КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 3 листопада 1993 р. N 896
Київ

Про Державну національну програму "Освіта"
("Україна XXI століття")

( Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ
N 576 від 29.05.96 )

На виконання Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про освіту" ( 1061-12 ) та з метою забезпечення розвитку освіти як пріоритетного засобу розбудови Української держави Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити схвалену I з'їздом педагогічних працівників України Державну національну програму "Освіта" ("Україна XXI століття") ( 896-93 ) та заходи щодо її реалізації.

2. Центральним і місцевим органам державної виконавчої влади забезпечити реалізацію Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття").

3. Покласти на Міністерство освіти організаційно-координаційне забезпечення реалізації Програми, підготовку разом із заінтересованими міністерствами і відомствами нормативних документів функціонування системи освіти.

4. Міністерству економіки, Міністерству фінансів передбачати виділення у 1993 - 2005 роках фінансових ресурсів на реалізацію вказаної Програми в міру підготовки конкретних заходів щодо її виконання та з урахуванням соціально-економічних і фінансових умов країни. ( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 576 від 29.05.96 )

5. Міністерствам і відомствам, у підпорядкуванні яких є навчальні заклади, місцевим державним адміністраціям розробити протягом 1994 року галузеві та регіональні програми практичної реалізації Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття"), створити необхідні умови та постійно здійснювати організаційну роботу щодо їх виконання.

6. Взяти до відома, що Академія педагогічних наук спільно з Академією наук, галузевими академіями, творчими спілками і об'єднаннями педагогічних працівників до січня 1994 року розроблять план наукових досліджень відповідно до заходів, передбачених Програмою, та організують його виконання.

7. Укртелерадіокомпанії, засобам масової інформації широко висвітлювати зміст і хід реалізації Програми, її загальнонаціональне значення.

8. Державному комітетові у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження забезпечити своєчасне видання навчальної, науково-методичної продукції, передбаченої Програмою.

9. Контроль за виконанням Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття") покласти на Віце-прем'єр-міністра України з гуманітарної політики Жулинського М. Г.

Президент України Л. КРАВЧУК

Затверджено
постановою Кабінету Міністрів України
від 3 листопада 1993 р. N 896

Державна національна програма "Освіта"
("Україна XXI століття")

З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні.

Динамізм, притаманний сучасній цивілізації, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій в усьому світі - все це потребує створення таких умов, за яких народ України став би нацією, що постійно навчається.

Існуюча в Україні система освіти перебуває в стані, що не задовольняє вимог, які постають перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу. Це виявляється передусім у невідповідності освіти запитам особистості, суспільним потребам та світовим досягненням людства; у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності; у спотворенні цілей та функцій освіти; бюрократизації всіх ланок освітньої системи.

Звідси - необхідність у виробленні в Україні цілісної Програми для забезпечення випереджального розвитку цієї галузі в цілому.

Головна мета Програми - визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі:

відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляції культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків;

виведення освіти в Україні на рівень освіти розвинутих країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; подолання монопольного становища держави в освітній сфері через створення на рівноправній основі недержавних навчально-виховних закладів; глибокої демократизації традиційних навчально-виховних закладів; формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти.

Пріоритетні напрями реформування освіти:

розбудова національної системи освіти з урахуванням кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя України;

забезпечення моральної, інтелектуальної та психологічної готовності всіх громадян до здобуття освіти;

досягнення якісно нового рівня у вивченні базових навчальних предметів: української та іноземних мов, історії, літератури, математики та природничих наук;

створення умов для задоволення освітніх та професійних потреб і надання можливостей кожному громадянину України постійно вдосконалювати свою освіту, підвищувати професійний рівень, оволодівати новими спеціальностями;

забезпечення у кожному навчально-виховному закладі відповідних умов для навчання і виховання фізично та психічно здорової особи; запобігання пияцтву, наркоманії, насильству, що негативно впливають на здоров'я людей.

Основні шляхи реформування освіти:

створення у суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про примноження інтелектуального та духовного потенціалу нації, активізація зусиль усього суспільства для виведення освіти на рівень досягнень сучасної цивілізації, залучення до розвитку освіти всіх державних, громадських, приватних інституцій, сім'ї, кожного громадянина;

подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних джерел;

забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень;

відхід від засад авторитарної педагогіки, що утвердилися у тоталітарній державі і спричинили нівелювання природних задатків і можливостей, інтересів усіх учасників освітнього процесу;

підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професіонального та загальнокультурного рівня;

формування нових економічних основ системи освіти, створення належної матеріально-технічної бази;

реорганізація існуючих та створення навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для відпрацювання та відбору ефективних педагогічних інновацій та освітніх модулів;

радикальна перебудова управління сферою освіти шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами;

органічна інтеграція освіти і науки, активне використання наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, новітніх теоретичних розроблень та здобутків педагогів-новаторів, громадських творчих об'єднань у навчально-виховному процесі;

створення нової правової та нормативної бази освіти.

Принципи реалізації Програми:

пріоритетність освіти, що означає випереджальний характер її розвитку, нове ставлення суспільства до освіти, до знань та інтелекту, кардинально нові підходи до інвестиційної політики в освітній сфері;

демократизація освіти, що передбачає децентралізацію та регіоналізацію управління системою освіти з дотриманням найбільш визначальних принципів освітньої політики Української держави, надання автономії навчально-виховним закладам у вирішенні основних питань їхньої діяльності, подолання монополії держави на освіту, перехід до державно-громадської системи управління освітою, у якій особистість, суспільство й держава стануть рівноправними суб'єктами, утворення системи партнерства учнів, студентів і педагогів;

гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи;

гуманітаризація освіти, що покликана формувати цілісну картину світу, духовність, культуру особистості і планетарне мислення;

національна спрямованість освіти, що полягає у невіддільності освіти від національного грунту, її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу, визнанні освіти важливим інструментом національного розвитку і гармонізації національних відносин;

відкритість системи освіти, що пов'язана з її орієнтованістю на цілісний неподільний світ, його глобальні проблеми, усвідомленням пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими і класовими, інтеграцією у світові освітні структури;

безперервність освіти, що відкриває можливість для постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, досягнення цілісності і наступності у навчанні та вихованні; перетворення набуття освіти у процес, що триває упродовж всього життя людини;

нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню цілісної та всебічно розвиненої особистості;

багатоукладність та варіантність освіти, що передбачає створення можливостей для широкого вибору форм освіти, навчально-виховних закладів, засобів навчання і виховання, які відповідали б освітнім запитам особистості; запровадження варіантного компоненту змісту освіти, диференціацію та індивідуалізацію навчально-виховного процесу, створення мережі недержавних навчально-виховних закладів.

Зміст освіти

Оновлення змісту освіти є визначальною складовою реформування освіти в Україні і передбачає приведення його у відповідність з сучасними потребами особи і суспільства.

Стратегічні завдання реформування змісту освіти:

вироблення державних стандартів і відповідне формування системи й обсягу знань, умінь, навичок творчої діяльності, інших якостей особистості на різних освітніх та кваліфікаційних рівнях;

відбір і структурування навчально-виховного матеріалу на засадах диференціації та інтеграції, забезпечення альтернативних можливостей для одержання освіти відповідно до індивідуальних потреб та здібностей;

органічне поєднання у змісті освіти його загальноосвітньої та фахової складових відповідно до освітніх рівнів та особливостей регіонів України;

вивчення української мови в усіх навчально-виховних закладах, утвердження її як основної мови функціонування загальноосвітньої, професійної та вищої школи;

орієнтація на інтегральні курси, пошук нових підходів до структурування знань як засобу цілісного розуміння та пізнання світу;

оптимальне поєднання гуманітарної і природничо-математичної складових освіти, теоретичних і практичних компонентів, класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями;

створення передумов для розвитку здібностей молоді, формування готовності і здатності до самоосвіти, широке застосування нових педагогічних, інформаційних технологій;

сприяння фізичному, психічному здоров'ю молоді, врахування потреб індивідуальної корекційно-компенсаційної спрямованості навчання і виховання дітей з вадами психофізичного розвитку.

Шляхи реформування змісту загальноосвітньої підготовки:

1. Гуманітарна освіта:

формування гуманітарного мислення, опанування рідною, державною та іноземними мовами;

прилучення до літератури, музики, образотворчого мистецтва, надбань народної творчості, здобутків української і світової культури;

осмислення історичних фактів, подій і явищ, різноманітності шляхів людського розвитку;

формування світоглядної, правової, моральної, політичної, художньо-естетичної, економічної, екологічної культури;

утвердження пріоритетів здорового способу життя людини;

відображення у змісті історичної освіти закономірностей історичного розвитку, широке вивчення україно- (народо-) знавства, етнічної історії та етногенези українців, інших народів України;

забезпечення естетичного розвитку особистості, оволодіння цінностями й знаннями в галузях мистецтв;

формування етичних цінностей, починаючи з ранньої родинної освіти.

2. Природничо-математична освіта:

поєднання основ класичних фундаментальних дисциплін і сучасного розуміння закономірностей будови світу;

обов'язкове вивчення природничо-математичних дисциплін в усіх типах загальноосвітніх навчально-виховних закладів на всіх ступенях освіти;

посилення гуманістичного спрямування змісту природничо-математичної підготовки.

