ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
18.03.2008 N 01-8/164

Господарські суди України

Про деякі питання застосування норм
Господарського процесуального кодексу України,
порушені у доповідних записках про роботу
господарських судів у 2007 році

( Із змінами, внесеними згідно з Листами Вищого
господарського суду
N 01-8/218 від 08.04.2008
N 01-08/34 від 21.01.2009
N 01-8/186 від 27.03.2009
N 01-08/195 від 02.04.2009
N 01-08/369 від 29.06.2010 )

На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у 2007 році Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи повинен господарський суд за наслідками розгляду будь-яких клопотань учасників процесу, у тому числі усних, виносити ухвалу як окремий процесуальний документ або ж результат такого розгляду має відображатися в рішенні суду, прийнятому по суті справи?

Відповідно до приписів статті 84 ГПК ( 1798-12 ):

- описова частина рішення має містити окремий виклад, зокрема, клопотань сторін та їх представників, інших учасників процесу (пункт 2 частини першої) ( 1798-12 );

- у мотивувальній частині рішення вказуються, зокрема, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання сторін.

Отже, результати розгляду клопотань учасників судового процесу повинні відображатися в судовому рішенні, прийнятому по суті спору.

Якщо ж господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), результати розгляду клопотання учасників судового процесу відображаються у відповідних ухвалах.

Обов'язкового винесення ухвали як окремого процесуального документа стосовно кожного (будь-якого) клопотання учасника процесу ГПК ( 1798-12 ) не передбачає. Водночас у разі потреби можливе і навіть необхідне винесення за зазначеним клопотанням саме такої ухвали, наприклад, у вирішенні питання про відвід судді (частина п'ята статті 20 ГПК), про вжиття запобіжних заходів (частина п'ята статті 43-4 ГПК), про вжиття заходів до забезпечення позову (стаття 66 ГПК), зміну способу та порядку виконання судового рішення (стаття 121 ГПК) тощо.

Усні заяви і клопотання учасників судового процесу повинні зазначатися в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК) ( 1798-12 ), а результати розгляду таких клопотань (з викладенням стислого змісту останніх) мають відображатися у відповідних рішеннях та ухвалах господарського суду.

2. Чи підлягає розгляду в господарському суді позовна вимога про визнання недійсним правочину і актів приймання-передачі майна, якими, як установлено господарським судом, оформлено відповідний правочин?

Стаття 12 ГПК ( 1798-12 ) не відносить до підвідомчості господарських судів справи у спорах про визнання недійсними актів приймання-передачі як таких.

Водночас якщо судом з'ясовано, що правочин оформлено шляхом підписання сторонами актів приймання-передачі продукції, спір про визнання такого правочину недійсним підлягає вирішенню господарським судом на загальних підставах, причому предметом відповідного спору виступає саме правочин, а не зазначені акти.

3. За правилами якого судочинства мають розглядатися справи за позовами, в яких об'єднано вимоги про визнання права власності на певне майно і про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, згідно з яким таке право фактично заперечується?

За правилами якого процесуального кодексу повинна розглядатися позовна вимога про анулювання свідоцтва про право власності, коли орган державної влади виступає лише як реєстратор відповідного права?

У вирішенні відповідних питань слід враховувати такі положення рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам":

- господарські суди на загальних підставах вирішують спори, пов'язані з захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права (пункт 3);

- до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах про оскарження лише таких рішень, ухвалених суб'єктом владних повноважень, якими останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність, за умови, що оскаржуваний акт згідно із законодавством України є обов'язковим до виконання; інші ж справи за участю суб'єктів господарювання та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах (пункт 5).

4. Чи є господарським спір за позовом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення капіталізованих платежів при ліквідації юридичної особи?

У відповідних відносинах виконавча дирекція Фонду виступає як суб'єкт владних повноважень у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а тому справа із зазначеного спору не підвідомча господарському суду (див. також пункти 3, 5 і 11 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам").

5. Чи підвідомчі господарським судам справи у спорах щодо відведення земельних ділянок, про вилучення самовільно зайнятих земельних ділянок та про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування стосовно надання або вилучення земельних ділянок?

Чи можуть бути предметом спору державні акти, що посвідчують право на земельну ділянку?

