КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
21.03.2016 р.

Справа N 826/9907/15

Про визнання незаконною та скасування постанови

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Губської Л. В., суддів - Оксененка О. М., Файдюка В. В., при секретарі - Нікітіній А. В. (за участю: позивача - ОСОБА_3, представника відповідача - П. Г. С., третьої особи - ОСОБА_5, представників третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7), розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року (Постанова N 826/9907/15) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи - Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", ОСОБА_5, ОСОБА_10, про визнання незаконною та скасування постанови, встановив:

Позивачі, ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, звернулися до суду з даним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), в якому просили визнати незаконною та скасувати постанову N 583 від 03.03.2015 року "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення", а також визнати відсутньою компетенцію у НКРЕКП та ОСОБА_11, призначеного на підставі Указу Президента України N 969/2014 від 30.12.2014 року тимчасово виконуючим обов'язки Голови НКРЕКП, щодо підписання рішень НКРЕКП.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2015 року (Постанова N 826/9907/15) адміністративний позов задоволено частково.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач та третя особа - Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - подали апеляційні скарги, в яких, вказуючи на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні представники відповідача та третіх осіб - Президента України, Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України - доводи апеляційних скарг підтримали і просили задовольнити, в той час, як позивач та третя особа ОСОБА_5 проти цього заперечували, просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Так, судом першої інстанції установлено і вбачається з матеріалів справи, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, було прийнято постанову N 583 від 03.03.2015 року "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення" (далі - Постанова N 583).

Позивачі вважають, що вказана постанова винесена відповідачем при відсутності у нього таких повноважень, крім того, підписана неповноважною особою, а тому вона є незаконною і має бути скасована.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з доводами позивачів і визнав, що на час прийняття Постанови N 583 відповідач - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) не мала повноважень на встановлення тарифів на природний газ, оскільки вона не є правонаступником Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ), крім того, ця постанова підписана неповноважною особою.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), державне регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснюється Кабінетом Міністрів України, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (далі - Закон N 2467) до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, належить, зокрема, забезпечення проведення тарифної та цінової політики на ринку природного газу

Реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (ч. 5 ст. 10 Закону N 2467).

Крім того, частиною першою статті 4 Закону України "Про природні монополії", дія якого поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках (далі - Закон N 1682), встановлено, що державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

В свою чергу, згідно частини першої статті 11 Закону N 1682 (з роз'ясненнями Рішення Конституційного Суду України від 08.07.2008 р. N 14-рп/2008, у редакції Закону України від 07.10.2010 р. N 2592-VI) національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України та діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

Так, Указом Президента України від 10 вересня 2014 року N 715/2014 на виконання Закону України "Про природні монополії", "Про електроенергетику", "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення), відповідно до пункту 3 якого, основними завданнями НКРЕКП, зокрема, є державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пунктом 4 Положення передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення.

Таким чином, НКРЕКП, як національна комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України "Про природні монополії", наділена повноваженнями по встановленню роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у НКРЕКП повноважень по зміні чи встановленню тарифів на природній газ з посиланням на те, що Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" наділяє такими функціями лише Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, з огляду на таке.

Відповідно до пп. 7 ч. 3 ст. 4 вказаного Закону встановлення тарифів на постачання природного газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом належить до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Проте наведена норма права не визначає власну назву органу, який має право встановлювати тарифи, а лише вказує на його родові ознаки і зазначає, що такими повноваженнями наділений орган, який створений у формі національної комісії, а не будь-якій іншій формі (міністерство, департамент, відомство, служба тощо) та вказує на сферу діяльності такого органу (сфера енергетики). Разом з тим, Закон не передбачає, що повноваження такого органу обмежуються виключно сферою енергетики та не можуть поширюватися й на інші сфери правовідносин, у тому числі, щодо комунальних послуг.

Суд звертає увагу, що відповідно до Правил сучасного українського правопису, власні назви пишуться з великої літери, натомість у пп. 7 ч. 3 ст. 4 Закону словосполучення "національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики" зазначене з малої літери.

