ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Лотарєв проти України"

Заява N 29447/04

від 8 квітня 2010 року

Стислий виклад

Заявник, який відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у Житомирській установі виконання покарань N 8 (далі - в'язниця), стверджував, що 9 червня 2004 року його було побито працівниками зазначеної установи після проведення планового огляду камери.

Житомирська прокуратура з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах неодноразово відмовляла заявнику та його матері у порушенні кримінальної справи щодо працівників в'язниці за обвинуваченням у нанесенні тілесних ушкоджень заявнику. Постанови про відмову у порушенні кримінальної справи було неодноразово скасовано прокуратурою Житомирської області.

Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) на те, що його було побито працівниками в'язниці внаслідок чого йому було зламано ребра. З цього приводу він тако" скаржився на відсутність належного розслідування його скарг.

За статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположні" свобод (далі - Конвенція) заявник скаржився на неналежність умов тримання у в'язниці.

За статтями 1, 2, 3, 6, 8, 9, 13, 17 та 34 Конвенції заявник скаржився на те, що йому було помилково діагностовано туберкульоз, а тако" піддано примусовому медичному лікуванню всупереч його релігійним переконанням. Він також скаржився на втручання адміністрації в'язниці у його кореспонденцію.

Європейський суд констатував порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції у справі заявника з огляду на те, що державні органи заперечували будь-який зв'язок між подією, яка мала місце 9 червня 2004 року, та ушкодженнями заявника, не надавши альтернативного пояснення щодо походження зазначених ушкоджень. Крім того, Європейський суд зазначив, що захист фізичного здоров'я ув'язненого е обов'язком держави, оскільки він перебуває в особливо уразливому становищі.

Також Європейський суд констатував порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції з огляду на те, що: рентгенограму ушкоджень заявника було проведено через п'ять місяців після події, у зв'язку з чим було неможливо встановити з достатньою точністю дату їх нанесення; на початковому етапі слідства не було допитано співкамер-ників заявника щодо зазначених подій; підхід до оцінки доказів був вибірковим, і полягав у тому, що слідчий у повній мірі брав до уваги свідчення працівників в'язниці, у той час як свідчення співкамерників заявника піддавав сумніву; національні органи, встановивши, що заявнику було зламано ребра у в'язниці, але не встановивши, що фактично сталося з ним, відхилили його скарги на погане поводження як безпідставні.

Розглянувши справу, Європейський суд:

1. Відхиляє заперечення Уряду щодо представництва заявника.

2. Вирішує об'єднати заперечення Уряду по суті щодо не вичерпання національних засобів захисту стосовно скарг заявника за статтею 3 Конвенції на погане поводження з боку працівників в'язниці і відхиляє їх після розгляду по суті.

3. Оголошує прийнятними скарги щодо стверджуваного поганого поводження стосовно заявника під час перебування у в'язниці та щодо відсутності належного розслідування цього твердження;

4. Оголошує решту скарг у заяві - неприйнятними.

5. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції у її матеріальному та процесуальному аспектах;

6. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 8 000 (вісім тисяч) евро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.