Рекомендація
щодо перекваліфікації інвалідів
N 99

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася на свою 38-му сесію 1 червня 1955 року,

постановивши ухвалити ряд пропозицій щодо перекваліфікації інвалідів, що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форму рекомендації,

ухвалює цього двадцять другого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят п'ятого року нижченаведену рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів:

беручи до уваги численні і різноманітні проблеми, які стосуються непрацездатних осіб,

беручи до уваги, що перекваліфікація цих осіб потрібна для того, щоб відновити в максимальній мірі їхню фізичну та розумову спроможність і дати їм можливість зробити свій внесок у соціальне, професійне та економічне життя,

беручи до уваги, що для надання роботи кожному інвалідові та для забезпечення якнайкращого використання ресурсів робочої сили необхідно розвивати і відновлювати трудову спроможність інвалідів шляхом поєднання в постійному й координованому процесі медичного, психологічного, побутового обслуговування та обслуговування в галузі освіти, а також професійного орієнтування, професійного навчання та працевлаштування, включаючи випробний контроль,

Конференція рекомендує таке:

I. Визначення

1. В цілях цієї Рекомендації:

а) термін "перекваліфікація" означає ту частину постійного і координованого процесу перенавчання, що охоплює надання інвалідам обслуговування, яке дає їм можливість отримати і зберегти підхожу роботу, причому це обслуговування містить, зокрема, професійне орієнтування, професійну підготовку і надання підхожої роботи;

b) термін "інвалід" означає будь-яку людину, чиї можливості отримання і збереження підхожої роботи серйозно обмежені внаслідок ушкодження її фізичної чи розумової спроможності.

II. Охоплення перекваліфікації

2. Служби перекваліфікації мають бути доступними кожному інвалідові, незалежно від віку і від причини та виду його інвалідності, за умови, що його можна підготувати до підхожої роботи і що він має розумну перспективу на отримання та збереження такої роботи.

III. Принципи і методи професійного орієнтування,
професійного навчання та працевлаштування інвалідів

3. Треба вживати всіх потрібних і здійсненних заходів для створення чи розвитку спеціалізованих служб професійного орієнтування для інвалідів, котрі потребують допомоги при виборі чи зміні своєї професії.

4. Процес професійного орієнтування має містити тією мірою, наскільки це можливо в умовах кожної країни, і залежно від конкретних випадків:

а) бесіду з фахівцем у галузі професійного орієнтування;

b) врахування минулого трудового досвіду;

с) вивчення шкільного атестата чи будь-яких інших документів, які стосуються навчання в закладах загальної або спеціальної освіти;

d) медичний огляд з метою професійного орієнтування;

е) відповідні тести для визначення здібностей і придатності до роботи та, якщо це бажано, інші психологічні тести;

f) обстеження особистого і сімейного стану даної особи;

g) визначення придатності і розвитку здібностей шляхом проведення відповідних практичних випробувань чи іншими такими методами;

h) професійний технічний іспит в усній чи іншій формі в усіх випадках, коли це видається потрібним;

і) визначення фізичної спроможності даної особи у зв'язку з вимогами різних професій і визначення можливості збільшення цієї спроможності;

j) надання відомостей, що стосуються можливості отримання роботи та освіти, з урахуванням професійної кваліфікації, фізичної спроможності, придатності, переваги й досвіду даної особи, а також вимог ринку зайнятості.

5. Принципи, заходи і методи професійного навчання, котрі звичайно застосовуються для навчання працездатних осіб, повинні застосовуватись до інвалідів у тій мірі, в якій це дозволяють медичні та педагогічні умови.

6. 1) Навчання інвалідів має, по можливості, зробити їх здатними зайнятися такою економічною діяльністю, в якій вони зможуть використати свою професійну кваліфікацію чи здібності, враховуючи перспективу отримання роботи.

