КОНСУЛЬТУЄ ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Види матеріальної відповідальності працівників
Трудовим законодавством України передбачено два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну, які застосовуються залежно від форми вини працівника, характеру допущеного ним порушення обов'язків, виду майна, якому заподіяно шкоду, трудової функції працівника.
Основним видом матеріальної відповідальності є обмежена матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку працівника (ст. 132, 133 КЗпП України). За нормами ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більшому від свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством її передбачено в більшому розмірі. Під прямою дійсною шкодою слід, зокрема, розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або зробити зайві, тобто спричинені порушенням працівником трудових обов'язків, грошові виплати (абз.2 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 р. N14, зміни від 28 березня і 3 грудня 1997 р. "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками").
Якщо пряма дійсна шкода, заподіяна працівником підприємству, перевищує його середній місячний заробіток, відшкодовується лише сума, яка відповідає середньомісячному заробітку. Решта шкоди не відшкодовується. Тобто, якщо розмір прямої дійсної шкоди перевищує середній місячний заробіток працівника, на нього покладається обов'язок з відшкодування шкоди, що визначається, виходячи не з розміру шкоди, а з розміру його середнього місячного заробітку.
Слід мати на увазі, що ця норма чинна, якщо шкода виникла через одне правопорушення. Якщо ж працівник притягається до матеріальної відповідальності за кілька правопорушень, загальна межа його відповідальності відповідатиме кільком середньомісячним заробіткам (кількість середньомісячних заробітків відповідає кількості правопорушень). Однак на практиці виникають труднощі з кваліфікацією таких правопорушень: як одного, що триває в часі, чи кількох окремих правопорушень. Це має суттєве значення для правильного визначення розміру відшкодування заподіяної шкоди обмеженням його одним середнім місячним заробітком чи кількома такими заробітками.
Наприклад, якщо працівник через недбалість протягом одного місяця зіпсував спеціальний одяг (інструмент, вимірювальний прилад тощо), а також матеріали чи напівфабрикати, в такому разі за кожне з них він окремо нестиме матеріальну відповідальність. Якщо бухгалтер через неналежне застосування нормативних актів під час підрахування працівникам середнього заробітку протягом тривалого часу припускався однієї й тієї самої помилки, що призвело до надмірних необгрунтованих виплат на користь працівників, він нестиме обмежену матеріальну відповідальність у розмірі одного середньомісячного заробітку за всі випадки порушень, які слід кваліфікувати як одне правопорушення, що триває в часі.
Таким чином, за загальним правилом працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність, а як виняток - повну. Ця норма встановлює одну з важливих гарантій реального отримання працівником винагороди за свою працю. Заподіяння шкоди підприємству під час виконання трудових обов'язків не має ставити працівника в складне матеріальне становище, позбавляти його самого та членів його сім'ї коштів для існування. З цих підстав чинне законодавство, як правило, обмежує відповідальність працівника його середнім місячним заробітком, інші ж випадки повної матеріальної відповідальності є винятком із правила.
У разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.95 р. N 348), а саме, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи (чи подання працівником заяви про добровільне відшкодування шкоди), або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менш як два місяці, а якщо працівник останні місяці перед вирішенням судом справи (прийняттям рішення про добровільне відшкодування шкоди) не працював або питання про відшкодування шкоди вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на цьому підприємстві.
Визначаючи в ст.132 КЗпП України загальну норму про обмежену матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну з їхньої вини підприємству, законодавець у ст.133 КЗпП України спеціально передбачив деякі випадки такої відповідальності певної категорії працівників за певні дії, виділивши їх із загальної маси. Так, відповідно до цієї норми обмежену матеріальну відповідальність несуть такі категорії працівників:
1) працівники, які в ході трудового процесу допустили псування (зіпсуття) або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) (в тому числі під час їхнього виготовлення), а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування для виконання ним трудових обов'язків;
2) керівники підприємств, установ, організацій та їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники в разі заподіяння шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильним веденням обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям потрібних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей.
Інші ж працівники із числа службових осіб (майстер, технолог, механік, бригадир тощо), які не належать до працівників, зазначених у п.1 ст.133 КЗпП України, за зіпсуття або знищення через недбалість матеріальних цінностей несуть відповідальність відповідно до ст.132 КЗпП України, якщо шкода виникла внаслідок службових дій (бездіяльності).
Розглянемо більш детально випадки застосування ст.133 КЗпП України. Так, у процесі роботи працівники одержують у користування різні матеріали, інструменти, прилади, спецодяг та інші предмети, до яких відповідно до вимог ст.131 КЗпП України вони зобов'язані ставитися бережливо і вживати заходів, щоб запобігати шкоді. Як правило, таке видавання має бути оформлено документально, що зовсім не означає, що такий працівник набув статусу матеріально відповідальної особи, а лише є підтвердженням самого факту одержання цих матеріальних цінностей працівником. Зазначена норма має стимулювати працівників до бережливого ставлення щодо одержаного в користування майна і встановлює матеріальну відповідальність працівників лише за його псування чи знищення через недбалість.
У разі заподіяння шкоди працівником майну з інших причин, приміром через нестачу цього майна чи пошкодження і знищення його в результаті умисних дій працівника, норми п.1 ст.133 КЗпП України про обмежену матеріальну відповідальність не можуть бути застосовані. Таким чином, п.1 ст.133 КЗпП України можна застосувати до випадків заподіяння працівниками шкоди діями (бездіяльністю) одного й того самого характеру, пошкодження чи знищення майна і за наявності вини працівника у формі необережності (недбалості).
Пунктом 2 ст.133 КЗпП України встановлено обмежену матеріальну відповідальність певного кола працівників: керівників підприємств, установ, організацій, їхніх структурних підрозділів (не обов'язково відокремлених, а будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням) та їхніх заступників. Підставою для такої відповідальності є будь-які порушення трудових обов'язків, що призвели до прямої дійсної шкоди, заподіяної зайвими грошовими виплатами, неправильним веденням обліку і зберігання матеріальних і грошових цінностей, невжиттям потрібних заходів для запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних і грошових цінностей.
Під зайвими грошовими виплатами слід, зокрема, розуміти суми стягнутих штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові через затримання з вини службової особи видавання трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення тощо. Для покладення матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну зайвими виплатами, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, спочатку потрібно виявити безпосередніх заподіювачів шкоди, які мають їх відшкодувати в межах, установлених законодавством. Зазначені ж службові особи несуть матеріальну відповідальність у межах середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. Загальна сума, що підлягає стягненню з працівника і керівника (заступника), не має перевищувати суми, на яку заподіяно шкоду.
Водночас лише на самих службових осіб покладається матеріальна відповідальність у межах їхнього середньомісячного заробітку, якщо з їхньої вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх їх заподіювачів і таку можливість підприємство втратило. Працівники, які не є керівниками або їхніми заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, спричиненими неналежним виконанням ними трудових обов'язків, не можуть нести відповідальність згідно з п.2 ст. 133 КЗпП України, а несуть матеріальну відповідальність на підставі ч.1 ст.132 КЗпП України, крім випадків, для яких ст.134 КЗпП України встановлено повну матеріальну відповідальність.
У деяких випадках встановлено обмежену матеріальну відповідальність певної категорії керівних працівників у більшому розмірі, ніж передбачено п.2 ст.133 КЗпП України. Так, Указом Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16 березня 1995 р. (з подальшими змінами) ст.2 передбачено матеріальну відповідальність керівників і головних бухгалтерів підприємств, установ, організацій усіх форм власності в межах трьох заробітних плат за останні півроку за сплату підприємством пені на користь підприємств-кредиторів у зв'язку з несвоєчасним погашенням заборгованості за цивільно-правовими зобов'язаннями.
З урахуванням норм ст.132, 133 КЗпП України під зазначеними в Указі трьома заробітними платами слід розуміти три середньомісячні заробітні плати, обчислені із заробітку, одержаного за останні півроку. Законодавство може встановлювати й інші випадки обмеженої матеріальної відповідальності.
Повну матеріальну відповідальність без будь-яких обмежень за шкоду, заподіяну працівником, передбачено ст. 134 КЗпП України. Перелік підстав для притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій нормі закону, є вичерпним. Розглянемо окремо кожну з цих підстав.
1. Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність (п.1 ст. 134 КЗпП України).
За таким договором працівник бере на себе обов'язок забезпечити збереження майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання чи з іншою метою, і повну матеріальну відповідальність за невиконання цього обов'язку. Такий письмовий договір про повну матеріальну відповідальність є доповненням до трудового договору, в якому конкретизуються обов'язки працівника та власника щодо забезпечення збереження матеріальних цінностей.