У вирішенні першого з наведених питань слід враховувати викладене в пункті 15 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", де зазначено, зокрема, таке:

- господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності;

- якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень владних органів претендує на спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або у користування, повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Що ж до документів, які посвідчують право на земельну ділянку (право власності на земельну ділянку або право користування нею), то вони не можуть виступати предметом спору, оскільки не мають статусу актів державного чи іншого органу, а видаються на підставі та на виконання рішень уповноважених на це органів про надання земельних ділянок відповідно у власність або у постійне користування.

6. Чи підлягають розглядові господарським судом позовні вимоги, пов'язані з визнанням недійсними прилюдних торгів, аукціону?

В останньому абзаці пункту 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначено, зокрема, що в господарських судах мають вирішуватися усі спори, що виникають з господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади, включаючи угоди, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо.

7. Чи підвідомчі господарським судам спори за участю органів виконавчої влади, до відання яких віднесено питання охорони інтелектуальної власності, про визнання недійсними правоохоронних документів?

У пункті 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначено, що господарські суди на загальних підставах вирішують спори, пов'язані з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, включаючи спори за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів, що посвідчують право інтелектуальної власності.

8. Чи підвідомчі господарським судам справи зі спорів за позовами автомобільних перевізників до органів місцевого самоврядування та розпорядників бюджетних коштів про стягнення заборгованості зі сплати компенсації втрат автомобільному перевізникові внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів (статті 7, 11 Закону України "Про автомобільний транспорт") ( 2344-14 )?

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування покладено обов'язки, зокрема, із забезпечення укладення договору на автобусних маршрутах загального користування з автомобільним перевізником - переможцем конкурсу на відповідних автобусних маршрутах загального користування та забезпечення компенсації втрат автомобільному перевізнику внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів.

У вирішенні питання про підвідомчість спорів, пов'язаних з виконанням відповідних договорів, господарським судам необхідно враховувати викладене в пункті 6 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", де зазначено, зокрема, що не всі угоди, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, відносяться до адміністративних договорів. Зі змісту адміністративного договору вбачається наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від цивільних угод. У разі ж укладання цивільної угоди між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності договірні відносини між сторонами ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Тому до адміністративних договорів не відносяться угоди, укладені за правилами Цивільного кодексу України ( 435-15 ), інших актів цивільного або господарського законодавства.

9. Чи підвідомчі господарському суду справи зі спорів про стягнення сум надмірно сплаченого митного збору?

Відповідні спори пов'язані з виконанням уповноваженим державним органом своїх владних управлінських функцій, а тому вони не належать до підвідомчості господарських судів.

10. Чи може бути розглянуто господарським судом справу за позовом споживача електричної енергії про оскарження протоколу засідання комісії енергопостачальної компанії щодо визначення обсягу споживчої електроенергії? Якщо ні, то яким чином споживач може реалізувати право на судовий захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів?

Згідно з пунктом 6.42 Правил користування електричною енергією (затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.96 N 28, у редакції постанови названої Комісії від 17.10.2005) на підставі акта порушень (виявлених у споживача електричної енергії) уповноваженими представниками постачальника електричної енергії під час засідань з розгляду актів про порушення визначається обсяг недоврахованої електричної енергії та сума завданих споживачем збитків, рішення комісії оформлюється протоколом, який разом з іншими документами надається споживачу.

У постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 зі справи N 3/576н викладено правову позицію, згідно з якою:

- рішення комісії постачальника електричної енергії та протокол, яким воно оформлене, за своїми ознаками не належить до актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників відповідних правовідносин; такі рішення та протокол є лише фіксацією порушення, яке було виявлено при проведенні перевірки дотримання Правил користування електричною енергією;

- зазначені акти можуть бути використані як докази у разі звернення постачальника електричної енергії з позовом до суду і підлягають оцінці останнім згідно з вимогами статті 43 ГПК ( 1798-12 ).

Таким чином, споживач електричної енергії в разі незгоди з рішенням названої комісії не позбавлений права та можливості доводити в суді ті обставини, на які він (споживач) посилається як на підставу своїх заперечень проти такого рішення.

Водночас господарському суду необхідно враховувати викладене в пункті 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.06.2010 N 01-08/369 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України". ( Пункт 10 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду N 01-08/369 від 29.06.2010 )

11. Чи підвідомчі господарським судам справи зі спорів, пов'язаних з припиненням юридичної особи - господарського товариства?

Господарські суди на загальних підставах вирішують спори, пов'язані з утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень (пункт 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам".

12. Чи підвідомчі господарським судам справи зі спорів за позовами фізичних осіб, які не є учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, про визнання недійсними рішень учасників (засновників, акціонерів) таких товариств?

Справи зі спорів за позовами громадян (фізичних осіб), які не є учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, про визнання недійсними рішень учасників (засновників, акціонерів) таких товариств не підпадають під ознаки пункту 4 частини першої статті 12 ГПК ( 1798-12 ). Однак з огляду на приписи статей 1 і 12 названого Кодексу справи з названих спорів, позивачами в яких виступають, наприклад, громадяни, що в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності і на думку яких у зв'язку з прийняттям відповідних рішень порушуються або оспорюються їх права і охоронювані законом інтереси, підлягають розглядові господарськими судами на загальних підставах, хоч би ці громадяни й не були учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств - відповідачів у справах.

Тому у вирішенні питання про підвідомчість зазначених справ слід враховувати не лише характер правовідносин, у яких вони виникли, а й суб'єктний склад сторін. Про це йдеться і в підпункті 1.5 пункту 1 (зокрема, в останньому абзаці цього підпункту) рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин".

13. Чи є корпоративними спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними угод, укладених такими товариствами?

В останньому абзаці підпункту 1.1 пункту 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" зазначено, що до корпоративних належать спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів.

14. Чи належить до корпоративних спір, пов'язаний з оскарженням дій реєстратора щодо внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів та із спонуканням реєстратора внести відповідні зміни до реєстру?

Спори за позовами акціонерів до реєстраторів, пов'язані з внесенням змін до реєстрів власників іменних цінних паперів, укладенням зміною, розірванням, визнанням недійсними договорів на ведення названих реєстрів безпосередньо стосується прав і обов'язків акціонерного товариства. Тому останнє є учасником названих спорів. З урахуванням наведеного, а також і того, що підстави таких позовів пов'язані з реалізацією акціонерами їх корпоративних прав, зазначені спори є корпоративними і вирішуються господарськими судами.

З цього приводу див. підпункт 1.7 пункту 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин".

15. Чи належать до корпоративних спори за позовами спадкоємців учасників (акціонерів) господарських товариств, якщо такі спадкоємці не вступили до відповідних товариств?

Пункт 4 частини першої статті 12 ГПК ( 1798-12 ) не відносить до складу сторін корпоративного спору осіб, які мають право на набуття корпоративних прав шляхом вступу до господарського товариства або придбання акцій (див. у зв'язку з цим підпункт 1.10 пункту 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин").

16. Чи підлягають розглядові господарськими судами як такі, що виникають з корпоративних відносин, справи за участю виробничих кооперативів споживчої кооперації?

У вирішенні відповідного питання слід врахувати викладене в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", де зазначено, що не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (в тому числі й кооперативів), якщо стороною у справі є фізична особа. ( Пункт 16 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду N 01-8/186 від 27.03.2009 )

17. Чи підлягають вирішенню господарськими судами спори, пов'язані з оскарженням учасниками господарського товариства рішень відповідних органів останнього щодо звільнення посадових осіб даного товариства?

У вирішенні питань, пов'язаних з розмежуванням трудових і корпоративних спорів, необхідно враховувати викладене в підпункті 1.12 пункту 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин".

18. Які повинні бути дії апеляційного господарського суду в разі надходження до нього із загального апеляційного суду апеляційної скарги зі справи, яка виникла не з корпоративних відносин?

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15.12.2006 N 483-V після набрання чинності цим Законом скарги у справах, передбачених пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК ( 1798-12 ) (тобто справи, що виникають з корпоративних відносин), по яких не порушено (не відкрито) провадження, розглядаються господарським судом у порядку, встановленому ГПК.

У разі помилкової передачі загальним апеляційним судом апеляційному господарському суду справи, яка не підпадає під ознаки названої норми ГПК ( 1798-12 ), матеріали такої справи повертаються загальному апеляційному суду у той же спосіб, у який ця справа передавалася ним апеляційному господарському суду.

19. 1) Чи вправі розглядати справу суддя, яким було винесено в цій справі ухвалу про повернення позовної заяви без розгляду або ухвалу про забезпечення позову, якщо відповідні ухвали було скасовано апеляційною чи касаційною інстанцією?

2) Чи має право суддя, що приймав за результатами розгляду справи рішення або ухвалу, які в подальшому змінено або скасовано в апеляційному чи в касаційному порядку, здійснювати розгляд поданих у цій же справі заяви про зміну способу та порядку виконання рішення або скарги на дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби?

Частиною першою статті 20 ГПК ( 1798-12 ) передбачено, що суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.

В абзаці третьому пункту 4 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 18.09.97 N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 01.02.2005 N 04-5/26 та від 25.04.2005 N 04-5/144) зазначено, що у разі скасування апеляційною або касаційною інстанцією ухвал, які не стосуються суті спору, в тому числі про забезпечення позову, справу може бути передано на розгляд судді чи суддів, якими винесено відповідну ухвалу.

Не може вважатися підставою для відводу судді й скасування в апеляційному або в касаційному порядку ухвали про повернення позовної заяви без розгляду, оскільки в такому разі справа передається місцевому господарському суду не на новий розгляд, а для розгляду по суті.

Так само не є новим розглядом справи й розгляд заяви про зміну способу та порядку виконання рішення або скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби (статті відповідно 121 і 121-2 ГПК) ( 1798-12 ).

20. Який порядок подання заяв (клопотань) про зміну підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмову від позову?

Відповідно до частини першої статті 78 ГПК ( 1798-12 ) відмова позивача від позову викладається у вигляді адресованої господарському суду письмової заяви.

Що ж до решти зазначених заяв (клопотань), то ГПК ( 1798-12 ) не визначає, в якій формі - усній чи письмовій - вони викладаються. Однак, виходячи з того, що позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі (стаття 54 ГПК), а зміна підстав або предмету позову, розміру позовних вимог означають зміну істотних складових позову, відповідні заяви (клопотання) також мають подаватись до суду в письмовій формі.

Якщо клопотання про зміну підстав або предмету позову, збільшення або зменшення позовних вимог заявлено позивачем (його представником) в усній формі, суд повинен запропонувати позивачеві (його представникові) викласти таке клопотання в письмовій формі, а якщо це неможливо зробити в даному судовому засіданні - оголосити перерву в засіданні або відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК) ( 1798-12 ).

Крім того, з огляду на приписи статей 4-2, 4-3 та частин першої-третьої статті 22 ГПК ( 1798-12 ) суд має вживати заходів до того, щоб усі учасники судового процесу мали можливість одержати копії відповідної заяви (клопотання) або іншим чином ознайомитись з її змістом. З цією метою такі копії можуть бути вручені іншим учасникам судового процесу (їх представникам) безпосередньо в судовому засіданні (під розпис на оригіналі заяви) або надіслані їм позивачем поштою з наданням суду доказів надсилання у встановлений судом строк.

З цього приводу див. також пункт 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 10.12.96 N 02-5/422 "Про судове рішення".

Якщо зазначена заява (клопотання) подається представником позивача, такий представник має бути належним чином уповноважений на вчинення відповідних дій (стаття 28 ГПК) ( 1798-12 ).

У разі коли порядок подання заяви (клопотання) про зміну підстав або предмету позову, збільшення або зменшення позовних вимог, відмову від позову не дотримано, господарський суд розглядає по суті первісно заявлені вимоги.

21. За яких умов копія письмового доказу, що подається фізичною особою, може вважатися засвідченою належним чином?

Відповідно до частини другої статті 36 ГПК ( 1798-12 ) письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Якщо копія документа, що є письмовим доказом, подається до господарського суду фізичною особою, то це може бути копія, засвідчена підписом особи, яка її подає, із зазначенням прізвища такої особи.

