Документ втратив чиннiсть!

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
03.12.2015 р. N 826/19610/14

(Постанову скасовано на підставі Постанови
Київського апеляційного адміністративного суду
N 826/19610/14 від 08.02.2016)

Про визнання незаконним рішення

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Федорчука А. Б., судді: Гарник К. Ю., Кобилянський К. М., при секретарі судового засідання - Грабовському В. А., розглянув адміністративну справу за позовом Професійної спілки працівників охорони здоров'я України до Кабінету Міністрів України третя особа Міністерство охорони здоров'я України, Державна санітарно-епідеміологічна служба України про визнання незаконним рішення (за участі представників: від позивача - М. С. П., від відповідача - Р. С. Г., від третьої особи 1 - Т. С. С., К. О. П., від третьої особи 2 - К. Я. В.).

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 03.12.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановив:

Професійна спілка працівників охорони здоров'я України (надалі - Позивач) звернулася з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі - Відповідач) треті особи Міністерство охорони здоров'я України (надалі - третя особа 1), Державна санітарно-епідеміологічна служба України (надалі - третя особа 2) про визнання незаконним частини абзацу 2 пункту 1 постанови відповідача від 10 вересня 2014 року N 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (стосовно реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби України).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2015 року (Ухвала N К/800/29033/15) постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2015 року (Постанова N 826/19610/14) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року (Ухвала N 826/19610/14) скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що реорганізація Державної санітарно-епідеміологічної служби України шляхом приєднання є незаконною, оскільки введено мораторій на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров'я і скорочення працівників таких закладів. Мораторій введено на реорганізацію закладів охорони здоров'я, що призводить до зміни їх головного призначення та/або скорочення кількості працівників та зменшення кількості ліжко-місць, інші форми реорганізації, направлені на закриття закладів охорони здоров'я та зменшення обсягів медичної допомоги населенню. Проект оскаржуваної постанови не погоджено із Міністерством охорони здоров'я України.

Представник Позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в письмових запереченнях на позовну заяву.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував в повному обсязі та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представники третьої особи-1 та третьої особи-2 підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили задовольнити їх повністю. Представник третьої особи-2 надано суду письмові пояснення в яких зазначає, що проект оскаржуваної постанови не направлявся на погодження до Міністерства юстиції України, що суперечить нормам закону.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Кабінетом Міністрів України 10 вересня 2014 року прийнято постанову N 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади". Метою вказаної постанови, згідно її преамбули, є оптимізація системи центральних органів виконавчої влади.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 якої, з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до п. п. 9, 9-1 ст. 116 Конституції України, постановлено утворити Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Держсанепідслужбу України та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері гігієни праці та функцій зі здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції зі здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.

Позивач зазначає про порушення Відповідачем процедури прийняття зазначеної постанови N 442, наполягаючи на тому, що спірний нормативно-правовий акт в спірній частині призведе до порушення прав та інтересів члені Профспілки та останній звернувся до суду з даним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 113 Конституції України Кабінет Міністрів України визначається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Пункти 9 і 9-1 статті 116 Конституції України (в редакції згідно із Законом України "Про відновлення дії окремих положень Конституції України" N 742-VII від 21.02.2014 р.) наділяють Кабінет Міністрів України повноваженнями щодо спрямування і координації роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, а також щодо утворення, реорганізації та ліквідації відповідно до закону міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Наведені положення кореспондуються з нормами, закріпленими у законах України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 року N 794-VII, "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 року N 3166-VI.

Так, пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 року N 794-VII (надалі - Закон N 794-VII у відповідній редакції) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю віднесено до основних завдань Кабінету Міністрів України.

Згідно статті 20 Закону N 794-VII, якою закріплені основні повноваження Уряду, Кабінет Міністрів України у сфері вдосконалення державного управління та державної служби розробляє і здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов'язаних з утриманням апарату управління (абз. 3 п. 6 ч. 1 ст. 20), а також утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи (абз. 9 п. 6 ч. 1 ст. 20).

Вказані положення також викладено законодавцем і в частині першій статті 21 Закону України N 794-VII, відповідно до якої Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Статтею 1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 року N 3166-VI (надалі - Закон N 3166-VI, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Утворення, реорганізація та ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначаються в статті 5 Закону N 3166-VI .

Згідно частини 1 Закону N 3166-VI міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень (ч. 3 ст. 5 Закону N 3166-VI).

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади (ч. 4 ст. 5 Закону N 3166-VI).

Так, Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (ч. 5 ст. 5 Закону N 3166-VI).

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України (ч. 7 ст. 5 Закону N 3166-VI).

Актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується (ч. 8 ст. 5 Закону N 3166-VI).

Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 5 Закону N 3166-VI).

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови N 442, остання видана Кабінетом Міністрів України на підставі законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 42 Закону N 794-VII Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує діяльність Кабінету Міністрів України на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та здійснення інших повноважень, покладених на Кабінет Міністрів України.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень встановлює Регламент Кабінету Міністрів України, який також визначає інші процедурні питання його діяльності.

Регламент Кабінету Міністрів України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 950 (надалі - Регламент), главою 2 якого визначається процедура підготовки акта Кабінету Міністрів України.

Так, згідно пункту 1 § 32 глави 2 Регламенту проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Прем'єр-міністром України Я. А. П. 07 квітня 2014 року надано доручення Міністерству юстиції України за N 7843/1/1-14 на підставі внесених міністрами пропозицій підготувати та подати на розгляд Кабінету Міністрів України проект рішення Уряду стосовно оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та затвердження схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів.

У зв'язку з цим Міністерством юстиції направлено лист від 09 квітня 2014 року N 2632-0-4-14/7.1-1 всім міністерствам та іншим центральним органами виконавчої влади з проханням надати в термін до 11 квітня 2014 року пропозиції щодо реорганізації чи ліквідації (у разі потреби) центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів, а також діяльність яких спрямовується та координується безпосередньо Урядом, за наслідками проведеного аналізу їх функцій та повноважень.

Згідно пункту 5 § 33 Регламенту проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

На підставі отриманих пропозицій від міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (в тому числі від Міністерства охорони здоров'я України, що підтверджується листом від 17.04.2014 року (стор. 108, том -І)) Міністерством юстиції України було розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", який на виконання пункту 5 § 33 Регламенту 02 липня 2014 року листом N 2632-0-4-14/7.1-4 було направлено на погодження до заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Після погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України заінтересованими центральними органами виконавчої влади (зокрема Міністерством охорони здоров'я України - лист Міністерства від 09.07.2014 р. за N 37-31-3-10/10100) він був поданий на розгляд Кабінету Міністрів України в установленому порядку (лист від 01 серпня 2014 року N 2632-0-4-14/7.1-6).

Як вбачається з матеріалів справи, 30 липня 2014 року відбулась нарада з питання скорочення кількості центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державний нагляд (контроль) у відповідних сферах та утворено робочу групу з питання оптимізації контрольно-наглядових функцій та повноважень органів виконавчої влади (пункт 1 протоколу наради від 30 липня 2014 року). Протокол наради затверджено Віце-прем'єр-міністром України - Міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Г. В. Б.

Протоколом наради від 30.07.2014 року підтверджується, що заступник Міністра охорони здоров'я України (надалі - МОЗ) Л. Н. О. брала участь безпосередньо у даній нараді.

Також, на даній нараді утворено робочу групу з питання оптимізації -контрольно-наглядових функцій та повноважень органів виконавчої влади, до складу якої, серед іншого, увійшли представники громадськості, що підтверджується затвердженим 31.07.2014 року Віце-прем'єр-міністром України складом названої робочої групи

На основі пропозицій Робочої групи щодо переліку необхідних функцій, повноважень і системи центральних органів виконавчої влади, які забезпечують здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, погоджених на засіданні Робочої групи 4 серпня 2014 року (протокол від 04.08.2014 р. затверджений Віце-прем'єр-міністром України - Міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Г. В. Б.) та пропозицій представників міжнародних організацій стосовно скорочення контрольно-наглядових функцій та повноважень центральних органів виконавчої влади (копія затвердженого протоколу наради від 14 серпня 2014 року наявна в матеріалах справи) Міністерству юстиції України доручено доопрацювати за результатами обговорення проект акту Уряду щодо оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та подати його для розгляду на засіданні Уряду.

