ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
29.03.2016 N 826/23438/15

Про визнання незаконним та нечинним
рішення від 10.07.2015 N 980

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Імпульс плюс" до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання незаконним та нечинним рішення від 10.07.2015 N 980.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Імпульс-плюс" (далі - позивач) звернулось суду з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - відповідач) та з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:

1. Визнати незаконним та нечинним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.07.2015 N 980 в частині пунктів 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого вказаним рішенням;

2. Визнати незаконним та нечинним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.07.2015 N 980 в частині підпункту 1 пункту 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого вказаним рішенням;

3. Визнати незаконним та нечинним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.07.2015 N 980 в частині підпункту 4 пункту 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого вказаним рішенням;

4. Визнати незаконним та нечинним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.07.2015 N 980 в частині підпункту 6 пункту 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого вказаним рішенням;

5. Визнати незаконним та нечинним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.07.2015 N 980 в частині підпункту 7 пункту 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого вказаним рішенням;

6. Визнати незаконним та нечинним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.07.2015 N 980 в частині підпункту 8 пункту 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого вказаним рішенням;

7. Визнати незаконним та нечинним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.07.2015 N 980 в частині підпункту 10 пункту 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого вказаним рішенням;

8. Відшкодувати судові витрати позивачу.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірне положення в частині суперечить правовим актам вищої юридичної сили, що в свою чергу завдає шкоди фондовому ринку у цілому шляхом зниження ступеню довіри до нього та цінних паперів.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку N 980 від 10.07.2015, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 липня 2015 р. за N 861/27306, відповідно до підпункту 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 розділу IV Податкового кодексу України, пунктів 37-10 та 37-11 частини другої статті 7, пунктів 5-1 та 13 статті 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", з метою визначення ознак фіктивності емітентів і порядку включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку вирішила затвердити Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності (далі - Положення N 980).

У відповідності до п. 1 вказаного Положення останнє визначає:

1) ознаки фіктивності емітента цінних паперів;

2) порядок прийняття рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності (далі - Список), та виключення із Списку.

Згідно п. 4 Положення N 980 ознаки, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про включення емітента (крім інститутів спільного інвестування) до Списку:

1) встановлений Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) факт відсутності емітента за місцезнаходженням;

2) неподання емітентом до Комісії регулярної річної інформації або регулярної квартальної інформації протягом двох кварталів поспіль;

3) непроведення акціонерним товариством загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль та/або неутворення органів управління акціонерного товариства, визначених законодавством, протягом року з дня реєстрації Комісією звіту про результати приватного розміщення акцій серед засновників акціонерного товариства;

4) перевищення співвідношення капіталізації емітента до розміру виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) більше ніж у 3 рази відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду (для публічних акціонерних товариств);

5) перевищення співвідношення капіталізації емітента до вартості чистих активів такого емітента більш ніж у 3 рази відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду (для акцій публічних акціонерних товариств);

6) переважну частку активів емітента (більше ніж 80 відсотків) складають фінансові інвестиції, та/або дебіторська заборгованість, та/або векселі відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду;

7) кількість працівників емітента станом на кінець звітного періоду становить менше десяти осіб відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду (для публічних акціонерних товариств);

8) середньомісячні витрати емітента на оплату праці в середньому на одного працівника є меншими від трикратного мінімального розміру заробітної плати, визначеного законодавством на дату складання фінансової звітності емітента, відповідно до такої звітності, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду;

9) реєстрація місцезнаходження емітента у приміщенні житлового фонду;

10) низький рівень (менше 3 відсотків від розміру активів емітента) або відсутність доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) за основним видом діяльності станом на кінець фінансового року.

Позивач вважає спірний пункт та підпункти Положення N 980, що зазначені в прохальній частині позовної заяви незаконними та нечинним, оскільки останні суперечать вимогам нормативно - правових актів вищої юридичної сили.

Вирішуючи спір по суті суд виходить за наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні визначено Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.09.96 N 448/96-ВР (далі - Закон N 448/96-ВР).

Так, статтею 3 вказаного Закону регламентовано, що державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у таких формах, зокрема, прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону N 448/96-ВР державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Водночас, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробляє і затверджує нормативно-правові акти з питань, що належать до її компетенції, обов'язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання (ч. 25 ст. 6 Закону N 448/96-ВР).

В силу приписів п. 13 ст. 8 Закону N 448/96-ВР Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право розробляти і затверджувати з питань, що належать до її компетенції, обов'язкові для виконання нормативні акти.

