КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
18 січня 2012 року N 1-рп/2012
м. Київ

Справа N 1-4/2012

Рішення
Конституційного Суду України
у справі за конституційними поданнями 47 та 50 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) частин шостої, сьомої статті 218
Кримінально-процесуального кодексу України
(справа про ознайомлення обвинуваченого і захисника
з матеріалами кримінальної справи)

Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,

Баулiна Юрiя Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовiченка Сергiя Леонiдовича,

Винокурова Сергія Маркіяновича - доповідача,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Овчаренка В’ячеслава Андрійовича,

Пасенюка Олександра Михайловича‚

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями 47 та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин шостої, сьомої статті 218 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - Кодекс) в редакції Закону України "Про внесення змін до статті 218 Кримінально-процесуального кодексу України щодо ознайомлення обвинуваченого і захисника з матеріалами кримінальної справи" від 8 квітня 2011 року N 3228-VI (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., N 42, ст. 430) (далі - Закон).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стали конституційні подання 47 та 50 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є твердження суб’єктів права на конституційні подання про неконституційність положень частин шостої, сьомої статті 218 Кодексу та Закону.

Заслухавши суддю-доповідача Винокурова С.М. та дослідивши матеріали справи, в тому числі позиції Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Генеральної прокуратури України, Державної податкової служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Служби безпеки України, Спілки адвокатів України, науковців Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної академії внутрішніх справ, Національної академії прокуратури України, Національної академії Служби безпеки України, Національного університету державної податкової служби України, Національної школи суддів України, Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", Національного університету "Одеська юридична академія", Конституційний Суд України

установив:

1. Суб’єкт права на конституційне подання - 47 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину сьому статті 218 Кодексу, яка передбачає у разі зволікання ознайомлення з матеріалами справи обвинуваченим чи його захисником можливість визначення судом строку, протягом якого обвинувачений і його захисник повинні ознайомитися з матеріалами справи та заявити клопотання.

Необхідність у зверненні до Конституційного Суду України автори клопотання обґрунтовують тим, що оспорюваними положеннями Кодексу звужено обсяг права обвинуваченого на захист, встановленого у частині другій статті 63 Конституції України, порушено право захищати в суді свої права і свободи та право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, передбачені частинами першою, п’ятою статті 55 Основного Закону України.

На думку народних депутатів України, частина сьома статті 218 Кодексу суперечить частинам другій, третій статті 22, статті 64 Конституції України, відповідно до яких: конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтями 55, 63 Основного Закону України.

2. Суб’єкт права на конституційне подання - 50 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон, яким внесено зміни до статті 218 Кодексу.

Необхідність у зверненні до Конституційного Суду України автори клопотання обґрунтовують тим, що Законом звужено обсяг конституційного права обвинуваченого на захист, встановленого у частині другій (у конституційному поданні - частині третій) статті 63 Конституції України, невід’ємним елементом якого є ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи без обмежень у часі.

На думку народних депутатів України, Законом порушено вимоги Основного Закону України, зокрема частини третьої статті 22, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, та частини першої статті 64, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Як зазначено у конституційному поданні, порядок ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи по-різному встановлено у Законі та у підпункті "b" пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР зі змінами.

3. Конституційний Суд України Ухвалою від 21 грудня 2011 року N 53-уп/2011 об’єднав конституційні провадження у справах за вказаними поданнями в одне конституційне провадження.

4. Вирішуючи порушені в конституційних поданнях питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

4.1. Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 1, частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Відповідно до частини другої статті 63 Конституції України обвинувачений має право на захист. Однією з основних засад судочинства є забезпечення обвинуваченому права на захист (пункт 6 частини третьої статті 129 Конституції України).

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Основного Закону України виключно законами України визначаються, зокрема, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, основи організації та діяльності адвокатури.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура (частина друга статті 59 Основного Закону України).

Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України).

4.2. Згідно з частиною першою статті 218 Кодексу слідчий, визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального висновку і виконавши вимоги статті 217 Кодексу, зобов’язаний оголосити обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства. Слідчий зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому право заявити клопотання про розгляд його справи в суді першої інстанції одноособово суддею чи колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом.

У Законі частину шосту статті 218 Кодексу викладено в такій редакції: "Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи в розумні строки". Цю статтю також доповнено частиною сьомою такого змісту: "У разі зволікання ознайомлення з матеріалами справи обвинуваченим чи його захисником слідчий за погодженням із прокурором або прокурор вносить до суду за місцем провадження слідства подання, яке суддя розглядає і своєю постановою може визначити строк, протягом якого обвинувачений і його захисник повинні ознайомитися з матеріалами справи та заявити клопотання. Після закінчення цього строку обвинувачений і його захисник вважаються ознайомленими з матеріалами справи. На постанову судді прокурором, обвинуваченим чи його захисником протягом трьох діб із дня її винесення може бути подана апеляція. Подання апеляції не зупиняє виконання постанови судді".

Виконання вимог частини першої статті 218 Кодексу стосовно оголошення слідчим обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи, гарантує реалізацію конституційного права обвинуваченого на отримання інформації, зокрема щодо суті пред’явленого обвинувачення та стану розгляду справи, а також забезпечує обвинуваченому чи його захиснику можливість підготувати захист від пред’явленого обвинувачення.

Отже, право обвинуваченого на ознайомлення із матеріалами справи та право на отримання інформації про закінчення розслідування у кримінальній справі є складовими конституційного права на захист.

4.3. Ознайомлення обвинуваченого чи його захисника з матеріалами справи є елементом кримінального судочинства і його порядок відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України визначається законами України. Відтак право на таке ознайомлення не є абсолютним.

Згідно з частиною шостою статті 218 Кодексу обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи в розумні строки. Конституційний Суд України вважає, що такі строки повинні визначатися в кожній справі залежно від обсягу матеріалів справи та їх складності, кількості обвинувачених, дій або бездіяльності (поведінки) обвинуваченого чи його захисника та незалежних від волі обвинуваченого чи його захисника чинників (наприклад, хвороби) тощо.

Ознайомлення обвинуваченого чи його захисника з матеріалами справи в межах розумних строків відповідає завданням кримінального судочинства, визначеним у статті 2 Кодексу: охороняти права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидко і повно розкривати злочини, викривати винних та забезпечувати правильне застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Це, з одного боку, забезпечує реалізацію прав і свобод людини і громадянина, а з іншого - вимагає від особи відповідальної поведінки, зумовленої законними потребами, інтересами інших осіб (зокрема, потерпілого) та суспільства в цілому.

У частині сьомій статті 218 Кодексу передбачено можливість встановлення строків для ознайомлення обвинуваченого чи його захисника з матеріалами справи незалежним та неупередженим судом, який виносить постанову, а також визначено, що на цю постанову суду може бути подана апеляція. У такий спосіб гарантуються права обвинуваченого на захист своїх прав і свобод судом та на апеляційне оскарження рішення суду (частина перша статті 55, пункт 8 частини третьої статті 129 Основного Закону України).

Конституційний Суд України вважає, що вимоги статті 218 Кодексу узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) та з підпунктом "b" пункту 3 статті 6 Конвенції, відповідно до якого кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право мати час і можливості для підготовки свого захисту.

Так, Європейський суд неодноразово зазначав, що право на захист не є абсолютним, а за змістом статті 6 Конвенції прийнятними є лише вкрай необхідні заходи, які обмежують право на захист (рішення від 23 квітня 1997 року у справі "Ван Мехелен та інші проти Нідерландів", від 25 вересня 2008 року у справі "Полуфакін і Чернишов проти Росії").

Як зауважив Європейський суд, підпункт "b" пункту 3 статті 6 Конвенції гарантує обвинуваченому "мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту", а це означає, що така підготовка охоплює все, що є "необхідним" для підготовки розгляду справи судом. Крім того, можливості, доступні кожному, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, мають включати ознайомлення - для цілей підготовки свого захисту - з результатами розслідувань, які проводилися протягом усього провадження у справі. Однак питання адекватності часу і можливостей, наданих обвинуваченому, слід вирішувати в контексті обставин кожної конкретної справи (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "Корнєв і Карпенко проти України"). Так, у рішенні від 18 лютого 2010 року у справі "Гаважук проти України" Європейський суд визнав, що можливість обвинуваченого ознайомитися з матеріалами справи протягом п’яти днів є достатнім часом у цій справі в розумінні підпункту "b" пункту 3 статті 6 Конвенції.

Наведене дає підстави вважати, що внесеними до статті 218 Кодексу змінами не звужено закріплене у частині другій статті 63 Конституції України право особи на захист, а встановлено порядок ознайомлення обвинуваченого і захисника з матеріалами кримінальної справи в межах змісту та обсягу цього права, що не суперечить частині третій статті 22, частині першій статті 64 Основного Закону України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, частиною першою статті 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

вирішив:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частин шостої, сьомої статті 218 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до статті 218 Кримінально-процесуального кодексу України щодо ознайомлення обвинуваченого і захисника з матеріалами кримінальної справи" від 8 квітня 2011 року N 3228-VI.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.