ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 02-5/744 від 27.06.2001

Арбітражні суди України

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних
із застосуванням законодавства про охорону навколишнього
природного середовища

( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого
господарського суду
N 04-5/609 від 31.05.2002

Рекомендаціями Вищого господарського суду
N 04-5/1429 від 18.11.2003
N 04-06/44 від 25.03.2009 )

( У тексті Роз'яснення, крім вступної частини, назви "Вищого
арбітражного суду України" у підпункті 2.1 пункту 2, у
підпункті 3.1 пункту 3 і у пункті 9, слова "арбітражний" і
"арбітражні" в усіх відмінках замінено відповідно словами
"господарський" і "господарські" у відповідних відмінках,
а абревіатуру "АПК" - абревіатурою "ГПК" з Роз'ясненням
Вищого господарського суду N 04-5/609 від
31.05.2002 )

На підставі вивчення практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, і з метою забезпечення однакового і правильного застосування арбітражними судами норм законодавства, яке регулює відповідні правовідносини, президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Загальні питання, пов'язані із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

1.1. Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ), міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України ( 1540-06 ) (далі - Цивільний кодекс), Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) (далі - Закон), а також розроблюваним відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

У вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, слід керуватися нормами природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, а з питань, не врегульованих цим законодавством, - відповідними правилами цивільного законодавства.

1.2. Відповідно до статті 69 Закону ( 1264-12 ) шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У такому випадку шкода компенсується за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням завданих збитків, у тому числі неодержаних доходів, тобто загальними правилами природоохоронного законодавства і статтями 440, 453 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).

З метою визначення розміру збитків, заподіяних природному середовищу, господарський суд згідно з вимогами статей 41-43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) може призначити відповідну експертизу.

1.2.1. У визначенні предмету спору в справах даної категорії, пов'язаних з відшкодуванням шкоди (збитків), слід керуватися Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ), яким відповідно до статті 2 цього законодавчого акта регулюються відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні та відповідно до статті 68 якого підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. ( Пункт 1 доповнено підпунктом 1.2.1 згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/44 від 25.03.2009 )

1.3. Розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.

До позовної заяви повинен бути доданий обгрунтований розрахунок суми, що стягується на відшкодування заподіяної шкоди.

1.4. У вирішенні відповідних спорів господарські суди повинні керуватись також главою 40 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), зокрема, статтею 453 цього Кодексу, згідно з якою господарський суд, присуджуючи відшкодування шкоди, може зобов'язати відповідальну за шкоду особу відшкодувати її в натурі.

Таким чином, якщо в судовому засіданні буде встановлено можливість відновлення навколишнього природного середовища за рахунок особи, яка порушила природноресурсове, природоохоронне законодавство про забезпечення екологічної безпеки, у рішенні господарського суду необхідно зазначити конкретні заходи щодо відновлення навколишнього природного середовища та строки їх здійснення.

У разі ухилення сторони від виконання рішення господарський суд на підставі статті 121 ГПК ( 1798-12 ) вправі змінити спосіб виконання рішення.

1.5. Виходячи з вимог статті 69 Закону ( 1264-12 ), особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну ними навколишньому природному середовищу шкоду відповідно до статті 450 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). Такий же порядок відшкодування (компенсації) запроваджено і для шкоди, заподіяної довкіллю у зв'язку з діяльністю інвестора, пов'язаною з виконанням угоди про розподіл продукції (стаття 29 Закону України "Про угоди про розподіл продукції" ( 1039-14 ).

Питання про віднесення підприємств, організацій до числа таких, що являють собою підвищену екологічну небезпеку, вирішуються відповідно до вимог частини третьої статті 66 Закону ( 1264-12 ) та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.95 N 554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку" (з подальшими змінами). Такі підприємства звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки у разі, коли доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Наявність у цьому разі вини потерпілого у формі необережності не є підставою для звільнення відповідного підприємства від обов'язку щодо відшкодування шкоди.

Що ж до підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної небезпеки, але діяльність яких пов'язана з підвищеною екологічною небезпекою, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їх вини.

1.6. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (статті 440 та 442 Цивільного кодексу ( 1540-06 ). Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

1.7. У вирішенні питання про відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу, господарському суду слід перевіряти, чи не є дане правопорушення наслідком діяльності або бездіяльності кількох підприємств. У разі коли з матеріалів справи вбачається, що шкоду заподіяно кількома підприємствами, господарський суд повинен визначити розмір відповідальності кожного з них, для чого у разі необхідності може бути призначена відповідна експертиза.

Якщо у процесі вирішення спору буде виявлено факт порушення природоохоронного законодавства, зумовленого недоліками у роботі проектувальної чи будівельної організації, у господарського суду немає підстав для задоволення позовних вимог. У такому випадку позивач, з урахуванням характеру і строків виявлення недоліків, не позбавлений права на звернення з позовом до згаданої організації.

1.8. Застосування щодо громадян-суб'єктів підприємницької діяльності заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно зі статтею 68 Закону ( 1264-12 ) не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. У даному разі штраф хоча й має матеріальний характер, але є заходом відповідальності, а не відшкодування шкоди.

1.9. Перебіг строку позовної давності у спорах, пов'язаних із стягненням завданої природі шкоди, починається з дня складання акта про відповідне порушення, а у разі несвоєчасного складання акту - з дня, коли цей акт відповідно до вимог законодавства мав бути складений.

2. Підвідомчість та підсудність справ, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища.

2.1. Відповідно до статті 67 Закону ( 1264-12 ) спори у галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються судом, господарським судом, радами чи утвореними ними органами відповідно до їх компетенції і в порядку, встановленому законодавством України.

У разі виникнення питання про підвідомчість спору господарському суду слід виходити з суб'єктного складу та характеру правовідносин. Господарському суду в такому випадку необхідно враховувати також викладене у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 08.02.96 N 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ" (з подальшими змінами і доповненнями).

Спори у галузі охорони навколишнього природного середовища, що виникають між підприємствами України та підприємствами інших країн, підлягають вирішенню спеціальними комісіями, утвореними на паритетних засадах з представників сторін, або третейським судом і отже господарському суду не підвідомчі.

2.2. Пунктом "ж" статті 21 Закону ( 1264-12 ) громадським природоохоронним об'єднанням надане право звернення до господарського суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ) останні набувають статусу юридичної особи лише у разі реєстрації (офіційного визнання). Тому спори за позовами громадських об'єднань, не зареєстрованих у встановленому порядку, господарським судам не підвідомчі.

2.3. Діяльність підприємств, які порушують законодавство про охорону навколишнього природного середовища, може бути обмежена, зупинена чи припинена за рішенням органів, перелік яких наведений у пункті 3 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів, у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 29.10.92 N 2751-XII, або за позовом прокурора (стаття 37 Закону ( 1264-12 ), поданим відповідно до вимог статті 2 ГПК ( 1798-12 ).

Рішення органів, зазначених у пункті 3 названого Порядку ( 2751-12 ), можуть бути визнані господарським судом недійсними за заявами заінтересованих підприємств або прокурора чи його заступника.

Припинення діяльності підприємства не звільняє його від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Перелік підстав, з яких діяльність підприємств, що порушують законодавство про охорону навколишнього природного середовища, може бути припинена, встановлено пунктом 5 того ж Порядку ( 2751-12 ). Наявність однієї або кількох таких підстав має бути підтверджена відповідними доказами, якими можуть бути, зокрема, складені посадовими особами спеціально уповноважених органів державного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища та інших уповноважених державних органів акти, довідки, службові записки тощо.