Зазначена норма кореспондується з пп. 3 п. 6 Положення про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженим Указом Президента України від 23.11.2011 N 1063/2014 (далі - Положення N 1063/2014).

Відповідно до ч. 27 ст. 6 Закону N 448/96-ВР нормативно-правові акти Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України.

Судом встановлено, що рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку N 980 від 10.07.2015, затверджено Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 липня 2015 р. за N 861/27306.

Аналіз зазначеного свідчить, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку наділена повноваженням розробляти та затверджувати нормативно правові - акти з питань, що належать до її компетенції, які є обов'язкові для виконання.

Як встановлено судом Положення N 980 прийнято відповідно до підпункту 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 розділу IV Податкового кодексу України, пунктів 37-10 та 37-11 частини другої статті 7, пунктів 5-1 та 13 статті 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Публічне акціонерне товариство "Імпульс плюс" зазначає про загальну незаконність п. 4 Положення N 980, оскільки останній визначає ознаки, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про включення емітенту до списку, що суперечить п. 37-10 ч. 2 ст. 7 Закону N 448/96-ВР.

Так, п. 37-10 ч. 2 ст. 7 Закону N 448/96-ВР визначено, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань встановлює за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, ознаки фіктивності емітента цінних паперів.

В той же час, як було зазначено вище, Положення N 980 визнає ознаки фіктивності емітента цінних паперів та порядок прийняття рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності (далі - Список), та виключення із Списку.

Пунктом 4 спірного Положення N 980 встановлено ознаки, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про включення емітента (крім інститутів спільного інвестування) до Списку.

Згідно до змісту п. 6 Положення N 980 на підставі наявної інформації Комісія проводить аналіз відповідності емітента ознакам фіктивності згідно з ознаками, визначеними у пунктах 4 або 5 цього Положення.

Відповідність емітента щонайменше чотирьом ознакам, визначеним у пункті 4 цього Положення, або щонайменше трьом ознакам, визначеним у пункті 5 цього Положення, є підставою для прийняття рішення про включення емітента до Списку (далі - Рішення) (п. 7 Положення N 980).

Разом з цим, відповідність емітента одночасно двом ознакам фіктивності, визначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 4 або у підпунктах 1 та 3 пункту 5 цього Положення, що підтверджується відповідними документами, є безумовною підставою для прийняття Рішення (п. 8 Положення N 980).

Відповідно до п. 37-11 ч. 2 ст. 7 Закону N 448/96-ВР відповідач приймає рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, у порядку, встановленому Комісією за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Як зазначено вище, п. 4 Положення N 980 встановлено ознаки відповідність яким є підставою для включення емітента до Списку емітентів, що мають ознаки фіктивності. Враховуючи, що підставою для внесення емітента до Списку емітентів, що мають ознаки фіктивності є відповідність такого емітента вказаним у згадуваному пункті Положення N 980 ознакам, отже з вказаного слідує, що визначені п. 4 Положення N 980 є ознаками фіктивності, що вказує на необґрунтованість доводів позивача, що перші абзаци п. 4 Положення N 980 не визначають ознаки фіктивності.

Водночас, оцінюючи доводи позивача щодо встановлення ознак фіктивності Господарським кодексом України, які в свою чергу є відмінним від ознак визначених в Положення N 980 суд зазначить наступне.

Так, ст. 55-1 Господарського кодексу України визначено ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними:

1) зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;

2) незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;

3) зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;

4) зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Суд зауважує, ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи визначені ст. 55-1 Господарського кодексу України не є виключними. Так, підстави припинення юридичної особи, що не пов'язано з її банкрутством, за судовим рішенням врегульовано, ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України (юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом), ст. 247 Господарського кодексу України (у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 цього Кодексу).

Вказані норми кореспондується із нормами Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", частиною 2 ст. 38 якого визначено, що підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є: визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Застосовуючи нормативний синтетичний підхід до розуміння зазначених положень, можна дійти висновку, що посадові особи податкового органу вправі звернутися до суду з позовом про визнання установчих документів недійсними в разі виявлення ознак фіктивності суб'єкта господарювання (підприємництва), яки визначені згадуваними нормативно-правовими актами, з урахуванням компетенції органу, що звертається з позовом про припинення юридичної особи.

Отже, визначені в Положенні N 980 ознаки фіктивності ширші ніж визначені ст. 55-1 Господарського кодексу України, не вказує на протиправність п. 4 Положення N 980.

Разом з цим, оцінюючи покликання позивача на невідповідність підпункту 1 пункту 4 Положення N 980 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців" 15.05.2013 N 755-IV (далі - Закон N 755-IV) у редакції чинній на момент прийняття спірного положення, суд звертає увагу на наступне.

