ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
16.07.2014 р. N 826/6731/14

Про скасування розпорядження

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді - Амельохіна В. В. розглянув адміністративну справу в письмовому провадженні за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської державної адміністрації, третя особа - Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація", Управління освіти Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Управління освіти Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамент освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування розпорядження.

Обставини справи:

Заступник прокурора міста Києва (надалі по тексту Позивач) звернувся з позовом до Київської міської державної адміністрації (надалі по тексту Відповідач), треті особи - Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (надалі по тексту третя особа - 1), Управління освіти Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (надалі по тексту третя особа - 2), Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (надалі по тексту третя особа - 3), Управління освіти Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації (надалі по тексту третя особа - 4), Департамент освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі по тексту третя особа - 5) про визнання протиправним та скасувати розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва" N 347 від 22.02.2002 в частині закріплення за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" будинків (приміщень) дошкільних навчальних закладів; скасувати акти прийому-передачі N 525 від 10.12.2002, N 534 від 20.12.2002, N 72 від 04.02.2003, N 479 від 06.09.2002, N 21 від 17.02.2005, складені на виконання зазначеного розпорядження.

В обґрунтування позовних вимог представник Позивача зазначає, що розпорядження N 347 від 22.02.2002 р. прийняте Відповідачем в частині закріплення на праві господарського відання матеріально-технічної бази ДНЗ N 345 по вул. Санаторній, 9-а, N 618 по вул. Каштановій, 6, N 782 по вул. Сабурова, 16-а, N 410 по пров. Західному, 4 та N 109 по вул. Іскрівській, 5-а у м. Києві суперечить вимогам чинного законодавства та призвело до незаконного вилучення у навчальних закладів належних їм приміщень та припинення права органів освіти на управління вказаним майном, а отже, дане спірне розпорядження в частині закріплення на праві господарського відання матеріально-технічної бази ДНЗ підлягає скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, в обґрунтування заперечень зазначає, що КМДА не ліквідовувало навчальні заклади, не приймало рішення щодо відчуження або надання в оренду майна комунальної власності, призначеного для здобування дітьми дошкільної освіти та в будь який інший спосіб не порушувало прав громадян на належні умови для виховання дітей та задоволення їх інтересів, а тому підстав для задоволення вимог Позивача відсутні

Третя особа-1 заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що спірне розпорядження прийнято у відповідності до законодавства, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Треті особа - 2, 3, 4, 5 позовні вимоги Позивача підтримали в повному обсязі та просять задовольнити, оскільки спірне розпорядження порушує інтереси дітей на здобування дошкільної освіти, а дані садочки (приміщення) використовуються не за призначенням та передані в оренду юридичним особам.

В судовому засіданні 09.07.2014 р. суд по справі перейшов в письмове провадження на підставі статті 128 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив:

Судом встановлено, що рішеннями Київської міської ради "Про затвердження переліку нежитлових будівель комунальної власності територіальної громади міста Києва" N 151/1585 від 29.11.2001 р. та "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" N 208/1642 від 27.12.2001 р. нежитлові приміщення по вул. Санаторній, 9-а, вул. Каштановій, 6, вул. Сабурова, 16-а, пров. Західному, 4, вул. Іскрівській, 5-а, у яких розміщені дошкільні навчальні заклади, визнано такими, що належать до комунальної власності міста.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва" N 347 від 22.02.2002 р. (надалі по тексту Розпорядження N 347) нежилі будинки, приміщення та окреме майно, у тому числі дошкільних навчальних закладів комунальної власності територіальної громади міста Києва, - зокрема N 345 по вул. Санаторній, 9-а, N 618 по вул. Каштановій, 6, N 782 по вул. Сабурова, 16-а, N 410 по пров. Західному та N 109 по вул. Іскрівській, 5-а - закріплені за комунальним підприємством "Київспецжитлоексплуатація".

Згідно Розпорядження N 347 було передано на баланс Комунальному підприємству "Київспецжитлоексплуатація" нерухоме майно дошкільних навчальних закладів NN 345, 618, 782, 410, 109 та підписано акти прийому-передачі N 525 від 10.12.2002 р., N 534 від 20.12.2002 р., N 72 від 04.02.2003 р., N 479 від 06.09.2002 р., N 21 від 17.02.2005 р.

