КОНСУЛЬТУЄ ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Види матеріальної відповідальності працівників

До посад, з якими згідно з Переліком може бути укладено договори про повну матеріальну відповідальність, належать:

- завідуючі касами, завідуючі коморами цінностей; завідуючі камерами схову; завідуючі конторами і їхні заступники;

- старші контролери-касири і контролери-касири; старші контролери і контролери; старші касири і касири; а також інші працівники, які виконують обов'язки касирів;

- завідуючі ощадними касами першого розряду і завідуючі операційними частинами центральних ощадних кас; начальники відділів, старший інспектор й інспектори відділів з перевірки знищення погашених цінних паперів та інші категорії працівників Держтрудощадкас СРСР;

- завідуючі (директори за відсутності завідуючих відділами та секціями) крамниць і їхні заступники, завідуючі закупівельними пунктами, завідуючі товарними секціями (відділами) крамниць замовлення і їхні заступники; начальники цехів, дільниць, підприємств торгівлі та їхні заступники;

- начальники товарних і товароперевалочних баз, котрі безпосередньо обслуговують матеріальні цінності;

- завідуючі підприємствами громадського харчування та їхні заступники; завідуючі виробництвом, начальники цехів (дільниць) і їхні заступники, старші адміністратори й адміністратори залів (метрдотелів) підприємств громадського харчування;

- завідуючі заготівельними пунктами, завідуючі сепараторними відділами;

- завідуючі аптекарськими установами та їхні заступники; завідуючі аптекарськими пунктами першої групи; провізоритехнологи (рецептори-контролери), фармацевти, старші медичні сестри структурних підрозділів установ охорони здоров'я;

- завідуючі господарствами і коменданти будинків, на яких покладено збереження матеріальних цінностей;

- агенти з постачання, експедитори з перевезення вантажів, інкасатори.

Серед робіт, виконання яких вимагає укладення договору про повну матеріальну відповідальність, Перелік називає такі:

- роботи з приймання від населення всіх видів платежів і видавання грошей через касу;

- роботи з обслуговування торговельних і грошових автоматів;

- роботи з приймання на зберігання, обробки, зберігання, реалізації матеріальних цінностей на складах-базах (нафтобазах), автозаправочних станціях, холодильниках, харчоблоках, сховищах, заготівельних (приймальних) пунктах, товарних і товароперевалочних дільницях, камерах схову, камерах, гардеробах;

- роботи з видавання (приймання) матеріальних цінностей особам, які перебувають у лікувально-профілактичних і санаторно-курортних установах, пансіонатах, кемпінгах, будинках відпочинку, готелях, гуртожитках, кімнатах відпочинку на транспорті, в дитячих установах, спортивно-оздоровчих і туристичних організаціях, піонерських таборах, а також пасажирами усіх видів транспорту;

- роботи з екіпірування пасажирських суден, вагонів і літаків;

- роботи з приймання від населення предметів культурно-побутового призначення та інших матеріальних цінностей на зберігання, для ремонту та виконання інших операцій, пов'язаних з виготовленням, поновленням або поліпшенням якості предметів (цінностей); їх збереження та виконання інших операцій з ними;

- роботи з видавання напрокат населенню предметів культурно-побутового призначення;

- роботи з продажу (відпускання) товарів (продукції), їхньої підготовки до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства (організації);

- роботи з прийому та обробки для доставлення (супроводження) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних і грошових цінностей, їхньої доставки (супроводження), видавання (здавання);

- роботи з купівлі, обміну, перевезення, доставки, пересилання, зберігання, обробки і застосування в процесі виробництва дорогоцінних металів, синтетичного корунду та виробів з них;

- роботи з вирощування, відгодівлі, утримання й розведення сільськогосподарських та інших тварин.

Цей Перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Науково-технічний прогрес, зміна форм власності і методів господарювання, зміни в організації виробництва зумовили появу нових посад і робіт, які відсутні в Переліку, хоча на практиці виникає потреба в укладенні з працівниками, котрі обіймають ці посади (виконують роботу) договорів про повну матеріальну відповідальність. Так, застаріли норми Переліку, що стосуються деяких працівників системи ощадкас, оскільки аналогічні посади з аналогічними трудовими функціями є в комерційних банках і установах Національного банку України, які в Переліку відсутні. З моменту затвердження Переліку змінилась і структура аптекарських установ та установ охорони здоров'я, тому на названу групу посад працівників таких установ, незалежно від форми власності може поширюватися чинність Переліку.