За наявності у суду сумнівів щодо відповідності копій документів чи інших матеріалів оригіналам він не позбавлений права та можливості витребувати у встановленому ГПК ( 1798-12 ) порядку оригінали таких документів (матеріалів) або їх нотаріально засвідчені копії (див. статтю 75 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) в редакції Закону України від 15.03.2006) ( 3538-15 ).

22. Яким чином має діяти господарський суд у випадках, коли певні обставини справи можуть бути підтверджені лише поясненнями фізичних осіб?

Чинний ГПК ( 1798-12 ) не передбачає такого джерела доказування, як показання свідків. Однак це не означає неможливості використання як засобів установлення фактичних даних (обставин) у справі письмових та усних пояснень фізичних осіб, яким відомі відповідні дані (обставини).

Так, згідно з частиною другою статті 32 ГПК ( 1798-12 ) відповідні дані встановлюються, зокрема, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Якщо пояснення представника сторони чи третьої особи, який з'явився у судове засідання, не є достатніми й вичерпними, господарський суд не позбавлений права зобов'язати - шляхом винесення відповідної ухвали - таку сторону (третю особу) забезпечити участь у судовому засіданні також й іншого працівника (працівників) даного підприємства чи організації, в тому числі і з зазначенням в такій ухвалі посади та/або прізвища, ім'я, по-батькові працівника, явка якого в судове засідання є обов'язковою, або ж витребувати у підприємства (організації) письмове пояснення відповідного працівника (працівників).

Крім того, стаття 30 ГПК ( 1798-12 ) надає господарському суду право викликати посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (в тому числі, на вимогу суду, - в письмовій формі).

Відповідна норма застосовується в тому разі, коли згадані підприємства (установи, організації, органи) не є сторонами або третіми особами у справі, що розглядається господарським судом.

В усіх наведених випадках слід витребовувати пояснення в письмовій формі.

23. Якими доказами повинно підтверджуватися місце проживання фізичних осіб - учасників судового процесу та яким чином господарський суд має встановлювати місце проживання?

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 ГПК ( 1798-12 ) позовна заява повинна містити, зокрема, місце проживання (для фізичних осіб).

Місце проживання фізичної особи визначається згідно з вимогами статті 29 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК ( 1798-12 ), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місце проживання фізичної особи - сторони у справі (тим більше, що за приписом частини шостої зазначеної статті Цивільного кодексу України ( 435-15 ) фізична особа може мати кілька місць проживання) та зазначати таке фактичне місце проживання в позовній заяві чи в інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місце проживання фізичної особи - учасника судового процесу невідоме, то:

- позивач у позовній заяві вправі зазначити останнє відоме йому місце проживання такої особи (на час подання позову) з поданням суду документів (матеріалів), що підтверджують відповідні відомості; це можуть бути: договори (контракти), в яких вміщено такі відомості; витяги з державного реєстру - стосовно громадян, які в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності; довідки та інші документи, видані адресним бюро, органами внутрішніх справ тощо;

- господарський суд вправі надсилати процесуальні документи за останнім відомим йому на час такого надсилання місцем проживання фізичної особи - учасника судового процесу.

Якщо фізична особа - учасник судового процесу своєчасно не довела до відома господарського суду або інших учасників процесу про зміну свого фактичного місця проживання, то всі процесуальні наслідки такої бездіяльності покладаються на цю фізичну особу.

Якщо ж господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи вважає за потрібне з'ясувати фактичне місце проживання фізичної особи - учасника судового процесу, то він не позбавлений права після порушення провадження у справі здійснити це, зокрема, шляхом витребування відповідних доказів у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 38 ГПК ( 1798-12 ), у тому числі з органів внутрішніх справ, органів державної податкової служби, адресних бюро та ін. Запит щодо подання таких доказів за необхідності може бути виданий господарським судом заінтересованій стороні (її представникові).

24. 1) Чи повинен господарський суд у призначенні судової експертизи обґрунтовувати неможливість розгляду справи без з'ясування питань, поставлених на вирішення експерта?

2) Чи може бути скасована ухвала господарського суду про призначення експертизи з мотивів помилковості його висновку про таку неможливість?

З огляду на вимогу пункту 3 частини другої статті 86 ГПК ( 1798-12 ) в принципі будь-яка ухвала господарського суду (в тому числі й ухвала про призначення судової експертизи) має бути належним чином мотивована.

За змістом частини першої статті 41 ГПК ( 1798-12 ) судова експертиза призначається для роз'яснення не будь-яких питань, що виникають при вирішенні господарського спору, а лише таких, які потребують спеціальних знань (у відповідній галузі науки, техніки, мистецтва тощо).

В абзацах третьому та четвертому пункту 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 11.11.98 N 02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008 N 04-5/5, далі - Роз'яснення), зазначено:

"Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи".

Крім того, за змістом пункту 5-1 Роз'яснення в ухвалі про призначення судової експертизи зазначається, крім іншого, обставини справи, які мають значення для проведення судової експертизи, підстави її призначення, мотиви, за якими відхилено пропозиції учасників судового процесу стосовно проведення судової експертизи, підстави призначення додаткової, повторної, комісійної, комплексної експертизи.

З урахуванням викладеного господарський суд, виносячи ухвалу про призначення судової експертизи, має відповідним чином обґрунтувати в ній необхідність проведення такої експертизи.

Що ж до другого з наведених питань, то в його вирішенні слід враховувати наведене в пункті 10-3 Роз'яснення.

25. Чи підлягають розглядові в господарських судах позови про визнання недійсними висновків експертів?

У пункті 1 і в підпункті 6.2.5 пункту 6 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, зокрема, що:

- нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані;

- господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих (виданих) іншими, крім державних, органами, у тому числі актів господарських товариств, громадських організацій тощо, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер.

Законодавство України не надає висновку судового експерта статусу документа, який мав би обов'язковий характер чи породжував права і обов'язки у певного суб'єкта чи кола суб'єктів, а отже такий висновок не може вважатися актом державного чи іншого органу і оспорюватися в судовому порядку.

26. Яким чином слід здійснювати приєднання матеріалів щодо вжиття (виконання) запобіжних заходів до матеріалів позовного провадження, якщо позов подано до іншого господарського суду, ніж той, що виніс ухвалу про вжиття таких заходів?

ГПК ( 1798-12 ) не передбачено обов'язкового приєднання матеріалів щодо вжиття (виконання) запобіжних заходів до матеріалів позовного провадження. Якщо у господарського суду, який здійснює розгляд позову, виникне потреба у залученні до справи матеріалів, пов'язаних із вжиттям (виконанням) запобіжних заходів, він не позбавлений права та можливості за клопотанням учасника судового процесу чи з своєї ініціативи витребувати у відповідної особи належним чином завірені копії таких матеріалів, а якщо є потреба у залученні їх оригіналів - й витребувати їх в порядку статті 38 ГПК з іншого суду, де вони знаходяться.

27. Яким чином суд з метою обчислення суми державного мита повинен визначити вартість майна в разі застосування правових наслідків недійсності правочину (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України) ( 435-15 ) чи наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним (частина друга статті 208 Господарського кодексу України) ( 436-15 )?

Суд, як правило, не повинен визначати вартість майна, що витребується. За змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК ( 1798-12 ) відповідний обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли згадані правові наслідки застосовуються з ініціативи господарського суду).

Лише у випадках неправильного зазначення позивачем ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК) ( 1798-12 ). Суд не позбавлений права з цією метою витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі (частина перша статті 38 ГПК), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна).

Необхідно враховувати також припис пункту 29 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15, згідно з яким у випадку, коли позивач у заяві не вказує суму позову або встановити точно його ціну неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо встановлює розмір належного до сплати мита; якщо при винесенні судом рішення загальна сума позову збільшується, мито обчислюється виходячи із збільшеної суми позову, при цьому різниця, що утворилася, підлягає стягненню з позивача або при повному задоволенні позову - з відповідача. На це положення (а також пункт 30) названої Інструкції звернув увагу й Верховний Суд України у постанові від 25.12.2007 N 8/219-07.

28. В якому розмірі на сторону у справі покладаються витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката? Чи може господарський суд визнати розмір такої оплати завищеним та стягнути відповідну суму в меншому розмірі?