3. Трудова підготовка:

вироблення елементарних трудових навичок у період дошкільної освіти;

розширення трудового досвіду дітей, формування в них навичок самообслуговування;

формування техніко-технологічних та економічних знань, практичних умінь і навичок, необхідних для залучення учнів до продуктивної праці та оволодіння певною професією;

розширення політехнічного світогляду учнів і розвиток їхніх творчих здібностей на основі взаємозв'язку трудового навчання з основами наук;

активне ознайомлення з масовими професіями, виховання потреби у праці та оволодіння певною професією;

ознайомлення учнів з основами ринкової економіки, різними формами господарської діяльності;

використання досвіду народної педагогіки, залучення школярів до вивчення народних ремесел, створення умов для органічного включення їх у трудову діяльність.

Шляхи реформування змісту фахової підготовки:

приведення його у відповідність з рівнем розвитку духовної і матеріальної культури, науки, техніки, змінами, що відбуваються в суспільному житті, економічних відносинах, організації праці тощо;

запровадження поліваріантності освітніх програм, поглиблення їх практичної спрямованості, широке використання новітніх педагогічних, інформаційних технологій та впровадження модульної побудови навчального матеріалу;

забезпечення випереджального зростання кваліфікації робітника та спеціаліста, безперервності і наступності у здобутті кваліфікаційних рівнів;

поєднання споріднених професій та спеціальностей для забезпечення мобільності фахівців на ринку праці.

Національне виховання

Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури.

Національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти.

В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Пріоритетні напрями реформування виховання:

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;

виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;

формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Основні шляхи реформування виховання:

реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями українського народу;

впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;

розроблення теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду;

об'єднання зусиль державних і громадських інституцій у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій;

розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об'єднань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних закладів (будинків школярів, станцій юних техніків, натуралістів, мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, музичних і художніх студій, малих академій народних мистецтв тощо);

організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків;

активний обмін надбаннями духовної культури між усіма народами, які населяють Україну, а також з українською діаспорою;

широке використання в навчально-виховному процесі високохудожніх творів літератури та мистецтва;

докорінні зміни в підготовці і перепідготовці педагогічних кадрів для національного виховання.

Дошкільне виховання

Дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної освіти, становлення і розвитку особистості. Воно здійснюється в родині, дитячих дошкільних виховних закладах у тісній взаємодії з сім'єю і має на меті забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей, їх повноцінного розвитку, готовності до школи, набуття життєвого досвіду.

Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рідною мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі, забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях.

Дошкільне виховання грунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду. Воно органічно поєднує родинне і суспільне виховання.

Родинне виховання

На етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу.

Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей.

Суспільне виховання

Суспільне виховання покликане продовжувати повноцінний і всебічний розвиток дитини на засадах національної культури і духовності з урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов України. Воно доповнює родинне виховання і здійснюється у дошкільних виховних закладах.

Для забезпечення готовності дітей до подальшого навчання, виявлення і розвитку обдарованих дітей, а також тих, що потребують корекції здоров'я, має бути створено необхідну мережу дошкільних виховних закладів різних типів і профілів, а саме:

загальні з профільними групами художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого напрямів, гуманітарні з вивченням іноземних мов тощо;

компенсуючі та комбіновані.

Можуть створюватись групи короткотривалого перебування, прогулянкові, оздоровчі тощо.

Стратегічні завдання реформування дошкільного виховання:

створення належних соціально-економічних і морально-психологічних умов для повноцінного життя дитини, оптимального її розвитку й виховання, зміцнення здоров'я;

піднесення пріоритету суспільного дошкільного виховання та подальший розвиток мережі дошкільних виховних закладів з метою позитивних зрушень у демографічній ситуації;

оновлення змісту, форм і методів дошкільного виховання відповідно до вікових особливостей дітей дошкільного віку.

Пріоритетні напрями реформування дошкільного виховання:

розвиток у дитини духовності як домінуючого начала у структурі особистості;

своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей;

дослідження динаміки стану здоров'я та психічного розвитку дошкільників;

інтеграція родинного та суспільного дошкільного виховання;

удосконалення навчально-виховного процесу в дошкільних виховних закладах з урахуванням особистісних якостей, стану здоров'я, природних задатків дитини.

Основні шляхи реформування дошкільного виховання:

комплексне вивчення проблем родинного і суспільного виховання в сучасних соціальних умовах;

встановлення вікових нормативів фізичного, психічного та духовного розвитку дітей;

створення організаційно-методичної служби сім'ї, її психолого-педагогічне забезпечення з урахуванням необхідності відродження родинних традицій, сучасної культурно-побутової сфери;

створення оптимальних науково-методичних, організаційно-педагогічних, санітарно-гігієнічних, матеріально-технічних, естетичних умов функціонування дошкільних виховних закладів різних типів і профілів;

розроблення державних та авторських програм дошкільного виховання, вироблення критеріїв їх експертизи та оцінки на основі психофізичних, соціально-психологічних, педагогічних, гігієнічних вимог;

створення мережі дошкільних виховних закладів нового покоління;

оновлення змісту, форм і методів виховання і розвитку дітей дошкільного віку.

Загальна середня освіта

Загальна середня освіта має забезпечувати продовження всебічного розвитку дитини як цілісної особистості, її здібностей і обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, формування громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору.

Рівні загальної середньої освіти: початкова, основна, повна.

Початкова освіта забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, писати, знати основи арифметики, первинні навички користування книжкою та іншими джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.

Основна середня освіта забезпечує досконале оволодіння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття наступних рівнів освіти, мотиваційну готовність переходу до трудової діяльності або набуття кваліфікації через різні форми професійної підготовки, формування високих громадянських якостей та світоглядних позицій.

Повна середня освіта забезпечує поглиблене оволодіння знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнтацію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.

Загальна середня освіта здобувається у триступеневій системі загальноосвітніх навчально-виховних закладів: початковій школі (I ступінь), основній школі (II ступінь), старшій школі (III ступінь.)

Серед загальноосвітніх навчально-виховних закладів вагоме місце відводиться: школам нового типу (гімназіям, ліцеям, спеціальним закладам для обдарованих дітей, школам (класам) з поглибленим вивченням окремих предметів, навчально-виховним комплексам, недільним, приватним школам тощо), загальноосвітнім школам-інтернатам, що зорієнтовані на спеціалізовану поглиблену підготовку з технічного, гуманітарного, спортивного, художньо-естетичного та інших напрямів, на відкриття при цих школах окремих класів для обдарованих дітей.

Стратегічні завдання реформування загальної середньої освіти:

реформування загальної середньої освіти на національних засадах з урахуванням регіональних особливостей і передового світового досвіду, досягнення соціально необхідного рівня загальноосвітньої підготовки в обсязі державного компонента освіти;

органічне поєднання навчання і виховання з метою забезпечення розумового, морального, художньо-естетичного, правового, патріотичного, екологічного, трудового та фізичного розвитку дитини, формування здорового способу життя;

удосконалення та розвиток мережі загальноосвітніх закладів різних спрямувань, форм власності, забезпечення їх законодавчо-правового захисту;

створення оптимальних організаційно-педагогічних, науково-методичних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних умов функціонування загальноосвітніх навчально-виховних закладів.

Пріоритетні напрями реформування загальної середньої освіти:

реформування змісту загальної середньої освіти, встановлення раціонального співвідношення між його гуманітарними та природничо-математичними складовими, відповідне науково-педагогічне, методичне та інформаційне забезпечення; широке впровадження досягнень науки і культури, нових технологій навчання;

запровадження системи варіантного навчання і виховання відповідно до особистісних потреб і здібностей учнів;

вироблення та запровадження нових організаційно-педагогічних принципів діяльності навчально-виховних закладів;

розвиток системи загальноосвітніх навчальних закладів нового покоління;

розбудова сільської школи як важливої умови соціально-культурного розвитку села та збереження традицій українського народу;

розвиток загальноосвітніх навчально-виховних закладів, у яких навчаються діти національних меншин і приведення їх мережі у відповідність з національним складом регіонів України;

вдосконалення освіти дітей з вадами психофізичного розвитку у системі закладів суспільного виховання, забезпечення їх повноцінної життєдіяльності, соціального захисту, умов для максимальної психологічної та соціально-трудової реабілітації.

Основні шляхи реформування загальної середньої освіти:

визначення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти;

визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, впровадження інтегрального і варіантного принципів навчання;

реформування структури загальноосвітніх навчально-виховних закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів; кооперація загальноосвітніх навчально-виховних закладів із вищими навчальними закладами;

розвиток мережі загальноосвітніх навчально-виховних закладів заснованих на різних формах власності;

формування мережі навчально-виховних закладів з дво-трирічними термінами навчання загальноосвітнього профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування;

наукове та методичне забезпечення загальної середньої освіти, підготовки і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо;

проведення науково-дослідної та експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти;

впровадження у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб;

пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи;

розширення можливостей здобуття загальної середньої освіти для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерном;

розроблення науково обгрунтованих методик оцінки якості діяльності навчально-виховних закладів в цілому та кожного педагогічного працівника окремо;

державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.

