ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
20.05.2014 р. N 826/3092/14

Про визнання незаконним абзацу третього
пункту 2 постанови Кабінету Міністрів
України від 25.12.2013 р. N 975 "Про
затвердження Порядку призначення і виплати
одноразової грошової допомоги у разі
загибелі (смерті), інвалідності або часткової
втрати працездатності без встановлення
інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та
резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні)
та спеціальні збори чи для проходження
служби у військовому резерві"

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Качура І. А., суддів - Келеберди В. І., Данилишина В. М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним абзацу третього пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", встановив:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також - відповідач), в якому просив визнати незаконним абзац третій пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

У судове засідання позивач не прибув, свого належного представника не скерував, проте до суду надійшла заява від представника позивача про розгляд справи за наявними у ній документами, за відсутності сторони позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що абзац третій пункту 2 постанови, начебто, порушує його право, як інваліда другої групи на отримання одноразової грошової допомоги встановленої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції на 01.01.2014 р.). При цьому зазначає, що рішення щодо призначення та виплати йому допомоги, як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов'язків військової служби до 01.01.2014 р., не прийняті.

Із позовної заяви слідує, що на переконання позивача, постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" в оспорюваній частині порушує статті 19, 22, 64, 68, 92, 117 Конституції України та не відповідає прикінцевим положенням Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" N 5040-VI, в частині застосування Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції на 01.01.2014 р.) до осіб, стосовно яких не було прийнято рішення про виплату такої допомоги, або які не отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати.

Таким чином, позивач вважає, що при встановленні абзацу третього пункту 2 постанови Кабінет Міністрів України вийшов за межі своєї компетенції визначеної законодавством України.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Правовий статус (права, обов'язки, компетенція) суб'єкта владних повноважень визначається правовими актами з урахуванням ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності, керується Конституцією і законами України, актами Президента України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, зокрема, здійснює внутрішню політику держави, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (статті 113, 116 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", яка кореспондує частині першій статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" N 5040-VI (далі - Закон) внесено зміни до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та зобов'язано Кабінет Міністрів України прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Пунктом другим статті 16-2 та пунктом дев'ятим статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції з 01.01.2014 р.) встановлено, що розмір одноразової грошової допомоги у випадках, зазначених підпунктами 5 - 9 пункту другого статті 16 цього Закону та порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що на виконання прикінцевих положень Закону та відповідно до частини другої статті 16-2, пункту дев'ятого статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції з 01.01.2014 р.) Урядом в межах повноважень видано постанову Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

Разом з тим, проект оскаржуваної постанови погоджено без зауважень Першим заступником Міністра фінансів України, Першим заступником Міністра економічного розвитку і торгівлі України, Головою Державної прикордонної служби України, Міністром оборони України, Міністром внутрішніх справ України, т. в. о Начальника Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Служби безпеки України, Міністром інфраструктури України, Міністром юстиції України.

При цьому, за висновком Міністерства юстиції України від 24.09.2013 р. вказаний проект постанови відповідає Конституції України та актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.

Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про те, що Кабінет Міністрів України при прийнятті оскаржуваної постанови реалізував законодавчо визначені повноваження щодо приведення своїх нормативних актів у відповідність до діючого законодавства України та прийняття нормативно-правового акту Уряду необхідного для реалізації Закону.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. N 975 прийнята на підставі, у межах компетенції та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно тверджень позивача про суперечність абзацу третього пункту 2 постанови Прикінцевим положенням Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" N 5040-VI суд зазначає наступне.

Пунктами 1, 2 Прикінцевих положень Закону встановлено, що цей Закон набирає чинності з 01 січня 2014 року. Дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Таким чином вказаними положеннями Закону встановлено момент з якого він набирає чинності та чітко визначено коло осіб, стосовно яких дія цього Закону не поширюється.

Разом з цим Законом не визначено випадки застосування його положень шляхом зворотної дії в часі, при врегулюванні відносин, які виникли до набрання ним чинності, а саме до 01 січня 2014 року.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" N 5040-VI не пом'якшується та не скасовується будь яка відповідальність особи, а лише вносяться зміни до нормативно-правового акту, що врегулював відносини стосовно виплати одноразової грошової допомоги пов'язаної з пораненням (контузією, травми або каліцтвом), заподіяним військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.

Таким чином Закон не має зворотної дії в часі.

Така позиція викладена і у Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.99 р. N 1-рп/99.

Пунктом 2 оскаржуваної постанови встановлено, що особи, які до набрання чинності Порядку, затвердженого цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. N 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 р. N 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 р. N 1331; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Таким чином при встановленні абзацу третього пункту 2 постанови відповідачем дотримано принцип того, що закон зворотної дії не має та не допущено врегулювання оскаржуваною постановою суспільних відносин, які мали місце до набрання її чинності.

Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що абзац третій пункту 2 постанови від 25.12.2013 р. N 975 узгоджується зі статтею 58 Конституції України та не суперечить пунктам 1, 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" N 5040-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів законність постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" в оскаржуваній частині, а отже, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись положеннями статей 69 - 71, 94, 160 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя І. А. Качур

Судді: В. І. Келеберда

В. М. Данилишин