У вирішенні відповідних питань слід враховувати викладене в:

- пункті 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначено: "Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи";

- абзаці третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права", за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативноправовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

29. Чи можливе віднесення до "інших витрат, пов'язаних з розглядом справи" (в розумінні статті 44 ГПК) ( 1798-12 ) витрати сторін у справі, яких вони зазнали у зв'язку з відрядженням представників (своїх працівників) для участі в судових засіданнях (проїзд, проживання, харчування та ін.), а також кошти, сплачені за надання правової допомоги не адвокатом, а іншою особою (юристом), яка не перебуває зі стороною у трудових відносинах?

Чи повинен суд, не знайшовши підстав для віднесення відповідних сум на іншу сторону у справі, зазначити про це у резолютивній частині рішення?

В абзаці другому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК ( 1798-12 ) відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Отже, якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК ( 1798-12 ), і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків. ( Абзац в редакції Листа Вищого господарського суду N 01-08/34 від 21.01.2009 )

30. Чи можливе припинення провадження у справі щодо частини позовних вимог у зв'язку з їх непідвідомчістю (у відповідній частині) господарському суду?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене в абзаці другому пункту 4 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", де зазначено, що в разі подання позову, в якому об'єднано вимоги, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК ( 1798-12 ) - відмовляє у прийнятті позовної заяви; якщо ж у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК.

31. Чи може господарський суд вирішити в одному процесуальному документі - рішенні - питання про припинення провадження у справі щодо частини позовних вимог, про залишення частини позовних вимог без розгляду, а також про залучення до участі у справі третьої особи, або для вчинення відповідних дій необхідно виносити ухвали як окремі процесуальні документи?

Питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду можуть бути вирішені господарським судом в єдиному процесуальному документі, яким закінчується розгляд справи, - рішенні суду.

Що ж до третіх осіб (як тих, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, та і тих, які таких вимог не заявляють), то за змістом частини першої статті 26 та частини першої статті 27 ГПК ( 1798-12 ) такі особи можуть вступити у справу (бути залученими до участі у справі) лише до прийняття рішення господарським судом. Пов'язані з цим процесуальні питання вирішуються виключно ухвалами господарського суду (частина друга статті 26 та частина третя статті 27 ГПК).

32. Чи можлива зміна судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду з тих підстав, що:

1) на момент апеляційного перегляду такого рішення: змінився стан здійснення розрахунків між сторонами (внаслідок часткового погашення заборгованості під час розгляду справи в апеляційній інстанції);

2) докази часткової оплати боргу з певних причин не були подані заінтересованою стороною до суду першої інстанції?

Частиною першою статті 104 ГПК ( 1798-12 ), яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення, не передбачено можливості такого скасування (зміни) у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами, яка сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

Що ж до другого із зазначених випадків, то питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів має вирішуватися з урахуванням припису частини першої статті 101 ГПК ( 1798-12 ), за яким додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Приймаючи додаткові докази, суд апеляційної інстанції має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування.

33. Чи може вважатись скасованим рішення місцевого господарського суду, якщо резолютивна частина постанови апеляційної інстанції повністю відповідає такому рішенню, однак у постанові йдеться про помилкове застосування місцевим господарським судом норм матеріального та/або процесуального права, яке, втім, не призвело до прийняття неправильного рішення по суті справи?

За змістом пунктів 2 і 3 статті 103 та частини другої статті 105 ГПК ( 1798-12 ), зокрема, пункту 9 цієї частини, рішення місцевого господарського суду може вважатися скасованим повністю або частково тільки якщо у резолютивній частині відповідної постанови апеляційної інстанції міститься чіткий і однозначний висновок про таке скасування, як-от: "Рішення господарського суду (найменування місцевого господарського суду) від (дата) у справі N ... скасувати" або "Рішення господарського суду (найменування місцевого господарського суду) від (дата) у справі N ... скасувати в частині ... (зазначається, в якій саме частині)".

34. Чи можливе у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору?