Позашкільне навчання і виховання

Позашкільне навчання і виховання спрямоване на забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації, здобуття дітьми та юнацтвом додаткових знань, умінь, навичок за інтересами, інтелектуальний і духовний розвиток, підготовку їх до активної професійної і громадської діяльності. Воно здійснюється позашкільними навчально-виховними закладами, навчальними закладами у позаурочний час, творчими, молодіжними об'єднаннями за місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях і установах.

Стратегічні завдання та напрями реформування позашкільного навчання і виховання:

створення умов для здобуття додаткової освіти дітьми і молоддю шляхом їх участі у науковому, технічному, художньому, декоративно-прикладному, еколого-натуралістичному, туристсько-краєзнавчому, фізкультурно-оздоровчому, військово-патріотичному та інших видах діяльності;

організація змістовного дозвілля дітей і молоді;

використання кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду позашкільної роботи з дітьми і молоддю, сприяння впровадженню якісно нових форм, методів і засобів навчання і виховання;

створення системи пошуку, розвитку, підтримки юних талантів і обдаровань для формування творчої та наукової еліти у різних галузях суспільного життя; стимулювання творчого самовдосконалення дітей та учнівської молоді;

задоволення потреб дітей і молоді у професійному самовизначенні відповідно до їх інтересів і здібностей.

Шляхи реформування позашкільного навчання і виховання:

якісне оновлення змісту, принципів, форм, методів та напрямів діяльності позашкільних навчально-виховних закладів, організації позашкільної та позанавчальної роботи з дітьми й молоддю;

оптимізація мережі комплексних і профільних позашкільних навчально-виховних закладів незалежно від форм власності;

залучення до навчально-виховної роботи в позашкільних навчально-виховних закладах, у творчих учнівських, молодіжних об'єднаннях за місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях та установах висококваліфікованих працівників і талановитих народних умільців;

створення системи підготовки та перепідготовки працівників позашкільних навчально-виховних закладів, організаторів позашкільної та позанавчальної роботи з дітьми і молоддю;

науково-методичне забезпечення діяльності позашкільних навчально-виховних закладів;

підвищення ролі суспільних інституцій, батьків, громадськості у розвитку позашкільного навчання і виховання, забезпечення його престижу та державної підтримки.

Професійна освіта

Професійна освіта спрямована на забезпечення професійної самореалізації особистості, формування її кваліфікаційного рівня, створення соціально активного, морально і фізично здорового національного виробничого потенціалу, який має посідати важливе місце у технологічному оновленні виробництва, впровадженні у практику досягнень науки і техніки.

Стратегічні завдання реформування професійної освіти:

створення умов для здобуття громадянами робітничих професій відповідно до покликань, інтересів, здібностей, фізичного стану; підвищення їх виробничої кваліфікації і перепідготовки на рівні науково-технічних досягнень;

забезпечення загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікованих кадрах, конкурентоспроможних в умовах ринкових відносин;

виведення професійної освіти в Україні на рівень досягнень розвинутих країн світу.

Основні напрями реформування професійної освіти:

визначення перспективних загальнодержавних і регіональних потреб підготовки робітників за професіями і рівнями кваліфікації для всіх галузей господарства;

оптимізація мережі професійних навчально-виховних закладів відповідно до загальнодержавних, галузевих та регіональних потреб;

створення нових типів професійних навчально-виховних закладів, навчально-виробничих комплексів різних форм власності з різнорівневою професійною підготовкою робітників;

вдосконалення професійного навчання робітників на виробництві;

запровадження ефективної системи професійної інформації та орієнтації, професійного відбору молоді для здобуття робітничих професій;

визначення науково обгрунтованої номенклатури робітничих професій і спеціальностей відповідно до нових соціально-економічних і культурно-освітніх потреб;

оновлення змісту професійної освіти визначення державних вимог щодо її якості й обсягу на рівні досягнень науки, техніки, технологій та світового досвіду;

інтеграція професійної освіти України у систему підготовки робітничих кадрів зарубіжних країн;

забезпечення нострифікації диплома професійної освіти.

Шляхи реформування професійної освіти:

розроблення та впровадження науково обгрунтованої методики визначення загальнодержавних, регіональних потреб у працівниках сфери виробництва і послуг за професіями, рівнями кваліфікації та потреб у навчальних закладах для їх підготовки;

проведення атестації та акредитації професійних навчально-виховних закладів, удосконалення їх мережі, спеціалізація та перепрофілювання існуючих, відкриття нових на базі різних форм власності відповідно до потреб громадян, держави, виробництва і сфери послуг;

розроблення організаційно-педагогічних та науково-методичних вимог до нових типів професійних навчально-виховних закладів;

розроблення відповідних кваліфікаційних характеристик і професіограм для різних груп професій на рівні досягнень науково-технічного прогресу;

розширення підготовки робітників з числа молоді з вадами фізичного та розумового розвитку;

розроблення і видання навчальних планів, програм, нового покоління національних підручників, навчальних і методичних посібників, дидактичних матеріалів для професійного навчання робітників відповідно до оновленого державного переліку професій і спеціальностей та державних вимог щодо якості й обсягу професійної освіти;

вдосконалення навчально-виховного процесу в закладах професійної освіти на основі впровадження нових педагогічних технологій, інформатизації, посилення органічної єдності навчання з продуктивною працею учнів у реальних умовах виробництва;

здійснення дослідно-експериментальної роботи з питань впровадження педагогічних інновацій, нових методик виробничого навчання; створення на базі окремих професійних навчально-виховних закладів експериментальних майданчиків;

демократизація та гуманізація навчально-виховного процесу, створення умов для опанування учнями надбаннями національної та загальнолюдської культури, виховання у них високих моральних і громадських якостей; впровадження інновацій, варіантних форм навчання;

організація професійного навчання громадян України у передових країнах світу, розширення підготовки та перепідготовки робітників з числа іноземних громадян у вітчизняних професійних навчально-виховних закладах;

створення матеріально-технічної бази професійних навчально-виховних закладів, яка відповідала б науково обгрунтованим потребам навчально-виховного і навчально-виробничого процесів та соціально-побутового забезпечення учнів і педагогічних працівників;

створення системи економічної мотивації професійного навчання громадян та заохочення участі підприємств, організацій, установ у розвитку професійної освіти, надання їм податкових пільг та економічних стимулів;

вдосконалення системи управління професійною освітою на державному, регіональному та місцевому рівнях, створення науково-дослідного інституту професійної освіти, методичних та інформаційних служб.

Вища освіта

Вища освіта спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного прогресу, на формування інтелектуального потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства. Вона має стати могутнім фактором розвитку духовної культури українського народу, відтворення продуктивних сил України.

Стратегічні завдання реформування вищої освіти:

перехід до гнучкої, динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, яка дасть змогу задовольняти потреби і можливості особистості у здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівнів за бажаним напрямом відповідно до її здібностей;

формування мережі вищих навчальних закладів, яка за освітніми та кваліфікаційними рівнями, типами навчальних закладів, формами і термінами навчання, джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожного регіону і держави в цілому;

підвищення освітнього і культурного рівня суспільства;

піднесення вищої освіти України на рівень досягнень розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Пріоритетні напрями реформування вищої освіти:

прогнозування потреб держави, регіонів, галузей економіки та культури у спеціалістах з різними рівнями кваліфікації;

створення державної системи добору і навчання талановитої молоді, розроблення і запровадження механізмів її державної підтримки;

оптимізація мережі вищих навчальних закладів та їх структури, проведення організаційно-структурних змін у системі вищої освіти, спрямованих на розвиток навчальних закладів різних типів, підвищення ролі і значущості університетської освіти у реалізації стратегічних цілей освіти;

створення умов для розширення можливостей громадян здобувати вищу освіту певного рівня за бажаним напрямом;

розроблення нових моделей різних рівнів вищої освіти; визначення її державного компонента; широке інтегрування в міжнародну систему освіти;

оновлення змісту вищої освіти, запровадження ефективних педагогічних технологій; створення нової системи методичного та інформаційного забезпечення вищої школи; входження України у трансконтинентальну систему комп'ютерної інформації;

демократизація, гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного процесу, органічне поєднання в ньому національного та загальнолюдського начал;

організація навчання як безперервної науково-виробничої діяльності з найповнішим використанням наукового потенціалу вищої школи;

ефективне використання кадрового потенціалу вищої школи у навчально-виховному процесі та науковій роботі, залучення до педагогічної діяльності у вищих навчальних закладах талановитих учених академічних та галузевих науково-дослідних інститутів, провідних фахівців різних галузей виробництва і культури.

