документiв в базi
550558
Подiлитися 

Документ втратив чиннiсть!


ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
N 6 від 15.06.73
м.Київ

( Постанова втратила чинність на підставі Постанови Пленуму
Верховного Суду України
N 16 від 12.06.98
)

Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по
застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами
Пленуму Верховного Суду України
N 13 від 29.11.74
N 12 від 26.12.75
N 8 від 31.08.
79
N 4 від 24.04.81
N 3 від 30.03.84
N 6 від 30.06.
89
N 13 від 25.12.
92 )

Вивчення судової практики в справах, пов'язаних із застосуванням КпШС (2006-07 ), показує, що суди республіки в основному правильно вирішують такі справи. Разом з тим у роботі судів по розгляду спорів, які випливають із шлюбно-сімейних відносин, мають місце і недоліки, а також по-різному вирішуються окремі питання.

Суди не завжди проводять належну підготовку справ до судового розгляду, по окремих справах не з'ясовують всебічно і повно фактичних обставин, які мають значення для їх правильного вирішення. При вирішенні спорів про дітей деякі суди в порушення ст.69 КпШС не витребовують письмових висновків органів опіки і піклування про те, з ким із сторін повинна бути дитина, розглядають справи без участі представників цих органів.

Допускаються помилки при вирішенні спорів про поділ майна, стягнення аліментів і зменшення їх розміру. ( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )

З метою усунення недоліків у роботі судів по цій категорії справ і роз'яснення питань, що виникли в практиці, Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на важливість своєчасного і правильного вирішення справ, пов'язаних із застосуванням законодавства про шлюб і сім'ю.

Відповідно до цього велике значення має проведення ретельної підготовки до судового розгляду по кожній справі та з'ясування всіх обставин у судовому засіданні.

2-5. Втратили силу.

6. Роз'яснити судам, що відповідно до ст.22 КпШС ( 2006-07 ) спільною сумісною власністю подружжя є лише майно, нажите ними під час шлюбу, зокрема, речі домашнього вжитку, будівлі, грошові суми, а також вклади, внесені в кредитні установи, паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному і гаражно-будівельному кооперативі, цільові внески в садівницькі товариства, а у разі повного внесення пайового внеску квартира, дача, гараж, інша відповідна будівля або приміщення, страхова або викупна сума і страхові внески, що їх одержав або вправі одержати страхувальник за договорами особистого страхування, які оплачувались за рахунок спільних коштів подружжя, та викупна сума, що належала б йому у разі дострокового розірвання договору змішаного страхування життя на час припинення шлюбних відносин, і належні подружжю грошові суми та майно за іншими зобов'язальними правовідносинами (квартира, викуплена (придбана) у будинку державного чи громадського житлового фонду). ( Абзац перший пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N13 від 25.12.92 )

Майно, яке належало подружжю до укладення шлюбу, а також одержане ними під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Тому, якщо за рахунок зазначеного майна ким-небудь із подружжя зроблені вкладення для придбання спільного майна, то ці вкладення мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст.28 КпШС).

Майно, нажите кожним з подружжя під час роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, судом відповідно до правил ст.28 КпШС може бути визнано власністю кожного з них. ( Пункт 6 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )

7. Відступаючи від начала рівності часток подружжя або визначаючи спосіб поділу їх спільного сумісного майна на підставі статей 28 і 29 КпШС (2006-07), суди повинні в рішеннях зазначати, які саме інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу, при цьому враховані.

8. Правила статей 22, 28, 29 КпШС не можуть застосовуватись до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають розв'язуватись відповідно до п.1 ст.17 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) за нормами ЦК ( 1540-06 ) про спільну сумісну власність, якщо майно було набуте внаслідок спільної праці і інше не визначалось письмовою угодою між сторонами, а в інших випадках за нормами цього Кодексу про спільну часткову власність, з урахуванням ступеню участі цих осіб коштами і особистою працею в придбанні майна. ( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )

У тих випадках, коли зазначеними особами майно спільно придбано до 8 липня 1944 року, спори про майно вирішуються за нормами про спільну сумісну власність подружжя (ст.22 КпШС). ( Абзац другий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )

9. Втратив силу.

10. Роз'яснити, що відповідно до ст.56 КпШС ( 2006-07 ) в судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадку запису про батьківство, зробленого на підставі свідоцтва про шлюб, так і тоді, коли запис був зроблений на підставі спільної заяви батька і матері дитини, які не перебувають у шлюбі між собою.

При цьому слід враховувати, що не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою з матір'ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини, і чоловік, який дав письмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою донора. Дружина, яка дала письмову згоду своєму чоловікові на запліднення та народження дитини іншою жінкою (донором) не вправі оспорювати запис її матір'ю цієї дитини. ( Пункт 10 доповнено абзацом другим згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92)

11. Якщо особа, яка записана як батько або мати дитини, не оспорила вчинений запис, то інші особи (крім фактичного батька дитини у разі смерті матері або позбавлення її батьківських прав) не вправі оспорити цей запис після її смерті. Проте це не позбавляє права заінтересованих осіб на виправлення помилок і внесення змін в запис про народження в порядку, передбаченому ст.161 КпШС ( 2006-07 ). ( Абзац перший пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )

Суди не повинні приймати до свого провадження позови про оспорювання батьківства, коли є рішення суду, що набуло законної сили, про стягнення аліментів на дитину. Стягнення аліментів за постановою судді не є перешкодою для розгляду позовної заяви про оспорювання батьківства. При надходженні такої заяви народний суддя скасовує постанову і вимога про стягнення аліментів розглядається у порядку позовного провадження разом із зустрічним позовом про оспорення батьківства. ( Абзац другий пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )

12. У справах про стягнення аліментів на утримання дітей суди мають з'ясовувати дійсні причини пред'явлення позову. Вимоги про стягнення аліментів не можуть бути задоволені, коли суд встановить, що позов пред'явлений з метою зменшити розмір аліментів, які сплачуються відповідачем на дітей від іншої матері, або розмір відрахувань із заробітної плати на відшкодування збитків, заподіяних підприємствам, організаціям, громадянам і т.п.