2) З цією метою професійне навчання має:

а) координуватись із здійснюваним після медичної консультації влаштуванням на таку роботу, виконання якої у щонайменшій мірі зачіпалося б інвалідністю або впливало на інвалідність;

b) здійснюватися щоразу, коли це можливо і доцільно, в межах колишньої професії інваліда чи в професії, близькій до неї;

с) тривати до того часу, доки інвалід не дістане потрібних навичок для нормальної роботи на однакових умовах з працездатними працівниками, якщо він до цього здатний.

7. У всіх випадках, коли це можливо, інваліди мають отримувати підготовку спільно з працездатними працівниками і в однакових з ними умовах.

8. 1) Для навчання інвалідів, котрі, особливо внаслідок характеру чи ступеня серйозності своєї інвалідності, не можуть навчатися разом з працездатними працівниками, мають створюватись або розширюватись спеціальні служби.

2) У всіх випадках, коли це можливо і доцільно, ці служби мають охоплювати, зокрема:

а) школи та центри навчання, в тому числі інтернати;

b) спеціальні короткотермінові та довготермінові курси для підготовки за певними спеціальностями;

с) курси підвищення кваліфікації для інвалідів.

9. Треба вжити заходів для заохочення роботодавців у справі забезпечення професійної підготовки інвалідів; такі заходи мають охоплювати, залежно від обставин, фінансову, технічну, медичну чи професійну допомогу.

10. 1) Треба розробляти спеціальні заходи для працевлаштування інвалідів.

2) Ці заходи мають забезпечувати задовільне працевлаштування шляхом:

а) реєстрації бажаючих отримати роботу;

b) реєстрації їхньої професійної кваліфікації, досвіду та бажань;

с) відповідних бесід з ними;

d) визначення, у разі потреби, їхніх спроможностей з фізичного і професійного поглядів;

е) заохочення роботодавців до того, щоб вони повідомляли компетентний орган влади про вакантні місця;

f) встановлення, у разі потреби, контакту з роботодавцями, щоб показати їм здатність інвалідів до праці і забезпечити інвалідів роботою;

g) надання інвалідам допомоги у використанні ними таких послуг у професійному орієнтуванні, професійному навчанні, медичному та побутовому обслуговуванні, які можуть виявитися необхідними.

11. Заходи щодо випробного контролю мають застосовуватися для того, щоб:

а) перевірити, чи дало влаштування на роботу або використання засобів професійного навчання чи перенавчання задовільні результати, і визначити цінність принципів та методів професійного орієнтування;

b) усунути, наскільки це можливо, перешкоди, здатні завадити інвалідові задовільно влаштуватися на роботу.

IV. Адміністративна організація

12. Служби перекваліфікації повинні організовуватись і розширюватися компетентним органом чи органами влади в межах постійної та координованої програми, в міру можливості, мають використовуватись наявні служби професійного орієнтування, професійного навчання та працевлаштування.

13. Компетентний орган чи органи влади повинні забезпечувати наявність достатнього персоналу з відповідною кваліфікацією, який займається питаннями перекваліфікації інвалідів, включаючи випробний контроль.

14. Розширення служб перекваліфікації інвалідів не повинно в усякому разі відставати від розширення загальних служб професійного орієнтування, професійного навчання та працевлаштування.

15. Служби перекваліфікації інвалідів мають організовуватися і розширятися, щоб давати інвалідам можливість підготуватися до роботи на свій власний рахунок у всіх видах занять, а також отримати і зберегти цю роботу.

16. Адміністративну відповідальність за загальну організацію та розширення служб перекваліфікації інвалідів має бути покладено:

а) або на один орган влади;

b) або спільно на органи влади, відповідальні за виконання різних частин програми, причому один із цих органів повинен нести основну відповідальність за координацію такої діяльності.

17. 1) Компетентний орган чи органи влади повинні вжити всіх необхідних і доцільних заходів для забезпечення співробітництва та координації між державними і приватними установами, котрі займаються перекваліфікацією інвалідів.

2) Ці заходи мають містити залежно від обставин:

а) визначення компетенції та обов'язків державних і приватних установ;

b) надання фінансової допомоги приватним установам, які ефективно займаються питаннями перекваліфікації інвалідів;

с) надання приватним установам консультацій з технічних питань.