2.4. Згідно із статтею 20 Закону ( 1264-12 ) спеціально уповноваженим органам державного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів надано право звертатися до господарського суду з позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

З огляду на вимоги частини другої статті 1 ГПК ( 1798-12 ) господарським судам слід у разі звернення відповідного органу з позовом з'ясовувати наявність у нього відповідних повноважень.

2.5. Право звернення до суду спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та громадських об'єднань, яке передбачено Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ), не виключає можливості подання позовів про стягнення шкоди, завданої довкіллю, органами місцевого самоврядування, які мають власні самоврядні повноваження.

Таке право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди їрунтується на приписах статей 13, 142, 145 Конституції України ( 254к/96-ВР ), пункту "б" статті 47, статей 15, 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ), частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ). ( Пункт 2 доповнено підпунктом 2.5. згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/44 від 25.03.2009 )

3. Питання, пов'язані з призначенням та проведенням екологічної експертизи.

3.1. Державна екологічна експертиза проводиться з підстав і у порядку, визначеному Законом України "Про екологічну експертизу" ( 45/95-ВР ) та постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.95 N 870 "Про Порядок надання документації на державну екологічну експертизу". У разі якщо така експертиза призначається господарським судом, ним повинні бути дотримані вимоги статей 41, 42 названого Закону. Господарському суду в такому випадку слід також керуватися роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 11.11.98 N 02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи".

3.2. Висновки державної екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку у випадках, зазначених у статті 45 Закону України "Про екологічну експертизу" ( 45/95-ВР ). Однак видповідний висновок, зроблений за дорученням господарського суду, не може бути предметом судового спору.

У разі незгоди з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі висновків державної екологічної експертизи, заінтересоване підприємство вправі на власний розсуд вирішувати питання про оскарження цих рішень за підпорядкованістю або про захист своїх інтересів шляхом звернення до господарського суду. В останньому випадку попереднє звернення зі скаргою до відповідного вищого органу не є обов'язковим.

4. Питання, пов'язані із стягненням зборів за спеціальне використання природних ресурсів та за забруднення навколишнього природного середовища.

4.1. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) збори за спеціальне використання природних ресурсів і за забруднення навколишнього природного середовища віднесені до загальнодержавних. У разі несплати цих зборів у встановлений строк відповідні суми недоїмки стягуються з платників відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).

4.2. Статтею 46 Закону ( 1264-12 ) визначено розміри перерахування (стягнення) названих зборів до відповідних фондів охорони навколишнього природного середовища.

У разі незгоди підприємства з розміром чи підставою здійсненого нарахування збору воно вправі звернутись до господарського суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення податкового органу.

4.3. Право звільняти підприємства повністю або частково від внесення обов'язкових платежів за забруднення навколишнього природного середовища надано тільки радам базового рівня і лише стосовно збиткових та низькорентабельних підприємств. Тому господарські суди не повинні задовольняти заяви позивачів (прокурорів та їх заступників, що подали позов) про повернення частини чи всієї списаної суми платежу за відсутності у матеріалах справи відповідного акта ради. У разі необхідності розгляд справи може бути відкладено з метою витребування такого акта.

4.4. Повне чи часткове звільнення низькорентабельних або збиткових підприємств від внесення названих обов'язкових платежів не звільняє ці підприємства від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну порушенням природоохоронного законодавства.

4.5. У вирішенні питань, пов'язаних із стягненням збору за спеціальне використання природних ресурсів, господарським судам слід виходити зокрема з такого.

4.5.1. Спеціальне використання природних ресурсів здійснюється за наявності дозволу, що видається відповідним державним органом згідно з "Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.92 N 459 (з подальшими змінами і доповненнями) за наявності заявки підприємства, а також документа, що засвідчує внесення плати.