Зауважимо, що за цим договором повна матеріальна відповідальність працівника можлива лише за незабезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому. Під цим слід розуміти нестачу і зіпсуття одержаних матеріальних цінностей. За інші ж випадки заподіяння шкоди працівник, який підписав договір про повну матеріальну відповідальність, може нести таку відповідальність у разі наявності інших підстав, передбачених законодавством.
Так, приміром, через недбайливе ставлення до роботи комірника база сплатила штраф за простоювання вагонів. Попри те, що з комірником укладено договір про повну матеріальну відповідальність, він несе обмежену матеріальну відповідальність у межах свого середнього місячного заробітку. Таку відповідальність нестиме комірник та інші працівники, якщо шкода виникне через неналежне оформлення ними документів про приймання товарів за кількістю і якістю, з огляду на що не може бути пред'явлено претензію постачальнику.
Інший приклад. Касир, з яким укладено договір про повну матеріальну відповідальність, через необережність пошкодив касовий апарат. За цю шкоду він несе обмежену матеріальну відповідальність (п.1 ст.133 КЗпП), хоча і є матеріально відповідальною особою. Однак, якщо в касира виявиться нестача грошей у касі, він відповідає за це в повному обсязі на підставі укладеного договору.
Договірна матеріальна відповідальність працівника за шкоду може бути індивідуальною (п.1 ст.134 КЗпП) чи колективною (бригадною) (ст. 135-2 КЗпП).
Розглянемо такий приклад. Скаргу громадянина П. на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2000 р. у справі за позовом інституту загальної енергетики НАН України про стягнення грошової суми було розглянуто Верховним Судом України в порядку нагляду.
Установлено, що П. перебував у трудових правовідносинах з позивачем до 1998 р., обіймаючи посаду старшого майстра ремонтно-будівельного відділу. Посилаючись на те, що після звільнення скаржникові не повернули матеріальні цінності, відповідач звернувся до суду з вимогами.
Задовольняючи позов інституту, суд правильно виходив з того, що під час інвентаризації відділу було виявлено нестачу матеріальних цінностей, переданих громадянину П. під час роботи. Оскільки між ним та інститутом було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, а відповідно до норми ст. 134 КЗпП України працівники, з якими укладено такий договір, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, установі, організації, суд дійшов обгрунтованого висновку про правомірність заявлених вимог.
Твердження скарги про те, що під час звільнення П. позивач не вжив заходів для повернення зазначених матеріальних цінностей, тому П. залишив їх у приміщенні інституту без нагляду, висновків суду щодо наявності вини останнього в заподіянні шкоди позивачеві не спростовують.
Посилання на те, що позивач не видав П. трудову книжку та не розрахувався з ним повністю після звільнення, не заслуговують на увагу, оскільки зустрічних позовних вимог відповідного змісту П. не заявляв і це питання перебуває за межами цієї цивільної справи.
Умови укладення письмових договорів про повну матеріальну відповідальність передбачено ст.135-1 КЗпП України. Закон допускає можливість укладення договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність лише з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку (тобто є повнолітнім) і який обіймає посаду (або виконує роботу), передбачену спеціальним переліком, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. N 447/24 "Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщуються або що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва". Цей Перелік, як і затверджений зазначеною постановою Типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (як додаток до Переліку) є чинними в Україні донині.
Таким чином, ст.135-1 КЗпП України передбачено такі обов'язкові умови укладення договору про повну матеріальну відповідальність: 1) досягнення працівником повноліття; 2) обіймання посади чи виконання роботи, безпосередньо пов'язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва матеріальних цінностей; 3) одержання працівником матеріальних цінностей під особисту відповідальність; 4) посаду, котру обіймає (виконувана робота), передбачено Переліком. Якщо ж до трудових обов'язків працівника такі функції не входять, укладення з ним договору про повну матеріальну відповідальність суперечитиме закону, хоча б і посаду, котру він обіймає, чи роботу, яку він виконує, передбачено Переліком.
Отже, підставою для притягнення працівників до повної матеріальної відповідальності є зміст їхніх трудових обов'язків, виконання функцій, пов'язаних з безпосереднім обслуговуванням матеріальних цінностей. Тому договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено з повнолітнім працівником за наявності одночасно двох умов: 1) посаду, котру обіймає працівник, чи роботу, яку він виконує, зазначено в Переліку; 2) виконання обов'язків за посадою або роботи за фахом має бути безпосередньо пов'язано зі збереженням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва довірених йому цінностей.
Л.ГРИГОР'ЄВА,
суддя
"Праця і зарплата" N 23 (267), червень 2001 р.
Підписний індекс 30214