18. 1) Служби перекваліфікації інвалідів мають створюватися і розширюватися за сприяння представницьких консультативних комітетів, створюваних у національному масштабі і, якщо потрібно, в районному або місцевому масштабі.

2) До цих комітетів, залежно від обставин, повинні входити:

а) представники органів та установ, безпосередньо пов'язаних з перекваліфікацією інвалідів;

b) представники організацій роботодавців і працівників;

с) особи, що мають особливу кваліфікацію завдяки своїм знанням у галузі перекваліфікації інвалідів та заінтересованості в цьому питанні;

d) представники організацій інвалідів.

3) Ці комітети мають нести відповідальність за консультації:

а) в національному масштабі - з питань розвитку політики та програм перекваліфікації інвалідів;

b) в районному чи місцевому масштабі - щодо застосування заходів, які проводяться у національному масштабі, щодо їх пристосування до умов району чи місцевості та щодо координації районної і місцевої діяльності.

19. 1) Дослідження, метою яких є розгляд результатів, досягнутих службами перекваліфікації інвалідів, і поліпшення зазначених служб, повинні підтримуватися і заохочуватись, особливо компетентним органом влади.

2) Такі дослідження мають охоплювати загальне і спеціальне вивчення працевлаштування інвалідів.

3) Ці дослідження повинні також охоплювати наукові роботи з різних систем і методів, котрі відіграють роль у перекваліфікації інвалідів.

V. Заходи щодо заохочення використання інвалідами
служб перекваліфікації

20. Треба вживати заходів для надання інвалідам можливості використовувати всі наявні служби перекваліфікації інвалідів і забезпечення того, щоб на який-небудь орган влади було покладено відповідальність за надання допомоги особисто кожному інвалідові для досягнення ним максимальних успіхів у перекваліфікації.

21. Ці заходи повинні охоплювати:

а) збирання та поширення інформації про наявні служби перекваліфікації інвалідів, а також про ті перспективи, які ці служби дають інвалідам;

b) надання інвалідам відповідної і достатньої фінансової допомоги.

22. 1) Ця фінансова допомога має надаватися на будь-якій стадії процесу перекваліфікації; вона має полегшити інвалідам підготовку до роботи за підхожою професією і ефективне збереження цієї роботи, куди входить робота на власний рахунок.

2) Вона має охоплювати безплатне використання інвалідами служб перекваліфікації, допомоги на утримання та відшкодування потрібних транспортних витрат протягом усього періоду професійної підготовки з метою отримання роботи, надання грошових позик і допомоги або забезпечення потрібними інструментами та оснащенням, а також протезними і всякими іншими потрібними пристроями.

23. Інваліди повинні мати можливість використовувати всі засоби перекваліфікації, не втрачаючи при цьому ніяких допомог, яких надає система соціального забезпечення на інших підставах.

24. Інвалідам, які проживають у районах, де перспективи зайнятості або можливості підготовки до виконання якої-небудь роботи обмежені, мають бути надані всі можливості для професійної підготовки, включаючи забезпечення житлом та харчуванням, а також можливість для переїзду, якщо вони цього забажають, в райони, де є більше можливостей у галузі зайнятості.

25. Не повинно проводитись жодної дискримінації у зв'язку з інвалідністю щодо осіб, котрі втратили працездатність, серед них осіб, які одержують допомогу по інвалідності, в галузі заробітної плати та інших умов праці, якщо їхня праця рівноцінна праці фізично повноцінних працівників.

VI. Співробітництво між медичними установами та
установами з перекваліфікації інвалідів

26. 1) Повинні здійснюватись якнайтісніше співробітництво та координація діяльності між медичними установами й установами з перекваліфікації інвалідів.

2) Це співробітництво і ця координація мають бути спрямовані на:

а) забезпечення того, щоб медичне обслуговування і, якщо необхідно, надання відповідних протезних пристроїв сприяли подальшій працездатності цих інвалідів;

b) виявлення інвалідів, які потребують перекваліфікації і здатні скористатися нею;

с) створення умов для того, щоб перекваліфікація інвалідів здійснювалася якнайшвидше і в найбільш сприятливий момент;

d) надання медичних консультацій, якщо це потрібно, на всіх стадіях перекваліфікації інвалідів;

е) визначення працездатності інвалідів.

27. Щоразу, коли це можливо, і за умови наявності медичного висновку перекваліфікація інвалідів має починатися під час медичного лікування.

VII. Заходи, спрямовані на збільшення можливостей
отримання роботи інвалідами

28. У тісному співробітництві з організаціями роботодавців і працівників треба вживати заходів з метою надання інвалідам максимальних можливостей для отримання та збереження підхожої роботи.

29. Ці заходи мають грунтуватися на таких засадах:

а) інваліди повинні мати, на однакових підставах з фізично повноцінними особами, можливість доступу до тієї роботи, для якої вони мають кваліфікацію;

b) інваліди повинні мати повну можливість прийняти підхожу роботу у роботодавця на свій вибір;

с) повинні підкреслюватися придатність і спроможність інвалідів до праці, а не їхня інвалідність.

30. Ці заходи мають містити:

а) дослідницьку роботу, яка дає можливість аналізувати і доводити здатність інвалідів до праці;

b) узагальнення і систематичне поширення фактичних даних, які стосуються, зокрема, таких питань:

|) порівняння праці інвалідів і фізично повноцінних осіб, котрі виконують одну й ту саму роботу, за якістю продукції та продуктивністю праці, кількістю нещасних випадків і неявок на роботу, а також за трудовим стажем на даній ділянці роботи;

||) методи відбору кадрів, засновані на специфічних професійних вимогах;

|||) методи поліпшення умов праці, серед них пристосування та зміна обладнання для полегшення наймання інвалідів;

с) заходи щодо звільнення окремих роботодавців від збільшення страхових премій для відшкодування за нещасні випадки на виробництві та за професійні захворювання;

d) заходи, спрямовані на заохочення роботодавців до переведення на підхожу роботу на їхніх підприємствах працівників, працездатність яких змінилася внаслідок ушкодження їхніх фізичних здатностей.

31. Якщо це відповідає умовам країни і політиці, що в ній проводиться, має заохочуватись використання праці інвалідів шляхом:

а) наймання роботодавцями певного відсотка інвалідів на умовах, які дають можливість уникнути звільнення фізично повноцінних працівників;

b) резервування для інвалідів деяких певних занять;

с) вжиття заходів, що дають особам із серйозною інвалідністю можливість влаштування на роботу або надають їм перевагу в деяких професіях, котрі вважаються підхожими для них;

d) заохочення створення і полегшення діяльності кооперативів інвалідів чи будь-яких інших таких організацій, керованих самими інвалідами або від їхнього імені.

VIII. Пільгові умови праці

32. 1) Компетентний орган чи органи влади у співробітництві, якщо необхідно, з приватними організаціями повинні вживати заходів до створення і розширення пільгових умов навчання і надання роботи для інвалідів, не здатних влаштуватися на роботу і працювати у звичайних умовах конкуренції на ринку зайнятості.

2) Ці заходи мають охоплювати створення спеціальних майстерень для інвалідів, а також спеціальні заходи для тих інвалідів, які з фізичних чи психологічних причин або через географічні умови не можуть регулярно пересуватися на роботу і назад.

33. Особливі майстерні повинні забезпечувати інвалідам під ефективним медичним і професійним наглядом не тільки корисну і оплачувану роботу, але й можливість пристосування до роботи, підвищення кваліфікації і, якщо це можливо, переходу на роботу в нормальних умовах.

34. Для інвалідів, котрі не можуть вийти з дому, треба розробляти і застосовувати окремих заходів, щоб забезпечити їм під ефективним медичним та професійним наглядом корисну і оплачувану роботу вдома.

35. У тих випадках і в тій мірі, в якій заробітна плата і умови найму всіх працівників взагалі встановлюються законодавством, ці положення про заробітну плату та умови найму повинні застосовуватися до інвалідів, що мають пільгові умови праці.

IX. Особливі постанови щодо фізично неповноцінних
дітей та підлітків

36. Служби перекваліфікації для фізично неповноцінних дітей та підлітків шкільного віку мають створюватися і розширюватися в тісному співробітництві між органами влади, які відають освітою, і органом чи органами влади, які відають перекваліфікацією інвалідів.

37. У навчальних програмах мають враховуватись особливі проблеми фізично неповноцінних дітей та підлітків і потреба надання їм таких можливостей, як і фізично повноцінним дітям та підліткам, для здобуття загальної і професійної підготовки, найбільш відповідної їхньому віку, здібностям, придатності і перевазі.

38. Основним завданням служб перекваліфікації фізично неповноцінних дітей та підлітків має бути зменшення якнайбільшою мірою труднощів професійного і психологічного плану, що випливають із факту їхньої інвалідності, а також надання їм усіх можливостей для підготовки їх до роботи, котра найбільше відповідає їхнім здібностям, і влаштуванню на цю роботу. Використання цих можливостей має спричинятися до співробітництва між медичними, соціально-побутовими та педагогічними службами, з одного боку, та батьками чи опікунами фізично неповноцінних дітей і підлітків, з іншого боку.

39. 1) Освіта, професійне орієнтування, професійне навчання, а також працевлаштування фізично неповноцінних дітей та підлітків повинні забезпечуватись у загальних межах таких заходів, призначених для фізично повноцінних дітей та підлітків, і мають здійснюватись завжди, коли це можливо і доцільно, в тих самих умовах, які мають фізично повноцінні діти та підлітки, і спільно з ними.

2) Треба вживати окремих заходів відносно тих фізично неповноцінних дітей та підлітків, котрі через інвалідність не можуть користуватися цими службами в тих самих умовах, що й фізично повноцінні діти та підлітки, і спільно з ними.

3) Ці заходи мають охоплювати, зокрема, спеціальну підготовку викладачів.

40. Треба вживати заходів для забезпечення того, щоб діти та підлітки, у яких в результаті медичного огляду виявлено або інвалідність чи певну ваду, або загальну непрацездатність:

а) дістали якнайшвидше відповідну медичну допомогу для усунення чи зменшення інвалідності чи вади, від яких вони страждають;

b) заохочувались до відвідування школи чи орієнтувались на ту діяльність, яка відповідає їхнім бажанням і здібностям, і щоб їм надавалася можливість для підготовки до такої професії;

с) користувались фінансовою допомогою, якщо це необхідно, в період лікування, навчання і професійної підготовки.

X. Застосування принципів перекваліфікації інвалідів

41. 1) Служби перекваліфікації інвалідів мають пристосовуватись до особливих потреб та умов кожної країни і прогресивно розширюватись відповідно до цих потреб та умов, а також згідно з принципами, викладеними в цій Рекомендації.

2) Це прогресивне розширення повинно мати за головну мету:

а) виявлення і розвиток трудових якостей інвалідів;

b) надання їм якнайбільшою мірою можливості отримання підхожої роботи;

с) усунення в галузі професійної підготовки чи найму будь-якої дискримінації проти інвалідів на підставі їхньої інвалідності.

42. Прогресивне розширення служб перекваліфікації інвалідів має заохочуватися за допомогою Міжнародного бюро праці, якщо про це надходить відповідне прохання:

а) шляхом надання, коли це можливо, технічної консультативної допомоги;

b) шляхом організації широкого міжнародного обміну досвідом, набутим у різних країнах;

с) за допомогою інших форм міжнародного співробітництва, спрямованих на організацію та розширення служб, що відповідають вимогам та умовам різних країн, зокрема підготовку потрібних кадрів.

"Міжнародне законодавство про охорону праці", Конвенції та рекомендації МОП, Київ, 1997 р.