Також, Суд звертає увагу, що до розроблення та обговорення проекту Постанови залучалися представники громадськості (зокрема, представники Реанімаційного пакету реформ, Центру підтримки реформ тощо) та представники міжнародних організацій (Міжнародна фінансова корпорація та інші), що підтверджується протоколом наради від 14 серпня 2014 року.

На виконання зазначених доручень Міністерством юстиції України 02 вересня 2014 року було подано на розгляд Кабінету Міністрів України доопрацьований проект постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (лист від 02 вересня 2014 року N 8109-0-4-14/7.1), який було прийнято на засіданні Уряду 10 вересня 2014 року (підпункт 10 пункту 6 витяг з протоколу N 75 засідання Кабінету Міністрів України) та доручено Міністерству юстиції України у триденний строк оформити її відповідно до регламентних вимог.

Оформлена відповідно до регламентних вимог постанова Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" була направлена до Кабінету Міністрів України 17 вересня 2014 року листом N 8861-0-4-14/7.1.

З аналізу матеріалів справи та норм права вбачається, що міністерства та центральні органи виконавчої влади залучалися до підготовки та обговорення проекту постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року N 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", як і представники міжнародних організацій.

Як зазначено в пояснювальній записці Міністерства юстиції України до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", копія якої наявна у справі, необхідність прийняття акта обумовлена положеннями відновленої Конституції України, якою здійснено перерозподіл повноважень між Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України, у зв'язку з чим Україна перейшла від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської. При цьому Конституція України віднесла утворення, реорганізацію та ліквідацію відповідно до закону міністерств та інших центральних органів виконавчої влади до повноважень Кабінету Міністрів України.

Основною метою акта Уряду і шляхи досягнення цілей передбачених актом з урахуванням поставлених Уряду завдань є скорочення кількості центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державний нагляд (контроль) у відповідних сферах державного управління, усунення дублювання їх повноважень.

Згідно розділу 4 пояснювальної записки до проекту постанови, реалізація положень проекту постанови не потребуватиме додаткових витрати з державного та місцевих бюджетів.

Безпідставними є твердження представника позивача про порушення відповідачем при прийнятті Постанови N 442 порядку проведення необхідних консультацій з громадськістю, в тому числі із залученням позивача, який є професійною спілкою, до обговорення проекту даної постанови у відповідності до вимог постанови КМУ N 996 від 03.11.2010 р.

Так, відповідно до пункту 1 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 р. N 996 (надалі - Порядок N 996), цей Порядок визначає основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - консультації з громадськістю).

Згідно пункту 3 Порядку N 996 консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

В пункті 1 Статуту Професійної спілки працівників охорони здоров'я України, зазначено, що Професійна спілка працівників охорони здоров'я України (далі - профспілка) є всеукраїнською добровільною неприбутковою громадською організацією, яка об'єднує працівників, що працюють в юридичних особах (закладах, підприємствах, товариствах) галузі охорони здоров'я, санаторно-курортній сфері незалежно від форм власності; осіб, які пов'язані спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, які навчаються або працюють у навчальних закладах галузі різних рівнів акредитації, а також осіб, які займаються медичною практикою та фармацевтичною діяльністю.

В позовній заяві позивач зазначає, що реалізація спірного акта Уряду призведе до порушення трудових прав членів Профспілки у зв'язку з реорганізацією та ліквідацією органів, в яких працюють за фахом члени Профспілки.

Так в підтвердження порушених прав Позивача, а саме членів Профспілки, Позивачем надано суду копії роздруківок з сайту в Інтернеті про проведення акції протесту.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи Позивачем не надано суду доказів про порушення прав членів Профспілки, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про кількість членів Профспілки.

Як вбачається з пояснювальної записки, проект постанови не стосується соціально-трудової сфери і не потребує проведення консультацій з громадськістю. Постанова N 442, з огляду на її зміст, не є регуляторним актом, тобто таким офіційним документом, що встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.

Однак, позивач не позбавлений права реалізувати свої статутні завдання у порядку і в спосіб, визначений законодавством на підставі пункту 8 частини 1 статті 247 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого, виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації представляє інтереси працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що в частині щодо порушення прав працівників при винесені спірної постанови Позивачем є помилковими, а отже судом не береться до увагу, в частині щодо не проведення опитування громадськості.

Позивач в позовній заяві та в поясненнях (треті особи) робить посилання на викладену у листі МОЗ України від 14 жовтня 2014 року N 14.01-06/10/2129-14/29800 інформацію про те, що проект оскаржуваної постанови не надходив на погодження до МОЗ України, що не відповідає § 37 Регламенту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2014 року N 950, проте, дані доводи спростовується наявною у матеріалах справи копією листа МОЗ України від 17 квітня 2014 року N 14.01-06/16/804-ф/10/588/10800 (стор. 108 том І), у якому чітко зазначено, що МОЗ України розглянуто лист Мін'юсту від 09 квітня 2014 року N 2632-0-4-14/7.1-1. На виконання п. 1 доручення Прем'єр-міністра України від 07 квітня 2014 року N 7843/1/-14 стосовно аналізування функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується відповідними міністрами, а також центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України, і надання пропозицій щодо реорганізації чи ліквідації відповідних органів (у разі потреби), також щодо спрямування і координації їх діяльності через відповідних міністрів, та в межах компетенції МОЗ України повідомлено, що вона є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та регламентується Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 467.

Так, МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.

Відповідно до Указу Президента України від 06 квітня 2011 року N 370 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", утворено Державу службу України з лікарських засобів, Державну службу України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань та Держсанепідслужбу України, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я У країни.

Держсанепідслужба України входить до системи органів виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та утворюється для забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення згідно з Положенням про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року N 400/2011.

З метою оптимізації центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я України та ефективного виконання завдань і функцій держави у сфері охорони здоров'я, недопущення дублювання повноважень органів виконавчої влади та економії бюджетних коштів пропонується здійснити ліквідацію державних органів управління у сфері охорони здоров'я, а саме: Державної служби України і лікарських засобів, Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, Держсанепідслужби України.

За результатами зазначеної ліквідації пропонується створити структурні підрозділи МОЗ України, яким будуть передані функції та повноваження центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я України.

Отже, здійснення реорганізації в даному випадку передбачене саме шляхом приєднання, а не ліквідації органу, посилання позивача на імовірність великої кількості звільнень працівників з необхідними виплатами відповідно до законодавства, пов'язаних з реалізацією норм постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 N 442 у 2015 році, в даному випадку колегія суддів оцінює виключно як припущення позивача, не обґрунтовані нормативно, тому такі доводи судова колегія відхиляє.

Стосовно доводів представника позивача про введення мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров'я і скорочення працівників таких закладів, суд зазначає наступне.

Відповідно до Переліку закладів охорони здоров'я, який затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 N 385 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 року за N 892/7180, до таких віднесено зокрема Лабораторний центр (головний, республіканський, обласний, міський, на водному, залізничному, повітряному транспорті), як установа Держсанепідемслужби (пункт 2.3).

В свою чергу, згідно з пунктом 1 Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, Держсанепідемслужба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра охорони здоров'я України (далі - Міністр). Держсанепідслужба України входить до системи органів виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та утворюється для забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Отже, безпосередньо на Держсанепідемслужбу України, як центральний орган виконавчої влади, не поширюються положення Закону України "Про введення мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров'я", оскільки третя особа 2 не є закладом охорони здоров'я у розумінні положень вказаного Закону.

У той же час наявні погодження проекту постанови іншими зацікавленими органами державної влади (Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство фінансів України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерство інфраструктури України, Міністерство культури України, Міністерство молоді та спорту України, Міністерство оборони України, Міністерство охорони здоров'я України), які погодили його без зауважень, про що свідчать особисті підписи на останніх аркушах проекту спірної постанови та схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, що відповідає вимогам п. п. 5, 6 § 33 Регламенту.

Суд звертає увагу, що інших переконливих доводів на обґрунтування наявності підстав для визнання в цілому, або окремих положень постанови Кабінету Міністрів України N 442 від 10.09.2014 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" незаконними і які могли б бути прийняті судом до уваги позивачем не наведено, а отже позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Зважаючи на вищенаведене, виходячи з наявних матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись статтями 69, 70, 71 та 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Відмовити в задоволенні позову.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя

А. Б. Федорчук

Судді:

К. Ю. Гарник

К. М. Кобилянський