Постанова: Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні

Подiлитися

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
N 368 від 28.08.2001

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
28 серпня 2001 р. за N 841/6032

Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні

( Із змінами, внесеними згідно з Постановою
Національного банку
N 39 від 28.01.2002 )

Відповідно до вимог Законів України "Про Національний банк України" (679-14) та "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) та з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед їх вкладниками Правління Національного банку України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Затвердити Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні (додається).

2. Генеральному департаменту банківського нагляду (П.В.Андрущенко) та Департаменту інформатизації (А.С.Савченко) до 01.10.2001 внести відповідні зміни до програмного комплексу автоматизованого розрахунку економічних нормативів і своєчасно довести його до відома територіальних управлінь Національного банку України та банків.

3. Банкам прийняти до виконання доведений програмний комплекс автоматизованого розрахунку економічних нормативів і з 01.11.2001 провести його дослідну експлуатацію.

4. Починаючи з 01.01.2002 банки здійснюють розрахунок економічних нормативів відповідно до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої цією постановою.

5. Генеральному департаменту банківського нагляду (П.В.Андрущенко) та територіальним управлінням Національного банку України з 01.01.2002 здійснювати контроль за дотриманням банками обов'язкових економічних нормативів за новим програмним комплексом згідно з Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою цією постановою.

До 01.01.2002 банки зобов'язані дотримуватись економічних нормативів згідно з Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 N 141 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.05.98 за N 323/2763, за порушення яких заходи впливу мають застосовуватися відповідно до глави 7 Положення про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.05.2000 N 215 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.07.2000 за N 382/4603 (зі змінами).

6. Визнати такими, що втратили чинність:

Порядок надання дозволу на врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку, затверджений постановою Правління Національного банку України від 25.10.99 N 518 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.11.99 за N 786/4079 (зі змінами);

Інструкцію про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджену постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 N 141 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 15.05.98 за N 323/2763 (зі змінами).

7. Постанова набирає чинності через 10 днів після її державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, крім пункту 6, який набирає чинності з 01.01.2002.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена цією постановою, уводиться в дію з 01.01.2002.

8. Генеральному департаменту банківського нагляду (П.В.Андрущенко) довести цю постанову після її державної реєстрації до відома самостійних структурних підрозділів Національного банку України, територіальних управлінь Національного банку України, а також банків для керівництва та використання в роботі.

9. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на заступника Голови В.Л.Кротюка, Генеральний департамент банківського нагляду (П.В.Андрущенко), Операційне управління (В.Д.Щуцький) та начальників територіальних управлінь Національного банку України.

Голова В.С.Стельмах

Затверджено
Постанова Правління
Національного банку України
28.08.2001 N 368

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
28 серпня 2001 р. за N 841/6032

Інструкція
про порядок регулювання діяльності банків в Україні

Розділ I. Загальні положення

Ця Інструкція вводиться з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності.

Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів.

Відповідно до статей 2, 58-59 Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ) та статей 2, 4, 7-12, 30-36, 47-50, 52, 69, 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) Національний банк України (далі - Національний банк) установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками:

нормативи капіталу:

мінімального розміру регулятивного капіталу,

адекватність регулятивного капіталу,

адекватність основного капіталу;

нормативи ліквідності:

миттєва ліквідність,

поточна ліквідність,

короткострокова ліквідність;

нормативи кредитного ризику:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента,

великих кредитних ризиків,

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру,

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам;

нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою 1,
____________

1 Установи - будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, що є юридичними особами (підприємства, організації, компанії, фірми, установи тощо).

загальної суми інвестування;

норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку.

Дія цієї Інструкції поширюється на всі банки України незалежно від форм власності.

За надання Національному банку недостовірної інформації щодо економічних нормативів банки несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України.

Розділ II. Регулятивний капітал банку

Глава 1. Порядок розрахунку регулятивного капіталу банку

1.1. Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків 2, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

_____________

2 Ризики в банківській діяльності випливають із специфіки банківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів 3. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах. ( Абзац другий пункту 1.1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

_____________

3 Контрагент - будь-яка особа (фізична чи юридична), яка має з банком відносини фінансового характеру (банк надає кошти у вигляді безстрокових або строкових депозитів; надає кредит; продає цінні папери власної емісії; має дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами банку та банками, у тому числі за нарахованими та простроченими доходами). При цьому контрагент може одночасно мати з банком відносини іншого характеру (зокрема трудові).

Порядок класифікації активних операцій банків і визнання їх нестандартними, формування та використання резервів під ці операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

1.2. Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

1.3. Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал. За підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної Національним банком 4.

_______________

4 Методика коригування статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за підсумками року на основі фінансової звітності визначається окремою постановою Правління Національного банку.

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

емісійні різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;

прибуток минулих років;

прибуток минулих років, що очікує затвердження. Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;

будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

1.4. Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

резерви під стандартну заборгованість інших банків;

резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

результат переоцінки основних засобів;

прибуток поточного року;

субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

1.5. Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб - резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:

є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

не можуть бути погашені за ініціативою власника;

можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

1.6. На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу;

розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу.

1.7. Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками; ( Абзац другий пункту 1.7 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

інвестиції в капітал (що не консолідуються) установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи; ( Абзац третій пункту 1.7 в редакції Постанови Національного банку N 39 ( від 28.01.2002 )

кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Глава 2. Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку

2.1. Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), якого всі банки зобов'язані дотримуватися.

2.2. Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

на 17 січня 2003 року - не менше ніж 1000000 євро,
на 1 січня 2004 року - не менше ніж 1150000 євро,
на 1 січня 2005 року - не менше ніж 1300000 євро,
на 1 січня 2006 року - не менше ніж 1400000 євро,
на 1 січня 2007 року - не менше ніж 1500000 євро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

до 17 січня 2003 року - не менше ніж 3000000 євро,
на 1 січня 2004 року - не менше ніж 3500000 євро,
на 1 січня 2005 року - не менше ніж 4000000 євро,
на 1 січня 2006 року - не менше ніж 4500000 євро,
на 1 січня 2007 року - не менше ніж 5000000 євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до 17 січня 2003 року - не менше ніж 5000000 євро,
на 1 січня 2004 року - не менше ніж 5500000 євро,
на 1 січня 2005 року - не менше ніж 6000000 євро,
на 1 січня 2006 року - не менше ніж 7000000 євро,
на 1 січня 2007 року - не менше ніж 8000000 євро.

2.3. Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) знову створених банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

до одного року діяльності - 1000000 євро,
до двох років діяльності - 1100000 євро,
до трьох років діяльності - 1200000 євро,
до чотирьох років діяльності - 1350000 євро,
починаючи з п'ятого року діяльності - 1500000 євро;

до одного року діяльності - 3000000 євро,
до двох років діяльності - 3500000 євро,
до трьох років діяльності - 4000000 євро,
до чотирьох років діяльності - 4500000 євро,

починаючи з п'ятого року діяльності - 5000000 євро;

до одного року діяльності - 5000000 євро,
до двох років діяльності - 5500000 євро,
до трьох років діяльності - 6000000 євро,
до чотирьох років діяльності - 7000000 євро,
починаючи з п'ятого року діяльності - 8000000 євро.

2.4. Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу. У разі значного підвищення значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу для банків встановлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації.

Розділ III. Порядок отримання дозволу на врахування
залучених коштів на умовах субординованого боргу до
капіталу банку

Глава 1. Вимоги щодо залучення коштів

1.1. Відповідно до вимог цієї Інструкції банки, строк діяльності яких не менше одного року (з метою підвищення рівня капіталізації), можуть залучати незабезпечені кошти юридичних осіб - резидентів і нерезидентів (далі Інвестор) у грошовій формі, як у національній, так і в іноземній вільно конвертованій валюті I групи Класифікатора іноземних валют Національного банку (далі - іноземна валюта) на умовах субординованого боргу з подальшим урахуванням цих коштів до капіталу банку (капіталу 2-го рівня).

1.2. Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою урахування цих коштів до капіталу банку може здійснюватися у вигляді кредитів/депозитів від банків та депозитів інших юридичних осіб (небанківських установ).

1.3. Мінімальна сума залучених коштів на умовах субординованого боргу для врахування цих коштів у розрахунок капіталу банку становить 500 тис.грн. ( Пункт 1.3 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

1.4. Банк має право залучати кошти на умовах субординованого боргу в іноземній валюті в тому випадку, якщо ним отримано письмовий дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та/або міжнародних ринках.

1.5. У разі залучення коштів на умовах субординованого боргу від нерезидентів в іноземній валюті угода про залучення коштів на умовах субординованого боргу підлягає обов'язковій реєстрації в Національному банку відповідно до Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22.12.99 N 602 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2000 за N 15/4236.

Реєстрація має бути здійснена до часу фактичного одержання банком коштів на умовах субординованого боргу.

Глава 2. Документи, що подаються банками для отримання дозволу

2.1. Клопотання про надання Національним банком дозволу на врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку (далі Дозвіл) подається банком-боржником до відповідного територіального управління Національного банку або структурного підрозділу центрального апарату, що безпосередньо здійснює нагляд за діяльністю банку.

2.2. Для отримання Дозволу потрібно подати такі документи:

клопотання банку-боржника про отримання Дозволу; письмове підтвердження банку-боржника, що інвестор та пов'язані з ним особи не є боржниками банку на дату укладення угоди; ( Абзац третій пункту 2.2 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

нотаріально засвідчену копію угоди про залучення коштів на умовах субординованого боргу, що укладається між Інвестором і банком-боржником;

документальне підтвердження про дотримання банком-інвестором нормативів капіталу та ліквідності;

копії платіжних документів про перерахування на балансовий рахунок N 3660 "Субординований борг банку" коштів, залучених на умовах субординованого боргу для врахування до капіталу банку (копії мають бути засвідчені підписами керівників банку та відбитком печатки);

копію реєстраційного свідоцтва, отриманого згідно з Положенням про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 22.12.99 N 602 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.01.2000 за N 15/4236;

бізнес-план, розроблений банком-боржником, у якому мають бути передбачені: економічне обгрунтування щодо доцільності залучення коштів на умовах субординованого боргу; програма капіталізації банку на період укладення угоди про відповідне збільшення основного капіталу банку (капіталу 1-го рівня) на суму щорічного зменшення розміру субординованих коштів протягом останніх п'яти років дії угоди, що включаються до капіталу відповідно до пункту 4.7 розділу III цієї Інструкції; прогнозований розрахунок прибутковості та дотримання нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу; первісні напрями використання залучених коштів на умовах субординованого боргу протягом перших шести місяців. ( Пункт 2.2 доповнено абзацом згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

Глава 3. Вимоги до укладання угоди про залучення коштів на умовах субординованого боргу

3.1. Кошти на умовах субординованого боргу залучаються на строк не менше п'яти років і повинні мати первинний строк погашення не раніше ніж через п'ять років.

Якщо строк погашення боргу не фіксований, то ці кошти сплачуються лише після повідомлення Інвестора не раніше ніж через п'ять років.

3.2. В угоді про залучення коштів на умовах субординованого боргу має бути передбачено, що в разі ліквідації (банкрутства) банку-боржника задоволення вимог Інвестора здійснюватиметься після погашення претензій всіх інших кредиторів (відповідно до статті 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ).

3.3. Процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати розмір облікової ставки Національного банку протягом усього періоду дії угоди за умови залучення коштів у національній валюті.

У зв'язку з цим в угоді має бути передбачено, що в разі зменшення розміру облікової ставки, установленої Національним банком, Інвестор і банк-боржник зобов'язуються внести відповідні зміни до угоди щодо зменшення процентної ставки за субординованим боргом. ( Абзац другий пункту 3.3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.4. Якщо залучено кошти на умовах субординованого боргу в іноземній валюті, то процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати ставку LIBOR (за відповідний період) плюс 4% річних протягом усього періоду дії укладеної угоди.

Ставка LIBOR визначається банком на дату укладення угоди і коригується на кожне перше число щомісяця без укладення додаткової угоди, про що має бути зазначено в угоді. ( Пункт 3.4 доповнено абзацом згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.5. Капіталізація процентів за субординованим боргом не допускається.

Сплата процентів за субординованим боргом здійснюється не частіше ніж один раз на квартал. ( Пункт 3.5 доповнено абзацом згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.6. В угоді передбачається призупинення сплати процентів за субординованим боргом за ініціативою банку-боржника або за вимогою до банку-боржника з боку Національного банку щодо призупинення такої сплати в разі: ( Абзац перший пункту 3.6 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

погіршення фінансового стану банку-боржника (невиконання нормативів мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), адекватності регулятивного капіталу (Н2), адекватності основного капіталу (Н3), нормативів ліквідності (Н4, Н5, Н6); якщо питома вага негативно класифікованих активів (з урахуванням сформованих резервів за активними операціями) перевищує 60 відсотків від загальної суми активів банку;

відсутності позитивного фінансового результату за відповідний звітний період);

укладення угоди банку з Національним банком щодо програми фінансового оздоровлення банку.

3.7. На період чинності укладеної угоди банк-боржник не має права передавати Інвестору (або пов'язаним з ним особам) кошти в будь-якій формі (майно, кредит, будь-які операції з векселями, факторингові послуги, непокриті безумовним забезпеченням гарантії, поруки за кредиторів банку-боржника тощо), крім тих випадків, коли таке передавання банком-боржником майна або векселів виступає як сплата процентів за залученими на умовах субординованого боргу коштами та оформлене відповідною угодою.

3.8. Якщо кореспондентський рахунок банку-боржника використовується для списання сум за дорученнями банку-інвестора, що стосуються його власних операцій та операцій його клієнтів і кореспондентів, а також для зарахування коштів на їх користь, то дія пункту 3.7 цієї глави на сторони угоди про залучення коштів на умовах субординованого боргу не поширюється.

3.9. В угоді доцільно передбачити строки (графік) поступового повернення банком коштів, залучених на умовах субординованого боргу, залежно від обсягу залучених коштів. ( Пункт 3.9 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.10. Дострокове погашення субординованого боргу може відбуватися за ініціативою банку та за згодою Національного банку лише за умови збільшення основного капіталу банку в розмірі згідно з планом капіталізації, але не меншому, ніж розмір залучених коштів на умовах субординованого боргу, що планується повернути інвестору.

Рішення про надання згоди на дострокове погашення субординованого боргу приймається Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

У разі пролонгації угоди про залучення коштів на умовах субординованого боргу дія Дозволу не подовжується. ( Главу 3 доповнено пунктом 3.10 згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.11. В угоді про залучення коштів на умовах субординованого боргу мають бути передбачені всі вимоги, що встановлені цією главою.

Будь-які зміни до цієї угоди мають попередньо погоджуватися з відповідним територіальним управлінням Національного банку (структурним підрозділом центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за банком-боржником). Протягом п'яти робочих днів із дня внесення відповідних змін до угоди банк має надіслати нотаріально засвідчену копію угоди відповідному підрозділу банківського нагляду. ( Главу 3 доповнено пунктом 3.11 згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

Глава 4. Порядок обліку залучених коштів та подання звітності

4.1. Територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, який безпосередньо здійснює нагляд за банком-боржником) перевіряє достовірність поданих документів, а також дотримання банком-резидентом (Інвестором) установленого мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1), нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) та нормативу адекватності основного капіталу (Н3), готує обгрунтований висновок щодо достовірності поданих документів та їх відповідності встановленим вимогам. ( Абзац перший пункту 4.1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

Якщо угода не відповідає вимогам пунктів 1.3-1.5, 3.1-3.9 розділу III цієї Інструкції або банком подано неповний пакет документів, перелік яких визначений у пункті 2.2 розділу III цієї Інструкції, то територіальне управління Національного банку (або структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за банком) повертає пакет документів на доопрацювання. ( Пункт 4.1 доповнено абзацом другим згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

Протягом 10 робочих днів з дня отримання цих документів та в разі відповідності умов угоди вимогам, що визначені в пунктах 1.3-1.5, 3.1-3.9 розділу III цієї Інструкції, дотримання банком-інвестором мінімального розміру регулятивного капіталу банку, нормативів адекватності регулятивного капіталу (Н2) та адекватності основного капіталу (Н3) та повної сплати Інвестором коштів у визначеному угодою розмірі територіальне управління Національного банку (або структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за банком) подає до Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків (далі - Комісія Національного банку) документи, зазначені в пункті 2.2 розділу III цієї Інструкції, свій висновок і пропозиції для прийняття остаточного рішення щодо надання Дозволу.

4.2. Комісія Національного банку розглядає клопотання банку на наступному засіданні та надає (чи не надає) Дозвіл, про що приймається відповідне рішення.

Комісія Національного банку має право відмовити банку в наданні Дозволу, якщо дійде висновку, що залучення коштів на умовах субординованого боргу є ризиковою операцією та такою, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. ( Пункт 4.2 доповнено абзацом згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

4.3. Якщо Дозвіл отримано, то вкладені банком-інвестором кошти (якщо інвестором є банк-резидент, що вкладає кошти в інший банк на умовах субординованого боргу) обліковуються за балансовими рахунками 1515/2 "Довгострокові депозити, які надані на умовах субординованого боргу" або 1524/2 "Довгострокові кредити, які надані на умовах субординованого боргу" за даними аналітичного обліку. ( Пункт 4.3 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

4.4. У разі невідповідності умов угоди вимогам, що визначені в пунктах 1.3-1.5, 3.1-3.9 розділу III цієї Інструкції, кошти, залучені на умовах субординованого боргу, не враховуються до розрахунку капіталу банку та обліковуються:

банком-інвестором - за балансовими рахунками 1524/1 "Довгострокові кредити, які надані іншим банкам" або 1515/1 "Довгострокові депозити, що розміщені в інших банках" за даними аналітичного обліку; ( Абзац другий пункту 4.4 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

банком-боржником - за балансовим рахунком 1624 "Довгострокові кредити, які отримані від інших банків" або за балансовим рахунком 2615 "Довгострокові депозити суб'єктів господарської діяльності".

4.5. Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, включаються до розрахунку капіталу після прийняття Комісією Національного банку рішення про надання Дозволу, починаючи з дня отримання від банку-боржника форми N 610 "Інформація про включення субординованого боргу в розрахунок капіталу банку".

4.6. Якщо кошти на умовах субординованого боргу залучені в іноземній валюті, то для визначення розміру субординованого боргу, що має враховуватися до капіталу банку, вони перераховуються в гривні за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на дату зарахування коштів на кореспондентський рахунок банку-боржника, та їх розмір фіксується в Дозволі.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, включаються до капіталу банку в розмірі відповідно до наданого дозволу, але не більше суми, яка обліковується на рахунку 3660 "Субординований борг банку" з урахуванням строку, що залишився до дати погашення.

4.7. Якщо на умовах субординованого боргу кошти залучені строком не менше ніж на п'ять років, то сума субординованого боргу включається до капіталу банку зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20 відсотків за

таким графіком:

     ------------------------------------------------------------------
     Строк до закінчення|Сума, що включається|Сума, що включається до
     дії угоди          |до капіталу         |капіталу за угодами, на
                        |                    |які отримано Дозвіл до
                        |                    |01.01.2002
     -------------------+--------------------+-------------------------
       Від 5 до 4 років |        80%         |         100%
       Від 4 до 3 років |        60%         |          80%
       Від 3 до 2 років |        40%         |          60%
       Від 2 до 1 року  |        20%         |          40%
       Менше 1 року     |         0%         |          20%
     ------------------------------------------------------------------

( Пункт 4.7 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

4.8. Якщо на умовах субординованого боргу кошти залучені строком понад п'ять років, то вони враховуються до розрахунку капіталу банку:

у період, що перевищує п'ять років, - у повній сумі;

в останні п'ять років дії угоди - за графіком, зазначеним у пункті 4.7 цієї глави.

Погашення субординованого боргу здійснюється тільки після закінчення строку, на який залучено кошти.

Приклад.

Строк, на який залучено кошти, 7 років (з 01.02.2002 до 31.01.2009);

сума залучених коштів на умовах субординованого боргу, на яку отримано Дозвіл на включення до капіталу банку, - 600000 грн.

Розрахунок суми, що включається до капіталу, здійснюється так:

з 01.02.2002 до 31.01.2004 - 100% - 600000 грн.;

з 01.02.2004 до 31.01.2005 - 80% - 480000 грн.;

з 01.02.2005 до 31.01.2006 - 60% - 360000 грн.;

з 01.02.2006 до 31.01.2007 - 40% - 240000 грн.;

з 01.02.2007 до 31.01.2008 - 20% - 120000 грн.;

з 01.02.2008 до 31.01.2009 - 0.

Погашення субординованого боргу здійснюється, починаючи з 01.02.2009 (за встановленим графіком відповідно до пункту 3.9 глави 3 цього розділу). (Пункт 4.8 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002)

4.9. Розмір коштів, залучених на умовах субординованого боргу, що включається до розрахунку капіталу банку, визначається за формою звітності N 610 "Інформація про включення субординованого боргу в розрахунок капіталу банку", яка подається банком-боржником до Національного банку.

Глава 5. Контроль за коштами, залученими на умовах субординованого боргу

5.1.Територіальне управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд за банком-боржником) не рідше ніж один раз на шість місяців здійснює контроль за виконанням банком-боржником умов угоди, вимог пункту 3.6 глави 3 цього розділу та бізнес-плану (у тому числі програми капіталізації) та за відсутності заборгованості інвестора (пов'язаних з ним осіб) перед банком-боржником. ( Пункт 5.1 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

5.2. У разі виявлення порушень умов щодо залучення коштів, за яких банк-боржник отримав Дозвіл, відповідне територіальне управління Національного банку (або структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, який безпосередньо здійснює нагляд за банком-боржником) подає акт перевірки та свої пропозиції до Комісії Національного банку про скасування Дозволу.

5.3. З дати прийняття рішення Комісією Національного банку про скасування Дозволу сума залучених коштів, що врахована до капіталу банку на умовах субординованого боргу, не враховується до капіталу банку 2-го рівня.

Банки зобов'язані не пізніше наступного робочого дня після отримання рішення про скасування Дозволу подати Національному банку змінену форму звітності N 610 "Інформація про включення субординованого боргу в розрахунок капіталу банку". Економічні нормативи банку перераховуються з дати скасування Дозволу.

Розділ IV. Нормативи капіталу

Глава 1. Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

1.1. Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

1.2. Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.

1.3. Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:

а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти в Національному банку;

боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;

б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:

короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконавчої влади;

нараховані доходи за кредитами, що надані центральним органам виконавчої влади;

в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:

боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

кошти до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

депозити овернайт, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за депозитами овернайт, іншими короткостроковими депозитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; ( Абзац восьмий підпункту "в" пункту 1.3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

г) IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:

кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

короткострокові та довгострокові кредити, що надані місцевим органам виконавчої влади;

нараховані доходи за кредитами, що надані місцевим органам виконавчої влади;

гарантійні депозити в інших банках (покриті);

зобов'язання з кредитування, які надані банкам; ( Абзац восьмий підпункту "г" пункту 1.3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані;

активи до одержання;

є) V група активів зі ступенем ризику 100 відсотків: прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках;

прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади;

короткострокові депозити, що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

довгострокові депозити, що розміщені в інших банках;

гарантійні депозити в інших банках (непокриті);

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках;

кредити овердрафт, овернайт, кошти за операціями репо та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

довгострокові кредити, що надані іншим банкам;

нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам;

пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам;

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам;

кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності;

нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

пролонгована заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;

дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат;

пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами, які надані центральним та місцевим органам виконавчої влади;

кредити, які надані фізичним особам;

пролонгована заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним особам;

прострочена заборгованість та прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам;

сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами;

акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції;

боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами та нефінансовими підприємствами, у портфелі банку на продаж та інвестиції;

нараховані доходи за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;

прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;

товарно-матеріальні цінності;

основні засоби;

інші активи банку;

зобов'язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями);

непокриті акредитиви;

сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами;

цінні папери до одержання за операціями андеррайтингу;

сумнівні вимоги за операціями з фінансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну;

інші зобов'язання, що надані клієнтам. ( Підпункту "#" пункту 1.3 доповнено абзацом згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

1.4. Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 8 відсотків.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:

протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) - не менше 15 відсотків;

протягом наступних 12 місяців - не менше 12 відсотків;

надалі - не менше 8 відсотків.

Глава 2. Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

2.1. Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

2.2. Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку. ( Пункт 2.2 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

2.3. Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

2.4. Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу включають:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти в Національному банку;

казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

кошти в інших банках;

сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;

дебіторську заборгованість за операціями з банками;

кредити, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб'єктам господарської діяльності, фізичним особам;

дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами;

транзитний рахунок за операціями з клієнтами;

цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

товарно-матеріальні цінності;

інші активи банку;

суми до з'ясування та транзитні рахунки;

операційні та неопераційні основні засоби.

2.5. При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

2.6. Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.

Глава 3. Групи банків за рівнем капіталу

3.1. Для забезпечення реальної капіталізації банків України всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на:

добре капіталізовані;

достатньо капіталізовані;

недокапіталізовані;

значно недокапіталізовані;

критично недокапіталізовані.

3.2. Добре капіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу, визначений відповідно до розділу II цієї Інструкції, відповідає встановленим мінімальним вимогам;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), перевищує його нормативне значення і становить не менше ніж 17 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) більше ніж його нормативне значення і становить 8 відсотків та більше.

3.3. Достатньо капіталізованим уважається банк, в якого:

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), відповідає його нормативному значенню і становить не менше ніж 8 відсотків або наближається до 17 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) становить не менше ніж 4 відсотки або наближається до 8 відсотків.

3.4. Недокапіталізованим уважається банк, в якого:

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 6 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 3 відсотки, або наближається до 4 відсотків.