Крім того, згідно з правилами нормотворчої техніки, у законах України визначаються лише родові ознаки суб'єктів владних повноважень, порядок їх створення і сфера повноважень без зазначення власних назв. Власні назви таких суб'єктів владних повноважень визначаються у розпорядчих документах про їх створення.

Як вбачається, такої ж позиції дотримувався і законодавець, ухваливши 7 липня 2011 року Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, у сфері зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг" N 3610-VI, пунктами 54, 55 якого, зокрема, внесені зміни до законів України "Про засади функціонування ринку природного газу", "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України", внаслідок чого, слова "Національна комісія регулювання електроенергетики України", "Національна комісія регулювання електроенергетики", "Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг України та її територіальні органи" та "Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг України" в усіх відмінках замінено словами "національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики" та "національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг" у відповідному відмінку, а також, серед іншого, визначено, що органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, порядок організації діяльності якої визначається Законом України "Про природні монополії".

Так, Указом Президента України від 27 серпня 2014 року N 693/2014 "Про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики" ліквідовано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, Указом Президента України від 27 серпня 2014 року N 692/2014 "Про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг" ліквідовано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та відповідно до Указу Президента України від 27 серпня 2014 року N 694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Вказані укази на час виникнення спірних правовідносин є чинними і, відповідно, підлягають обов'язковому виконанню на території України.

При цьому слід враховувати, що, хоча, формально НКРЕКП не визначена правонаступником НКРЕ, проте, виходячи з покладених на неї завдань та функцій, до неї перейшли всі повноваження НКРЕ, а тому НКРЕКП, з огляду на принцип безперервності здійснення державної влади та її стабільності, є функціональним правонаступником ліквідованої НКРЕ.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивачів про відсутність у НКРЕКП компетенції та повноважень на встановлення тарифів на природний газ.

Щодо доводів про те, що спірна постанова підписана не уповноваженою на те особою, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пп. 4 п. 10 Положення рішення НКРЕКП підписує Голова, при цьому, спірна постанова НКРЕКП підписана виконуючим обов'язки Голови НКРЕКП ОСОБА_11, що позивачі вважають неприпустимим.

Разом з тим Указом Президента України від 30.12.2014 року N 969/2014 "Про тимчасове виконання обов'язків Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" ОСОБА_11 призначено виконуючим обов'язки Голови НКРЕКП.

Колегія суддів не приймає доводи позивачів стосовно того, що цим Указом ОСОБА_11 призначено "Тимчасово виконуючим обов'язки Голови", в той час, як оскаржувану Постанову N 583 він підписав як "виконуючий обов'язки Голови", що, на їх погляд, містить протиріччя.

Суд звертає увагу, що з самої назви Указу випливає, що слово "тимчасово" відноситься до терміну призначення ОСОБА_11 на посаду, а не до найменування цієї посади, про що, зокрема, свідчить його написання з малої літери.

Крім того, слід зазначити, що діюче законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить заборони щодо тимчасового призначення особи виконуючим обов'язки за посадою або обмежень повноважень посадовця при такому призначенні.

Також не заслуговують на увагу доводи третьої особи ОСОБА_5, наведені в суді апеляційної інстанції, про те, що Голова комісії обов'язково має бути членом Комісії, оскільки зі змісту пункту 9 Положення такої вимоги не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Щодо інших доводів позивачів, а саме: про неможливість отримання відповідачем до прийняття постанови усіх необхідних документів та інформації щодо позиції зацікавлених осіб, а також, визначення усіх показників для підрахунку ціни газу, суд зазначає наступне.

Так, згідно з пунктом 13 Положення рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об'єднань споживачів і громадськості.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Регламенту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого наказом НКРЕКП 17 вересня 2014 року N 3 (далі по тексту - Регламент), основною формою роботи Комісії є засідання. Засідання можуть бути плановими та позачерговими; засідання Комісії є відкритими і гласними, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством та цим Регламентом.

Згідно пункту 4.27 Регламенту інформація про місце, дату і час проведення засідань у формі відкритих слухань, порядок денний (крім розділу "Різне") оприлюднюються на офіційному веб-сайті НКРЕКП не пізніше ніж за три робочих дні до дня проведення засідання Комісії.

Як свідчать обставини справи, засідання НКРЕКП 03 березня 2015 року, на якому розглядалось питання про прийняття спірної постанови, проводилось у формі відкритого слухання; оголошення про проведення вказаного засідання було опубліковано на офіційному веб-сайті НКРЕКП 28 лютого 2015 року.

З наявного в матеріалах справи Розширеного витягу з протоколу N 15 відкритого засідання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 03.03.2015 року (а. с. 47 том 1) вбачається присутність на засіданні усіх заінтересованих осіб.

Крім того, колегія суддів не може прийняти доводи позивачів про те, що Комісія, навіть, теоретично не мала змоги розпочинати процедуру підготовки, обговорення, збору даних, документів для прийняття рішення про зміну ціни на газ, що, на їх погляд, свідчить про те, що проект спірної постанови був підготовлений заздалегідь, тобто без наявних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, надаючи оцінку правомірності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, суд перевіряє межі та обсяг повноважень суб'єкта, що прийняв це рішення, його мету та врахування ним усіх важливих обставин, дотримання необхідного балансу, тощо, при цьому, наведена норма Закону не містить вимоги щодо перевірки повноважень особи, яка здійснювала підготовчі дії.

Крім того, позивачі не доводять будь-яким чином, що усі необхідні показники, які використовуються у формулі при розрахунку цін, після прийняття спірної Постанови змінилися.

Як наголошувалось вище, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Колегія суддів вважає, що доводи позивачів у цій частині мають характер припущень, тому не можуть бути прийняті до уваги в якості належних доказів, до того ж, вони спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що постанова НКРЕКП від 03 березня 2015 року N 583 "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення" прийнята повноважним суб'єктом владних повноважень, у відповідності до вимог чинного законодавства, тобто, є правомірною.

Щодо дотримання принципу необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з метою уникнення надмірного фінансового навантаження на населення через підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05 квітня 2014 року N 83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги", якою установлено, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги, здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, та затверджено Порядок призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги.

Крім того, спростовуються матеріалами справи і доводи позивачів про неможливість направлення спірної постанови на державну реєстрацію до Міністерства юстиції без наявності висновку щодо її відповідності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до пункту 1, підпункту 15 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 N 228, Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, зокрема, державну правову політику. Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань здійснює експертизу проектів нормативно-правових актів та нормативно-правових актів, що підлягають державній реєстрації, на відповідність положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду з прав людини.

Експертиза здійснюється з метою встановлення відповідності нормативно-правового акта чи його проекту вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї та практиці Європейського суду з прав людини.

Так, з матеріалів справи вбачається, що листом НКРЕКП від 03.03.2015 N 1912/16/61-15 проект постанови "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення" було направлено на експертизу до Мін'юсту та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Висновок Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини до проекту постанови "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення" було підготовлено 03.03.2015 року, яким визначено, що положення проекту і сам проект постанови "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення" відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до пункту 2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 N 228, Мін'юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно з підпунктами 8, 15, 17 пункту 4 вказаного Положення Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації; здійснює експертизу проектів нормативно-правових актів та нормативно-правових актів, що підлягають державній реєстрації, на відповідність положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду з прав людини; забезпечує ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, надання інформації з нього.

Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Пунктом 2 Положення передбачено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 N 34/5 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 4.1 Порядку нормативно-правові акти, що надійшли до Управління державної реєстрації нормативно-правових актів (далі - Управління), заносяться до журналу обліку нормативно-правових актів, що надійшли на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України, який ведеться в Управлінні.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку спеціалісти Управління проводять правову експертизу нормативно-правових актів, а саме: перевіряють їх відповідність Конституції та чинному законодавству України, а також правилам нормопроектувальної техніки. Експертиза нормативно-правового акта провадиться з метою встановлення повноважень суб'єкта нормотворення на прийняття цього нормативно-правового акта, забезпечення його відповідності законодавству, якості й обґрунтованості, своєчасності прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії.

Пунктом 4.3 Порядку та пунктом 11 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731, на яке йдеться посилання у позові, передбачено, що строк проведення державної реєстрації нормативно-правового акта в Міністерстві юстиції України становить 15 робочих днів з дня, наступного після надходження його до Міністерства юстиції України.

Тобто, названим пунктом визначено максимальний строк державної реєстрації нормативно-правового акта, при цьому, згідно Витягу з протоколу N 27 засідання Кабінету Міністрів України від 02.03.2015 "Рішення з окремих питань" Міністерство юстиції зобов'язано невідкладно забезпечити в установленому порядку реєстрацію та публікацію в "Офіційному віснику" постанови НКРЕКП щодо встановлення цін на природний газ для населення.

Крім того, відповідно до підпункту 4.6.1 Порядку за результатами правової експертизи Міністерство юстиції України в межах установленого строку приймає, зокрема, рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта. Таке рішення приймається, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції, законодавству України, Конвенції, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційному законодавству, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, правилам нормопроектувальної техніки та правопису, і оформлюється наказом Міністерства юстиції України.

До наказу додається висновок про державну реєстрацію нормативно-правового акта, який підписується виконавцем та начальником відповідного відділу (згідно з розподілом обов'язків в Управлінні), редактором, погоджується начальником Управління і затверджується директором Департаменту.

Згідно з висновком, нормативно-правововий акт розроблений відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", Указу Президента України від 10.09.2014 N 715 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", постанов Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 N 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", від 28.02.2015 N 66 "Про визнання такими, що втратили чинність, постанов Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 N 81, від 17.04.2014 N 106", від 02.03.2015 N 74 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання таким, що втратив чинність, Порядку встановлення роздрібних цін на природний газ для населення", розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.02.2015 N 129-р "Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику" та з урахуванням листа Міністерства фінансів України (від 28.02.2015 N 31-12240-03/6404) і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику (Лист про наміри від 27.02.2015 N 3080/0/2-15 Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду) пункту 3 витягу з протоколу N 27 засідання Кабінету Міністрів України від 02.03.2015 "Рішення з окремих питань".

Позицію уповноважених представників профспілок, їх об'єднань викладено в протоколі засідання постійно діючого тристороннього дорадчого органу при Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо зміни роздрібних цін на природний газ для потреб населення від 02.03.2015 N 9/0/39-15.

Згідно з висновком Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.03.2015, зазначений нормативно-правовий акт відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім того, відповідно до пункту 5.1 Порядку після підписання Міністром юстиції України наказу про державну реєстрацію нормативно-правового акта Управління заносить його до Державного реєстру нормативно-правових актів (далі - Державний реєстр).

Згідно з пунктом 6.1 Порядку не пізніше наступного дня після занесення нормативно-правового акта до Державного реєстру його копія на паперовому носії подається до Управління систематизації законодавства Департаменту реєстрації та систематизації нормативних актів, правоосвітньої діяльності для включення до Єдиного державного реєстру.

Так, спірна постанова НКРЕКП зареєстрована в Мін'юсті 03.03.2015 за N 242/26687, включена до Єдиного державного реєстру з присвоєнням реєстраційного коду 03.03.2015 за N 75896/2015, тобто, з дотриманням Порядку.

Пунктом 6.7 Порядку визначено, що після включення нормативно-правового акта до Єдиного державного реєстру і присвоєння йому реєстраційного коду Управління систематизації передає нормативно-правовий акт для опублікування в бюлетені "Офіційний вісник України".

Таким чином, колегія суддів не вбачає будь-яких порушень при поданні спірної Постанови для реєстрації до Міністерства юстиції, а також, при здійсненні самої реєстрації.

Водночас в судовому засіданні суду апеляційної інстанції третьою особою ОСОБА_5 було заявлено клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справи адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах (п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Тобто, критеріями розмежування справи цивільного судочинства від справи адміністративного судочинства є одночасно: суб'єктивний склад учасників процесу та характер правовідносин.

Колегія суддів наголошує, що даний спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на те, що відповідач у справі є суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 3 КАС України, оскільки здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність та обґрунтованість свого рішення, а суд першої інстанції, вирішуючи спір, усіх обставин не врахував і ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:

Апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, і Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року (Постанова N 826/9907/15) скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 24 березня 2016 року.

Головуючий, суддя Л. В. Губська

Судді:

О. М. Оксененко

В. В. Файдюк