Прокуратурою міста Києва 07.04.2014 р. внесено подання на розпорядження Київської міської державної адміністрації N 347 від 22.02.2002 р. "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва" в частині закріплення за КП "Київжитлоспецексплуатація" будинків (приміщень) дошкільних навчальних закладів N 345 по вул. Санаторній, 9-а, N 618 по вул. Каштановій, 6, N 782 по вул. Сабурова, 16-а, N 410 по пров. Західному та N 109 по вул. Іскрівській, 5-а у м. Києві (п. п. 2, 3, 38, 39, 120 Додатка N 1). Про результати розгляду подання необхідно було інформувати прокуратуру міста Києва у 30-денний термін з дня його отримання.

Листом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.04.2013 р. N 062/12/90-3340 було повідомлено Прокуратуру міста Києва наступне: "За дорученням заступника голови Київської міської державної адміністрації - керівника апарату виконавчого органу київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Долінської О.М. від 16.04.2014 року N 8778 у Департаменті комунальної власності м. Києва опрацьовано подання прокуратури міста Києва про усунення порушень вимог законодавства під час використання майна дошкільних навчальних закладів та повідомляється таке.

Листом від 28.04.2014 року N 155/1/05-1626 комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "КЖСЕ"), на балансі якого враховуються нежилі будинки (приміщення) дошкільних навчальних закладів за адресами: вул. Санаторна, 9-а літер А, вул. Каштанова, 6 літер А, вул. Сабурова, 16-а літер А, пров. Західний, 4 літер А, вул. Іскрівська, 5-а літер А надало згоду на передачу їх на баланс районних управлінь освіти в установленому порядку.

У зв'язку з цим Департаментом комунальної власності м. Києва готується проект розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 22.02.2002 року N 347 в частині закріплення за КП "КЖСЕ" вищевказаних будинків та про передачу їх до сфери управління відповідних районних в місті Києві державних адміністрацій.".

Проте, як свідчать матеріали справи станом на травень 2014 року Київською міською державною адміністрацією не вчинено жодних дій щодо підготовки проекту розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 22.02.2002 р. N 347 в частині закріплення за КП "Київжитлоспецексплуатація" вищевказаних будинків та про передачу їх до сфери управління відповідних районних в місті Києві державних адміністрацій.

Суд звертає увагу, що Листом від 28.04.2014 року N 155/1/05-1626 Відповідач фактично визнав не правомірність передання КП "Київжитлоспецексплуатація" дошкільних навчальних закладів, проте, в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та зазначає, що дошкільні навчальні заклади не ліквідовані, не приймалися рішення щодо відчуження або надання в оренду майна комунальної власності.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасувати розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва" N 347 від 22.02.2002 в частині закріплення за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" будинків (приміщень) дошкільних навчальних закладів, Суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" N 311 від 05.11.91 дошкільні та інші навчальні заклади, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні, із загальнодержавної власності передані до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права держава гарантує громадянам право на здобуття освіти, у тому числі шляхом забезпечення доступності і безоплатності дошкільної освіти в державних та комунальних навчальних закладах.

У Рішенні Конституційного Суду України від 04.03.2004 N 5-рп/2004 (справа про доступність і безоплатність освіти) надано офіційне тлумачення ст. 53 Конституції України, згідно з яким поняття "доступність освіти" означає "створення державою можливостей для реалізації права людини на освіту. При цьому доступність дошкільної і загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов'язок держави забезпечити реалізацію цього права".