У постанові Верховного Суду України від 15.01.2008 N 2-13/12828.1-2006 викладено правову позицію, згідно з якою:

відповідно до частини восьмої статті 114 ГПК ( 1798-12 ) у разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом;

отже, в такому випадку немає ніяких процесуальних перешкод для вирішення судом питання про залучення до участі у справі третіх осіб, якщо рішення може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. ( Пункт 34 в редакції Листа Вищого господарського суду N 01-8/218 від 08.04.2008 )

35. Чи вправі господарський суд змінити редакцію затвердженої ним мирової угоди за наявності заяви сторін, в якій висловлюється їх згода на це?

Законом не передбачено права господарського суду самостійно змінювати умови мирової угоди сторін, навіть за наявності згоди останніх на це, оскільки провадження у справі згідно з пунктом 7 частини першої статті 80 ГПК ( 1798-12 ) припинено.

36. Чи може бути підставою для задоволення вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, вчинення такого напису поза межами строку, передбаченого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 )?

Стаття 88 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) визначає як одну з неодмінних умов вчинення нотаріусом виконавчого напису додержання встановленого для цього строку (три роки з дня виникнення права вимоги, у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року, або ж у межах іншого встановленого законом для відповідної вимоги строку давності).

Вчинення виконавчого напису поза межами встановленого строку є порушенням вимог названого Закону ( 3425-12 ) і підставою для визнання зазначеного напису недійсним.

37. Яку саме дату слід зазначати в наказі, що видається місцевим господарським судом на виконання постанови апеляційного господарського суду як дату набрання такою постановою законної сили: дату прийняття постанови або дату підписання її повного тексту?

Згідно з частиною третьою статті 105 ГПК ( 1798-12 ) постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Отже, така дата і повинна зазначатися у відповідному наказі як дата набрання постановою законної сили, незалежно від того, коли підписано її повний текст.

38. Чи вправі господарський суд під час знаходження матеріалів справи в апеляційній чи в касаційній інстанції здійснювати розгляд скарги на дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби?

В абзаці другому пункту 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, зокрема, що виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби.

До того ж розгляд зазначених скарг, як правило, потребує дослідження судом матеріалів тих справ, у зв'язку з виконанням судових рішень в яких і подано відповідну скаргу.

Отже, відсутність в господарському суді матеріалів справи унеможливлює розгляд скарги на дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби.

Тому у наведеній ситуації господарському суду слід шляхом винесення відповідної ухвали відкладати вирішення питання про прийняття до розгляду зазначеної скарги до повернення матеріалів справи з апеляційної чи з касаційної інстанції.

39. Чи можлива у виконавчому провадженні заміна кредитора згідно з договором відступлення права вимоги?

Заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, в той час як відносини, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, не мають характеру цивільно-правових у розумінні частини першої статті 1 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), а управненою стороною в цих відносинах виступає не кредитор, а стягувач. Тому зазначена заміна не є можливою.

Що ж до заміни сторони на стадії виконання судового рішення, то така заміна можлива не інакше як на підставах та в порядку, визначених ГПК ( 1798-12 ) та Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).

40. У який спосіб може бути захищено права особи, яка не погоджується з оцінкою майна, проведеною в порядку здійснення виконавчого провадження?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене в пункті 28 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року".

41. Чи слід вважати пропущеним строк оскарження рішення третейського суду в разі, якщо про таке рішення стороні не було відомо у зв'язку з підписанням третейської угоди невстановленою особою із скріпленням її підробленою печаткою (що встановлено господарським судом згідно з висновком судової експертизи)?

Відповідно до частини четвертої статті 51 Закону України "Про третейські суди" ( 1701-15 ) (далі - Закон) заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом.

Подання заяви про скасування рішення третейського суду з пропуском установленого Законом ( 1701-15 ) строку є підставою для винесення господарським судом ухвали про відмову в прийнятті такої заяви; про це зазначено в підпункті 1.9.1 пункту 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 11.04.2005 N 04-5/639 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України "Про третейські суди".

Водночас з урахуванням того, що передбачений наведеною нормою Закону строк є процесуальним і з її змісту не вбачається присікального характеру цього строку, господарський суд у наведеній ситуації не позбавлений права в порядку статті 53 ГПК ( 1798-12 ) відновити пропущений строк оскарження рішення третейського суду.

( Пункт 42 виключено на підставі Листа Вищого господарського суду N 01-08/195 від 02.04.2009 )

Заступник Голови Вищого господарського суду України В.Москаленко