3.5. Значно недокапіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу, визначений відповідно до розділу II цієї Інструкції, менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу, але не більше ніж 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 6 до 2 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 3 до 1,3 відсотка;

обсяг активів з негативною класифікацією 5 (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перебуває в межах від 45 до 60 відсотків регулятивного капіталу банку.

_____________

5 До негативно класифікованих активів належать: кредитні операції та дебіторська заборгованість, що класифіковані за ступенем ризику як "сумнівні", "безнадійні"; прострочені понад 30 днів та сумнівні до отримання нараховані доходи; кошти, що розміщені на кореспондентських рахунках в банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах. Підставою для їх класифікації є нормативно-правові акти Національного банку та внутрішні положення банків.

3.6. Критично недокапіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу, визначений відповідно до розділу II цієї Інструкції, менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу на суму, що становить понад 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж 1,3 відсотка;

обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перевищує 60 відсотків регулятивного капіталу банку.

3.7. Залежно від рівня достатності капіталу банку Національний банк рекомендує вжити таких заходів:

а) банкам, що не дотримуються вимог Національного банку щодо мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1), нормативів адекватності регулятивного капіталу (Н2) та адекватності основного капіталу (Н3), - винести на розгляд правління та ради банку перелік заходів щодо розвитку його капітальної бази (програму капіталізації) або питання щодо його реорганізації шляхом приєднання чи злиття.

У разі прийняття правлінням і радою банку відповідного рішення банк має укласти з територіальним управлінням Національного банку (Національним банком - якщо нагляд за банком безпосередньо здійснює структурний підрозділ банківського нагляду центрального апарату) письмову угоду щодо прийняття програми капіталізації банку;

б) недокапіталізованим банкам - припинити в будь-якій формі виплату дивідендів (крім виплати дивідендів у вигляді власних акцій) та викуп власних акцій (паїв/часток учасників у статутному капіталі), а також унести на розгляд правління та ради банку перелік заходів (програму) фінансового оздоровлення банку.

Крім того, недокапіталізованим банкам рекомендується встановити такі обмеження:

тимчасово припинити залучення коштів фізичних та юридичних осіб;

обмежити активні операції з акціонерами та інсайдерами банку;

припинити вкладання коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;

припинити надання бланкових та пільгових 6 кредитів;

____________

Пільговими кредитами вважаються кредити, що надані позичальникам на більш сприятливих умовах, аніж це встановлено внутрішніми документами банку, що визначають його кредитну та облікову політику.

припинити нарахування і сплату відсотків за міжфілійними кредитами;

в) значно недокапіталізованим банкам припинити:

виплату дивідендів у будь-якій формі (крім виплати дивідендів у вигляді власних акцій/паїв/часток) та викуп власних акцій (паїв/часток учасників у статутному капіталі);

відкриття нових депозитних рахунків фізичним особам і поповнення діючих;

проведення подальшої емісії цінних паперів (крім випуску власних акцій) та розширення кола фізичних і юридичних осіб - клієнтів банку з обслуговування їх операцій на ринку цінних паперів, збільшення обсягу цих операцій, у тому числі пов'язаних з веденням рахунків депозитарного обліку;

г) критично недокапіталізованим банкам припинити виплату процентів за субординованим боргом;

є) значно недокапіталізованим або критично недокапіталізованим банкам унести на розгляд загальних зборів акціонерів (учасників) питання щодо санації банку його акціонерами (учасниками) або інвесторами.

Розділ V. Нормативи ліквідності

Глава 1. Вимоги до ліквідності банків

1.1. Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

1.2. З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Глава 2. Норматив миттєвої ліквідності (Н4)

2.1. Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

2.2. Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

2.3. Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Глава 3. Норматив поточної ліквідності (Н5)

3.1. Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). ( Абзац другий пункту 3.1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.2. Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

3.3. До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках;

строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;

боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та на інвестиції;

боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

надані кредити.

3.4. До зобов'язань належать:

кошти до запитання;

короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

кошти бюджету України;

строкові депозити інших банків та клієнтів;

цінні папери власного боргу, емітовані банком;

субординований борг банку;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

3.5. Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж:

30 відсотків, з 01.07.2002 - 35 відсотків, з 01.01.2003 - 40 відсотків.

Глава 4. Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

4.1. Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

4.2. Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.

4.3. До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

4.4. До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку та інших банках;

короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках;

короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

4.5. До короткострокових зобов'язань включаються:

кошти до запитання;

кошти бюджету України;

короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

короткострокові депозити інших банків і клієнтів;

короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

4.6. Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Розділ VI. Нормативи кредитного ризику

Глава 1. Вимоги щодо обмеження кредитного ризику банків

1.1. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність 7 своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

______________

7 Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

1.2. Надання кредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводить до концентрації кредитного ризику, тому банки зобов'язані дотримуватися таких вимог:

а) під час надання кредитів, гарантій і поручительств, проведення інших кредитних операцій з установами, що вважаються асоційованими особами чи дочірніми установами банку, або належать до акціонерів (учасників) банку, персоналу та керівників банку чи іншого банку, що належить до тієї самої банківської групи або материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш пільгові умови, ніж ті, що застосовуються при кредитуванні інших клієнтів банку, зокрема не встановлювати більш пільгові процентні ставки (комісійні);

б) загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, порук та індосаментів, наданих першим керівникам банку та іншому управлінському персоналу8, не повинна бути більшою за 10 відсотків основного капіталу банку, а в кооперативних банках вона не повинна бути більшою 25 відсотків основного капіталу.

_______________

8 Належність до перших керівників та іншого управлінського персоналу визначена в пункті 1.10 цієї глави.

1.3. З метою обмеження кредитного ризику за операціями з пов'язаними особами надання банком кредиту, позики, гарантії чи поручительства здійснюється за таких умов:

а) особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, - за спільним письмовим рішенням правління та ради банку, шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (чи загальними зборами акціонерів);

б) особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі не перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, - за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку без участі зацікавленої особи;

в) особі, яка належить до іншого управлінського персоналу банку, - за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку.

1.4. Банки мають повідомити Національний банк про будь-яке надання кредиту, позики, авансу готівкою, гарантії, поручительств чи індосаменту (якщо в кожному окремому випадку вони перевищують еквівалент 30000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком) фізичній особі (чи стороні, яка є асоційованою особою із нижчезазначеними особами), яка:

належить до перших керівників та до управлінського персоналу банку; (Абзац другий пункту 1.4 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002)

є керівником, контролером споріднених осіб 9;

______________

9 Споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі.

є акціонером (учасником) банку з істотною участю в капіталі банку або членом кооперативного банку.

1.5. Банкам забороняється для придбання власних цінних паперів прямо чи опосередковано надавати кредити будь-якій особі.

1.6. Банки можуть за попереднім дозволом Комісії Національного банку використовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів у розмірі до 20 відсотків загальної суми внеску акціонера (учасника) до статутного капіталу банку за умови дотримання банком усіх економічних нормативів протягом шести місяців поспіль. Дозвіл на використання банками ощадних сертифікатів власної емісії для забезпечення кредитів не потрібен.

1.7. Банк має право надавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

1.8. Під час розрахунку нормативів кредитного ризику два або більше контрагентів, що несуть спільний економічний ризик, уважаються одним контрагентом, якщо:

а) один контрагент є власником істотної участі іншого (інших);

б) два або більше контрагентів мають хоча б одного спільного власника їх істотних часток (незалежно від того, чи він є також клієнтом банку);

в) контрагенти використовують кредитні кошти для проведення спільної діяльності таким чином, що джерело повернення кредиту є для них спільним. Наприклад: мобілізація позичальниками спільних коштів для придбання будь-якого активу (підприємства або іншого об'єкта власності) або для передавання таких коштів у кредит іншій фізичній чи юридичній особі;

г) кредитні кошти, що надані банком одному контрагенту (групі контрагентів), використовуються цим контрагентом (групою контрагентів) як кредитні ресурси для третьої особи, яка є клієнтом цього банку.

1.9. Надання кредитів інсайдерам/пов'язаним особам (далі - інсайдери), які здатні здійснювати прямий або непрямий вплив на діяльність банку, може призвести до значних проблем, оскільки в цих випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється об'єктивно.

Інсайдери поділяються на фізичних та юридичних осіб.

Для забезпечення належного контролю за ризиками, пов'язаними з вкладанням коштів у цінні папери, кредитами акціонерам (учасникам) та інсайдерам, наданням великих кредитів установлюються такі критерії віднесення позичальників (контрагентів) банку до інсайдерів.

1.10. До інсайдерів - фізичних осіб належать:

а) власники істотної участі;

б) управлінський персонал банку:

перші керівники: голова та члени спостережної ради банку, голова правління/ради директорів та члени правління/ради директорів, заступники голови правління/ради директорів (президент, віце-президенти); головний бухгалтер та його заступники;

інший управлінський персонал: керівники філій; головні бухгалтери філій; керівники структурних підрозділів банку та члени кредитного комітету (кредитної комісії), які беруть участь у визначенні кредитної, інвестиційної та облікової політики, політики управління активами і пасивами, ключових напрямів діяльності банку;

працівники внутрішнього аудиту;

члени ревізійної комісії;

в) контролери:

особи, які здійснюють зовнішній аудит банку;

особа, яка є керівником державних органів (фондів, комітетів тощо) і відповідно до своїх посадових обов'язків здійснює контроль за діяльністю банків;

г) керівники та контролери афілійованих і споріднених осіб; (Підпункт "г" пункту 1.10 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002)

є) асоційовані особи: рідні брати та сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти тих керівників банку, контролерів банку і керівників установ - акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі банку.

1.11. До інсайдерів - юридичних осіб належать:

а) власники істотної участі;

б) афілійовані особи:

установа, що має істотну участь у банку;

установа, в якій банк є власником істотної участі;

в) споріднені особи:

установа, у якій власником істотної участі є особа, яка водночас є власником істотної участі в банку;

установа, керівники якої є одночасно керівниками банку;

г) асоційована особа - юридична особа, в якій керівником є батьки, брати й сестри, дружина, чоловік або діти тих керівників і контролерів банку, а також установ - акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі в банку.

1.12. Істотна участь у банку або іншій юридичній особі означає, що фізична або юридична особа прямо чи опосередковано 10, самостійно або спільно з іншими особами має:

______________

10 Опосередковано, наприклад, отримання в управління пакета акцій, набуття особою права голосу на загальних зборах акціонерів банку за дорученням акціонера (учасника) банку, який є власником істотної участі в банку тощо.

а) частку в статутному капіталі банку чи іншої юридичної особи (або має повноваження голосувати) в розмірі не менше ніж 10 і більше відсотків.

Крім того, дві та більше осіб уважаються такими, що разом володіють акціями (паями/частками) банку або іншої юридичної особи, якщо вони є власниками акцій (паїв/часток) банку або іншої юридичної особи, а також одночасно:

є членами ради чи правління, власниками істотної участі чи законними представниками однієї юридичної особи; або

одна з цих осіб надала іншій кредит для придбання акцій (паїв/часток) банку чи іншої юридичної особи; або вони є близькими родичами (рідні брати та сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти);

або

б) незалежну від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи, зокрема має можливість впливати на визначення кредитної, інвестиційної та облікової політики, на прийняття рішень з основних напрямів діяльності банку або іншої юридичної особи через укладені угоди чи іншим шляхом, тобто здійснює контроль над банком або іншою юридичною особою.

Особа вважається такою, що здійснює контроль над банком або іншою юридичною особою, якщо:

така особа є першим керівником або належить до іншого управлінського персоналу банку чи іншої юридичної особи; або

відомі факти, що свідчать про здатність цієї особи будь-яким чином впливати на призначення перших керівників, або особа має принаймні одного представника в раді чи правлінні банку або іншої юридичної особи чи в рівноцінному спостережному органі (або через володіння акціями/паями/частками, або через домовленість з власниками акцій/паїв/часток); або

така особа може брати участь у прийнятті рішень з основних напрямів діяльності банку (за умови зміни при цьому кредитної, інвестиційної або облікової політики банку) незалежно від того, чи обіймає ця особа керівну посаду або отримує (чи взагалі не отримує) винагороду чи іншу компенсацію за свою роботу;

така особа прямо чи опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами має частку в статутному капіталі банку або іншої юридичної особи (або має повноваження голосувати) в розмірі не менше ніж 10 відсотків і водночас жодна інша особа не володіє часткою в статутному капіталі банку (юридичної особи) з правом голосу (або не має повноважень голосувати більшою кількістю голосів) у розмірі 10 і більше відсотків.

1.13. Контрагенти, в яких власником істотної участі є держава, не вважаються такими, що разом володіють акціями (паями/частками) банку або іншої юридичної особи, за умови, що ці контрагенти належать до різних галузей виробництва і не пов'язані один з одним виробничими зв'язками, тобто фінансовий стан одного контрагента не може вплинути на фінансовий стан іншого.

Підприємства однієї галузі не вважаються такими, що разом володіють акціями (паями/частками) банку або іншої юридичної особи, за умови, що загальна сума вкладених банком коштів у ці підприємства не перевищує загальної суми залучених банком коштів від цих підприємств. ( Пункт 1.13 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

1.14. Угоди, що укладаються з інсайдерами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, що укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із інсайдерами на умовах більш сприятливих за звичайні, визнаються судом недійсними з часу їх укладення. Більш сприятливими умовами визнаються: отримання активу низької якості від інсайдерів; викуп в інсайдера активу за вартістю, що є значно вищою, ніж та, яку банк сплатив би за придбання такого активу від неінсайдера;

продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру;

укладання коштів у цінні папери інсайдера, в які банк в іншому випадку не вкладав би, у зв'язку з рівнем ризику таких паперів або видом економічної діяльності емітента-інсайдера;

оплата за товари та послуги, що надані інсайдером, за тарифами, що є вищими, ніж ті, за якими банк сплачував би за аналогічні товари та послуги неінсайдерам, або оплата таких товарів і послуг у тих ситуаціях, коли неінсайдеру взагалі оплата не надавалася б;

прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;

надання кредиту інсайдеру (акціонеру/учаснику) для придбання акцій (паїв/часток) цього банку та під забезпечення акцій (паїв/часток) банку.

Банк може укладати з інсайдерами угоди, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші від звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші від звичайних, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового стану банку; однак інші умови цих угод не можуть бути більш сприятливими, ніж загальні умови проведення банківських операцій, що встановлені внутрішньобанківськими положеннями, що визначають кредитну, інвестиційну, управління активами і пасивами та облікову політику банку.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.

1.15. З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.

Глава 2. Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

2.1. Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

2.2. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. ( Пункт 2.2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

2.3. До вимог банку щодо контрагента включаються:

а) щодо банків-контрагентів:

строкові депозити, які розміщені в інших банках;

кредити, що надані іншим банкам;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками;

б) щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;

заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;

акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції). ( Абзац шостий підпункту "б" пункту 2.3 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

2.4. До позабалансових зобов'язань, що видані банком, уключаються:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

2.5. Банк, який є добре капіталізованим або достатньо капіталізованим і проводить беззбиткову діяльність протягом останніх шести місяців, може надавати кредити в обсягах, що перевищують установлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), у разі кредитування клієнтів, за якими обслуговування боргу забезпечено грошовим покриттям (депозитом чи депозитним сертифікатом) або безумовним зобов'язанням, що було надане безпосередньо на користь банку:

а) урядами або центральними банками держав, що належать до категорії А 11, чи країн - членів ЄЕС; або

____________

11 Перелік країн, що включені до категорії А: Австралія, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії, Польща, Португалія, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція та Японія.

б) Міжнародним банком реконструкції та розвитку чи Європейським банком реконструкції та розвитку; або

в) першокласними банками, що мають опублікований кредитний рейтинг не нижче інвестиційного класу 12 - за зобов'язаннями контрагентів із строком виконання один рік і менше.

____________

12 Інвестиційний клас - кредитний рейтинг, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (ІВСА, Standard & Poor's, Moody's), який свідчить про низьку ймовірність невиконання зобов'язань. (Виноска 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002)

2.6. У день надання такого кредиту банк зобов'язаний надіслати електронною поштою письмове повідомлення про це відповідному територіальному управлінню та Генеральному департаменту банківського нагляду Національного банку. Протягом трьох робочих днів банк зобов'язаний подати до територіального управління Національного банку (відповідного підрозділу банківського нагляду центрального апарату, що безпосередньо здійснює нагляд за банком) документи, що підтверджують надання забезпеченого грошовим покриттям (депозитом чи депозитним сертифікатом) або безумовним зобов'язанням кредиту.

Територіальне управління Національного банку (відповідний підрозділ банківського нагляду центрального апарату, що безпосередньо здійснює нагляд за банком) протягом десяти робочих днів розглядає та передає пакет документів разом зі своїм висновком Генеральному департаменту банківського нагляду, який протягом п'яти робочих днів передає їх на розгляд Комісії Національного банку.