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про охорону дитинства" основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм. Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують: проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері; розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази; вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей; організацію безкоштовного харчування учнів 1 - 3 класів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах; організацію пільгового проїзду міським пасажирським транспортом (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) в сільській місцевості учнів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей, що навчаються в професійно-технічних навчальних закладах; вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства; вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України. Компетенція інших органів виконавчої влади у сфері охорони дитинства визначається законодавством. У порядку, встановленому законодавством, трудові колективи, благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони дитинства, поліпшення становища дітей, створення розвиненої системи патронату дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку дитини. Держава сприяє трудовим колективам, громадським та благодійним організаціям, іншим об'єднанням громадян та фізичним особам у їх діяльності, спрямованій на поліпшення становища дітей, охорону їх прав та інтересів, заохочує розвиток усіх форм благодійності, патронату і спонсорства щодо дітей шляхом надання податкових, інвестиційних, митних, кредитних та тарифних пільг у порядку, встановленому законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про освіту" місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції: встановлюють, не нижче визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання; забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування; здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у навчальних закладах; вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги; створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів; забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників; організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів; визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону; вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з наданням особам, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, можливості здобувати загальну середню освіту.

Згідно ч. 2, ч. 3 ст. 18 вищезазначеного Закону навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу. Навчальні заклади незалежно від їх статусу і належності забезпечують якість освіти в обсязі вимог державних стандартів освіти.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація: 1) реалізовує державну політику в галузі науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім'ї та молоді; 2) сприяє розвитку науки і техніки, реалізації регіональних науково-технічних програм, впровадженню нових екологічно безпечних технологій, підвищенню технічного рівня виробництва та якості продукції, вирішенню науково-технічних проблем, що мають першочергове значення для підвищення її ефективності та конкурентоспроможності; забезпечує охорону прав винахідників і раціоналізаторів, створення територіальних інноваційних центрів і технопарків; 3) виконує програми щодо обов'язковості повної загальної середньої освіти, здійснює загальне, керівництво закладами науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, що належать до сфери її управління, їх матеріально-фінансове забезпечення; 4) вживає заходів до збереження мережі закладів освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту та розробляє прогнози її розвитку, враховує їх при розробці проектів програм соціально-економічного розвитку; 5) вживає заходів щодо запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям, епізоотіям та їх ліквідації; 6) організовує роботу медичних закладів по поданню допомоги населенню, надає у межах повноважень встановлені пільги і допомогу, пов'язані з охороною материнства і дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей; 7) забезпечує виконання законодавства щодо всебічного розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, створення умов для розвитку та використання мов інших національностей; 8) бере участь у вирішенні питань про визнання місцевості як курорту, встановлення зон санітарної охорони курортів і визначення їх режиму; 9) сприяє роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, фондів, асоціацій, жіночих, молодіжних, дитячих та інших громадських організацій.

Частиною 1 та ч. 4 ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про дошкільну освіту" матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Вимоги до матеріально-технічної бази дошкільного навчального закладу визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також Типовим переліком обов'язкового обладнання дошкільного навчального закладу, у тому числі корекційного, навчально-наочних посібників, іграшок, навчально-методичної, художньої та іншої літератури. Джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є кошти: засновника (власника); відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів); батьків або осіб, які їх замінюють; добровільні пожертвування і цільові внески фізичних і юридичних осіб; інші кошти, не заборонені законодавством України.

Згідно з ч. ч. 4 - 6 ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту" рішення про створення, реорганізацію або ліквідацію дошкільного навчального закладу (дитячого будинку) інтернатного типу для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного навчального закладу (ясел-садка) компенсуючого типу, приймаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти. Вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми. Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою. Засновник (власник) державного чи комунального дошкільного навчального закладу не має права безпідставно ліквідувати його, зменшувати в ньому площу території, кількість груп, а також здавати в оренду приміщення (будівлі). Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму. Дошкільні навчальні заклади передаються центральними органами державної влади або власником з державної до комунальної власності на безоплатній основі. Приватні дошкільні навчальні заклади можуть бути передані засновником (власником) до комунальної власності на безоплатній основі, за згодою сторін.

З аналізу вищезазначених норм законів, Суд приходить до висновку, що вчинення будь-яких дій з навчальними закладами (дошкільними) мають право здійснювати органи центральної виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти та в разі ліквідації навчального закладу дані приміщення повинні використовувався для роботи з дітьми.

Проте, як свідчать матеріали справи ДНЗ N 345 по вул. Санаторній, 9-а, N 618 по вул. Каштановій, 6, N 782 по вул. Сабурова, 16-а, N 410 по пров. Західному, 4 та N 109 по вул. Іскрівській, 5-А у м. Києві використовуються не для роботи з дітьми, а передані в оренду юридичним особам, а саме: ДНЗ N 410 по пров. Західному, 4 надано в оренду Управлінню Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва; ДНЗ N 109 по вул. Іскрівській, 5-а надано в оренду Київському міському військовому комісаріату; ДНЗ N 618 по вул. Каштановій, 6 надано в оренду Управлінню Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва, Міжнародній асоціації "Допомога родинам Чорнобиля" та Центру соціально-психічної реабілітації дітей Служби у справах дітей виконавчого органу КМР.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, Управління Пенсійного фонду України та військовий комісаріат не має відношення до роботи (виховання) з дітьми дошкільного віку, таким чином, використання будинків дошкільного віку відбувається не за призначенням.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні погодження центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти ти передачі вищезазначених дошкільних закладів до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" та відсутні взагалі документи, яким чином Відповідач і на яких підставах прийняв спірне Розпорядження.

Також, Суд звертає увагу, що Відповідач в запереченнях на позовну заяву зазначав, що КМДА не ліквідовувало навчальні заклади, не приймало рішення щодо відчуження або надання в оренду майна комунальної власності, проте, в письмових поясненнях Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" зазначається, що спірні приміщення передані в оренду юридичним особам, таким чином, Відповідач самостійно ліквідував та змінив цільове призначення дошкільних навчальних закладів своїм розпорядженням, передавши дані будівлі третій особі-1.

Отже розпорядження N 347 від 22.02.2002 в частині закріплення на праві господарського відання матеріально-технічної бази ДНЗ N 345 по вул. Санаторній, 9-а, N 618 по вул. Каштановій, 6, N 782 по вул. Сабурова, 16-а, N 410 по пров. Західному, 4 та N 109 по вул. Іскрівській, 5-а у м. Києві суперечить вимогам чинного законодавства та призвело до незаконного вилучення у вказаних навчальних закладів належних їм приміщень та припинення права органів освіти на управління вказаним майном.

Суд звертає увагу, що спірне розпорядження призвело до фактичної зміни цільового призначення матеріально-технічних баз дошкільних навчальних закладів N 345, N 618, N 782, N 410 та N 109 та виключення їх з майна, яке належить закладам освіти. При цьому, рішення про зміну цільового призначення та виключення з реєстру закладів освіти не приймалось.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про дошкільну освіту" дошкільний навчальний заклад забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту, при цьому дошкільний навчальний заклад має задовольняти потреби громадян відповідної території в здобутті дошкільної освіти.

За інформацією Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, укомплектованість дошкільних навчальних закладів по м. Києву становить 119 дітей на 100 місць, у зв'язку з чим наявна потреба у відновленні дошкільних навчальних закладів, які не функціонують, та у будівництві нових дошкільних навчальних закладів.

Згідно статуту Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" його мета і діяльність не включає надання освітніх та наукових послуг.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявні Акти приймання-передачі дошкільних закладів підписані начальником, головним бухгалтером, провідним бухгалтером, начальником юридичного відділу, провідним інженером Комунального підприємства та відсутні підписи та погодження управлінь освіти, на балансі яких перебували дошкільні заклади освіти.

З аналізу матеріалів справи та норм законів, Суд приходить до висновку, що розпорядження Київської міської державної адміністрації в частині закріплення за комунальним підприємством на праві господарського відання майна дошкільних навчальних закладів суперечить вимогам чинного законодавства, а отже, позовні вимоги Позивача в частині щодо визнання протиправним та скасувати розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва" N 347 від 22.02.2002 в частині закріплення за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" будинків (приміщень) дошкільних навчальних закладів підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України N К/9991/3151/12 від 20.11.2012 (Постанова N 2а-1255/10); постанові Вищого адміністративного суду України N К-34152/10 від 31.05.2011.