Так, підпунктом 1 пункту 4 Положення N 980 ознаки, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про включення емітента (крім інститутів спільного інвестування) до Списку є встановлений Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) факт відсутності емітента за місцезнаходженням.

Згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Порядком проведення перевірок діяльності емітентів цінних паперів, затвердженого рішенням Комісії від 04.09.2012 N 1178, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.09.2012 за N 1643/21955 встановлено єдиний механізм проведення Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку перевірок діяльності емітентів цінних паперів з питань дотримання вимог законодавства про цінні папери та/або акціонерні товариства шляхом проведення планових та позапланових виїзних та безвиїзних перевірок.

Згідно п. 3 розділу III вказаного Порядку передбачено, що у разі відсутності емітента за місцем знаходження робоча група складає акт про відсутність емітента за місцем знаходження.

Згідно п. 37-9 ч. 2 ст. 7 Закону N 448/96-ВР НКЦПФР інформує державних реєстраторів, які здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у разі не виявлення емітента цінних паперів та/або професійного учасника фондового ринку за місцезнаходженням, вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 16, ч. ч. 1, 2 ст. 17, ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

В Єдиному державному реєстрі, містяться відомості, зокрема й щодо місцезнаходження юридичної особи.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

З системного аналізу викладеного вбачається, що встановлення НКЦПФР відсутності емітента за місцем знаходження робоча є підставою для складання відповідного акту та інформування про це, відповідного державного реєстратора, з огляду на викладене суд вважає обґрунтованими доводи позивача про невідповідність підпунктом 1 пункту 4 Положення N 980 згадуваним нормам Порядком проведення перевірок діяльності емітентів цінних паперів, Закону N 448/96-ВР.

Оцінюючи посилання позивача на незаконність підпунктів 4, 6, 7, 8, 10 пункту 4 Положення N 980 встановлено ознаки, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про включення емітента (крім інститутів спільного інвестування) до Списку, а саме:

- перевищення співвідношення капіталізації емітента до розміру виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) більше ніж у 3 рази відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду (для публічних акціонерних товариств) є ознаки, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про включення емітента (крім інститутів спільного інвестування) до Списку.

- переважну частку активів емітента (більше ніж 80 відсотків) складають фінансові інвестиції, та/або дебіторська заборгованість, та/або векселі відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду;

- кількість працівників емітента станом на кінець звітного періоду становить менше десяти осіб відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду (для публічних акціонерних товариств);

- середньомісячні витрати емітента на оплату праці в середньому на одного працівника є меншими від трикратного мінімального розміру заробітної плати, визначеного законодавством на дату складання фінансової звітності емітента, відповідно до такої звітності, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду;

- низький рівень (менше 3 відсотків від розміру активів емітента) або відсутність доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) за основним видом діяльності станом на кінець фінансового року.

Згідно п. 2 Положення N 980 термін "капіталізація" вживається в такому значенні - середнє арифметичне останніх розрахованих за кожен місяць кварталу біржових курсів акцій (або за останній місяць, якщо обіг акцій здійснювався менше трьох місяців), помножене на кількість акцій в обігу.

Відповідно до п. 2.11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 N 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 N 883/5), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за N 381/10661, нормативно-правовий акт повинен включати визначення термінів лише в разі, коли вони необхідні. Визначення термінів не можуть містити норм права.

При цьому, спеціальні терміни, необхідні для врегулювання конкретного виду суспільних відносин, використовуються у нормативно-правовому акті тільки в тому значенні, у якому вони вживаються в даній спеціальній сфері.

Окрім цього, зміст термінів, які використовуються в нормативно-правовому акті, не повинен відрізнятися від їх змісту, визначеного в Конституції та законах України, актах Президента України та Кабінету Міністрів України, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин.

Слід зауважити, що позивачем не наведено, а судом не встановлено обставин вживання терміну "капіталізація" в Конституції, законах України, актах Президента України та Кабінету Міністрів України, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин.

Суд зауважує, що позивачем не наведено, які саме нормативно-правові акти порушено відповідачем при прийнятті підпункту 4 пункту 4 Положення N 980, отже позов у вказаній частині не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукції та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до ст. 19 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Статтею 134 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном.

Стаття 319 Цивільного кодексу України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 320 Цивільного кодексу України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, певні умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності або його обмеження можуть бути встановлені лише законом.

Згідно з ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України особа може бути обмежена у праві власності лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 12 Господарського кодексу України, обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до ст. ст. 94, 95, 96, 97 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

З системного аналізу викладеного, що законодавчо встановлений мінімальний розмір заробітної плати, розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації.