2.7. Комісія Національного банку може надавати дозвіл на перевищення встановленого нормативу максимального розміру ризику на одного контрагента за умови виконання при цьому банком-заявником нормативу великих кредитних ризиків (Н8) і за наявності в нього на дату фактичного надання кредиту:

а) таких документів та умов:

копії безумовного зобов'язання (оригінал подається за першою вимогою Національного банку для перевірки). Цей документ має бути нотаріально засвідчений за місцем його видачі (крім акредитивів "стендбай"), перекладений на українську мову та легалізований в консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчений в посольстві відповідної держави в Україні та легалізований в МЗС України. Переклад зобов'язання, що видане в вигляді електронного документа (акредитиви "стендбай"), має засвідчуватися в нотаріальному порядку або банком-заявником, при цьому Національний банк може перевірити в будь-який час наявність оригіналу зобов'язання. До безумовних зобов'язань належать безумовні гарантії погашення заборгованості позичальника перед банком, уключаючи гарантії на першу вимогу, безвідкличні резервні акредитиви, що виконують функції фінансової гарантії. Безумовне зобов'язання має відповідати нормам міжнародного інституційного (приватного) права щодо зобов'язань такого типу, а саме: Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованим правилам по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати, Уніфікованим правилам Міжнародної торгової палати стосовно гарантій на першу вимогу та іншим міжнародно-правовим актам (у тому числі держави походження гаранта) з питань переказу грошей відповідно до статті 2 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ); ( Абзац перший підпункту "а" пункту 2.7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

підтвердження офіційного рейтингу гаранта відповідно до останніх видань бюлетенів провідних світових рейтингових компаній (ІВСА, Standart & Poor's, Moody's тощо);

( Абзац третій підпункту "а" пункту 2.7 виключено на підставі Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

відповідність документів іншим вимогам банківського законодавства відповідної країни, які за формою, змістом і засобами реалізації забезпечують виконання гарантом безумовних зобов'язань; або

б) розміщеного в цьому банку цільового зустрічного депозиту позичальника/гаранта чи депозитних сертифікатів, що випущені банком-кредитором (за умови беззаперечного контролю та обумовленого договором доступу банку до цього депозиту чи депозитного сертифіката - у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом), у розмірі, що перевищує суму основного боргу та відсотків за ним, а також відповідності строків надання кредиту строкам залучення депозиту.

2.8. У разі виконання банком умов, передбачених у пунктах 2.5 - 2.7 цієї глави, суми таких вимог і зобов'язань виключаються із загального обсягу кредитного ризику при розрахунку нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента.

Якщо Комісія Національного банку відмовила банку-заявнику в наданні дозволу на перевищення нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента в зв'язку з наявністю фактів невиконання банком-заявником на дату надання кредиту хоча б однієї з умов, зазначених у пунктах 2.5 - 2.7 цієї глави, чи у зв'язку з несвоєчасним поданням документів або поданням у неповному обсязі, то банк-заявник має перерахувати цей норматив з дати виключення ним із загального обсягу кредитного ризику відповідної суми кредиту.

2.9. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу провідного банку банківського консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

2.10. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

Глава 3. Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

3.1. Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

3.2. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

3.3. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. ( Пункт 3.3 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.4. До вимог банку до контрагента або пов'язаних контрагентів уключаються:

а) щодо банків контрагентів:

строкові депозити, що розміщені в інших банках;

заборгованість за кредитами, що надані іншим банкам;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками;

б) щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована і прострочена заборгованість за кредитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;

заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, врахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;

акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції). ( Абзац шостий підпункту "б" пункту 3.4 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.5. До позабалансових зобов'язань, що надані банком, уключаються:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

3.6. Рішення про надання великого кредиту приймається згідно з відповідним висновком кредитного комітету (комісії) банку, затвердженим його правлінням (радою).

3.7. Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

3.8. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,

якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

3.9. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

Глава 4. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

4.1. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

4.2. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. ( Пункт 4.2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

4.3. До зобов'язань одного інсайдера перед банком уключаються:

строкові депозити, що розміщені в інших банках;

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, заборгованість за простроченими й сумнівними до погашення нарахованими доходами;

заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;

акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції). ( Абзац сьомий пункту 4.3 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

4.4. До позабалансових зобов'язань перед банком уключаються:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

4.5. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

4.6. Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Глава 5. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

5.1. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

5.2. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. ( Пункт 5.2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

5.3. До зобов'язань інсайдерів перед банком уключаються:

строкові депозити, що розміщені в інших банках;

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;

акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції). ( Абзац сьомий пункту 5.3 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

5.4. До позабалансових зобов'язань, що видані банком інсайдерам, уключаються:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

5.5. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту що надана безпосередньо цим банком.

5.6. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.

Розділ VII. Нормативи інвестування

Глава 1. Вимоги щодо прямих інвестицій, що здійснюють банки

1.1. З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування.

Прямі інвестиції банків - це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

1.2. Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:

інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;

юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;

регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленим цією Інструкцією, та вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами Національного банку.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.

1.3. З метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).

1.4. До розрахунку нормативів інвестування не включаються суми акцій та інших цінних паперів, придбаних банком:

а) у зв'язку з реалізацією права заставодержателя, та за умови, що банк не утримує їх більше одного року;

б) з метою створення фінансової холдингової групи, за умови, що емітентом придбаних акцій є інший банк;

в) у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;

г) за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Про невключення відповідних сум до розрахунку нормативів інвестування банки зобов'язані повідомляти Національний банк одночасно з поданням форм звітності щодо розрахунку цих економічних нормативів, а також мають подавати план реалізації одержаних цінних паперів у зв'язку з реалізацією права заставодержателя та відповідного документального підтвердження, що такі папери були одержані на погашення заборгованості за попередньо наданим кредитом. ( Абзац шостий пункту 1.4 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

Глава 2. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

2.1. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

2.2. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

2.3. До коштів, що інвестуються, уключаються:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою;

вкладення в асоційовані та дочірні фінансові установи.

2.4. При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції. ( Пункт 2.4 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

2.5. Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.

Глава 3. Норматив загальної суми інвестування (Н12)

3.1. Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.

Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи.

3.2. Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

3.3. До коштів, що інвестуються, включаються:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками та фінансовими установами й іншими емітентами;

вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

3.4. При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції. ( Пункт 3.4 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.5. Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.

Розділ VIII. Норматив ризику загальної відкритої
(довгої/короткої) валютної позиції банку

Глава 1. Обмеження ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку

1.1. Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція - це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус.

1.2. З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).

1.3. При розрахунку нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів13.

______________

13 Наприклад, для розрахунку нормативів розпорядження валютною позицією за 3-тє число звітного місяця приймається розмір регулятивного капіталу, що розрахований за даними балансу за станом за 1-ше число цього місяця.

1.4. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком розраховуються за формою N 540 "Звіт про відкриті валютні позиції", що наведені в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених постановою Правління Національного банку від 12.12.97 N 436, зі змінами.

1.5. Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.

1.6. На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);

інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів при незмінності пасивів і навпаки).

1.7. У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;

купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);

за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

1.8. Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

1.9. Департамент валютного регулювання залежно від ситуації на внутрішньому та зовнішньому грошово-кредитних ринках визначає особливості щодо окремих напрямів діяльності уповноважених банків, які пов'язані зі здійсненням операцій на міжбанківському валютному ринку України.

1.10. У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2) Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть уносити певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, що пов'язані з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валютними операціями окремих банків.

1.11. У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції з метою запобігання порушенням при застосуванні Національним банком вимог чинного законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування можуть вносити пропозиції щодо встановлення лімітів довгої/короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій та неконвертованій валюті за погодженням з органами банківського нагляду на розгляд і затвердження Правлінням Національного банку або Комісією Національного банку.

Глава 2. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13)

2.1. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

2.2. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

2.3. За кожною іноземною валютою обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (розрахунок проводиться за звітну дату).

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами).

2.4. Для банків, статутний капітал яких сплачено у вільно конвертованій валюті та внаслідок чого виникає порушення нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті, установлюється, що частина (або вся сума) статутного капіталу банку не враховується до розрахунку нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті за умови, що ці кошти розміщені на окремому депозитному рахунку в Національному банку (лише та частина, що призводить до порушення цього нормативу).

Обсяг валюти на окремому депозитному рахунку в Національному банку для розрахунку нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції визначається уповноваженими банками самостійно. При цьому банки здійснюють розрахунок нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції з вирахуванням суми коштів, які розміщуються на окремому депозитному рахунку в Національному банку. ( Абзац другий пункту 2.4 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

Для відкриття окремого рахунку уповноваженим банкам потрібно використовувати кореспондентські рахунки Національного банку за кордоном, інформація про які доводиться до банків окремо.

В уповноваженому банку кошти, що розміщуються в депозит, повинні обліковуватися на балансовому рахунку 1212 "Короткострокові депозити в Національному банку України".

Мінімальна сума депозиту, ставки за депозитом, термін розміщення депозиту та інші умови визначаються відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Депозитні угоди про розміщення в Національному банку частини коштів статутного капіталу потрібно укладати з Національним банком через Департамент валютного регулювання за допомогою дилінгового обладнання Reuters або шляхом письмового оформлення відповідних документів, з подальшим обміном підтвердженнями по SWIFT або ключованими телексними повідомленнями про списання та зарахування валютних коштів.

У разі розірвання угоди про відкриття окремого рахунку, укладеної між уповноваженим банком і Національним банком, банк повинен повідомити про це Департамент валютного регулювання.

2.5. Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 35 відсотків.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше ніж 30 відсотків;

загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше ніж 5 відсотків.

Розділ IX. Спеціальні вимоги щодо діяльності банків

Глава 1. Встановлення спеціальних значень економічних нормативів

1.1. Національний банк здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків і встановлює спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності банків.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу, пов'язаного з іпотекою, інвестиційною діяльністю, кліринговою діяльністю, а також статусу ощадного банку, - якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

1.2. Спеціалізованим банкам та уповноваженим банкам, що спеціалізуються на здійсненні однієї чи декількох банківських операцій, залучають кошти фізичних осіб для довгострокового кредитування будівництва житла, у зв'язку із концентрацією ризиків установлюються спеціальні (підвищені) значення економічних нормативів для забезпечення більш високого, порівняно з універсальними банками, рівня адекватності регулятивного та основного капіталу, рівня ліквідності та запобігання надмірному перекладанню банками ризиків на своїх кредиторів (вкладників).

1.3. Для спеціалізованих ощадних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу миттєвої ліквідності (Н4) - не менше ніж 30 відсотків;

нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) - не більше ніж 5 відсотків;

нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), - не більше ніж 2 відсотки;

нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), - не більше ніж 20 відсотків.

1.4. Для спеціалізованих іпотечних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу миттєвої ліквідності (Н4) - не менше ніж 30 відсотків;

нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) - не більше ніж 5 відсотків;

нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), - не більше ніж 20 відсотків;

1.5. Для спеціалізованих розрахункових (клірингових) банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) - не менше ніж 20 відсотків;

нормативу адекватності основного капіталу (Н3) - не менше ніж 12 відсотків;

нормативу миттєвої ліквідності (Н4) - не менше ніж 90 відсотків;

нормативу великих кредитних ризиків (Н8) - не більше ніж 100 відсотків;

нормативу загальної суми інвестування (Н12) - не більше ніж 10 відсотків;

залучення вкладів фізичних осіб має бути не більше 5 відсотків регулятивного капіталу банку.

1.6. Для спеціалізованих інвестиційних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) - не менше ніж 20 відсотків;

нормативу адекватності основного капіталу (Н3) - не менше ніж 12 відсотків;

нормативу загальної суми інвестування (Н12) - не більше ніж 90 відсотків;

залучення вкладів фізичних осіб має бути не більше 5 відсотків регулятивного капіталу банку.

1.7. Для уповноважених банків, що залучають кошти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) - не менше ніж 35 відсотків від суми залучених коштів фізичних осіб та одночасно не менше ніж 5 млн. євро;

нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) - не менше ніж 18 відсотків;

нормативу адекватності основного капіталу (Н3) - не менше ніж 12 відсотків;

нормативу миттєвої ліквідності (Н4) - не менше ніж 30 відсотків.

1.8. Нормативні значення інших економічних нормативів для спеціалізованих банків та уповноважених банків, що залучають кошти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, установлюються такі самі, як для універсальних банків.

1.9. Залежно від виду спеціалізації вищезазначених спеціалізованих банків та уповноважених банків, що залучають кошти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, рівня капіталу банку Національний банк може висувати до них додаткові вимоги з метою забезпечення фінансової стійкості цих банків.

1.10. Залучення вкладів фізичних осіб спеціалізованими банками (крім спеціалізованих ощадних банків) не може становити більше 5 відсотків регулятивного капіталу банку. ( Абзац перший пункту 1.10 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

До зобов'язань банку за вкладами фізичних осіб належать:

поточні рахунки фізичних осіб;

кошти фізичних осіб у довірчому управлінні;

кошти в розрахунках фізичних осіб;

кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками;

нараховані витрати за коштами до запитання фізичних осіб;

короткострокові депозити фізичних осіб;

довгострокові депозити фізичних осіб;

нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб;

ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком (тільки у частині іменних ощадних сертифікатів);

нараховані витрати за ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банком (тільки в частині іменних ощадних сертифікатів).

Максимальний розмір залучення вкладів фізичних осіб недокапіталізованих банків не повинен становити більше 100% регулятивного капіталу банку.

Для значно недокапіталізованих і критично недокапіталізованих банків забороняється додаткове залучення вкладів фізичних осіб або продовження дії угод з фізичними особами до часу досягнення такими банками рівня не нижче достатньо капіталізованих банків.

1.11. Недотримання банками встановлених спеціальних значень економічних нормативів є підставою для вжиття Національним банком відповідних заходів впливу згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та нормативно-правовими актами Національного банку з питань застосування до банків заходів впливу за порушення вимог банківського законодавства.

Розділ X. Контроль за дотриманням банками
економічних нормативів та вимог щодо регулятивного
капіталу банків

Глава 1. Періодичність розрахунку економічних нормативів та регулятивного капіталу банку

1.1. Контроль за дотриманням банками встановлених економічних нормативів здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду Національного банку щодня та щомісяця на постійній основі.

1.2. Розрахунок економічних нормативів банки (юридичні особи) проводять на підставі щоденних балансів. При цьому звітними вважаються економічні нормативи, що розраховані:

а) за щоденними розрахунками:

нормативи максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10).

б) за формулою середньоарифметичної величини (за місяць):

нормативи адекватності регулятивного капіталу (Н2), адекватності основного капіталу (Н3), ліквідності (Н4, Н5, Н6), інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), загальної суми інвестування (Н12), норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13).

Глава 2. Вимоги до подання звітності на консолідованій основі

2.1. Банки та банківські об'єднання (головні банки банківських об'єднань або центральний кооперативний банк) мають подавати консолідовану фінансову звітність згідно з Правилами організації фінансової та статистичної звітності банків України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 12.12.97 N 436 (зі змінами), починаючи з річної звітності за 2002 рік.

2.2. До складу учасників банківських об'єднань належать:

а) учасники банківської холдингової групи, фінансової холдингової групи, банківської корпорації;

б) учасники центрального кооперативного банку (місцеві кооперативні банки);

в) установи, вкладення банку до яких становлять 10 і більше відсотків їх статутного капіталу, та дочірні установи банку;

г) установи, в яких юридична особа володіє не менше ніж 5 відсотками акцій (паїв/часток) з правом голосу цієї установи, за умови, що троє найбільших за питомою вагою в капіталі цієї установи акціонерів (учасників) у сумі володіють меншою кількістю акцій з правом голосу, та жоден з інших учасників цієї установи не володіє більшою, ніж 5 відсотків, часткою з правом голосу.

2.3. Будь-яка установа - учасник об'єднання може бути включена до консолідованої звітності тільки одного банківського об'єднання.

2.4. Консолідований звіт подається банком (головним банком, центральним кооперативним банком) у 10-денний термін після закінчення строку, установленого для подання консолідованої звітності:

а) щокварталу подаються такі звіти:

консолідований звіт про склад учасників банківського об'єднання;

консолідований звіт про відкриту валютну позицію (крім фінансової холдингової групи);

консолідований звіт про прибутки та збитки;

консолідований балансовий звіт;

консолідований звіт про зміни в капіталі;

розрахунок обов'язкових економічних нормативів на базі консолідованої звітності;

розрахунок нормативу обов'язкового резервування;

б) річний звіт включає:

консолідований звіт про прибутки та збитки;

консолідований балансовий звіт.

2.5. Під час проведення консолідації фінансова звітність складається у звичайному порядку: звітність формується та зводиться окремо банками учасниками об'єднання - з урахуванням філій, представництв, відділень на території України і за її межами, окремо кожним головним банком, а потім ця звітність консолідується з урахуванням дочірніх небанківських установ, дочірніх банків та по банківських об'єднаннях, центральним кооперативним банком - з урахуванням місцевих кооперативних банків.

2.6. Банки та інші установи, що входять до консолідованого звіту банків, зобов'язані надавати уповноваженим працівникам Національного банку повну інформацію, що потрібна для виконання ними наглядових функцій щодо діяльності банків.

Банки зобов'язані мати внутрішні контрольні механізми, адміністративні та облікові процедури, які дають можливість у будь-який час провести перевірку відповідності діяльності банків вимогам банківського законодавства.

Глава 3. Механізм розрахунку економічних нормативів банку

3.1. Розрахунок середньозваженої величини здійснюється за формулою

n
X = S (X /n),
s і=1 і

де S - сума.