Основні шляхи реформування вищої освіти:

розроблення та впровадження науково-обгрунтованої методики визначення перспективної потреби держави у фахівцях з різним рівнем кваліфікації, визначення обсягів їх підготовки у вищих навчальних закладах;

аналіз демографічних даних і прогнозування чисельності випускників загальноосвітніх шкіл до 2005 року за регіонами;

розроблення та впровадження аналітичних, статистичних, імітаційних, ситуаційних моделей прогнозування обсягів підготовки фахівців з урахуванням розвитку галузей господарства та особливостей регіонів України;

поєднання можливостей державної і недержавної системи вищої освіти для підготовки фахівців різних спеціальностей з урахуванням запитів окремих регіонів;

удосконалення системи комплектування контингенту студентів вищих навчальних закладів;

визначення напрямів базової вищої освіти та відповідних спеціальностей за кваліфікаційними рівнями, розроблення кваліфікаційних характеристик фахівців з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду та за участю замовників;

оптимізація мережі вищих навчальних закладів на основі наукового аналізу схеми їх розміщення;

визначення місця і змісту університетської освіти, перетворення університетів у провідні національні освітні, наукові, культурні і методичні центри;

створення навчально-наукових комплексів (університет, інститут, коледж, технікум, професійне училище тощо), міжнародних університетів у їхньому складі; регіональних і галузевих університетів;

створення в Україні спільних з іншими державами вищих навчальних закладів; розширення практики обміну педагогічними працівниками з провідними зарубіжними вищими навчальними закладами; використання вищих навчальних закладів інших країн для здобуття вищої освіти громадянами України;

організація комплексних наукових досліджень з проблем вищої освіти;

забезпечення міжнародного визнання дипломів вищих навчальних закладів України;

розроблення системи діагностики якості освіти та системи тестів для визначення відповідності рівня освіти державним стандартам;

акредитація вищих навчальних закладів усіх рівнів та форм власності.

Військова освіта: засади реформування

Військова освіта є складовою частиною загальнодержавної системи освіти. Вона має забезпечувати відтворення інтелектуального потенціалу військової галузі та сприяти зміцненню обороноздатності держави відповідно до Конституції та законів України.

Військова освіта має включати: початкову військову освіту; професійну військову освіту призовників у професійних навчально-виховних закладах та навчальних організаціях Товариства сприяння обороні України, а також військовослужбовців строкової служби у військових навчальних підрозділах; вищу освіту (неповну, базову, повну) у вищих військових навчальних закладах та у підрозділах військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів; післядипломну військову освіту на факультетах (курсах) підвищення кваліфікації, в ад'юнктурі, докторантурі, в Академії Збройних Сил України.

Стратегічні завдання реформування військової освіти:

забезпечення державних потреб у висококваліфікованих, відданих справі захисту Батьківщини військових фахівцях, всебічно та якісно підготовлених до служби в Збройних Силах України призовниках;

створення сучасної цілісної, науково обгрунтованої системи військової освіти України для ефективної підготовки військових фахівців;

використання потенціалу військових навчальних закладів для підготовки фахівців із цивільних спеціальностей;

інтеграція діяльності військових науково-дослідних підрозділів і військових навчальних закладів.

Основні напрями реформування військової освіти:

визначення потреб Збройних Сил України відповідно до військової доктрини держави у військових фахівцях за професіями і кваліфікаційними рівнями, обсягів їх підготовки;

оновлення змісту військової освіти згідно з досягненнями психолого-педагогічної і військової науки, сучасних технологій навчання та досвіду бойової підготовки військ і сил флоту;

створення оптимальної мережі військових навчальних закладів та підрозділів військової підготовки у ряді цивільних вищих навчальних закладів відповідно до потреб держави у військових фахівцях;

удосконалення організації, форм і методів військово-патріотичного виховання військових фахівців та допризовників;

інтеграція військової і цивільної освіти, співробітництво з військовими освітніми та науковими структурами зарубіжних країн;

впровадження багатоступеневої підготовки і безперервного навчання військових фахівців всіх рівнів кваліфікації;

створення сприятливих умов для розвитку науки у вищих військових навчальних закладах та підготовки науково-педагогічних кадрів.

Шляхи реформування військової освіти:

визначення перспективних потреб Збройних Сил України у військових фахівцях з урахуванням воєнної доктрини і можливих змін військово-політичної ситуації;

визначення переліку військово-облікових спеціальностей відповідно до потреб Збройних Сил України;

проведення реформування військових навчальних закладів і підрозділів військової підготовки студентів цивільних вищих навчальних закладів;

проведення акредитації військових навчальних закладів;

забезпечення нострифікації дипломів військових фахівців у цивільних галузях виробництва, науки і культури;

наукове, правове і організаційно-методичне забезпечення системи військової освіти;

удосконалення управління військовою освітою з урахуванням державних вимог до освітньої, наукової діяльності та специфіки військового відомства;

запровадження у системі військової освіти загальноприйнятої практики добору, розстановки і призначення науково-педагогічних працівників усіх рівнів на конкурсній та контрактній основі, створення системи соціального захисту і правових гарантій їх діяльності;

створення єдиної системи інформаційного забезпечення військової освіти, її інтегрування у відповідну державну систему.

Післядипломна освіта
(післядипломна підготовка, аспірантура,
докторантура, підвищення кваліфікації,
перепідготовка кадрів)

Післядипломна освіта (післядипломна підготовка, аспірантура, докторантура, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів) покликана забезпечувати поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, здобуття нової кваліфікації, наукового ступеня або одержання нового фаху на основі наявного освітнього рівня і досвіду практичної роботи.

Післядипломна освіта має задовольняти інтереси громадян у постійному підвищенні професійного рівня відповідно до кон'юнктури ринку праці, виступати засобом соціального захисту; забезпечувати потреби суспільства і держави у висококваліфікованих конкурентоспроможних фахівцях.

Стратегічні завдання реформування післядипломної освіти:

створення умов для постійного підвищення освітнього і кваліфікаційного рівнів, оновлення професійних та загальноосвітніх знань громадян, збагачення духовного та інтелектуального потенціалу суспільства;

оптимізація мережі навчальних закладів підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів;

створення національної системи підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації, надання вищій школі провідної ролі у післядипломній освіті спеціалістів.

Напрями реформування післядипломної освіти:

вдосконалення структури післядипломної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки керівних працівників, спеціалістів, педагогічних кадрів, військовослужбовців, кваліфікованих робітників;

приведення мережі закладів післядипломної освіти у відповідність з потребами окремих регіонів і галузей господарства та перспектив соціально-економічного та культурного розвитку України;

реформування змісту післядипломної освіти, забезпечення його національної спрямованості відповідно до економічних, політичних, соціально-культурних умов розбудови Української держави, досягнень науково-технічного прогресу;

вдосконалення мережі спеціалізованих вчених рад для захисту докторських і кандидатських дисертацій, визначення нової номенклатури спеціальностей наукових і науково-педагогічних працівників; створення вітчизняної структури органів атестації наукових і науково-педагогічних кадрів;

запровадження гнучкої системи перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з нових напрямів розвитку науки, техніки і технологій, передових методів господарювання й управління;

забезпечення тісної взаємодії системи післядипломної освіти з державними службами зайнятості, Комітетом соціального захисту військовослужбовців при Кабінеті Міністрів України у вирішенні питань перекваліфікації військовослужбовців, працівників, що вивільняються, та незайнятого населення;

організація співпраці з громадськими, кооперативними та іншими навчальними закладами, що мають аналогічні функції, надання їм допомоги у питаннях забезпечення якості освіти на рівні державних вимог.

Шляхи реформування післядипломної освіти:

розроблення науково обгрунтованої методики визначення загальнодержавних та регіональних потреб у наукових та науково-педагогічних працівниках, суспільних і особистісних потреб у підвищенні кваліфікації та перепідготовці у закладах післядипломної освіти;

проведення акредитації закладів післядипломної освіти, спеціалізація та перепрофілювання існуючих, створення нових закладів післядипломної освіти при вищих навчальних закладах відповідно до інтересів громадян та потреб держави;

розширення практики направлення на стажування аспірантів, спеціалістів України у провідні зарубіжні навчальні заклади для вдосконалення їхньої наукової та фахової підготовки, ефективного включення в міжнародні науково-технічні та культурно-освітні програми;

оптимізація термінів та періодичності навчання в системі післядипломної освіти, оновлення її змісту, підготовка і видання навчальних програм, підручників, методичних посібників;

створення умов для відкриття у кожному вищому навчальному закладі IV рівня акредитації аспірантури і докторантури з пріоритетних напрямів і спеціальностей, що визначають суспільний прогрес;

використання можливостей навчальних закладів, заснованих на недержавній формі власності, для перепідготовки спеціалістів в галузі бізнесу, маркетингу, менеджменту, соціології, психології тощо;

створення умов для перекваліфікації вивільнюваних працівників, військовослужбовців та незайнятого населення.

Педагогічні працівники

Педагогічні працівники мають стати основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти. В зв'язку з цим головна увага має бути зосереджена на підготовці нового покоління педагогічних працівників, підвищенні загальної культури, професійної кваліфікації та соціального статусу педагога до рівня, що відповідає його ролі у суспільстві.

Пріоритетні напрями кадрової політики:

задоволення потреб освітньої сфери у педагогічних та науково-педагогічних працівниках;

створення умов для ефективної професійної діяльності педагогічних працівників, забезпечення їх високого соціального статусу в суспільстві.

Основні шляхи роботи з педагогічними кадрами:

створення системи педагогічної освіти, що задовольняла б потреби суспільства у педагогах різних спеціальностей і кваліфікаційних рівнів, здатних виконувати основну соціальну функцію - формування цілісної, всебічно розвинутої особистості, відданої інтересам Української держави;

глибоке реформування змісту, форм, методів підготовки педагогічних працівників усіх ланок освітньої галузі;

залучення кращих інтелектуальних та духовних сил суспільства в освітню сферу;

піднесення престижу педагогічної праці, створення педагогічним працівникам соціально-економічних умов, адекватних їх місцю і ролі в суспільстві;

забезпечення безперервної освіти педагогічних працівників, підвищення їх професіоналізму, освітнього і загальнокультурного рівня;

істотне вдосконалення наукового, методичного, інформаційного, видавничо-поліграфічного забезпечення педагогічної діяльності;

створення умов для професійної свободи, творчого пошуку, ініціативи педагогів, прискорення суспільної апробації, відбору і селекції педагогічних новацій;

розроблення та впровадження нової системи оцінки (атестації) рівня професійної діяльності педагогічних працівників.