В частині позовних вимог щодо скасувати акти прийому-передачі N 525 від 10.12.2002, N 534 від 20.12.2002, N 72 від 04.02.2003, N 479 від 06.09.2002, N 21 від 17.02.2005, складені на виконання зазначеного розпорядження, Суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до положень частини другої ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 р. N 781/11/13-10 визначено, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Згідно з положеннями пункту 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 N 2 (далі по тексту - Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду), судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не повинен проводити перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що позивач оскаржує саме Акти приймання-передачі, які не є актами індивідуальної дії чи нормативно правовими актами, а тому, в даній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, Суд звертає увагу, що не повернення дошкільних закладів (будівель) комунальним підприємством до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) буде порушенням прав Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який має право звернутися до суду з позовом про повернення спірного майна.

В частині щодо строків звернення до суду Позивачем в частині скасування розпорядження N 347, Суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право вносити подання.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що подання - це акт реагування прокурора на виявлені порушення з вимогою, зокрема щодо скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом.

Відповідний прокурор має бути повідомлений про результати розгляду подання та вжиті заходи у визначений ним строк, що обчислюється з дня отримання подання.

У разі відхилення подання в цілому чи частково або неповідомлення про результати розгляду подання прокурор може звернутись до суду щодо визнання протиправним рішення чи окремих його положень, щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, а також щодо зобов'язання вчинити певні дії.

Прокуратурою міста Києва 07.04.2014 р. внесено подання на розпорядження Київської міської державної адміністрації N 347 від 22.02.2002 р. "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва", в частині закріплення за КП "Київжитлоспецексплуатація" будинків (приміщень) дошкільних навчальних закладів N 345 по вул. Санаторній, 9-а, N 618 по вул. Каштановій, 6, N 782 по вул. Сабурова, 16-а, N 410 по пров. Західному та N 109 по вул. Іскрівській, 5-а у м. Києві (п. п. 2, 3, 38, 39, 120 Додатка N 1). Про результати розгляду подання необхідно було інформувати прокуратуру міста Києва у 30-денний термін з дня його отримання.

До прокуратури міста Києва 06.05.2014 р. надійшов лист виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.04.2013 р. N 062/12/90-3340, згідно з яким за результатами опрацювання подання прокуратури міста Києва від 07.04.2014 р. Департамент комунальної власності м. Києва готує проект розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 22.02.2002 р. N 347 в частині закріплення за КП "Київжитлоспецексплуатація" вищевказаних будинків та про передачу їх до сфери управління відповідних районних в місті Києві державних адміністрацій.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" передбачено, що у випадку звернення прокурора до суду з позовом у разі відхилення чи не повідомлення про результати розгляду акта реагування, він може бути позивачем і не повинен визначати орган чи особу, в інтересах якої він звертається до суду з позовною заявою.

Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення з позовом до суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутись до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору.

Спір з Київською міською державною адміністрацією виник фактично після внесення прокуратурою міста Києва подання на розпорядження N 347 від 22.02.2002 "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва".

Законом України "Про прокуратуру" встановлено спеціальний строк звернення прокурора до суду щодо розгляду та виконання актів прокурорського реагування.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах Вищого адміністративного суду України N К9991/13640/12 від 30.01.2013 р., N К/9991/11471/11 від 24.10.2013 р.

Так, частиною 6 статті 23 вказаного Закону визначено, що для звернення прокурора з позовом до суду встановлено 15-денний строк, що обчислюється з дня одержання повідомлення про відхилення подання або в разі неповідомлення прокурора про результати розгляду подання з дня закінчення визначеного прокурором строку для його розгляду.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться Лист N 059-1415 від 10.06.2014 р. Департаменту суспільних комунікацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Лист N 215 від 05.06.2014 р. редакції газети Київської міської ради "Хрещатик", в яких повідомляється, що розпорядження Київської міської державної адміністрації N 347 від 22.02.2002 "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва" в офіційних комунальних друкованих засобах виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не оприлюднювалось.

Отже, перебіг встановленого законом 15-деного строку для звернення прокурора до суду з вказаним позовом почався 06.05.2014 р. з моменту отримання прокуратурою міста Києва листа виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а відтак, позов подано в межах визначеного законом строку звернення до суду.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

1. Адміністративний позов Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

2. Визнання протиправним та скасувати розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва" N 347 від 22.02.2002 в частині закріплення за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" будинків (приміщень) дошкільних навчальних закладів.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. В. Амельохін