ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ
від 30.12.99, N 01-8/612
м.Київ

Арбітражним судам України

Про деякі питання практики застосування у вирішенні
спорів окремих норм чинного законодавства

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. Спори за участю державних податкових органів.

1.1. Чи може бути підставою для притягнення платника податку до відповідальності включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені податковою накладною, заповненою не зареєстрованою в податковому органі особою?

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (далі - Закон) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону.

Отже включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені податковою накладною, заповненою не зареєстрованою в податковому органі особою, може бути підставою для притягнення платника податку до встановленої законодавством відповідальності, у тому числі для застосування санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, що, зокрема, передбачено підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону.

Проте питання щодо відповідальності платника податку на додану вартість за внесення цього податку до бюджету повинно вирішуватись з урахуванням конкретних обставин справи і поданих сторонами доказів, у тому числі доказів вчинення покупцем дій, зазначених у підпункті 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону.

1.2. Чи застосовуються електронні контрольно-касові апарати під час здійснення банком операцій з прийому платежів готівкою від населення?

За змістом статті 1 Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР, 227/96-ВР ) його дія поширюється також і на банки за умови здійснення розрахунків за надані ними платні послуги за готівку. Якщо такі послуги банком не надаються, правові підстави для застосування у розрахунках згаданих апаратів відсутні. Останнє стосується й операцій з прийому банком платежів готівкою від населення, оскільки фізична особа - платник в такому разі не є споживачем послуг.

1.3. Чи є об'єктом справляння збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення грошове утримання (а також речове та продовольче забезпечення) атестованого складу працівників організації Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України?

Відповідно до статті 2 Закону України "Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" ( 386/97-ВР ) платниками збору до названого фонду є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, громадські та інші установи і організації (крім бюджетних), які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку.

Статтею 1 Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ) визначено, що міліція в Україні є державним озброєним органом виконавчої влади, який згідно зі статтею 7 Закону України "Про міліцію" виконує визначені цією статтею функції, у тому числі охоронні. I хоча міліція охорони утримується за рахунок коштів, що надходять за договорами охорони об'єктів, ці надходження не є прибутком у розумінні статті 1 згаданого Закону, а сама міліція не є суб'єктом підприємницької діяльності.

1.4. Як визначається дата збільшення валового доходу підприємства?

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (у редакції від 22.05.97 ( 283/97-ВР ) з наступними змінами і доповненнями) ставить визначення дати збільшення валового доходу підприємства у залежність від конкретних обставин, а саме від настання дня (дати), коли сталася одна з певних подій: зарахування коштів замовника на банківський рахунок платника податку в оплату робіт (послуг), що підлягають продажу, або фактичне надання результатів робіт (послуг) платником податку (підпункт 11.3.1 статті 11 названого Закону); надходження бюджетних коштів на розрахунковий рахунок платника податку або отримання ним відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом (у разі продажу робіт чи послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів, підпункт 11.3.5 статті 11 цього ж Закону).

Отже у розгляді справ, пов'язаних із застосуванням відповідних норм, арбітражному суду слід у кожному випадку з'ясовувати тривалість відповідного податкового періоду (рік, квартал), за який нараховується податок на прибуток, та яка із згаданих подій сталася раніше протягом цього періоду, і в залежності від цього вирішувати питання про віднесення коштів до валового доходу платника податків.

2. Чи не суперечить вимогам чинного законодавства умова договору стосовно переводу боргу про те, що чинність такого договору триває до виконання боржником зобов'язання у повному обсязі з одночасним встановленням терміну виконання договору?

Зазначена сторонами за договором про перевід боргу умова про те, що чинність такого договору триває до виконання боржником зобов'язання у повному обсязі з одночасним встановленням терміну виконання, не суперечить вимогам законодавства, у тому числі Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).

З дати укладення угоди про перевід боргу новому боржникові у повному обсязі переходять обов'язки первісного боржника. Останній вибуває із зобов'язання і не відповідає перед кредитором за невиконання зобов'язань перед боржником. Кредитор, за згодою якого боржником на певний термін переведено борг на іншу особу, повинен самостійно вирішувати питання щодо задоволення своїх вимог.

3. Чи може бути суб'єктом відповідальності, передбаченої статтею 6 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (2132-12), обласна санітарно-епідеміологічна станція?

Відповідно до статті 31 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" (4004-12) систему державної санітарно-епідеміологічної служби становлять, зокрема, органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України. Пунктом 4 Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.99 N 1109, обласні санітарно-епідеміологічні станції віднесено до системи державної санітарно-епідеміологічної служби. На установи і заклади державної санітарноепідеміологічної служби системи Міністерства охорони здоров'я України покладаються функції спеціально уповноважених відповідних адміністративно-територіальних, транспортних та об'єктових органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Отже обласні санітарно-епідеміологічні станції можуть бути суб'єктами відповідальності, передбаченої статтею 6 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

4. Чи оцінює арбітражний суд доводи позивача щодо законності дій нотаріусів, пов'язаних з оформленням виконавчих написів?

Відповідно до частини сьомої статті 50 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом або арбітражним судом у порядку позовного провадження. Цей припис кореспондується з частиною третьою статті 285 Цивільного процесуального кодексу України ( 1502-06 ), згідно з якою вимога, обгрунтована на виконавчому напису, може бути оскаржена боржником лише у позовному порядку. Отже у даному випадку необхідно керуватись статтею 43 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ).

5. Чи може бути підставою для зупинення термінів, передбачених статтями 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), прийняття позовної заяви третейським судом?

За змістом частини другої - четвертої статті 4 зазначеного Закону підставою для зупинення передбачених статтями 1 і 2 цього Закону термінів є прийняття зазначеної у ньому позовної заяви третейським судом.

6. Чи вправі сторони встановити в договорі застави відповідальність заставодавця за збереження предмету застави?

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про заставу" (2654-12 ) застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Водночас це не позбавляє сторони права на підставі статті 12 названого Закону включити у договір застави, крім обов'язкових його умов, будь-які інші умови, щодо яких сторони дійшли згоди, у тому числі встановити відповідальність заставодавця за збереження предмету застави.

7. Чи сплачується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з комісійної торгівлі вживаними ювелірними виробами із золота?

Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР ) (зі змінами, внесеними Законом України від 22.10.98 ( 208-14 ), так само як і Указ Президента України від 31.08.98 N 957 ( 957/98 ) "Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій" не розмежовує поняття "ювелірні вироби з золота" за ознаками походження таких виробів, тобто не ставить обов'язок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у залежність від того, новий це виріб чи вживаний, а також від тієї обставини, яка саме торгівля (роздрібна, комісійна тощо) при цьому здійснюється. Не містять відповідного поділу і пункти 6-11 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.98 N 1740 (з подальшими змінами і доповненнями).

8. Чи вправі Державна комісія України з цінних паперів та фондового ринку і її територіальні органи вимагати від акціонерного товариства як емітента приведення його статуту у відповідність з вимогами чинного законодавства?

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ) (далі - Закон) державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється не лише з метою захисту прав учасників фондового ринку, але й дотримання його учасниками вимог актів законодавства. Указом Президента України від 14 лютого 1997 року N 142/97 "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" до компетенції останньої віднесено здійснення державного контролю за додержанням законодавства у сфері обігу цінних паперів та їх похідних на території України.

Згідно з статтями 4 та 37 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12 ) до установчих документів акціонерного товариства, поряд з іншими обов'язковими положеннями, включаються положення стосовно видів акцій, що випускаються, їх номінальної вартості, співвідношення акцій різних видів, кількості акцій, що купуються засновниками, наслідків невиконання зобов'язань по випуску акцій, а також інші положення, якщо вони не суперечать законодавству України. Отже Державна комісія України з цінних паперів та фондового ринку та її територіальні органи, реалізуючи надані пунктом 10 статті 8 Закону повноваження, вправі вимагати від акціонерного товариства як емітента приведення його статуту у відповідність до вимог чинного законодавства за умови, що ці порушення пов'язані із сферою обігу цінних паперів та їх похідних.

Що ж до ухилення учасників ринку цінних паперів від виконання розпоряджень про усунення порушень актів законодавства щодо цінних паперів, то Державна комісія України з цінних паперів та фондового ринку та її територіальні органи з урахуванням вимог підпункту 6 пункту 5 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого названим Указом Президента України, мають право звертатися до арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням законодавства України про цінні папери.

9. Чи можуть юридичні особи бути звільнені від відповідальності за несвоєчасний продаж надходжень в іноземній валюті, що мав місце до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання" ( 295/97-ВР ), яким цю відповідальність скасовано?

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року зі справи N 1-7/99 положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам, які пом'якшують або скасовують відповідальність, може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в даному нормативноправовому акті. Оскільки Закон України "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання" від 03.06.97 р. ( 295/97-ВР ) відповідної норми не містить, юридичні особи у наведеному випадку не звільняються від відповідальності.

10. Вносяться зміни до деяких інформаційних листів Вищого арбітражного суду України, а саме:

10.1. Підпункт 2.4 пункту 2 інформаційного листа від 07.03.96 N 01-8/106 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів" виключити. У зв'язку з цим підпункт 2.5 вважати пунктом 2.4.

10.2. Підпункт 2.1 пункту 2 інформаційного листа від 30.09.96 N 01-8/342 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів" виключити.

У зв'язку з цим підпункти 2.2 і 2.3 вважати відповідно підпунктами 2.1 і 2.2.

10.3. Пункт 11 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 31.03.99 N 01-8/141 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році" викласти у такій редакції:

"11. Чи обов'язкове пред'явлення претензії у випадку, коли безспірне стягнення боргу за визнаною претензією неможливе через відсутність коштів на рахунку боржника, а кредитор звертається до арбітражного суду з позовом про звернення стягнення на майно боржника?

У разі коли боржник визнав претензію, але у нього відсутні відповідні кошти, кредитор відповідно до вимог статей 6 і 32 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), статті 412 Цивільного процесуального кодексу України ( 1503-06) вправі звернутися до арбітражного суду з позовом про звернення стягнення на майно боржника. Визначальним у такій ситуації є сам факт визнання претензії, а звернення стягнення на майно - лише способом задоволення вимог кредитора.

Отже за наявності визнаної боржником, але фактично не задоволеної претензії кредитор, звертаючись з позовом про звернення стягнення на майно боржника, не зобов'язаний у зв'язку з цим пред'являти боржникові ще одну претензію".

Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський