Документ втратив чиннiсть!

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
16.11.2015 N 826/14797/15

(Постанову скасовано на підставі Постанови
Київського апеляційного адміністративного суду
N 826/14797/15 від 25.01.2016)

Про визнання протиправним
та скасування рішення

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Федорчука А. Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай-Буд ЛТД" до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення (на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України суд розглядає справу у письмовому провадженні), встановив:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай-Буд ЛТД" (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради (надалі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення III сесії VII скликання Київської міської ради N 562/1426 від 28.05.2015 року про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,6247 га біля станції метро "Осокорки", непарна сторона у Дарницькому районі м. Києва (кадастровий номер N 8000000000:90:325:0014), укладеного 31.08.2010 року між Київською міською радою та ТОВ "Скай-Буд ЛТД"; визнати протиправним та скасувати рішення III сесії VII скликання Київської міської ради від 11.06.2015 р. N 621/1485 "Про надання статусу скверу земельній ділянці біля станції метро "Осокорки", непарна сторона, у Дарницькому районі м. Києва" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що дії відповідача під час прийняття рішення про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 31 серпня 2010 року з підстав, що не були предметом розгляду пленарного засідання Київської міської ради від 28.05.2015 року є протиправними та такими, що суперечать законодавству. Крім того, Позивач зазначає, що прийняте Київською міською радою рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки від 31 серпня 2010 року містить пункт про надання Позивачу альтернативної земельної ділянки, чого на думку Позивача не могло мати місце у випадку розірвання договору з підстав порушення орендарем умов договору оренди. Позивач зазначає, що предметом розгляду пленарного засідання від 28.05.2015 року було розірвання договору оренди з підстав невдоволення громади через забудову переданої в оренду земельної ділянки та необхідності розміщення на земельній ділянці скверу вказує, що такі підстави не передбачені діючим законодавством.

На адресу Суду надійшло клопотання від представника Позивача про розгляд справи в письмовому провадженні.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень на позовну заяву зазначає, що рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки прийнято у зв'язку із невиконанням умов пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 16.03.2011 року N 63-6-00611, а саме: невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

В судовому засіданні представник Відповідача проти позовних вимог заперечував в повному обсязі та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що в судові засідання не з'являється представник Позивача, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до рішення Київської міської ради N 389/2458 від 08.10.2009 року позивачу передано у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку N 1 біля станції метро "Осокорки", непарна сторона, у Дарницькому районі м. Києва площею 0,6247 га для будівництва приміщень офісно-торговельно-розважального призначення і закладів громадського харчування зі стоянкою автомобілів для відвідувачів.

На підставі рішення Київської міської ради N 389/2458 від 08.10.2009 року між позивачем та Відповідачем укладено Договір оренди земельної ділянки від 31.08.2010 року. Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис 16 березня 2011 року за N 63-6-00611 у книзі записів державної реєстрації договорів. Акт приймання-передачі земельної ділянки підписано між сторонами 16.03.2011 року.

Так, 28.05.2015 року відбулося пленарне засідання III сесії VII скликання Київської міської ради, на якому було прийнято рішення N 562/1426 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 16.03.2011 року N 63-6-00611".

Відповідно до п. 1 рішення Київської міської ради N 562/1426 від 28.05.2015 р. договір оренди земельної ділянки розірвано у зв'язку із невиконанням умов пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 16.03.2011 року N 63-6-00611, а саме: невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено зняти з реєстрації договір оренди земельної ділянки від 16.03.2011 року N 63-6-00611 площею 0,6247 га біля станції метро "Осокорки", непарна сторона, у Дарницькому районі м. Києва (8000000000:90:325:0014), укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "СКАЙ БУД ЛТД"; підшукати альтернативну земельну ділянку та погодити її з товариством з обмеженою відповідальністю "СКАЙ БУД ЛТД".

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Частина друга статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Порядок діяльності Київради, її органів та посадових осіб, депутатських фракцій, груп, депутатів Київради, формування виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), а також порядок взаємодії Київради та її виконавчого органу встановлений Регламентом Київської міської ради, затвердженим рішенням Київської міської ради від 12.11.2014 року N 351/351.

Відповідно до ст. 1 Регламенту Київської міської ради Київрада - представницький орган місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про столицю України - місто-герой Київ", "Про статус депутатів місцевих рад", Європейською Хартією місцевого самоврядування, Статутом територіальної громади міста Києва та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються відповідно до закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частин 7, 10, 11 ст. 34 Регламенту Київської міської ради після пленарного засідання Київради управління організаційного та документального забезпечення діяльності Київської міської ради протягом семи робочих днів готує протокол та стенограму пленарного засідання Київради, які підписує головуючий на пленарному засіданні Київради.

Протокол і стенограма пленарного засідання Київради є офіційними документами, що підтверджують процес обговорення і прийняття рішення Київрадою. Ці документи надаються депутатам Київради, фізичним та юридичним особам управлінням організаційного та документального забезпечення діяльності Київської міської ради за їх письмовим зверненням.

Протокол та стенограма пленарного засідання Київради розміщуються управлінням організаційного та документального забезпечення діяльності Київської міської ради на офіційному веб-сайті Київської міської ради протягом семи робочих днів з дня пленарного засідання Київради.

Відповідно до ч. 13 ст. 34 Регламенту Київської міської ради пленарні засідання Київради стенографується. Ведення стенограми та розшифровку здійснює управління організаційного та документального забезпечення діяльності Київської міської ради. Стенограма повинна повністю і точно відображати хід обговорень та містити інформацію про день, місце і час проведення засідання, порядок денний засідання, прізвище головуючого на засіданні.

Дослідивши наявний у матеріалах справи витяг зі стенограми пленарного засідання III сесії VII скликання Київської міської ради від 28.05.2015 року (стор. 3 та стор. 38), судом встановлено, що на пленарному засіданні 28.05.2015 року обговорювалося питання про необхідність розірвання договору оренди земельної ділянки на Осокорках з компанією "Скай-Буд" та надання цій ділянці статусу скверу в зв'язку з тим, що громада проти забудови цієї земельної ділянки і виникло протистояння, при цьому у забудовника є всі документи. В стенограмі зафіксовано необхідність пошуку механізмів, щоб компенсувати витрати та надати альтернативну ділянку позивачу.

Зважаючи на те, що стенограма пленарного засідання відповідно до ст. 34 Регламенту Київської міської ради повністю і точно має відображати хід обговорень питань порядку денного, вона є офіційним документом та розміщується на офіційному веб-сайті Київської міської ради, у суду не виникає сумнівів про повноту і точність стенограми пленарного засідання від 28.05.2015 року. Тому суд погоджується з доводами позивача про те, що підставами для розірвання договору оренди від 31.08.2010 року стали невдоволення громади через забудову земельної ділянки та необхідність надання цій земельній ділянці статусу скверу.

Суд критично ставиться до доводів відповідача про розірвання договору оренди земельної ділянки у зв'язку з невиконанням позивачем п. 8.4 договору оренди земельної ділянки, а саме, невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. Адже, така підстава не була предметом розгляду на пленарному засіданні III сесії VII скликання Київської міської ради від 28.05.2015 року та не знайшла свого відображення в стенограмі пленарного засідання від 28.05.2015 року.

Відповідно до п. 11.4 договору оренди земельної ділянки від 31.08.2010 року договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін; за рішенням суду, в порядку, встановленому законом; в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку), порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених п. 8.4 договору, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третіми особами.

Відповідно до п. 11.5 договору оренди земельної ділянки від 31.08.2010 року договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.

В матеріалах справи міститься витяг з протоколу N 12 від 25.03.2015 року засідання тимчасової контрольної комісії Київради з питань перевірки легітимності рішень Київської міської ради прийнятих після травня 2006 року від 16.03.2015.

Відповідно до ст. 8 Регламенту Київської міської ради тимчасові контрольні комісії Київради є органами Київради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених Київрадою питань, що належать до повноважень органів місцевого самоврядування. Рішення на засіданні тимчасової контрольної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії. Результати своєї роботи тимчасова контрольна комісія викладає в письмовому звіті, який оформляється як проект рішення Київради та розглядається на пленарному засіданні Київради. Звіт повинен містити висновки та пропозиції про: 1) факти й обставини, які стали підставами для створення комісії; 2) відомості чи обставини, встановлені комісією, і докази, якими це підтверджується; 3) відомості чи обставини, що не підтвердилися; 4) факти й обставини, які не були перевірені.

Як вбачається з витягу з протоколу N 12 засідання тимчасової контрольної комісії Київради комісією було повторно розглянуто звернення громадськості щодо перевірки рішення Київської міської ради від 08.10.2009 року N 389/2458 "Про передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Скай-Буд ЛТД" для будівництва приміщень офісно-торговельно-розважального призначення і закладів громадського харчування зі стоянкою автомобілів для відвідувачів біля станції метро "Осокорки", непарна сторона, у Дарницькому районі м. Києва". За результатами розгляду комісія прийняла рішення про відсутність підстав для розірвання договорів оренди від 16.03.2011 року N 63-6-00611, N 63-6-00612, укладених на підставі рішення Київської міської ради від 8 жовтня 2009 року N 389/2458 при умові виконання товариством з обмеженою відповідальністю "СКАЙ-БУД ЛТД" інвестиційних зобов'язань взятих під час громадського обговорення від 31.01.2015 року.

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи відповідачем не додано жодних доказів на підтвердження того, що будь-яка з передбачених договором оренди земельної ділянки від 31.08.2010 року підстав дострокового його розірвання була предметом розгляду на пленарному засіданні Київської міської ради. Так само не підтверджено, що позивачем було порушено інвестиційні зобов'язання, взяті на себе під час громадського обговорення від 31.01.2015 року. Навпаки матеріалами справи підтверджується, що жодний депутат чи комісія Київради не доповідали про порушення орендарем умов договору та необхідність розірвання договору на підставі п. 8.4 та 11.5 договору оренди. В стенограмі пленарного засідання від 28.05.2015 року чітко відображено, що договір оренди земельної ділянки від 31.08.2010 року було розірвано з підстав невдоволення громади через забудову земельної ділянки та необхідність надання цій земельній ділянці статусу скверу.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про оренду землі" розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Разом з тим слід враховувати загальні положення щодо порядку розірвання господарських договорів, передбачені у статті 188 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частина друга статті 188 Господарського кодексу України передбачає, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Водночас відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача з пропозицією щодо розірвання договору оренди земельної ділянки.

Наведене кореспондує з пунктом 12.3 договору про оренду земельної ділянки, відповідно до якого сторона, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

У випадку отримання пропозиції від відповідача щодо розірвання договору оренди земельної ділянки Позивач мав би право та можливість доводити відсутність своєї вини у порушенні умов договору; натомість не направлення на адресу позивача такої пропозиції порушило його право на реалізацію положень пункту 12.3 договору про оренду земельної ділянки.

При цьому суд вважає безпідставним зазначення в тексті оскаржуваного рішення Київської міської ради N 562/1426 від 28.05.2015 р. пункту 8.4 договору оренди як підстави розірвання договору оренди земельної ділянки від 31.08.2010 року, адже Київською міською радою не приймалося жодних рішень про розірвання договору оренди земельної ділянки від 31.08.2010 року з підстав невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи Відповідачем не надано суду переконливих доказів, які б підтверджували на підставі чого в оскаржуваному рішенні робиться посилання на пункту 8.4 договору оренди, як підставу для розірвання договору оренди.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції та законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Пунктами "а", "б", "в" статті 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території, зокрема, належить розпорядження землями територіальної громади міста, здійснювати передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. N 7-рп/2009 справа N 1-9/2009 визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої рішення, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і суб'єкти цих відносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Так, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 N 10-рп/2010 положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Слід відмітити, що Верховний Суд України у судових рішеннях від 11 листопада 2014 року у справі N 21-493а14 та від 9 грудня 2014 року у справі N 21-308а14, зазначив із посиланням на положення статей 2 та 5 Земельного кодексу України, що орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин та при розпорядженні земельними ділянками комунальної власності є вільним у виборі суб'єкта щодо надання земельної ділянки; позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній на даний час редакції) висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Висновок Верховного Суду України, викладений у наведених постановах, фактично зводиться до того, що органи місцевого самоврядування у відносинах розпорядження землями комунальної власності є суб'єктами цивільного права і не здійснюють у цих правовідносинах владних управлінських функцій.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного кодексу, з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини другої статті 55 Конституції України і частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Так, визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 Цивільного кодексу України) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Наведення цього способу захисту в Цивільному кодексі України свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть не лише призводити до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, але й порушувати цивільні права особи, що виникли з інших підстав. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Кодекс адміністративного судочинства України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового.

Крім того, суд вважає за можливе відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у зазначених постановах щодо вільного вибору місцевою радою суб'єкта надання земельної ділянки з таких підстав.

Положеннями статей 118, 123, 124 Земельного кодексу України, якими врегульовано порядок передачі у власність, в користування та в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності, встановлено виключні підстави для відмови у наданні земельних ділянок. Така відмова може бути оскаржена до суду. На відміну від зазначеного, частиною першою статті 12 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

У відносинах розпорядження землями державної та комунальної власності органи влади та місцевого самоврядування діють відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, а саме: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правова позиція суду у даній справі ґрунтується на висновках, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 N 10-рп/2010, яким надано офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу та пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України установлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Згідно з вимогами частини другої цієї статті з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Позиція суду щодо обов'язковості виконання Рішення Конституційного Суду України відповідає аналогічній позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 26 травня 2015 року у справі N 2а/0470/9130/11.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про протиправність та скасування рішення III сесії VII скликання Київської міської ради N 562/1426 від 28.05.2015 р.

Аналогічна позиція викладене в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі N 21-438а14, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02 квітня 2015 року по справі К/800/7024/13.

В зв'язку з тим, що Судом визнано протиправність рішення III сесії VII скликання Київської міської ради N 562/1426 від 28.05.2015 року "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 16.03.2011 N 63-6-00611", подальше прийняття Київською міською радою рішення III сесії VII скликання від 11.06.2015 р. N 621/1485 "Про надання статусу скверу земельній ділянці біля станції метро "Осокорки", непарна сторона у Дарницькому районі м. Києва" також є протиправним, в зв'язку з чим і це рішення підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 128, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення III сесії VII скликання Київської міської ради N 562/1426 від 28.05.2015 року "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 16.03.2011 N 63-6-00611".

3. Визнати протиправним та скасувати рішення III сесії VII скликання від 11.06.2015 р. N 621/1485 "Про надання статусу скверу земельній ділянці біля станції метро "Осокорки", непарна сторона у Дарницькому районі м. Києва".

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙ-БУД ЛТД" (код ЄДРПОУ 35311540) судові витрати в сумі 73,08 грн. (сімдесят три гривні 08 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А. Б. Федорчук