Згідно з пунктом 8 названого Положення спори щодо відмови у погодженні клопотання або видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів вирішуються в порядку, передбаченому статтею 67 Закону ( 1264-12 ). Тому у разі відмови у видачі такого дозволу або неодержання відповіді у встановлений термін від державного органу, який уповноважений видавати дозвіл, заінтересоване підприємство має право звернутися до господарського суду із заявою про спонукання названого органу видати такий дозвіл. Попереднє звернення зі скаргою до вищого за підпорядкованістю державного органу у такому випадку не є обов'язковим. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів може бути скасовано органом, який його видав. У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід враховувати, зокрема, вимоги пункту 6 згаданого Положення, де встановлено вичерпний перелік підстав, з яких може бути скасовано дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів.

Господарському суду слід у рішенні встановлювати строк для видачі дозволу.

4.5.2. Використання природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним. За змістом статей 68, 69 Закону ( 1264-12 ) з заподіяні державі внаслідок такого використання збитки підлягають відшкодуванню незалежно від сплати збору за спеціальне використання природних ресурсів. Розмір цих збитків обчислюється на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик.

4.5.3. Припинення права спеціального використання природних ресурсів не звільняє від виконання обов'язку відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Власникам і користувачам об'єктами правової охорони навколишнього природного середовища відшкодовуються збитки, завдані припиненням права або зміною умов спеціального використання природних ресурсів, за винятком випадків, коли таке припинення (зміна умов) було здійснено з вини самого власника або користувача чи за його клопотанням.

Звертаючись з позовом про відшкодування збитків, завданих припиненням права або зміною умов спеціального використання природних ресурсів, користувач вправі вимагати і відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням ним експертизи.

4.5.4. У разі, коли визначені у виданих дозволах обсяги використання природних ресурсів повністю або частково не були реалізовані платниками, внесена за них плата не повертається.

Внесення плати за спеціальне використання природних ресурсів не дає права на їх використання без одержання відповідного дозволу.

4.6. Вирішуючи спори, пов'язані із стягненням збору за забруднення навколишнього природного середовища, господарські суди повинні виходити з такого.

4.6.1. Збір за забруднення навколишнього природного середовища сплачується підприємствами і організаціями та їх відокремленими підрозділами незалежно від форми власності, наявності чи відсутності порушень природоохоронного законодавства. У разі реорганізації підприємства чи організації, що сплачує згаданий збір, його платником стає правонаступник.

4.6.2. Викиди, скиди і розміщення відходів допускаються в обсягах, визначених за правилами, викладеними у пунктах 5-8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 N 303 (з подальшими змінами і доповненнями, далі - Порядок). Згідно з абзацом другим пункту 8 Порядку в разі відсутності у платників збору затверджених у встановленому порядку лімітів викидів, скидів і розміщення відходів збір справляється як за понадлімітні викиди, скиди та розміщення відходів відповідно до їх обсягів. Тому господарські суди не повинні брати до уваги посилання підприємств на відсутність у них лімітів викидів, скидів і розміщення відходів як на підставу звільнення їх від сплати збору або зменшення його розміру.

4.6.3. Остаточний річний розрахунок збору подається платниками до органів державної податкової служби за місцем податкової реєстрації платника після попереднього погодження з органами Мінекоресурсів протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року. Отже вирішуючи питання про обгрунтованість стягнення з підприємства пені за прострочку сплати збору, господарському суду слід витребувати від позивача докази того, що він подає звіти про кількість викидів, скидів, розміщення відходів та використаного пального. ( Пункт 4.6.3 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

5. Питання, пов'язані з порушенням законодавства про охорону та використання атмосферного повітря.

5.1. Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" ( 2707-12 ) шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом. ( Пункт 5.1 доповнено абзацом першим згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

Згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженою наказом Мінекобезпеки України від 18.05.95 N 38, факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється спеціалістами Державної екологічної інспекції під час перевірки підприємств. За результатами обстеження складається акт.

Акти обстеження та контрольних перевірок фактичного усунення порушення, складені спеціалістами Державної екологічної інспекції, не можуть вважатися актами державного органу у розумінні статті 5 ГПК ( 1798-12 ), оскільки не є обов'язковими для виконання підприємствами і організаціями, діяльність яких перевіряється, і отже не можуть бути й предметом спору в господарському суді.

Усі контрольні перевірки фактів усунення виявлених порушень роботи джерел в режимі наднормативного викиду відповідно до підпункту 6.2.3 пункту 6 названої Методики здійснюються за рахунок підприємств. Тому за позовом відповідного органу витрати, пов'язані із здійсненням контрольної перевірки, можуть бути відшкодовані в судовому порядку.

5.2. У разі, коли в процесі вирішення спору буде з'ясовано, що атмосферне повітря забруднено власником транспортного засобу внаслідок недоліків у роботі організації, що здійснювала проектування, виробництво транспортного засобу або виробництво чи постачання пального, господарський суд повинен стягнути вартість заподіяної шкоди з власника транспортного засобу, який, у свою чергу, вправі звернутися з відповідними вимогами до організації, що здійснювала проектування, виробництво транспортного засобу або виробництво чи постачання пального.

6. Питання, пов'язані з порушенням лісового законодавства.

6.1. У вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної лісопорушеннями, господарським судам слід враховувати, що розмір такої шкоди має обчислюватися згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.96 N 1464 "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству". Ці такси застосовуються також для обчислення шкоди, заподіяної знищенням, пошкодженням чи незаконною рубкою окремих дерев, груп дерев, чагарників на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках, що не належать до лісового фонду.

Для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням та іншим об'єктам озеленення загального використання в межах населених пунктів внаслідок знищення або пошкодження дерев і чагарників чи газонів і квітників, а також шкоди, заподіяної паркам, скверам, гідропаркам, іншим об'єктам озеленення загального використання в межах населених пунктів чи земельним ділянкам, відведеним для створення цих об'єктів, внаслідок самовільного їх використання, влаштування сміттєзвалищ, випалювання рослинності, випасання худоби та засмічення водоймищ на їх територіях, застосовуються такси, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.99 N 559 "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів".

Доказами наявності зелених насаджень до їх знищення можуть бути офіційні документи підприємств та організацій, до компетенції яких віднесено здійснення реєстрації, обліку, догляду зелених насаджень.

У вирішенні спору про стягнення шкоди з підприємств та організацій, з вини яких виникли пожежі в лісах та на торфяних родовищах, господарським судам слід виходити з того, що відшкодуванню підлягають не тільки шкода, що виникла у зв'язку із знищенням лісу й торфу, але й усі витрати, пов'язані з гасінням пожежі, понесені органами лісової охорони та залученими до гасіння підприємствами.

У розгляді справ зі спорів про відшкодування шкоди, заподіяної зеленим насадженням їх незаконною вирубкою, господарським судам слід перевіряти, яким чином (зокрема із застосуванням яких вимірювальних засобів) проводилися заміри пнів та чи відображені ці дані у акті. За відсутності відповідних даних у господарського суду немає підстав для задоволення позову.

6.1.2. У вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 Лісового кодексу України ( 3852-12 ), покладено на постійних лісокористувачів. ( Пункт 6 доповнено підпунктом 6.1.2 згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/44 від 25.03.2009 )

6.2. Розглядаючи справи зі спорів, пов'язаних з відпуском деревини на пні, господарські суди повинні мати на увазі таке.

6.2.1. Правила відпуску деревини на пні в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.99 N 1378 (далі - Правила), є обов'язковими для суб'єктів господарської діяльності, які ведуть лісове господарство, заготовляють деревину, живицю та здійснюють інші лісові користування.

За змістом пункту 54 Правил підставою для остаточних розрахунків з лісокористувачами можуть бути: лісорубні квитки (ордери), лісові квитки, акти огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів, а також інші документи, що підтверджують кількість фактично заготовленої деревини.

