника або посадової особи, яка відповідає за експлуатацію транспортних засобів підприємства, установи, організації, на підставі медичних даних про стале погіршення здоров'я водія, що перешкоджає безпечному керуванню транспортним засобом. Водій власного транспортного засобу в разі погіршення стану здоров'я, якщо це перешкоджає безпечному керуванню транспортним засобом, також повинен ужити відповідних заходів.

Попередній, періодичний та позачерговий медичні огляди проводяться медичною комісією, яка створюється в лікувально-профілактичному закладі. До складу медичної комісії входять: лікар-терапевт (голова комісії), лікар-невропатолог, лікар-отоларинголог, лікар-офтальмолог, лікар-хірург. Перелік лікувально-профілактичних закладів, яким надається право створювати вищезазначені медичні комісії та проводити попередній, періодичний і позачерговий медичні огляди (далі - лікувально-профілактичні заклади), щорічно затверджується наказами Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Після проведення попереднього, періодичного та позачергового медичних оглядів видається єдиний документ - Медична довідка щодо придатності до керування транспортним засобом, ф. № 083/о (облікова) (далі - Медична довідка) (додаток 1).

Бланки Медичної довідки є документами суворого обліку (додаток 2). їх облік ведеться в Журналі реєстрації виданих (отриманих) бланків медичних довідок щодо придатності до керування транспортним засобом, ф.№ 083-1/о (додаток 3). Організація забезпечення лікувально-профілактичних закладів бланками Медичної довідки покладається на Український медичний центр безпеки дорожнього руху.

Щозмінний передрейсовий та післярейсовий медичні огляди водіїв транспортних засобів проводяться лікарями або середніми медичними працівниками, які здійснюють медичний контроль обслуговування водіїв підприємств, установ, організацій. Ці працівники мають право проводити зазначені медичні огляди після періодичного (1 раз на три роки) навчання методам їх проведення в Українському медичному центрі безпеки дорожнього руху та його філіалах відповідно до Порядку навчання медичних працівників методам проведення передрейсових (післярейсових) медичних оглядів водіїв транспортних засобів, затвердженого наказом МОЗ України від 28.11.97 р. № 339.

Медична комісія не проводить періодичного медичного огляду в разі:

- наявності в обстежуваної особи гострого захворювання або загострення хронічного не-інфекційного захворювання;

- наявності в обстежуваної особи інфекційного захворювання в заразному періоді;

- перебування обстежуваної особи в стані сп'яніння будь-якого походження.

Періодичний медичний огляд водіїв транспортних засобів підприємств, установ та організацій проводиться за рахунок коштів підприємства (установи, організації),

У разі незгоди водія транспортного засобу (власника підприємства, установи, організації) з результатами періодичного медичного огляду він може оскаржити рішення у місцевому органі охорони здоров'я або в судовому порядку.

У разі виявлення ознак тимчасової непрацездатності (патологічного підвищення частоти пульсу, артеріального тиску вище вікових норм, алкоголю в повітрі, що видихається, та інших ознак алкогольного сп'яніння чи сп'яніння іншого походження, наявності скарг на симптоми хвороби, що перешкоджають керуванню транспортом) водій не допускається до виконання професійних обов'язків, У разі виявлення ознак захворювання або вади, включених до Переліку захворювань та недоліків, за яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.12.99 р. № 299, Власник або посадова особа, що відповідає за експлуатацію транспортних засобів підприємства, установи, організації, направляє водія на позачерговий медичний огляд.

У разі незгоди водія транспортного засобу з результатами щозмінного передрейсового та післярейсового медичних оглядів він може оскаржити рішення у місцевому органі охорони здоров'я або в судовому порядку.

Медичний огляд проводиться відповідно до Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2000 р. № 124/345.

Матеріальна відповідальність водіїв

Відповідальність працівників за спричинення шкоди як безпосередньо працедавцю, так і третім особам, - одна з найгостріших проблем у вітчизняному трудовому праві. І, мабуть, найкраще це видно на прикладі професійних водіїв, оскільки у цій сфері, як ні в якій іншій, така шкода спричинюється найчастіше та досить часто виражається у значних сумах. Як правило, це пошкодження транспортних засобів під час ДТП, а також пошкодження іншого майна та/або спричинення шкоди життю та здоров'ю громадян.