Соціальній захист учасників
навчально-виховного процесу

Розбудова національної системи освіти в умовах становлення демократичного суспільства і ринкових відносин потребує створення надійної системи соціального захисту учасників навчально-виховного процесу.

Стратегічні завдання соціального захисту учасників навчально-виховного процесу:

створення економічних, правових, організаційних умов і гарантій для здобуття освіти;

забезпечення в освітній галузі основних прав людини на працю, освіту, оздоровлення, відпочинок;

забезпечення гарантій одержання освіти на рівні, не нижчому державних стандартів.

Пріоритетні напрями реалізації стратегічних завдань соціального захисту учасників навчально-виховного процесу:

створення системи соціального захисту учасників навчально-виховного процесу в нових соціально-політичних і економічних умовах;

вдосконалення системи юридичних гарантій щодо діяльності учасників навчально-виховного процесу та відносин між ними;

забезпечення життєвого рівня учасників навчально-виховного процесу відповідно до їх професійних, соціально-культурних та фізіологічних потреб;

створення системи заохочення щодо підвищення рівня освіти, професійної підготовки, інтелектуального та духовного розвитку учасників навчально-виховного процесу.

Основні шляхи вдосконалення соціального захисту учасників навчально-виховного процесу:

комплексне вивчення проблем соціального захисту учасників навчально-виховного процесу для створення належних умов праці, побуту, відпочинку, медичного обслуговування;

створення нормативно-правової бази освітньо-трудової діяльності суб'єктів освіти;

розроблення та впровадження системи оплати педагогічної і наукової діяльності залежно від її обсягу і якості, з урахуванням досвіду оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників у розвинутих країнах світу;

вироблення механізму соціального захисту дітей, учнів, студентів та аспірантів, пільгового кредитування, додаткового фінансування для здобуття ними освіти;

розроблення системи правового та соціально-економічного захисту науковців з урахуванням необхідності ліквідації зрівнялівки в оцінці їх праці;

здійснення матеріально-технічного забезпечення державних вимог щодо змісту й обсягу освіти як важливого чинника її якості;

запровадження ранньої медико-психолого-педагогічної діагностики розвитку дітей, створення умов для їх соціальної підтримки, адаптації і реабілітації;

матеріальна підтримка дітей-сиріт, дітей-інвалідів, а також малозабезпечених сімей, в яких є неповнолітні діти;

створення сприятливих економічних і правових умов для участі громадськості у соціальній підтримці учасників навчально-виховного процесу.

Наукова діяльність у системі освіти

Наука є органічною частиною освіти, базовим елементом і рушійною силою її розвитку. Наукова діяльність навчальних закладів має забезпечувати відповідність змісту освіти сучасним досягненням у галузі науки, техніки і культури; теоретико-концептуальні, психолого-педагогічні, науково-методичні засади навчально-виховного процесу; проведення комплексних фундаментальних, пошукових і прикладних досліджень становлення високоосвіченої особистості; відтворення і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства; науково-технічний та соціально-економічний поступ держави.

Стратегічні завдання реформування наукової діяльності у системі освіти:

розвиток фундаментальних, пошукових та прикладних досліджень з пріоритетних напрямів науки в тісному зв'язку з підготовкою фахівців, наукових і науково-педагогічних національних кадрів;

надання динамічного розвитку гуманітарним, соціально-економічним, природничим і технічним наукам для забезпечення високої якості загальної та фахової підготовки, удосконалення системи навчання і виховання;

найповніше використання наукового потенціалу системи освіти для забезпечення науково-технічного прогресу, розвитку науки, культури, розроблення наукоємних технологій, вироблення науково-інтелектуальної та конкурентоспроможної науково-технічної продукції.

Пріоритетні напрями реформування наукової діяльності у системі освіти:

інтеграція академічної, вузівської та галузевої науки;

спрямування педагогічної науки на вироблення стратегії розвитку освіти, перспектив відродження і розбудови національної школи, нових педагогічних технологій;

докорінна зміна системи організації, фінансування, управління та стимулювання наукової діяльності, створення нової законодавчої та нормативної бази для забезпечення ефективного функціонування і розвитку науки в навчальних закладах;

створення реальних умов для найефективнішого використання наукового потенціалу освітньої галузі, свободи творчості вчених;

започаткування нової системи конкурсного відбору наукових програм і проектів, посилення вимогливості та об'єктивності в оцінці результатів досліджень та атестації вчених.

Основні шляхи реформування наукової діяльності у системі освіти:

організація та проведення у всіх вищих навчальних закладах наукової діяльності як одного з визначальних показників їх акредитації та атестації, національного і міжнародного визнання;

створення в системі освіти органічно пов'язаної з нею нової гнучкої структури науково-дослідної діяльності академічного типу, яка забезпечувала б:

1) створення та координацію діяльності наукових центрів, інститутів, науково-виробничих підприємств та інших підрозділів зі статусом юридичної особи при вищих навчальних закладах, на факультетах, кафедрах відповідно до їх потреб і можливостей;

2) об'єднання зусиль учених, наукових установ, навчально-виховних закладів, координацію їхньої діяльності, захист інтересів та авторських прав;

3) визначення стратегії та орієнтирів розвитку науки, творчо-пізнавальних напрямів наукової роботи, створення для них належних організаційно-фінансових умов;

4) розроблення статусу наукових шкіл та запровадження цільової підтримки їх розвитку;

створення інтегральної наскрізної системи виявлення та залучення молоді до наукової діяльності на всіх етапах навчання та вдосконалення фахового рівня з метою збереження та нарощування національного наукового потенціалу;

розроблення та запровадження нової системи атестації педагогів вищих навчальних закладів, яка передбачала б неможливість їхньої позитивної атестації без належного науково-творчого доробку;

розроблення та впровадження державної антимонопольної системи конкурсного відбору і фінансування програм, проектів з фундаментальної та прикладної науки;

забезпечення бюджетного фінансування наукових досліджень в освітній галузі на рівні, який сприяв би найбільш повній і ефективній реалізації її потенціалу з широким використанням субсидій, банківського кредиту, коштів позагалузевих замовників та спонсорів, у тому числі зарубіжних;

забезпечення рівних умов фінансування наукових досліджень у академічній, галузевій та вузівській науці;

запровадження системи грантів у поєднанні з іншими допоміжними формами фінансування наукових програм;

створення та подальший розвиток системи інноваційних фондів із залученням позабюджетних коштів та кредитів;

створення механізмів економічного стимулювання і пільгового оподаткування науково-дослідної роботи.

Управління освітою

Управління освітою має бути спрямованим на організацію та забезпечення оптимальних умов функціонування галузі освіти, створення системного механізму її саморегуляції на загальнонаціональному, регіональному, місцевому рівнях та у навчально-виховних закладах і наукових установах освіти.

Визначальним у реформуванні управління освітою має стати забезпечення тісного співробітництва органів державного управління освітою всіх рівнів, навчально-виховних закладів, наукових установ, громадського самоврядування та їх відповідальності у межах повноважень; створення цілісної системи управління освітою в Україні, якій були б властиві; гнучкість, демократизм, динамізм, мобільність, здатність до самоорганізації.

Управління освітою має забезпечити:

додержання законодавства у галузі освіти; створення рівних умов для громадян у здобутті освіти; дотримання державних вимог щодо змісту, рівня й обсягу освіти; стимулювання творчого пошуку педагогів і науковців; автономність у діяльності навчально-виховних закладів та наукових установ; можливість індивідуального загальнокультурного і професійного становлення суб'єктів навчання;

ефективну діяльність системи освіти в умовах державотворення формування ринкових відносин, ринку інтелектуальних ресурсів і освітніх послуг.

Стратегічні завдання реформування управління освітою:

перехід від державного до державно-громадського управління; чітке розмежування функцій між центральними регіональними і місцевими органами управління; забезпечення самоврядування навчально-виховних закладів і наукових установ; утвердження в сфері освіти гармонійного поєднання прав особи, суспільства і держави;

автономізація функціонування регіональних і місцевих органів управління освітою.

Основні шляхи реформування управління освітою:

раціональне поєднання діяльності центральних, регіональних та місцевих органів управління освітою з впровадженням подвійного підпорядкування;

створення єдиної інформаційно-комп'ютерної системи управління освітою;

визначення повноважень в системі управління освітою центральних і місцевих органів, органів громадського самоврядування;

створення системи державно-громадської оцінки діяльності навчально-виховних закладів, якості загальноосвітньої та фахової підготовки спеціалістів через систему акредитації та атестації тощо;

розвиток і вдосконалення всіх напрямів діяльності навчально-виховних закладів і наукових установ, стимулювання через економічні і правові важелі їх самовдосконалення, конкурентоздатності, саморозвитку, автономності в управлінні;

наукове обгрунтування нової системи управління освітою; відпрацювання інноваційних моделей управління галуззю та важливих управлінських рішень, проведення експериментів на регіональному та місцевому рівнях.