З урахуванням цієї та інших обставин назріла нагальна потреба у розробці та затвердженні нового Переліку посад і робіт, зайняття чи виконання яких передбачає укладення договору про повну матеріальну відповідальність. Це дало б змогу уникнути помилок і порушень закону під час укладення з працівниками договорів про повну матеріальну відповідальність. Укладення договору про матеріальну відповідальність з працівником, посада (робота) якого відсутня в Переліку, чи з працівником, який не досяг 18 років, є підставою для визнання його недійсним, тобто такий договір не має юридичної сили і не несе жодних правових наслідків.

Зокрема, такі договори за чинним законодавством не можуть укладатися зі сторожами, охоронниками, лаборантами та завідуючими кафедр, лабораторій, завідуючими спеціалізованих класів, кабінетів навчальних закладів, майстрами будівельних дільниць, хоча трудовим функціям деяких з них притаманні обов'язки з обслуговування й збереження матеріальних цінностей. Що ж до прибиральниць, сторожів, бухгалтерів складів, охоронців, то укладення з ними договорів про матеріальну відповідальність є безпідставним оскільки матеріальні цінності їм безпосередньо не доручають.

В організаціях з невеликою чисельністю працівників і за відсутності в штаті посади касира його обов'язки можуть виконуватись іншими працівниками за наказом керівника. У такому разі договір має бути укладено попри те, що основна посада (робота) працівника не входить до Переліку.

У деяких випадках обов'язки касира можуть бути невід'ємною частиною трудових обов'язків працівника, хоча його посада і має іншу назву - таксист, контролер ринку. Тому укладення договору про матеріальну відповідальність в цих випадках є правомірним. Порядок укладення договорів про повну матеріальну відповідальність, взаємні права й обов'язки роботодавця та працівника визначено Типовим договором про повну матеріальну відповідальність, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р., що, як нормативний акт, має обов'язкову силу.

Відповідно до Типового договору працівник бере зобов'язання:

- бережливо ставитися до переданих йому для зберігання чи інших цілей матеріальних або інших цінностей, вживати заходів до запобігання шкоди;

- своєчасно повідомляти власника (адміністрацію) про всі обставини, що загрожують збереженню доручених йому матеріальних чи інших цінностей;

- вести облік, складати і надавати у встановленому порядку товарно-грошові й інші звіти про рух та залишок переданих йому цінностей;

- брати участь в інвентаризації доручених матеріальних цінностей.

У свою чергу власник бере зобов'язання:

- створити працівникові умови, потрібні для нормальної роботи і забез печення повного збереження переданих йому цінностей;

- знайомити працівника з чинним законодавством про матеріальну відповідальність працівників, з чинними інструкціями, нормативами і правилами зберігання, приймання, обробки, продажу (відпускання), перевезення чи застосування в процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей;

- проводити у встановленому порядку інвентаризацію цінностей.

Укладення договору про повну матеріальну відповідальність є обов'язковим, якщо працівник виконує роботи чи обіймає посаду, зазначену в Переліку. Відмова від укладення такого договору є перешкодою до приймання працівника на роботу, яка передбачає обов'язкове укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність. Якщо така відмова сталася з поважних причин уже після укладення трудового договору, власник зобов'язаний надати працівникові іншу роботу, а за її відсутності або відмови працівника від переведення власник може звільнити останнього згідно з п. 1 ст.40 КЗпП України.

До поважних причин належать, приміром, стан здоров'я працівника, що перешкоджає виконанню цієї роботи, підтверджений медичним висновком; невиконання власником обов'язку зі створення потрібних умов, що забезпечували б збереження доручених йому цінностей; відсутність у працівника потрібних для виконання роботи навичок і знань тощо. Відмова від укладення договору про повну матеріальну відповідальність без поважних причин є порушенням трудової дисципліни, з настанням наслідків, передбачених ст. 147 КЗпП України.

Чинність договору про повну матеріальну відповідальність поширюється на весь період роботи з дорученими працівнику матеріальними цінностями. За таких умов у разі переведення працівника на іншу роботу (посаду), пов'язану з безпосереднім обслуговуванням матеріальних цінностей, переукладення договору не є обов'язковим, якщо працівника буде ознайомлено (за його підписом) з наказом про переведення із зазначенням у тексті наказу відомостей про збереження чинності попереднього договору про повну матеріальну відповідальність.

Однак якщо до переведення з працівником було укладено договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, а за новою посадою передбачено повну індивідуальну матеріальну відповідальність, потрібно укладення нового договору, оскільки в такому разі змінюється не лише трудова функція, а й форма матеріальної відповідальності. Договір укладається в двох примірниках: перший знаходиться у власника, другий - у працівника. В договорі обов'язково має бути зазначено дату його укладення.

Якщо договір не відповідає Типовому, зокрема, не містить підпису працівника або не покладає будь-яких обов'язків на власника, суди доходять обгрунтованого висновку про його відсутність чи недійсність, оскільки договір є двосторонньою угодою і має відповідати вимогам закону. Невиконання чи неналежне виконання працівником узятих зобов'язань згідно з договором про повну матеріальну відповідальність тягне за собою таку відповідальність у разі заподіяння шкоди. Аналогічні дії (бездіяльність) власника звільняють працівника від такої відповідальності чи зменшують його відповідальність.

2) Одержання майна та інших цінностей працівником під звіт за одноразовим дорученням або за іншими одноразовими документами (п. 2 ст. 134 КЗпП)

Для настання повної матеріальної відповідальності з цієї підстави потрібно дотримуватися таких умов:

- у щоденні трудові обов'язки працівника не входить робота, пов'язана з одержанням і доставкою підприємству матеріальних цінностей (у противному разі були б підстави для укладення з ним договору про повну матеріальну відповідальність і підстави для такої відповідальності згідно з п. 1 ст. 134 КЗпП);

- працівник дав згоду одержати матеріальні цінності;

- адміністрація (власник) до видавання одноразового документа чи іншого документа ознайомила працівника з правилами приймання і зберігання матеріальних цінностей;

- адміністрація (власник) створила всі потрібні умови для забезпечення виконання працівником завдання без шкоди для одержаних матеріальних цінностей;

- шкоду заподіяно працівником через необережність, легковажність чи недбалість (оскільки за наявності умисної вини відповідальність настає з інших підстав, приміром п.З, 5 ст. 134 КЗпП).

Таким чином, майно та інші цінності за одноразовими документами можуть одержувати працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не є основною трудовою функцією і їхні посади не зазначено в названому вище Переліку. Постійне виконання працівником цих обов'язків суперечило б умовам укладеного з ним трудового договору. Такі одноразові завдання виконують, як правило, працівники в разі термінового одержання і доставки матеріальних цінностей з метою нормальної виробничої діяльності підприємства та за відсутності змоги доручити виконання цієї роботи матеріально відповідальним особам (приміром, через їхню хворобу тощо).

Доручаючи працівникові таку роботу, власник має створити потрібні умови для її виконання, приміром, надати транспорт, придатний для перевезення цінностей, своєчасно прийняти доставлене майно.

Працівник, який одержав матеріальні цінності за довіреністю чи іншим одноразовим документом, несе відповідальність за їхню недостачу і пошкодження чи зіпсуття.

Питання про видавання доручень на одержання матеріальних цінностей, відпускання їх за дорученнями регулюються ст.64, 66, 67 ЦК України, а також інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернених та використаних довіреностей на отримання цінностей, затвердженою Міністерством фінансів України.

Інші одноразові документи - це накладні чи інші, передбачені чинними правилами документального забезпечення первинного бухгалтерського обліку.

Усі ці документи має бути оформлено відповідно до встановленого порядку: мати підпис працівника та дату одержання матеріальних цінностей, їхній перелік.

Одноразове доручення на одержання майна та інших цінностей не може видаватися головному бухгалтерові підприємства; особам, що мають судимість за розкрадання, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знято і не погашено.

Відповідальність з цих підстав не поширюється на випадки одержання працівником матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, спецодягу, вимірювальних приладів чи інших предметів для їхнього використання в процесі виробництва (приміром, на випадки одержання прорабом будівельних матеріалів для виконання будівельних робіт).

Водночас не виключено відповідальності згідно з п.2 ст. 134 КЗпП працівників, з якими можна укладати договір про повну матеріальну відповідальність, але такий договір не було укладено, або одержання під звіт цінностей виходило за межі його звичайних трудових функцій (наприклад, продавець, який працює в складі бригади, одержав особисто товари за одноразовим документом для продажу їх за межами торговельної установи, де зазвичай працює).

3) Шкоду заподіяно діями працівника, які мають ознаки дій, що переслідуються в кримінальному порядку (п. З ст. 134 КЗпП)

Для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності за цією нормою закону потрібно мати докази, що підтверджують учинення працівником дій, котрі караються в кримінальному порядку. Згідно з цією нормою працівник несе повну матеріальну відповідальність не лише тоді, коли відносно нього винесено обвинувальний вирок (приміром, за крадіжку, знищення й пошкодження майна, зловживання владою, халатність, ухилення від податків тощо), а й тоді, коли наявність складу злочину в його діях встановлено слідчими органами, однак його звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

Це, зокрема, має місце, якщо працівника звільнено від кримінальної відповідальності через закінчення строку давності, актом амністії, притягненням до адміністративної відповідальності, або у зв'язку з передаванням винного на поруки тощо (п.З, 4, 8 ст.6, ст.7, 7-1,7-2, 8-10 КПК України). У разі ж оголошення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутності складу злочину або події скоєння злочину працівника не можна притягнути до відповідальності за п.З ст. 134 КЗпП.

У таких випадках суд, вирішуючи справу як цивільне судочинство, має право з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди (приміром, на підставі договору про повну матеріальну відповідальність чи з інших підстав).

4) Шкоду заподіяно працівником, який був у нетверезому стані (п.4 ст. 134 КЗпП)

Поява працівника на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудової дисципліни, а тому повна матеріальна Відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, організації, установі в такому стані, настає незалежно від того, умисно іабо з необережності її заподіяно. Працівник, який у нетверезому стані заподіяв шкоду підприємству, несе повну матеріальну відповідальність за пряму дійсну шкоду, в тому числі й за псування через недбалість сировини, матеріалів, під час виготовлення продукції та іншого майна, хоча в усіх інших випадках таку відповідальність передбачено п.1 ст.133 КЗпП у розмірі середньомісячного заробітку.

Повна матеріальна відповідальність настає і в тому разі, коли з вини працівника, який перебував у нетверезому стані, підприємство не виконало господарські зобов'язання і тому зазнало збитків (приміром, з вини комірника, котрий був у нетверезому стані, несвоєчасно відпустив продукцію, що спричинило простоювання транспорту, за що підприємство сплатило штраф).

Обов'язок доказування вини працівника та факту заподіяння ним шкоди в стані сп'яніння покладено на власника.

Такими доказами можуть бути медичні висновки, акти, показання свідків тощо. Для застосування відповідальності згідно з п.4 ст. 134 КЗпП не має значення фах чи професія працівника, обіймана ним посада, а також форма вини. Достатньо констатації у встановленому порядку самого факту перебування працівника в стані сп'яніння та заподіяння ним шкоди.

Деякі науковці та практичні працівники роблять спробу поширити застосування п.4 ст.134 КЗпП України на працівників, які завдали шкоди підприємству, установі, організації, перебуваючи в стані токсичного чи наркотичного сп'яніння.

На мою думку, таке поширене тлумачення цієї норми закону не можна визнати правомірним, оскільки в інших випадках законодавець чітко розмежовує ці стани і враховує їх як підставу для розірвання трудового договору чи відсторонення від роботи (п.7 ст.40, ст.46 КЗпП України).

5) Шкоду заподіяно нестачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі й під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові для користування підприємством, установою, організацією (п.5 ст. 134 КЗпП)

Названий перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності збігається з переліком підстав, зазначених у п.1 ст.133 КЗпП, який передбачає обмежену матеріальну відповідальність за шкоду в межах середнього місячного заробітку.

Різниця між п.5 ст. 134 і п. 1 ст. 133 КЗпП полягає лише у формі вини працівника. Якщо недостача, псування або знищення названого майна сталося через необережність (недбалість), настає обмежена матеріальна відповідальність (п.1 ст.133). Повна матеріальна відповідальність згідно з п.5 ст.134 КЗпП настає за умисне заподіяння такої шкоди. Форма вини для застосування п.5 ст.134 КЗпП має значення лише щодо знищення чи пошкодження зазначених матеріальних цінностей.