13. Роз'яснити, що відповідно до ч.1 ст.82 КпШС (в редакції Закону від 23 червня 1992 року ( 2488-12 ) розмір присуджених з батьків аліментів за загальним правилом не може бути меншим 25 процентів мінімальної заробітної плати на кожну дитину. ( Пункт 13 доповнено абзацом першим згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )

Зменшення розміру аліментів на неповнолітніх дітей з підстав, зазначених у частинах 2 і 3 ст.82 КпШС, може проводитись як у процесі розгляду позову про стягнення аліментів, так і після постановлення рішення про стягнення аліментів. ( Абзац другий пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )

Позов про зменшення розміру аліментів може бути пред'явлений не тільки до батька, з яким дитина живе, але й до інших осіб, на користь яких стягуються аліменти на утримання дитини (до діда, баби, брата, сестри та ін.).

14. Вирішуючи позов про зменшення розміру аліментів у зв'язку з тим, що у позивача є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленому законом розмірі виявилися б менше забезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, суд повинен мати на увазі, що пасинки, падчерки і вихованці при цьому не повинні враховуватись, коли відповідно до ст.95 КпШС вони не мають права на одержання аліментів від даної особи.

Зменшення розміру аліментів допускається, коли частка заробітку позивача, що припадає на кожного з дітей, які живуть з ним, виявиться меншою, ніж аліменти, які він сплачує.

При визначенні матеріальної забезпеченості дітей інші джерела одержання ними утримання, а також заробіток дружини платника аліментів (так само, як і заробіток стягувача та його дружини) не повинні враховуватись.

15. Повнолітні діти можуть бути звільнені від сплати аліментів як при встановленні судом, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов'язків, так і у тих виключних випадках, коли вони за своїм матеріальним становищем позбавлені можливості надавати матеріальну допомогу непрацездатним нужденним батькам.

При стягненні аліментів на непрацездатного батька (дружину) суди повинні мати на увазі, що перебування його в будинку інвалідів або престарілих не виключає потреби в матеріальній допомозі.

16. Відповідно до ст.86 КпШС батьки можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах на утримання дітей, викликаних винятковими обставинами. Розмір їх має бути підтвердженим у фактично понесених або припустимих витратах, тому вони повинні визначатися в твердій грошовій сумі. Якщо вимоги про аліменти і додаткові витрати розглядаються одночасно, то у рішенні має бути окремо зазначена частка заробітку, яка припадає дитині у вигляді аліментів, і сума додаткових витрат, які підлягають стягненню з платника аліментів.

17. Батьки несуть рівні обов'язки по утриманню всіх своїх неповнолітніх дітей. Тому в тих випадках, коли діти залишаються при кожному з батьків, суд визначає розмір аліментів з одного батька на користь іншого, менш забезпеченого, в твердій грошовій сумі, але в межах, встановлених ст.82 КпШС ( 2006-07 ).

18. Судам слід мати на увазі, що факт укладення неповнолітнім шлюбу не позбавляє його права на одержання утримання від батьків, оскільки згідно зі ст.80 КпШС батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, і тільки досягнення останніми повноліття припиняє цей обов'язок.

19. Розглядаючи справи про покладення обов'язку по утриманню неповнолітніх дітей на осіб, які постійно виховували дитину і утримували її як члена своєї сім'ї, суди мають виходити з того, що відповідно до ст.95 КпШС (в редакції Закону від 23 червня 1992 року ( 2488-12 ) при відмові від утримання після 31 липня 1992 року ці особи зобов'язані надавати утримання на таку дитину не лише у випадках, коли дитина не має батьків, як це передбачалось до 1 серпня 1992 року, але і у тому разі, коли батьки з поважних причин не в змозі її утримувати. ( Пункт 19 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )

20. Роз'яснити судам, що згідно зі ст.97 ЦПК ( 1501-06 ) суддя, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача в справі про стягнення аліментів і у тих випадках, коли така вимога пред'явлена одночасно з позовом про встановлення батьківства.

21. Враховуючи, що відповідно дост.69 КпШС ( 2006-07 ) при розгляді спорів про дітей в суді наявність письмового висновку органів опіки і піклування про те, з ким із сторін повинна бути дитина, є обов'язковою, суди повинні призначати справи до судового розгляду тільки після одержання таких висновків. Акти про житлово-побутові умови і матеріальний стан сторін, складені членами опікунських рад і різними комісіями, письмових висновків органів опіки і піклування не замінюють.

Згідно зі ст.129 КпШС ( 2006-07 ) і п.2 Правил опіки і піклування в Україні органами опіки і піклування є районна, районна у місті Києві і Севастополі державна адміністрація, виконавчі комітети міських, районних у місті, селищних або сільських Рад народних депутатів і на відділи народної освіти відповідних виконавчих комітетів покладено обов'язок давати зазначені висновки. ( Абзац другий пункту 21 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )

^ Наверх
наверх