Строки складання акту огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів визначені пунктом 61 Правил. Перебіг строку позовної давності для стягнення сум за порушення Правил починається з дня складання акту огляду, якщо такий акт складено своєчасно, або з дня, коли він мав бути складений.

Якщо лісопорушення виявлено до дня огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів, про що було складено акт про лісопорушення, перебіг строку давності починається з дня складання акту про лісопорушення, якщо його складено своєчасно або з дня, коли цей акт мав бути складений.

У випадку, коли лісогосподарському підприємству стало відомо про лісопорушення з довідки чи інших документів лісокористувача про кількість фактично заготовленої деревини та інших продуктів лісу, перебіг строку позовної давності починається з дня одержання цієї довідки чи документів.

Відповідачами у справах названої категорії можуть бути власники або користувачі земель лісового фонду незалежно від форм власності.

6.2.2. Лісогосподарське підприємство зобов'язане за 15 днів до початку огляду письмово повідомити лісокористувача про день огляду місць рубок. Результати огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу необхідні для повного розрахунку з лісокористувачем; до того ж його зауваження, зроблені під час огляду, зазначаються в акті, що підписується представниками лісогосподарського підприємства і лісокористувача.

6.2.3. Вирішуючи спір про стягнення сум за невивезення деревини з лісу у встановлений термін з урахуванням наданої відстрочки, слід виходити з того, що ця сума стягується і у випадку, коли відстрочку надано на заготівлю деревини, а на вивезення деревини не надано відстрочки.

Не може бути стягнута з лісокористувачів сума за невивезення деревини з лісу у встановлений термін, якщо остання знаходиться на складах пунктів відвантаження (переробки) або інших складах, зазначених у лісорубному квитку, оскільки відповідно до пункту 43 Правил у цих випадках деревина вважається вивезеною з місць заготівлі.

6.2.4. Відповідно до абзацу дев'ятого пункту 5 Правил лісокористувач зобов'язаний проводити очищення лісосік від порубкового залишку способами і в строки, визначені Правилами рубок головного користування в лісах України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.95 N 559 (з подальшими змінами). Якщо лісокористувач не виконав цей обов'язок, він повинен провести очищення лісосік у встановлений лісогосподарським підприємством строк. У разі коли лісокористувач і протягом цього строку не здійснив очищення місць рубок, господарському суду за позовом згаданого підприємства слід застосовувати майнові стягнення, зазначені в абзаці тринадцятому пункту 62 Правил незалежно від того, що такі суми раніше було стягнуто з лісокористувача за незадовільне очищення місць рубок одночасно з заготівлею деревини та інших продуктів лісу.

У розгляді позовів про застосування цих стягнень до лісокористувачів слід мати на увазі, що вартість витрат на очищення місць рубок повинна обчислюватись за чинними у лісогосподарському підприємстві нормами і розцінками. Їх чинність має визначатись на момент виявлення порушення.

6.2.5. Розглядаючи справи зі спорів про стягнення сум за залишення недорубів, господарські суди не повинні брати до уваги доводи відповідача пов'язані з тим, що недоруби або нерозпочаті рубкою лісосіки попереднього року передані йому в рубку на наступний рік, оскільки ці обставини не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, встановленої абзацом восьмим пункту 62 Правил.

6.2.6. Усунення порушень після складання акта про лісопорушення або акта огляду не може бути підставою для звільнення лісопорушника від встановленої відповідальності.

6.2.7. Приймаючи рішення зі справи, господарський суд не має права зменшувати розмір передбаченого розділом VIII Правил майнового відшкодування ( 1378-99 ), яке підлягає стягненню із сторони, що порушила ці Правила, з посиланням на пункт 3 статті 83 ГПК ( 1798-12 ). Ця норма не може застосовуватися і у випадках, коли позивач вимагає відшкодування шкоди заподіяної лісовому господарству, розмір якої обчислюється відповідно до названої постанови Кабінету Міністрів України від 05.12.96 N 1464 .