З огляду на формулювання вітчизняного трудового законодавства підходи до відшкодування такої шкоди можуть бути абсолютно різними, залежно від низки обставин, які роботодавець або потерпілий - третя особа не можуть проконтролювати та які, по суті, не мають для них значення.

Відповідно до ст. 132 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Щодо інших випадків, зокрема повної матеріальної відповідальності, вони є винятками із запального правила, та далеко не всі з них можуть бути віднесені до найпоширеніших категорій працівників, а саме водіїв.

Відповідно до ст. 134 КЗпП повна матеріальна відповідальність настає у разі укладення договору про повну матеріальну відповідальність. Але оскільки посада водія не входить до переліку посад, що займають працівники, з якими відповідні нормативні документи дозволяють укладати договір про повну матеріальну відповідальність, цей випадок до водіїв не належить. Які випадок отримання матеріальних цінностей під звіт навряд чи може бути підставою для відшкодування працівником шкоди у повному обсязі саме від ДТП {хоча це й можливо в інших ситуаціях, наприклад, водій отримав відповідну грошову суму для ремонту автомобіля на фірмовій станції техобслуговування або закупівлі експлуатаційних матеріалів). Не може мати відношення до водіїв та більшості інших категорій працівників й низка інших випадків повної матеріальної відповідальності, передбачених цією статтею.

Виникає парадоксальна ситуація, коли працедавцеві вигідніше (оскільки лише у цих умовах він має можливість якось відшкодувати спричинену шкоду), щоб водій під час ДТП знаходився у стані сп'яніння або ж щоб комусь з третіх осіб під час ДТП було спричинено, щонайменше, середньої тяжкості тілесні ушкодження, щоб у діях винного водія був склад злочину, передбаченого ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

До того ж виникають певні проблеми при відшкодуванні шкоди третім особам, зокрема потерпілим підчас ДТП, що сталася з вини найманого водія.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) роботодавець має відшкодувати шкоду, завдану з вини працівника під час виконання ним трудових обов'язків.

З іншого боку, оскільки відповідальність працівника обмежена вказаними розмірами та випадками, згідно із ст. 1191 ЦК, права вимоги у такому випадку роботодавець щодо працівника не має.

Це погано вже саме по собі, оскільки розбещує найманих водіїв та, фактично, породжує стан їхньої безкарності стосовно матеріальної відповідальності за наслідки скоєних ДТП. Саме цим, не в останню чергу, пояснюється, вочевидь, стиль водіння деяких з них.

Виникає парадоксальна ситуація. Якщо, наприклад, автомобіль та цивільна відповідальність у роботодавця застраховані, як сам роботодавець, так і потерпілі треті особи отримали страхове відшкодування, ЦК не містить положень, які б забороняли вже страховій компанії звернутися із регресом до винної особи, позаяк власне страхова компанія із такою особою у трудових відносинах не знаходиться. Тут набирає чинності “чисте” цивільне право, з усіма наслідками такого положення.

І, нарешті, найголовніша проблема у цій сфері, - це, по суті, антиконституційність становища, яке склалося із матеріальною відповідальністю працівника.

Існує вичерпний перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність (далі - Перелік). На сьогодні діє Перелік, затверджений ще постановою Держкомпраці СРСР та ВЦРПС від 28.12.77 року № 447/24, - “Роботи з прийняття й оброблення для доставки (супроводження) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних та грошових цінностей, їх доставки (супроводження), видавання (здавання)”.

Тож, сподіваємось, що надана інформація допоможе Вам при укладенні трудового договору з працівником, який приймається на посаду водія.

__________________________

* Вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування скляних виробів або побутової апаратури значно відрізняється від таких самих робіт, здійснюваних, наприклад, із залізобетонними конструкціями. Крім того, деякі вантажі вимагають здійснення вантажно-розвантажувальних робіт тільки вручну.

** Час на розвантаження самоскида значно менший, ніж на розвантаження, наприклад, бензовоза або лісовоза.

*** Тут і далі за основу бралися вимоги, норми і розцінки, визначені в Єдиних нормах № 153.

**** Проте підприємство має право самостійно, в межах існуючого законодавства, змінювати, доповнювати або скорочувати кількість груп та їхній склад.

“Бухгалтерія торговельного підприємства: від А до Я”, № 10, травень 2007 р.
Передплатний індекс 08074, 23338 (українською мовою)
та 08075, 23339 (російською мовою)