ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
27.10.2015 р. N К/800/25198/15

Про визнання незаконною та нечинною постанови в частині

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого - Маслія В. І. (суддя-доповідач), суддів - Розваляєвої Т. С., Стрелець Т. Г., при секретарі - Зубенко Д. В. (за участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника Кабінету Міністрів України - С. О. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2015 року (Постанова N 826/18402/14) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року (Ухвала N 826/18402/14) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконною та нечинною постанови в частині, встановила:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати п. 2 та п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою КМУ N 595 від 07.11.2014 року "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" незаконними та нечинними з моменту прийняття.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2015 року (Постанова N 826/18402/14), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015 року (Ухвала N 826/18402/14), адміністративний позов задоволено частково: визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року N 595. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями Кабінет Міністрів України звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Кабінетом Міністрів України 07 листопада 2014 року було прийнято постанову N 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей", якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (надалі - Тимчасовий порядок).

Пунктом 2 Тимчасового порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Відповідно до пункту 8 Тимчасового порядку особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати.

Вважаючи зазначену постанову незаконною, позивач звернувся до суду.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що пункт 2 Тимчасового порядку, яким визначені повноваження органів державної влади щодо здійснення видатків з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, є протиправним, оскільки порушує права позивачів на отримання пенсійних виплат.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 6 частини першої статті 3 КАС України установлено, що адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

За змістом статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Предметом спору у цій справі є нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, який стосується здійснення видатків бюджетів на неконтрольованій території та поширюється на невизначене коло осіб, які є суб'єктами у цьому процесі.

Особливості провадження у подібних справах визначені статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України. За змістом частини другої цієї норми право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого питання чи між тими самими сторонами.

Колегією суддів встановлено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року у справі N К/800/19498/15 за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство фінансів України, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, ОСОБА_22, про визнання протиправною та скасування постанови N 595, залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року (Постанова N 826/18826/14) і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року (Ухвала N 826/18826/14).

У цій справі оскаржувався нормативно-правовий акт, а саме постанова Кабінету Міністрів України N 595 від 07.11.2014 року "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей", зокрема п. 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого зазначеною постановою КМУ.

Оскільки предметом спору у цій справі є нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, який поширюється на невизначене коло осіб, а ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015 року вже вирішено питання законності цього нормативно-правового акту, то ухвалення інших рішень за позовами інших осіб призведе до правової невизначеності у спірних правовідносинах.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що оскільки законність оскаржуваного нормативно-правового акта КМУ вже вирішено судом, тому це є підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 157 КАС України.

Відповідно до статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Керуючись статтями 157, 160, 167, 220, 221, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2015 року (Постанова N 826/18402/14) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року - скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконною та нечинною постанови в частині.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку ст. ст. 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: