ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
08.04.2010 N 2а-7944/09/2670

Про визнання незаконною та нечинною постанови
N 430 від 02.04.2009 р.
"Про запобігання кризовим явищам
у вугільній промисловості"

Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів Пилипенко О.Є. (головуючий), Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т., при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

 За позовом           Заступника Генерального прокурора України

 До                   Кабінету Міністрів України

 Треті особи          1) Міністерство вугільної промисловості
                         України
                      2) Фонд державного майна України

 Про                  визнання незаконною та нечинною постанови
                      N 430 від 02.04.2009 р.
                      "Про запобігання кризовим явищам
                      у вугільній промисловості"

За участю представників сторін

 Від позивача:        Гнатюк М.М., посвідчення N 296

 Від відповідача      Головатенко О.М., за дов. N 29-22/92
                      від 18.03.2010 р.

 Від третьої особи    1: Іванов С.С., за дов. N 195/01/01-04
                      від 23.03.2010 р.

 Від третьої особи    2: Легендзевич О.Ю., за дов. N 706
                      від 29.12.2009 р.

встановив:

Заступник Генерального прокурора України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів Україною від 02.04.2009 р. N 430 "Про запобігання кризовим явищам у вугільний промисловості".

Представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити, вважає оскаржувану постановою ( 430-2009 ) такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 146 Господарського кодексу України ( 436-15 ), ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), положенням Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України від 18.05.2000 р. N 1723-III, та прийнятою Урядом поза межами наданих йому повноважень.

Представник відповідача проти вимог позивача заперечував, просив у задоволенні позову відмовити, свою позицію виклав в письмових запереченнях в яких вказує, що спірна постанова ( 430-2009 ) є законною, прийнята Урядом в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України і не суперечить нормам чинного законодавства.

Представник третьої особи 1 підтримав позицію відповідача, проти задоволенні позову заперечував, в наданих суду поясненнях по суті адміністративного позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи 2 письмових пояснень по суті адміністративного позову не надав, просив суд винести обґрунтоване рішення.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 р. N 430 "Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості" затверджено перелік державних вугледобувних підприємств, майно яких підлягає продажу в 2009 році на відкритих аукціонах, що проводяться відповідно до положення, яке повинно бути затверджено Міністерством вугільної промисловості України та Фондом державного майна України, та врегульовано інші питання пов'язані із забезпеченням продажу цього майна.

Проведеною Генеральною прокуратурою України перевіркою встановлено, що дана постанова ( 430-2009 ) суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) Генеральною прокуратурою України було винесено Протест від 12.06.2009 р. N 07/2/1-100вих-09 на вищевказану постанову Уряду ( 430-2009 ).

Протест прокурора підлягає обов'язковому розгляду у десятиденний строк після його надходження (ч. 3 ст. 21 Закону України "Про прокуратуру") ( 1789-12 ).

Листом від 26.06.2009 р. Перший віце-прем'єр-міністр України повідомив, що протест розглянуто та зазначив, що прийняття спірної постанови ( 430-2009 ) є одним із заходів щодо подолання економічної кризи у вугільній промисловості шляхом залучення у вугільну галузь недержавних інвестицій.

Позивач зауважив, що протест на засіданні Кабміну не розглядався та відповідний акт Уряду за наслідками його розгляду не видавався, а отже, розгляд протесту Першим віце-прем'єр-міністром України, який є не уповноваженою на це особою, свідчить про ухилення від розгляду протесту по суті тим органом, до якого його було принесено.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ), у разі відхилення протесту прокурор може звернутись до суду про визнання акта незаконним.

З огляду на наведене вище, прокуратура звернулася до суду про оскарження постанови Кабміну ( 430-2009 ).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Визначені у затвердженому оскаржуваною постановою переліку ( 430-2009 ) підприємства є державними підприємствами гірничодобувної промисловості, приватизація майна яких згідно із ст. 6 Гірничого закону України ( 1127-14 ) має здійснюватися відповідно до законодавства про приватизацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 Господарського кодексу України ( 436-15 ) майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчуженні на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: підприємства (цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України ( 435-15 ); об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань; земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Проте всупереч вищезазначеним законодавчим актам оскаржуваною постановою ( 430-2009 ) передбачено відчуження цілісних майнових комплексів державних вугледобувних підприємств та їх структурних підрозділів поза межами процесу приватизації.

Крім того, оскаржувану постанову ( 430-2009 ) видано в порушення вимог ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), згідно з якою цілі, пріоритети та умови приватизації майна, яке перебуває в державній власності, відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів, завдання відповідним органам виконавчої влади щодо забезпечення проведення приватизації, заходи щодо залучення в процесі приватизації інвесторів, особливості участі в процесі приватизації громадян України, іноземних інвесторів та інших покупців тощо визначаються Державною програмою приватизації, яка розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України у формі закону один раз на три роки не пізніше як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації.

Оскільки, Закон України "Про Державну програму приватизації на 2008-2012 роки" до цього часу не прийнято, чинним є Закон України "Про Державну програму приватизації на 2000-2002 роки" ( 1723-14 ).

Так, оскаржувана постанова ( 430-2009 ) суперечить положенням чинної Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України від 18.05.2000 р. N 1723-III, зокрема в частині способів приватизації.

При виданні вказаної постанови Урядом ( 430-2009 ) не додержано також вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) стосовно того, що державну політику у сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, які наділені повноваженнями щодо прийняття рішень про приватизацію об'єктів державної власності.

Частиною 2 ст. 5 цього ж Закону ( 2163-12 ) визначено, що об'єкти, які мають загальнодержавне значення, не підлягають приватизації. До вказаних об'єктів Закон ( 2163-12 ) відносить майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Відповідно до постанови Уряду від 12.12.94 р. N 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення" загальнодержавне значення мають буре та кам'яне вугілля, видобуток та переробку яких здійснюють гірничодобувні підприємства, що зазначені в переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 р. N 430.

Перелік об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, не є постійним і незмінюваним, однак повноваження щодо внесення відповідних змін до цього переліку шляхом прийняття відповідних законодавчих актів належить виключно Верховній Раді України.

Статтею 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 113 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За правилами, встановленими п. 1 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), адміністративний суд здійснює перевірку законності, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про те, що вирішивши постановою Кабінету Міністрів України питання про відчуження об'єктів державної власності всупереч вимогам Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), Уряд вийшов за межі наданих йому законодавством повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу ( 2747-15 ).

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства ( 2747-15 ), суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити, а саме необхідно визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів Україною від 02.04.2009 р. N 430 "Про запобігання кризовим явищам у вугільний промисловості".

Оскільки, спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів Україною від 02.04.2009 р. N 430 "Про запобігання кризовим явищам у вугільний промисловості".

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата підписання повного тексту постанови: 16.04.2010 р.

Головуючий, суддя О.Є.Пилипенко

Судді: Д.А.Костенко

Ю.Т.Шрамко