Оскільки розділом VIII Правил ( 1378-99 ) за їх порушення встановлено майнову відповідальність, яка має характер неустойки, то згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою.

7. Питання, пов'язані з порушенням водного законодавства.

7.1. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, порядок погодження та видачі якого встановлено Кабінетом Міністрів України. Водночас Водним кодексом України ( 213/95-ВР ) (далі - Водний кодекс) встановлено випадки (статті 52, 53, 69), коли водокористування здійснюється без оформлення такого дозволу.

Договір водокористування, укладений між первинним і вторинним водокористувачем без погодження з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачеві, може бути визнаний недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).

7.2. Відповідно до статті 51 Водного кодексу Верховна ( 213/95-ВР ) Рада Автономної Республіки Крим та обласні ради мають право надавати в оренду водні об'єкти місцевого значення. У вирішенні спорів про визнання недійсними відповідних рішень рад про відмову у наданні водного об'єкту в оренду та про спонукання укласти договір оренди господарським судам слід виходити з того, що у користування на умовах оренди відповідно до частини першої згаданої норми водні об'єкти (їх частини) місцевого значення можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також лікувальних і оздоровчих цілях. Тому позивач повинен довести, що водні об'єкти будуть використовуватися саме у таких цілях.

7.3. У справах про відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням вод та іншими порушеннями законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, слід керуватися приписами статей 440, 453 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), статті 111 Водного кодексу ( 213/95-ВР ) та статтею 68 Закону ( 1264-12 ).

Розмір шкоди у таких випадках визначається відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінекобезпеки від 18.05.95 N 37 (з подальшими змінами), як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Пункти 5.2.7 - 5.2.10 названої Методики не стосуються розрахунку збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, оскільки порядок розрахунку розмірів таких збитків визначений постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.95 N 484 "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України" та Положенням про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, затвердженим наказом Мінекобезпеки від 26.10.95 N 116.

7.4. Протоколи, складені посадовими особами екологічних інспекцій територіальних органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за фактом скиду забруднюючих речовин з плавучих засобів, не є актами державних чи інших органів, зазначених у статті 12 ГПК ( 1798-12 ), і тому не можуть бути оспорені в господарському суді.

7.5. Якщо шкода спричинена витоками або скидами забруднюючих речовин з кількох суден, кораблів, інших плавучих засобів і неможливо визначити кількість стічних вод або забруднюючих речовин, скинутих кожним з них, ця кількість ділиться пропорційно водотоннажності згаданих засобів з урахуванням обстеження вантажів та речовин, які спричинили забруднення.

Обстеження вантажів і забруднюючих речовин та обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів, інших плавучих засобів, проводиться відповідними підрозділами Державної екологічної інспекції.

У разі одночасного скиду у водне середовище декількох забруднюючих речовин загальний розмір відшкодування збитків обчислюється як сума збитків від кожної із забруднюючих речовин.

Збитки не підлягають відшкодуванню, якщо відповідач доведе, що забруднення з плавучих засобів сталося внаслідок дії непереборних сил, воєнних дій і т.ін., як це передбачено статтею 305 Кодексу торговельного мореплавства України ( 176/95-ВР ).

У разі забруднення водойм паливно-мастильними речовинами у відповідному протоколі має бути відображено, яким чином, із застосуванням яких орієнтирів визначався розмір плями забруднення.

8. Питання, пов'язані з порушенням законодавства про охорону, використання і відтворення об'єктів тваринного світу.