Крім того, суд зауважує, що НКЦПФР не наділена повноваженнями щодо регулювання оплати праці.

Отже, визнання низького рівня доходу, наявності певного виду активів суб'єкта господарювання, наявності певної кількості працівників та розмір заробітної плати таких працівників критеріями фіктивності такого суб'єкта господарювання суперечить вказаним вище нормам законодавства

Щодо посилання позивача на порушення відповідачем ч. 1 ст. 36 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", якою визнано, що недобросовісна емісія цінних паперів - дії, що порушують процедуру емісії, встановлену цим Законом, і є підставою для прийняття рішення про відмову в реєстрації проспекту емісії та випуску цінних паперів, зупинення розміщення цінних паперів, суд зазначає наступне.

В силу ч. 2 ст. 36 вказаного Закону підставами для визнання емісії цінних паперів недобросовісною є: 1) порушення емітентом вимог цього Закону, невідповідність поданих емітентом документів або відомостей, що в них містяться, вимогам законодавства та/або переліку, визначеному Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; 2) порушення порядку прийняття рішення про розміщення цінних паперів; 3) внесення недостовірних відомостей до проспекту емісії цінних паперів та документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів і проспекту їх емісії; 4) систематичне або грубе порушення емітентом прав інвесторів.

Аналіз вказаного дає суду підстави стверджувати, що перелік підстав для відмови комісії в реєстрації цінних паперів визначені ст. 36, з урахуванням правових норм визначених ст. 29 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок".

При цьому чинним законодавством не встановлено можливості відмовити у реєстрації випуску цінних паперів емітенту, який відповідає ознак фіктивності емітента, встановленим законодавством.

За таких обставин, на думку суду, комісія може приймати рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, тільки щодо тих емітентів, цінні папери яких знаходяться в обігу.

Слід додати, щодо твердження позивача про наявність рішення суду, яким скасовано рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2007 N 923 суд вказує про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2009 N 2а-1395/09/2670 визнано протиправним та скасовано рішення N 923 від 26.04.2007 "Про затвердження програми попередження фактів створення акціонерних товариств з ознаками фіктивності та протидії обігу на ринку цінних паперів акцій таких товариств".

Ухвалою ВАСУ від 26.03.2013 N К/9991/87335/11вищевказане рішення залишено без змін. Втім, оцінюючи доводи позивача та наявність зазначених рішень суд звертає увагу, що останніми оцінка відповідності ознак фіктивності, які були встановлені рішенням N 923 від 26.04.2007 у повному обсязі не надавалася, а тому посилання позивача на дані судові рішення як на підставу для скасування оскаржуваного Положення N 980 суд вважає безпідставним.

З урахуванням викладеного, суд вбачає наявними для задоволення позову в частині визнання незаконним та нечинним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.07.2015 N 980 в частині підпунктів 1, 6, 7, 8, 10 пункту 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності.

Щодо позову в частині визнання незаконним та нечинним пункту 3 розділу III Порядку проведення перевірок діяльності цінних паперів, встановленого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 04.09.2012 N 1178, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.09.2012 за N 1643/21955, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку проведення перевірок діяльності цінних паперів у разі відсутності емітента за місцезнаходженням робоча група складає Акт про відсутність емітента за місцезнаходженням (додаток 5).

Як зазначено вище, згідно п. 37-9 ч. 2 ст. 7 Закону N 448/96-ВР НКЦПФР інформує державних реєстраторів, які здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у разі не виявлення емітента цінних паперів та/або професійного учасника фондового ринку за місцезнаходженням, вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Отже, встановивши відсутності емітента за місцезнаходженням робоча група НКЦПФР складає Акт про відсутність емітента за місцезнаходженням та інформує державних реєстраторів, які здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які в подальшому діють відповідно до норм Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

З огляду на викладене, суд пункту 3 розділу III Порядку проведення перевірок діяльності цінних паперів, встановленого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 04.09.2012 N 1178, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.09.2012 за N 1643/21955 не суперечить нормам Закону N 448/96-ВР та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", що вказує на необґрунтованість позову у вказаній частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач в силу положень статті 71 КАС України спростував довів правомірність прийнятого рішення.

Позивач в силу положень ч. 1 ст. 71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

З системного аналізу викладеного суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 122, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

1. Задовольнити частково позовні вимоги.

2. Визнати незаконним та нечинним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.07.2015 N 980 в частині підпунктів 1, 6, 7, 8, 10 пункту 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності.

3. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України.

Суддя: В. І. Келеберда