Для застосування відповідальності за недостачу цих цінностей форма вини не має значення. Важливий лише сам факт недостачі в працівника переданих йому цінностей. При цьому недостачу має бути встановлено реально і зафіксовано відповідними документами.

Матеріальна відповідальність за умисне пошкодження чи умисне знищення майна передбачає наявність прямого і непрямого умислу, тобто коли працівник не бажав заподіяти шкоду, однак свідомо допустив її настання.

Приміром, у разі зіпсуття матеріалів, напівфабрикатів за систематичного випуску бракованої продукції: працівник знає, що допускає брак, однак продовжує працювати, не вживаючи потрібних заходів для виявлення й усунення причин випуску браку.

6) Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків (п.6 ст. 134 КЗпП)

Окремими нормативно-правовими актами може бути передбачено повну матеріальну відповідальність працівників.

Відповідно до спеціальних актів законодавства таку відповідальність може бути покладено, зокрема, за шкоду, заподіяну:

- перевитратою пального на автомобільному транспорті (п. 14 постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР "Про підвищення ефективності використання автотранспортних засобів у народному господарстві, посилення боротьби з приписками при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та забезпечення цілісності паливно-мастильних матеріалів" від 05.08.83 р. N 759);

- одержанням посадовою особою премій внаслідок допущених з її вини приписок у звітності про виконання планових завдань (п.4 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 19.05.61 р. N 440 "Про заходи щодо запобігання фактів обману держави та посилення контролю за достовірністю звітів про виконання планів і зобов'язань");

- недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей (Закон України від 6 червня 1995 р. "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей") тощо.

7) Шкоду заподіяно не під час виконання трудових обов'язків (п. 7 ст. 134 КЗпП)

Повна матеріальна відповідальність настає в разі заподіяння шкоди підприємству не під час виконання трудових обов'язків. Мається на увазі шкода, заподіяна підприємству не будь-яким працівником, а лише тим, який перебуває з цим підприємством у трудових відносинах.

Невиконання трудових обов'язків слід розуміти в цьому випадку як самовільне виконання працівником роботи в особистих інтересах і всупереч інтересам підприємства. Шкоду не під час виконання трудових обов'язків може бути заподіяно в робочий час, до початку роботи чи після закінчення робочого часу. Найчастіше таку роботу, що не належить до трудової функції працівника, виконують з використанням обладнання, приладів, автотранспорту, інших технічних засобів підприємства в особистих цілях у вільний від роботи час, приміром, в обідню перерву, до початку чи після закінчення робочої зміни. іноді роботу, не пов'язану з виконанням трудових обов'язків, виконують у робочий час. Приміром, водій службової автомашини перевозить пасажирів чи вантаж в особистих інтересах, під час якого пошкоджує автомобіль.

Для покладення на працівника матеріальної відповідальності згідно з п.7 ст.134 КЗпП власник має доказати факт заподіяння шкоди працівником не під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Визначаючи розмір матеріальної шкоди, заподіяної працівником самовільним використанням в особистих інтересах технічних засобів підприємства (автомобілів, тракторів, автокранів тощо), належних підприємству, установі, організації, слід виходити з того, що така шкода, заподіяна не під час виконання трудових обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст.203, 453 ЦК України). У таких випадках шкода відшкодовується у повному розмірі, включаючи неодержані підприємством доходи від використання названих технічних засобів.

8) Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п.8 ст.134 КЗпП)

Цією нормою на службову особу, винну в незаконному звільненні чи переведенні працівника на іншу роботу, покладається повна матеріальна відповідальність за пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству виплатою незаконно звільненому чи переведеному працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання іншої роботи.

Повна матеріальна відповідальність за п.8 ст.134 КЗпП настає і в тому разі, коли пряму дійсну шкоду заподіяно підприємству затриманням виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого (переведеного) працівника. В таких випадках матеріальна відповідальність покладається на службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнили (перевели) працівника або якими затримано виконання рішення суду про поновлення незаконно звільнених (переведених) працівників.

Відповідальність службових осіб у таких випадках настає незалежно від форми вини. Керівник може як умисно протизаконне звільнити працівника, так і помилково, застосовуючи закон. Однак незалежно від форми вини керівник несе повну матеріальну відповідальність за такі свої дії.

Л.ГРИГОР'ЄВА,
суддя Верховного Суду України

"Праця і зарплата" N 24 (268), червень 2001 р. Підписний індекс 30214