8.1. Підприємства, які здійснюють ведення мисливського і рибного господарства, відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про тваринний світ" ( 3041-12 ) мають право оскаржувати у встановленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їх права на використання об'єктів тваринного світу. Отже вони вправі, зокрема, подавати до господарського суду позови, пов'язані з охороною і використанням об'єктів тваринного світу, що знаходяться на території закріплених за ними мисливських угідь та лісогосподарських водойм. ( Абзац перший підпункту 8.1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

За змістом пункту 5 статті 48 та статті 50 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) названі підприємства мають право вимагати повернення об'єктів тваринного світу з чужого незаконного володіння. У розгляді таких справ господарським судам слід мати на увазі, що зазначені підприємства також мають право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цим об'єктам, належним до повернення, а також доходів, неодержаних у зв'язку із заподіянням відповідної шкоди. Розмір цієї шкоди визначається відповідно до вимог статті 450 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) та розділу VII Закону України "Про власність".

Власники та користувачі об'єктів тваринного світу мають право оспорювати в господарському суді рішення державних та інших органів, що порушують їх права власності або користування цими об'єктами, а також вимагати відшкодування збитків, заподіяних в результаті прийняття таких рішень.

Право приватної власності на об'єкти тваринного світу припиняється у випадках, перелічених у статті 8 Закону України "Про тваринний світ" ( 3041-12 ). Припинення права власності на об'єкти тваринного світу у випадках, передбачених абзацом другим частини першої цієї норми, провадиться у судовому порядку за позовами органів контролю у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу або прокурора. ( Абзац четвертий підпункту 8.1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )

8.2. Спеціальне використання тваринного світу здійснюється лише за спеціальними дозволами. Господарським судам слід мати на увазі, що ця вимога Закону ( 3041-12 ) поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об'єкти тваринного світу.

8.3. Визначаючи розмір шкоди, заподіяної незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), у тому числі у результаті наїзду на них транспортних засобів, знищенням їх жител, біотехнічних споруд тощо, слід керуватися таксами, затвердженими наказом Мінлісгоспу та Мінекобезпеки від 12.03.96 N 24/32 . Розрахунок розміру шкоди, заподіяної тваринам і рослинам, занесеним до Червоної книги України, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.93 N 399 "Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України" (з подальшими змінами і доповненнями). ( Підпункт 8.3 пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 )

8.4. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної рибному господарству внаслідок скиду забруднюючих речовин у водойми, господарському суду у визначенні розміру збитків слід враховувати вимоги Методики розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Мінекобезпеки від 18.05.95 N 36.

Дана Методика визначає порядок розрахунку розмірів збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок забруднення рибогосподарських водойм стічними водами, шкідливими речовинам та проведенням на водоймах будь-яких робіт з порушенням природоохоронного законодавства, що призвели до загибелі риби, знищення нерестовищ, зниження рибопродуктивності водойм юридичними та фізичними особами, в т.ч. іноземними, у рибогосподарських водоймах України. Вона не стосується питань, пов'язаних з визначенням розмірів шкоди, що заподіяна рибному господарству внаслідок незаконного добування або знищення цінних видів риб, які встановлюються на підставі такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.98 N 32 "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу".

Необхідно також мати на увазі, що відповідно до статті 65 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" ( 2456-12 ) розмір шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природнозаповідний фонд, у тому числі внаслідок незаконного добування чи знищення тварин, визначається на основі кадастрової екологоекономічної оцінки включених до цього Закону і такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.98 N 521.

9. Питання, пов'язані з порушенням законодавства про охорону та використання земель.

9.1. У випадках, коли контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на території, підвідомчій відповідній місцевій раді, встановлено факт правопорушення, вчиненого невстановленими особами, господарським судам слід враховувати вимоги статей 12, 21, 42 Закону України "Про відходи" ( 187/98-ВР ) та статей 15, 19, 55, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ), за змістом яких органи місцевого самоврядування можуть бути відповідачами у справах даної категорії в разі порушення ними названих законодавчих актів. ( Роз'яснення доповнено пунктом 9 згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/44 від 25.03.2009 )

10. У зв'язку з виданням цього роз'яснення вважати таким, що втратило чинність, роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.06.95 N 02-5/458 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з застосуванням Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Голова Вищого
арбітражного суду України Д.Притика