ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Коктиш проти України"

(Заява N 43707/07)

10 грудня 2009 року

Стислий виклад

У 2001 році прокуратурою Брестської області (Республіка Білорусь) заявникові було пред'явлене обвинувачення у вбивстві і розбійному нападі.

7 грудня 2001 року Брестський обласний суд Республіки Білорусь виправдав заявника, оскільки його зізнавальні покази, які він дав під час досудового слідства, були отримані внаслідок застосування до нього фізичного і психологічного тиску.

18 травня 2002 року виправдовувальний вирок був скасований Президією Верховного Суду Республіки Білорусь у порядку виключного провадження за протестом прокурора, і справу було направлено на новий судовий розгляд.

Заявник був оголошений правоохоронними органами Республіки Білорусь у міжнародний розшук.

25 червня 2007 року заявника було затримано в м. Севастополі.

27 червня 2007 року Балаклавський районний суд м. Севастополя виніс постанову про тимчасовий арешт заявника строком на сорок діб до надходження запиту про видачу його до Республіки Білорусь.

9 липня 2007 року Генеральна прокуратура Республіки Білорусь звернулася до Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) із запитом про видачу заявника.

З серпня 2007 року Балаклавський районний суд постановив залишити заявника під вартою до вирішення питання про його екстрадицію.

10 жовтня 2007 року відповідно до правила 39 Регламенту Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) голова п'ятої секції Європейського суду вказав державі, що заявник не може бути виданий до Республіки Білорусь.

З 26 червня до 5 липня 2007 року заявника тримали під вартою в Севастопольському ізоляторі тимчасового тримання (далі -ІТТ). 6 липня 2007 року заявника перевели до Сімферопольського СІЗО. Заявник стверджував, що камери ІТТ та СІЗО, в яких він перебував, були перенаселеними, брудними, без вентиляції та належного освітлення, а також, що й інші санітарно-побутові умови були незадовільними.

Заявник стверджував, що підчас етапування з ІТТ до СІЗО його перевозили у спеціальному фургоні разом з 12 іншими в'язнями, хоча місця у фургоні вистачало лише на шістьох, у фургоні не було ані питної води, ані вентиляції.

Заявник скаржився до Європейського суду на те, що в разі екстрадиції до Республіки Білорусь йому загрожує засудження до смертної кари в порушення статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Він також скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що йому загрожуватиме катування та нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження з боку правоохоронних органів Республіки Білорусь.

Заявник скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що в разі екстрадиції до Республіки Білорусь його очікує несправедливий судовий розгляд.

Заявник скаржився, що його затримання і тримання під вартою в Україні суперечать гарантіям статті 5 Конвенції.

Заявник також скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у цьому зв'язку.

Посилаючись на статті 2 і 3 Конвенції, заявник скаржився, що під час затримання він зазнав фізичного і психологічного тиску і що умови тримання в Севастопольському ізоляторі тимчасового тримання та в СІЗО, а також умови, в яких здійснювалося його етапування, були нелюдськими і такими, що принижують гідність. Заявник також скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у цьому зв'язку.

розглянувши справу, європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує скаргу заявника за статтею 3 Конвенції на погане поводження під час його затримання неприйнятною, а решту скарг у заяві - прийнятними.

2. Постановляє, що у випадку екстрадиції заявника до Республіки Білорусь було б порушено статтю 3 Конвенції.

3. Постановляє, що немає потреби розглядати скарги стосовно екстрадиції заявника в контексті статей 2 і 6 Конвенції.

4. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з матеріально-побутовими умовами тримання заявника в ІТТ і СІЗО.

5. Постановляє, що не мало місця порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з лікуванням заявника під час тримання його під вартою.

6. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з умовами етапування заявника.

7. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

8. Постановляє, що мало місце порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

9. Постановляє, що мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції.

10. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції у зв'язку зі скаргами заявника за статтею 3 Конвенції на умови тримання під вартою.

11. Постановляє:

a) що упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявникові 7000 (сім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-який податок, який може бути стягнуто; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом, чинним на день здійснення платежу;

b) що зі спливом зазначених вище трьох місяців і до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, плюс три відсоткові пункти.

12. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.".