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення освіти

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення освітньої галузі повинне грунтуватися на пріоритетності витрат на розвиток освіти з державного та місцевих бюджетів, використанні залучених коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій та батьків, громадян, міжнародних освітніх фондів, програм і благодійних організацій, коштів, одержаних за надання додаткових освітніх послуг, виконання науково-дослідних робіт, доходів від виробничої та комерційної діяльності, кредитів і банківських позичок тощо.

Стратегічні завдання і напрями реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти:

перехід до ефективної моделі фінансування освіти, адекватної ринковій економіці, розвиток нової соціально-економічної структури освітньої сфери;

стимулювання переходу на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою, скорочення непродуктивних витрат, істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки; підготовку і випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури;

забезпечення навчально-виховних закладів необхідними приміщеннями для проведення навчально-виховного та навчально-виробничого процесів, спортивно-оздоровчої роботи, реабілітації дітей з вадами розвитку, а також необхідним навчальним обладнанням відповідно до науково обгрунтованих нормативів;

поступове збільшення у загальних витратах на освіту коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій, різних фондів, благодійних організацій тощо.

Основні шляхи реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти:

збереження за державою пріоритету у фінансуванні системи освіти та підвищення ролі регіонів у фінансуванні освітніх потреб;

звільнення навчально-виховних закладів від податків на прибуток і добавлену вартість;

створення при Міністерстві освіти централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм;

розширення прав місцевих органів державної влади та органів громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності;

запровадження додаткового фінансування навчально-виховних закладів для обдарованих дітей, що мають відповідну ліцензію, з спеціального фонду Міністерства освіти;

заохочення навчально-виховних закладів, які за наслідками акредитації і атестації визнані такими, що мають позитивний досвід у розробленні і впровадженні нових прогресивних технологій навчання і виховання учнів та студентів, домагаються високих кінцевих результатів;

розроблення державних нормативів на проектування, будівництво та реконструкцію всіх типів навчально-виховних закладів та наукових установ з урахуванням перспективних норм загальної площі;

упорядкування системи оплати праці та стипендіального забезпечення відповідно до конкретних результатів діяльності і якості роботи (навчання); запровадження поряд з конкурсною контрактної форми прийому на роботу;

поступове забезпечення учнів підручниками через торговельну мережу за кошти батьків;

створення в системі освіти нових банків, фондів, акціонерних товариств тощо;

заснування державного фонду сприяння громадянам у здобутті освіти в зарубіжних країнах;

залучення іноземних інвестицій для розвитку інфраструктури навчально-виховних закладів (будівництво міжнародних освітніх закладів, центрів підготовки спеціалістів);

забезпечення будівництва нових комплексів навчально-виховних закладів з необхідними приміщеннями для проведення навчально-виховного процесу, спортивно-оздоровчої роботи і побуту, реабілітації дітей з вадами розвитку;

проведення капітального ремонту, реконструкції будівель діючих навчально-виховних закладів, приведення їх площі, технічного стану, оснащення у відповідність з нормативними вимогами;

домагання створення у загальноосвітніх школах, професійних і вищих навчальних закладах належних матеріально-технічних і санітарно-гігієнічних умов для навчання в одну зміну;

доукомплектування меблями і обладнанням навчально-виховних закладів, повне оснащення їх новими навчально-наочними посібниками відповідно до потреб;

зміцнення баз матеріально-технічного постачання та магазинів навчально-наочного приладдя;

забезпечення потреб дітей у дошкільних навчальних закладах, учнів і студентів - у гуртожитках, їдальнях, оздоровчо-спортивних таборах та санаторіях-профілакторіях; дітей-сиріт, хворих дітей та дітей з вадами фізичного і розумового розвитку - у дитячих оздоровчих таборах, санаторіях.

Міжнародні зв'язки

Міжнародні зв'язки у галузі освіти спрямовані на забезпечення інтеграції України у світовий освітньо-науковий простір з метою прилучення до досягнень зарубіжної освіти, науки, технологій, культури, залучення іноземних інвестицій для розвитку вітчизняної освіти і науки, взаємної підготовки і перепідготовки фахівців.

Стратегічні завдання міжнародного співробітництва у галузі освіти:

забезпечення процесу інтеграції України у світовий науковий, освітній та культурний простори, гуманізація міжнародних відносин, утвердження етичних норм міждержавного спілкування, діалогу націй і культур;

забезпечення широкої участі вітчизняної освітньої системи у світовому науковому та педагогічному житті, в міжнародних культурно-освітніх і наукових контактах.

Пріоритетні напрями зміцнення та розвитку міжнародних зв'язків у галузі освіти:

створення системи прямих зв'язків у галузі освіти й науки з іншими країнами, їх державними та позадержавними освітніми і науковими структурами; впровадження спеціалізованих наукових та молодіжних обмінів;

розширення співробітництва з ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями з питань освіти, науки й культури;

удосконалення системи співпраці з українською діаспорою, надання їй допомоги, ефективне використання можливостей західної діаспори, координація зусиль у сфері національно-духовного відродження, освіти, науки та культури;

вдосконалення системи підготовки та перепідготовки фахівців для зарубіжних країн.

Основні шляхи розвитку міжнародного співробітництва у галузі освіти:

створення та впровадження довготермінової програми міжнародного співробітництва в галузі освіти, що передбачала б можливість навчання громадян України за кордоном, широкий обмін учнями, вчителями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами, докторантами та науковими працівниками;

вироблення ефективних механізмів входження до освітніх й наукових програм ЮНЕСКО, інших міжнародних організацій, фондів тощо; участь у міжнародних конкурсах на отримання наукових грантів;

впровадження контрактної системи обміну педагогічними і науковими працівниками;

забезпечення правового та економічного захисту фахівців, які від'їжджають у закордонні відрядження;

переведення підготовки та перепідготовки фахівців для зарубіжних країн на контрактну, валютну та компенсаційну основи;

організація курсів, шкіл, семінарів, олімпіад тощо для іноземних громадян на комерційних засадах у різних галузях науки, техніки та культури;

вдосконалення нормативно-правової бази, яка забезпечувала б центральним, регіональним і місцевим органам управління освітою, навчально-виховним закладам і науково-дослідним установам можливість самостійного визначення форм і методів міжнародного співробітництва; його фінансове забезпечення, включаючи валютне;

впровадження у галузі освіти системи інформаційного забезпечення міжнародного співробітництва, створення банку даних та інформаційної мережі між навчальними закладами України і зарубіжними країнами;

створення із зарубіжними країнами спільних центрів освіти, а також підприємств, фірм та тимчасових науково-дослідних колективів, технопарків і консультаційних центрів;

укладання міжнародних угод щодо нострифікації дипломів, атестатів та інших документів про освіту і кваліфікацію спеціалістів та робітників.

Затверджено
постановою Кабінету Міністрів України
від 3 листопада 1993 р. N 896

Заходи
щодо реалізації Державної національної програми
"Освіта" ("Україна XXI століття")

Зміст освіти

Розробити концепції гуманітарної, природничо-математичної, трудової, фахової підготовки.

Міносвіти, Академія наук, Академія педагогічних наук,
заінтересовані міністерства і відомства.
1993-1994 роки.

Визначити державні вимоги щодо змісту, рівня й обсягу дошкільної, загальноосвітньої, професійної, вищої та післядипломної освіти.

Міносвіти, Академія наук, Академія педагогічних наук,
заінтересовані міністерства і відомства.
1993-1997 роки.

Підготувати нове покоління підручників та посібників для всіх навчально-виховних закладів на варіантній основі.

Міносвіти, Академія наук, Академія педагогічних наук,
галузеві академії, Держкомвидав, заінтересовані
міністерства і відомства, творчі спілки.
1993-2005 роки.

Розробити типові навчальні плани для всіх рівнів освіти, програми та методичне забезпечення до всіх предметів.

Міносвіти, Академія педагогічних наук, Держкомвидав,
інші міністерства і відомства, які мають у
своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1993-1998 роки.

Створити інтегративні навчально-розвиткові програми і навчально-методичні посібники з проблем позакласної і позашкільної виховної роботи.

Міносвіти, Мінкультури, Мінмолодьспорт,
Академія педагогічних наук, Держкомвидав.
1993-1996 роки.

Розробити кваліфікаційні характеристики спеціалістів та кваліфікованих робітників.

Мінпраці, Міносвіти разом із заінтересованими
міністерствами і відомствами.
1994-1997 роки.

Створити систему державних тестів, нормативів та практичних завдань для контролю якості підготовки на всіх рівнях навчання.

Міносвіти, Академія педагогічних наук, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1993-1996 роки.

Розробити навчальні плани і програми підготовки фахівців для органів внутрішніх справ, військових фахівців з інтегрованим змістом спеціальної і цивільної освіти та кваліфікаційні характеристики спеціалістів.

Міноборони, МВС, Держкомкордон, Служба безпеки, Міносвіти.
1993-1995 роки.

Структура системи освіти
(дошкільне виховання, загальна середня освіта,
позашкільне навчання, виховання, професійна,
вища та післядипломна освіта)

Організувати розроблення галузевих та регіональних програм практичної реалізації Державної національної програми "Освіта".

Міносвіти, міністерства і відомства, які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади, Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.

Провести реорганізацію мережі навчально-виховних закладів з урахуванням національного складу населення, державних вимог до рівня й обсягу загальноосвітньої та фахової підготовки.

Міносвіти, Мінекономіки, Мінфін, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні,
Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.
1993-2000 роки.

Створити мережу навчально-наукових комплексів, центрів професійної орієнтації та експериментальних майданчиків для апробації нових педагогічних технологій навчання, виховання і розвитку.

Міносвіти, Мінпраці, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні,
Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.
1993-2000 роки.

Створити мережу психолого-педагогічних і соціальних центрів для надання допомоги дітям, сім'ям і закладам освіти; забезпечити підготовку практичних психологів.

Міносвіти, Мінекономіки, Мінфін, МОЗ,
Мінмолодьспорт, Рада Міністрів Республіки Крим, обласні,
Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.
1993-2000 роки.

Розробити та реалізувати план створення лабораторій та кафедр позашкільного навчання і виховання на базі науково-дослідних установ Академії педагогічних наук та педагогічних інститутів.

Міносвіти, Мінфін, Академія педагогічних наук.
1996 рік.

Розробити і реалізувати план створення регіональних університетських навчально-наукових комплексів.

Міносвіти, міністерства і відомства, які мають
у своєму підпорядкуванні навчальні заклади,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні,
Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.
1993-2000 роки.

Удосконалити систему післядипломної освіти та привести у відповідність до неї мережу закладів (підрозділів) післядипломної освіти (підвищення кваліфікації, перепідготовки кадрів, аспірантури, докторантури, післядипломної підготовки).

Міносвіти, Мінпраці, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і
Севастопольська міські державні адміністрації.
1994-1996 роки.

Оптимізувати мережу технопарків та регіональних технополісів, наукових дослідно-конструкторських і дослідно-виробничих підрозділів на базі вищих навчальних закладів.

Міносвіти, ДКНТ.
1993-2000 роки.

Відкрити науково-дослідний інститут професійної освіти.

Академія педагогічних наук, Міносвіти, Мінпраці, Мінфін.
1995 рік.

Створити інформаційний банк авторських програм, практичного досвіду творчих педагогів, даних про стан освіти в Україні та за кордоном, патентне бюро захисту інтелектуальної власності.

Міносвіти, Академія наук, Академія
педагогічних наук, Держпатент.
1995 рік.

Створити науково-дослідні центри і галузеву індустрію для проектування та апробації навчально-методичних комплексів, дидактичних матеріалів, лабораторного обладнання і технічних засобів для навчально-виховної роботи.

Міносвіти, Мінекономіки, Мінфін, Академія наук,
Академія педагогічних наук.
1993-1995 роки.

Розробити програму підготовки і випуску навчальної та методичної літератури, створити науково-видавничий центр навчальної книги та спеціалізоване видавництво "Навчальна книга".

Міносвіти, Держкомвидав, Мінекономіки,
Мінфін, Академія наук, галузеві академії наук.
1995 рік.

Заснувати фахові, науково-методичні журнали: "Фізика і математика в школі", "Природничі науки в школі", "Історія і сучасність", "Трудова підготовка у школі", "Проблеми екологічної освіти у школі", "Дефектологія", "Педагогічна освіта в Україні", "Військова освіта", "Професійна освіта"; науково-популярні журнали для молоді: "Наука і знання", "Юний фізик", "Юний математик", "Юний технік-конструктор", "Фотон", "Інформатика для юних", періодичний студентський науково-популярний журнал.

Міносвіти, Держкомвидав, Мінфін, Мінкультури,
ДКНТ, Академія наук, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1994-1998 роки.

Організувати науково-популярні, навчально-виховні радіо- і телепередачі для дітей, юнацтва та батьків з проблем освіти та виховання.

Укртелерадіокомпанія, Міносвіти.
1993-2005 роки.

Розробити науково обгрунтовані методики визначення перспективних потреб держави у фахівцях з різним рівнем кваліфікації та обсягів їх підготовки у професійних та вищих навчальних закладах.

Міносвіти, Мінпраці, Мінекономіки, Академія наук,
галузеві академії наук, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1993-1995 роки.

Визначити напрями підготовки фахівців, перелік спеціальностей та професій різних кваліфікаційних рівнів відповідно до них з урахуванням ступеневої підготовки та потреб виробництва, сфери послуг, оборони.

Міносвіти, Мінпраці, Міноборони,
інші міністерства і відомства.
1994 рік.

Розробити підпрограми: "Сім'я і діти", "Інформатизація освіти", "Національне виховання", "Екологічна освіта", "Реабілітація дітей з вадами розвитку", "Пошук навчання і виховання обдарованої молоді", "Педагог", "Сільська школа", "Соціально-гуманітарна підготовка учнів та студентів", "Практична психологія в освіті".

Міносвіти, Академія наук, Академія педагогічних наук,
заінтересовані міністерства і відомства.
1993-1997 роки.

Розробити та видати україномовні фахові термінологічні словники.

Академія наук, галузеві академії наук, ДКНТ,
Міносвіти, Держкомвидав, Держстандарт.
1994-1997 роки.

Розробити програму інтеграції військових і цивільних навчальних закладів для спільної підготовки фахівців.

Міносвіти, Міноборони, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1994 рік.

Забезпечити широке висвітлення змісту та ходу реалізації програми "Освіта" у засобах масової інформації.

Укртелерадіокомпанія, Держкомвидав, Міносвіти,
разом з іншими органами управління освітою.
1993-2005 роки.

Педагогічні працівники

Оптимізувати мережу навчальних закладів, що готують педагогічних та інженерно-педагогічних працівників, відповідно до потреб освітньої галузі.

Міносвіти, Мінекономіки.
1994-1996 роки.

Розробити концепцію педагогічної освіти і на її основі реформувати підготовку педагогічних кадрів, удосконалити відбір молоді на педагогічні спеціальності.

Академія педагогічних наук, Міносвіти.
1995 рік.

Виробити стандарти педагогічної освіти, систему оцінки професійної компетентності педагогічних працівників.

Міносвіти, Академія педагогічних наук.
1993-1996 роки.

Розробити теоретико-методологічні та організаційно-педагогічні засади безперервної післядипломної освіти педагогів.

Академія педагогічних наук, Міносвіти.
1993-1995 роки.

Включити у плани підготовки фахівців з вищою освітою основи сучасної психолого-педагогічної діяльності у колективі.

Міносвіти, Академія педагогічних наук.
1994 рік.

Впровадити Державну систему атестації наукових та науково-педагогічних працівників.

Міносвіти, міністерства і відомства, які мають у своєму
підпорядкуванні навчальні заклади.
1993-1994 роки.

Розробити систему заохочення творчої молоді до педагогічної діяльності.

Міносвіти, Мінмолодьспорт, Мінпраці, Мінфін.
1993-1995 роки.

Соціальний захист учасників навчально-виховного процесу

Розробити комплекс заходів з реалізації законодавства про права дитини.

Міносвіти, Мінсоцзахист, Мін'юст, МОЗ, Мінекономіки,
Мінфін, Академія педагогічних наук.
1994 рік.

Вдосконалити систему матеріальної, психолого-педагогічної допомоги сім'ям, в яких є неповнолітні діти і, передусім, діти-інваліди.

Мінсоцзахист, МОЗ, Мінмолодьспорт, Міносвіти,
Мінфін, профспілкові об'єднання.
1994 рік.

Розробити систему соціального захисту і державних гарантій педагогічним працівникам, зокрема працівникам сільських навчально-виховних закладів, створити сприятливі умови для ефективної педагогічної діяльності, участі в управлінні навчальними закладами.

Мінсоцзахист, Мінпраці, Міносвіти, Мінекономіки,
Мінфін, міністерства і відомства, які мають у своєму
підпорядкуванні навчальні заклади,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і
Севастопольська міські державні адміністрації,
профспілкові об'єднання.
1994-1995 роки.

Внести пропозиції про встановлення державних нагород і відзнак за плідну педагогічну діяльність.

Міносвіти, заінтересовані міністерства і
відомства, профспілкові об'єднання.
1994 рік.

Оптимізувати мережу закладів соціальної реабілітації учнів і студентів, підтримки молодих педагогів.

Міносвіти, Мінсоцзахист, Мінмолодьспорт,
МОЗ, Рада Міністрів Республіки Крим, обласні,
Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.
1993-1996 роки.

Розробити санітарно-гігієнічні, медико-фізіологічні вимоги до організації навчально-виховного процесу у навчально-виховних закладах відповідно до екологічного стану окремих регіонів України.

МОЗ, Міносвіти, Мінчорнобиль, Академія наук,
галузеві академії наук, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1994 рік.

Забезпечити постачання навчальних закладів екологічно чистими продуктами.

Рада Міністрів Республіки Крим,
обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації,
Укоопспілка, Мінсільгосппрод, Держхарчопром, Держкомрибгосппром,
МОЗ, Міносвіти, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1994-1996 роки.

Створити систему своєчасного виявлення, соціальної підтримки та надання умов для розвитку і навчання обдарованих дітей і студентської молоді, а також залучення талановитої молоді до науки на всіх етапах навчання від школи до інституту.

Міносвіти, Мінмолодьспорт, Академія наук,
Академія педагогічних наук, Рада Міністрів Республіки Крим,
обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.
1994 рік.

