ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
09.09.2008 N 08/158

Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
та зобов'язання надати органу держказначейства висновку
про відшкодування з бюджету ПДВ

(Витяг)

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ДПІ у Солом'янському районі міста Києва (далі - ДПІ) про перегляд за винятковими обставинами ухвали ВАСУ від 12.10.2007 р. справу за позовом ТОВ до ДПІ (за участю третьої особи - Відділення держказначейства у Солом'янському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобов'язання надати органу держказначейства висновку про відшкодування з бюджету ПДВ, ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2005 року ТОВ звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що позивач за договором купівлі-продажу товару сплатив ПДВ. Оскільки контрагент звільнений від сплати ПДВ і надав належним чином оформлені податкові накладні, ТОВ має право на відшкодування з бюджету сум ПДВ.

Господарський суд міста Києва постановою від 03.03.2006 р., яку Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 16.05.2006 р. залишив без змін, позовні вимоги задовольнив.

Суди обґрунтовували свої рішення тим, що податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару, що і було зроблено позивачем. Водночас у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

ВАСУ ухвалою від 12.10.2007 р. рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У скарзі ДПІ порушено питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали ВАСУ від 12.10.2007 р., здійснено посилання на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, а саме пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР).

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до пп. 7.4.1 ст. 7 Закону N 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі N 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Як убачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної N 23/01/3/1 від 23 січня 2004 року, виданої йому продавцем - ТОВ.

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

За викладених обставин суди, застосувавши норми матеріального права, спір у справі вирішили правильно, а тому рішення, ухвалене судом касаційної інстанції, підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 242, 244 КАСУ ( 2747-15 ), колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні скарги ДПІ відмовити.

Ухвалу ВАСУ від 12.10.2007 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).