3.2. Розрахунок середньолінійного відхилення здійснюється за формулою

n
D = S (X - X )/n,
s і=1 і s

де X - значення економічного нормативу за і-й робочий день;

X - X - абсолютне значення відхилення за і-й робочий день;

і s

n - кількість робочих днів у місяці (для нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку - кількість робочих днів, у які відкривалася довга/коротка валютна позиція);

S - сума. ( Пункт 3.2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.3. Перерахування середньозваженої X здійснюється за
d

формулою

n
X = S (А /n),
d і=1 і

де S - сума.

При розрахунку X складова А розраховується за такими
d і

варіантами:

а) для нормативів Н2, Н3, Н4, Н5, Н6:

А = X , якщо X <= (X + D ),
і і і s s

А = X + D , якщо X > (X + D );

і s s і s s

б) для нормативів Н11, Н12, Н13:

А = X , якщо X <= (X - D ),
і і і s s

А = X - D , якщо X > (X - D ).

і s s і s s

Розрахунок середньозваженої величини за нормативами ризику загальної відкритої валютної позиції банку (Н13), у тому числі довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2), здійснюється за ті дні, за які банк відкривав довгу/коротку валютну позицію. ( Абзац пункту 3.3 в редакції Постанови Національного банку N 39 від 28.01.2002 )

3.4. Заходи впливу за порушення банками економічних нормативів застосовуються згідно зі статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

3.5. Алгоритм розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків розробляється та затверджується окремою постановою Правління Національного банку.

Глава 4. Звітність банків

4.1. Форми звітності банків поділяються на щоденні, щомісячні та квартальні.

4.2. До щоденних форм звітності належать:

форма 1Д-КБ "Баланс комерційного банку";

форма "Звіт про структуру активів та пасивів за строками";

форма "Звіт про відкриті валютні позиції";

форма "Інформація щодо обсягу валюти, яка знаходиться на окремому депозитному рахунку в Національному банку для розрахунку значень відкритої валютної позиції".

Разом із щоденним балансом (форма 1Д-КБ) надається відповідна інформація за спеціальним файлом 26 для розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) та за спеціальним файлом 42 - для розрахунку таких економічних нормативів, як:

максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

великі кредитні ризики (Н8);

максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11);

4.3. До щомісячних форм звітності належать:

форма 1-КБ "Баланс комерційного банку" (щомісячна);

форма "Балансовий звіт комерційного банку";

форма "Звіт про дотримання економічних нормативів";

форма "Звіт про дотримання нормативів ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції";

форма "Звіт про кредитний портфель";

форма "Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності";

форма "Звіт про залишки за депозитами";

форма "Звіт про списану безнадійну заборгованість";

форма "Розрахунок резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків";

форма "Інформація про формування комерційним банком резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості";

форма "Інформація про включення субординованого боргу в розрахунок регулятивного капіталу банку";

форма "Розрахунок резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами";

форма "Розрахунок резерву під прострочені нараховані доходи за активними операціями банків";

форма "Звіт про 20 найбільших кредиторів банку".

4.4. До квартальних форм звітності належить:

форма звітності "Інформація про вклади фізичних осіб у комерційних банках".

4.5. Порядок складання та подання щоденних і щомісячних форм банківської звітності наведено в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 12.12.97 N 436, зі змінами.

4.6. Усі форми звітності, крім форм "Звіт про дотримання економічних нормативів", "Звіт про дотримання нормативів ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції", передаються електронною поштою.

4.7. Щоденна форма звітності "Звіт про відкриті валютні позиції" розраховується на підставі даних файла 01.

Щоденна форма звітності "Інформація щодо обсягу валюти, яка знаходиться на окремому депозитному рахунку в Національному банку для розрахунку значень відкритої валютної позиції" подається банками - юридичними особами відповідним територіальним управлінням Національного банку в установлений ними термін, а територіальними управліннями Національного банку Генеральному департаменту банківського нагляду - до 16-ї години щодня.

4.8. Щомісячні форми звітності "Звіт про кредитний портфель", "Звіт про залишки за депозитами" подаються банками - юридичними особами відповідним територіальним управлінням Національного банку до 10-го числа місяця, наступного за звітним, а територіальними управліннями - Генеральному департаменту банківського нагляду до 15-го числа місяця, наступного за звітним.

Щомісячна форма звітності "Інформація про формування комерційним банком резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості" подається комерційними банками - юридичними особами відповідним територіальним управлінням Національного банку до 10-го числа місяця, наступного за звітним, а територіальними управліннями - Генеральному департаменту банківського нагляду - до 12-го числа місяця, наступного за звітним.

Щомісячна форма "Балансовий звіт комерційного банку" подається банками юридичними особами в обласному розрізі територіальним управлінням Національного банку в установлений ними термін, а територіальними управліннями Національного банку - Департаменту бухгалтерського обліку через Центральну розрахункову палату 10-го числа після звітного періоду.

Щомісячні форми звітності "Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності", "Звіт про списану безнадійну заборгованість", "Розрахунок резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків" та "Розрахунок резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами" подаються банками - юридичними особами територіальним управлінням Національного банку в установлений ними термін, а територіальними управліннями Національного банку - Генеральному департаменту банківського нагляду до 10-го числа місяця, наступного за звітним періодом.

Щомісячна форма звітності "Інформація про включення субординованого боргу в розрахунок капіталу банку" подається банками - юридичними особами відповідним територіальним управлінням Національного банку до 12-ї години в перший робочий день після звітного періоду, а територіальними управліннями Генеральному департаменту банківського нагляду до 16-ї години в перший робочий день після звітного періоду.

Щомісячна форма звітності "Звіт про дотримання економічних нормативів", форма "Звіт про дотримання нормативів відкритої (довгої/короткої) валютної позиції" та форма 1-КБ "Баланс комерційного банку" (щомісячна), що засвідчені підписами керівників та відбитком печатки, подаються банками юридичними особами (у двох примірниках) відповідним територіальним управлінням Національного банку до 10-го числа місяця, наступного за звітним.

4.9. Квартальна форма звітності "Інформація про вклади фізичних осіб в комерційних банках" подається банками - юридичними особами відповідним територіальним управлінням Національного банку до 10-го числа першого місяця поточного кварталу, а територіальними управліннями - Генеральному департаменту банківського нагляду до 15-го числа першого місяця поточного кварталу.

4.10. Територіальні управління Національного банку після перевірки щомісячних звітних даних банків - юридичних осіб за формами "Звіт про дотримання економічних нормативів", "Звіт про дотримання нормативів ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, 1-КБ "Баланс комерційного банку" (щомісячна) протягом п'яти робочих днів (не пізніше 15-го числа) місяця, наступного за звітним, подають їх Генеральному департаменту банківського нагляду Національного банку.

4.11. Результати економічного аналізу діяльності кожного банку та висновки щодо його діяльності щомісяця подаються територіальними управліннями Генеральному департаменту банківського нагляду Національного банку до 15-го числа місяця, наступного за звітним.

4.12. Висновок щодо діяльності банку має містити:

загальну оцінку фінансового стану банку;

оцінку дотримання банком економічних нормативів і розмір регулятивного капіталу;

інформацію територіального управління Національного банку про застосування заходів впливу до банків за порушення банківського законодавства;

відомості про суми нарахованих, стягнених або нестягнених штрафів;

основні відомості про проведені перевірки діяльності банку.

Начальник управління методології Генерального департаменту банківського нагляду К.Е.Раєвський

^ Наверх

Дата	2001-08-28
Тип документу	Постанова Інструкція
Редакцiя	2002-01-28
Назва	Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні
Номер	368
Введенно в дiю	2002-02-24
Автори	Національний банк України (НБУ)
Реєстрацiя в Мiн'юстi	2001-09-26 № 841/6032

2001-09-08	2002-01-28	2002-02-28
2002-05-20	2003-01-13	2003-04-16
2003-09-08	2003-11-12	2004-04-29
2004-06-17	2004-08-10	2004-09-15
2004-10-20	2004-11-17	2005-08-12
2005-09-28	2005-11-16	2007-02-19
2007-12-17	2008-02-15	2008-07-23
2008-08-06	2008-12-30	2009-02-06
2009-02-28	2009-05-06	2009-09-10
2010-06-09	2010-12-20	2011-12-28
2011-12-29	2011-12-30	2012-06-20
2012-06-21	2012-06-22	2012-11-22
2013-06-19	2013-07-15	2013-11-14
2014-11-27	2014-11-28	2015-01-22
2015-02-19	2015-05-12	2015-06-16
2015-06-19	2015-07-28	2015-07-29
2015-08-11	2015-10-08	2015-11-19
2015-12-29	2016-02-04	2016-02-18
2016-04-07	2016-06-03	2017-02-13
2017-02-14	2017-08-01	2017-09-18
2017-10-20	2017-12-21	2018-02-15
2018-03-30	2018-07-31	2018-08-01
2018-08-10

	документiв в базi
	550558

Про документ

Редакцii документу