Наукова діяльність у системі освіти

Розробити концепцію та здійснити перехід на нову систему організації й управління науковою діяльністю у навчальних закладах.

Міносвіти, Академія наук, ДКНТ, Академія педагогічних наук.
1994 рік.

Розробити програму пріоритетних наукових та науково-технічних досліджень в установах і закладах системи освіти.

Міносвіти, ДКНТ, Академія наук,
Академія педагогічних наук, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1994 рік.

Здійснити відбір та забезпечити авторське супроводження започаткованих у закладах і установах системи освіти України новітніх наукоємних технологій, що мають стратегічне значення для розбудови вітчизняної економіки, науки і культури.

Міносвіти, ДКНТ, Академія наук, галузеві академії.
1993-2000 роки.

Розробити ефективну систему конкурсного відбору проектів з розділів науки, що визначають суспільний прогрес.

Міносвіти, ДКНТ, Академія наук, галузеві та громадські академії,
міністерства і відомства, які мають у своєму
підпорядкуванні навчальні заклади.
1994 рік.

Розробити концепції:

сім'ї і родинного виховання;

позашкільної освіти;

національного виховання;

реабілітації дітей з вадами розвитку;

навчальних закладів нових типів;

інформатизації освіти;

гуманітарної підготовки учнів та студентів;

післядипломної освіти;

екологічної освіти.

Міносвіти, Мінмолодьспорт, МОЗ, Мінсоцзахист,
Академія наук, Академія педагогічних наук, інші
заінтересовані міністерства і відомства.
1993-1995 роки.

Розробити архітектурні, художні, гігієнічні, педагогічні, психологічні вимоги до проектування, будівництва та оформлення приміщень навчально-виховних закладів з урахуванням сучасних вимог.

Мінбудархітектури, Академія наук, Міносвіти, МОЗ.
1993-1995 роки.

Провести наукові дослідження з проблем:

методологічних та методичних основ навчання і виховання;

актуальних проблем управління освітою;

реформування структури і системи освіти.

Академія педагогічних наук,
Міносвіти, інші заінтересовані міністерства і відомства.
1993-1995 роки.

Управління освітою

Оптимізувати систему управління освітою на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.

Міносвіти, Академія педагогічних наук,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і
Севастопольська міські державні адміністрації.
1995 рік.

Виробити механізм державної оцінки діяльності навчальних закладів, якості підготовки фахівців через систему атестації та акредитації.

Міносвіти, Академія педагогічних наук,
міністерства і відомства, які мають у своєму
підпорядкуванні навчальні заклади.
1994 рік.

Створити систему акредитації на державному, регіональному та місцевому рівнях із залученням провідних педагогів та науковців.

Міносвіти, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади,
Академія наук, Академія педагогічних наук,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і
Севастопольська міські державні адміністрації.
1994 рік.

Розробити та впровадити в галузі освіти порядок добору, призначення та підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти.

Міносвіти, Академія педагогічних наук,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і
Севастопольська міські державні адміністрації.
1993-1994 роки.

Створити інформаційну систему управління освітою на державному та регіональному рівнях.

Міносвіти, Мінстат, Мінфін, Академія наук,
міністерства і відомства, які мають у своєму
підпорядкуванні навчальні заклади,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні,
Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.
1994-1997 роки.

Провести атестацію та акредитацію навчальних закладів усіх типів та форм власності.

Міносвіти, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1993-1998 роки.

Запровадити Державний реєстр навчальних закладів і наукових установ освіти.

Міносвіти, Мінстат, Рада Міністрів Республіки Крим,
обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.
1995 рік.

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення освіти

Розробити методику визначення нормативів видатків з бюджету на утримання навчально-виховних закладів і установ освіти.

Міносвіти, Мінфін, Мінекономіки.
1995 рік.

Розробити систему відомчої статистичної звітності.

Міносвіти, Мінстат, Мінбудархітектури.
1994 рік.

Розробити державні норми експлуатації та капітального ремонту будинків, споруд, обладнання установ освіти.

Мінбудархітектури, Міносвіти, Мінекономіки.
1994 рік.

Розробити державні норми на проектування, будівництво та реконструкцію всіх типів закладів та установ освіти (виходячи з перспективних норм загальної площі).

Мінбудархітектури, Міносвіти, Мінекономіки.
1994 рік.

Розробити нові типові проекти навчально-виховних закладів, а також нових типів закладів освіти.

Мінбудархітектури, Міносвіти, Мінекономіки, Академія педагогічних наук.
1994-2000 роки.

Забезпечити навчально-виховні заклади необхідними приміщеннями для здійснення навчально-виховного процесу, а також в основному потреби учнів професійних та студентів вищих навчальних закладів місцями у гуртожитках, їдальнях, оздоровчо-спортивних таборах та санаторіях-профілакторіях; домагатися створення умов для проведення занять у загальноосвітніх школах в одну зміну.

Міносвіти, Мінбудархітектури, Мінекономіки,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і
Севастопольська міські державні адміністрації.
1993-2005 роки.

Розробити програму будівництва та реорганізації існуючих будинків відпочинку, санаторіїв-профілакторіїв, дитячих оздоровчих таборів, пансіонатів для оздоровлення дітей всіх вікових груп, особливо з екологічно забруднених зон, учнів, студентів та аспірантів, працівників навчальних закладів і наукових установ системи освіти, членів їх сімей, матерів з дітьми, ветеранів праці; створення регіональних баз відпочинку.

Міносвіти, Мінекономіки, МОЗ,
Мінчорнобиль, міністерства і відомства, які мають у
своєму підпорядкуванні навчальні заклади,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і
Севастопольська міські державні адміністрації,
профспілкові об'єднання.
1995 рік.

Створити мережу санаторіїв-профілакторіїв в обласних центрах України для оздоровлення педагогічних працівників, що проходять курсову перепідготовку та підвищення кваліфікації.

Профспілкові об'єднання, Рада Міністрів Республіки Крим,
обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.
1993 рік.

У комплексах вищих навчальних закладів, що будуються, передбачати спорудження житла для викладачів, а також інших об'єктів соціального призначення.

Міносвіти, Мінфін, Мінекономіки.
1993-2005 роки.

Здійснити інвентаризацію матеріально-технічної бази навчальних закладів і наукових установ та провести реконструкцію та капітальний ремонт будівель, які цього потребують.

Міносвіти, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади,
Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська
міські державні адміністрації, Мінекономіки, Мінфін.
1994-2005 роки.

Створити у системі Міністерства освіти індустріально-будівельну базу.

Міносвіти, Мінекономіки, Мінфін, Мінбудархітектури.
1994-2005 роки.

Включати до державного замовлення в межах передбачених бюджетних коштів виробництво та постачання централізовано розподілюваних матеріально-технічних ресурсів для навчальних закладів за замовленнями Міносвіти, а також міністерств і відомств, які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.

Мінекономіки, Держкомресурсів, Міносвіти,
міністерства і відомства, які мають у своєму
підпорядкуванні навчальні заклади.
1994-2005 роки.

Виділяти професійним навчальним закладам сільськогосподарського профілю земельні ділянки для ведення навчально-виробничої діяльності.

Місцеві Ради народних депутатів
1994-2005 роки.

Розробити нормативи грошового утримання військовослужбовців системи військової освіти.

Міноборони, Мінфін.
1994 рік.

Здійснити будівництво приміщення для національного центру естетичного виховання.

Міносвіти, Мінбудархітектури.
1994-1998 роки.

Міжнародні зв'язки

Розробити і здійснити довготермінову програму міжнародного співробітництва в галузі освіти на основі укладання міжнародних двосторонніх угод та протоколів між міністерствами освіти.

Міносвіти, МЗС, Академія педагогічних наук.
1994-1998 роки.

Забезпечити входження системи освіти України в освітні програми ЮНЕСКО, інші міжнародні та національні освітні організації, фонди тощо для розширення можливостей навчання за кордоном.

Міносвіти, МЗС, МЗЕЗ, Мінфін, Академія наук,
Академія педагогічних наук.
1994-2000 роки.

Створити в Україні міжнародні навчальні заклади і центри освіти; розробити систему прямих зв'язків із зарубіжними країнами в галузі освіти.

Міносвіти, МЗС, МЗЕЗ, Академія наук, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1994-2000 роки.

Укласти угоди із зарубіжними міністерствами освіти про нострифікацію документів про освіту, наукові ступені, вчені звання.

Міносвіти, ВАК, МЗС.
1993-1995 роки.

Створити із зарубіжними партнерами спільні підприємства, фірми, тимчасові науково-дослідні колективи, консультаційні центри в галузі освіти і пріоритетних напрямів науки і техніки.

Міносвіти, Академія наук, МЗС, Фонд державного майна.
1993-2005 роки.

Запровадити систему підготовки і перепідготовки фахівців для зарубіжних країн на компенсаційній основі.

Міносвіти, міністерства і відомства, які мають у
своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1994 рік.

Сприяти укладанню угод та контрактів із заінтересованими країнами про проведення на комерційній основі на базі університетів та педагогічних інститутів курсів української мови, літніх шкіл, семінарів, олімпіад з різних галузей науки і техніки.

Міносвіти, МЗС, Академія наук, міністерства і відомства,
які мають у своєму підпорядкуванні навчальні заклади.
1994-2005 роки.