ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Білий проти України"

(Заява 14475/03)

від 21 жовтня 2010 року

Стислий виклад рішення

22 червня 2000 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні злочинів.

До заявника було застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Протягом досудового слідства строк тримання заявника під вартою неодноразово продовжувався прокурором і судом.

Кримінальна справа щодо заявника неодноразово поверталася на новий судовий розгляд (6 разів) та додаткове розслідування (4 рази).

17 травня 2001 року Верховний Суд України визнав заявника винним у вчиненні кількох злочинів з тих, що йому інкримінувались, і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на півтора року. Справу щодо решти злочинів було передано на додаткове розслідування.

12 вересня 2001 року Верховний Суд України постановив ухвалу, в якій було констатовано неправильне застосування у справі заявника кримінального законодавства щодо обчислення строків покарання та зазначалось, що строк покарання, призначеного заявнику за рішенням від 17 травня 2001 року, не міг перевищувати 1 рік. Відповідно, строк відбування покарання за вказаним рішенням закінчився 22 червня 2001 року.

28 грудня 2001 року вперше після розгляду справи Верховним Судом України 17 травня 2001 року вирішувалось питання про тримання заявника під вартою.

Заявник неодноразово скаржився до прокуратури та суду щодо безпідставності тримання його під вартою в період з 22 червня 2001 року до 28 грудня 2001 року.

2 жовтня 2007 року Верховний Суд України постановив остаточне рішення у справі заявника.

Заявник стверджував, що під час затримання та тримання під вартою він зазнав поганого поводження з боку працівників міліції, про що він подавав відповідні скарги до прокуратури та суду, в задоволенні яких йому було відмовлено.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція): ст. .ст. 3 і 13 - щодо поганого поводження та непроведення державними органами ефективного розслідування за його відповідними скаргами і щодо незадовільних санітарних умов тримання його під вартою в СІЗО; п. 1 і 3 ст. 5 - щодо незаконності та надмірної тривалості тримання його під вартою; п.1 ст. 6 - щодо надмірної тривалості кримінального провадження у його справі.

Порушення статті 3 Конвенції (матеріальний аспект) було встановлено з огляду на те, що у справі було підтверджено нанесення заявнику тілесних ушкоджень під час його перебування під вартою та що державою-відповідачем не було надано обгрунтованих пояснень щодо їх походження.

Також було встановлено порушення статті 3 Конвенції (процесуальний аспект) у зв'язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про погане поводження, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що скарги заявника взагалі розглядались і за ними проводились слідчі дії.

Порушення п. 1 ст. 5 Конвенції було встановлено з огляду на те, що практика, за якої прокурор мав право продовжувати строк тримання особи під вартою, не відповідала положенням Конвенції. Крім того, порушення цього положення було визнано у зв'язку з тим, що протягом періоду з 22 червня 2001 року до 28 грудня 2001 року заявник всупереч законодавству тримався під вартою за відсутності відповідного рішення суду.

Порушення п. 3 ст. 5 Конвенції було констатоване з огляду на те, що строк тримання заявника під вартою не був коротким у значенні цього пункту та що протягом певного періоду заявник тримався під вартою взагалі за відсутності відповідного рішення суду.

Порушення державою п. 1 ст. 6 Конвенції було визнано у зв'язку з тим, що з урахуванням обставин справи, а саме неодноразовим поверненням справи на новий розгляд та додаткове розслідування тривалість кримінального провадження щодо заявника, яка становить 5 років і 3 місяці, була такою, що порушує вимогу "Розумного строку".

Розглянувши спараву, суд одноголосно.

"1. Оголошує прийнятними скарги заявника щодо стверджуваного поганого поводження з боку працівників міліції та відсутності у зв'язку з цим ефективного засобу юридичного захисту (статті 3 13 Конвенції); стверджуваної незаконності тримання його під вартою з 25 червня до 26 грудня 2000 року та з 22 червня до 28 грудня 2001 року (пункт 1 статті 5 Конвенції); стверджуваної надмірної тривалості тримання його під вартою (пункт 3 статті 5 Конвенції) та стверджуваної надмірної тривалості кримінального провадження щодо нього (пункт 1 статті 6 Конвенції), а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що в цій справі мало місце порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що в цій справі мало місце порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

4. Постановляє, що немає необхідності розглядати цю скаргу за статтею 13 Конвенції.

5. Постановляє, що в цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

6. Постановляє, що в цій справі мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

7. Постановляє, що в цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

8. Постановляє:

а) що упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 10 000 (десять тисяч) евро відшкодування моральної шкоди та 150 евро (сто п'ятдесят евро) відшкодування судових витрат з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначених сум; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції."