ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
10.09.2007 N 8/18

Про визнання рішення недійсним

Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів Пилипенко О.Є. (головуючий), Арсірій Р.О., Добрянська Я.І., при секретарі Каліновській А.В. (за участю представників сторін: від позивача-1 - Г.А.Р. (дор. від 25.04.2007 р.), від позивача-2 - Г.А.Р. (дор. від 25.04.2007 р.), від відповідача - В.О.Ю. (дор. від 07.02.2007 р. N 100/1954)), за результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтингове агентство "Експерт-Рейтинг" до Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку про визнання рішення N 236 від 01.06.2004 р. недійсним, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтингове агентство "Експерт-Рейтинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтингове агентство "ІВІ-Рейтинг" звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про визнання рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку N 236 від 01.06.2004 р. "Про затвердження Заходів щодо реалізації Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання та Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки" (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29 липня 2004 р. за N 945/9544) повністю незаконним та таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовує тим, що рішення відповідача "Про затвердження Заходів щодо реалізації Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання та Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки" від 01.06.2004 р. N 236 незаконним, таким, що суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, не відповідає чинним міжнародним договорам України та порушує законні права та інтереси позивачів. Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на ту обставину, що в зв'язку з прийняттям Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення від 19.10.2006 N 1040 "Про затвердження Положення про конкурс з визначення уповноважених рейтингових агентств", яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24.11.2006 за N 1233/13107, та набрало чинності 05.12.2006 р., спірне Положення про умови конкурсу з визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки (у редакції рішення Комісії від 01.06.2004 N 236, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.07.2004 за N 945/9544) втратило чинність.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Основні засади створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання та критерії для уповноважених рейтингових агентств визначено розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання" від 01.04.2004 р. N 208-р. Згідно з цією Концепцією уповноважене Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на проведення рейтингової оцінки агентство має відповідати таким критеріям: бути резидентом України; спеціалізуватися виключно на наданні послуг з визначення кредитного рейтингу та інформаційно-аналітичних послуг, пов'язаних із забезпеченням діяльності з визначення кредитного рейтингу; використовувати для проведення оцінки Національну рейтингову шкалу; володіти інформаційною інфраструктурою, достатньою для ефективного збирання, оброблення та аналізу даних, і засобами для оприлюднення відомостей про визначений кредитний рейтинг; мати досвід роботи не менше ніж 2 роки.

Пунктом 2 зазначеного розпорядження Кабінету Міністрів України Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Міністерство фінансів та Міністерство економіки у місячний строк зобов'язали розробити і затвердити заходи щодо реалізації Концепції, схваленої цим розпорядженням; визначити на конкурсній основі агентства, уповноважені на проведення рейтингової оцінки.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2004 р. N 208-р Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку прийняла рішення "Про затвердження Заходів щодо реалізації Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання та Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки" від 01.06.2004 р. N 236. Відповідно до абз. 1 п. 9 вказаного рішення до участі в конкурсі допускаються організації, які відповідають таким критеріям: є резидентами; спеціалізуються виключно на наданні послуг з визначення кредитного рейтингу та інформаційно-аналітичних послуг, пов'язаних із забезпеченням діяльності з визначення кредитного рейтингу; використовують для проведення оцінки національну шкалу кредитних рейтингів; володіють інформаційною інфраструктурою, достатньою для ефективного збирання, оброблення та аналізу даних, і засобами для оприлюднення відомостей про визначені кредитні рейтинги; мають досвід роботи не менше 2 років. Згідно із абз. 2 п. 9 рішення від 01.06.2004 р. N 236 відповідність організації зазначеним критеріям повинна бути підтверджена експертним висновком Світового банку або Міжнародного валютного фонду, або Європейського банку реконструкції та розвитку.

19 жовтня 2006 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято рішення "Про затвердження Положення про конкурс з визначення уповноважених рейтингових агентств" N 1040, яким скасовано Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 01.06.2004 р. N 236.

Судом не приймається твердження відповідача про те, що спірне рішення втратило законну силу у зв'язку з прийняттям 19 жовтня 2006 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення "Про затвердження Положення про конкурс з визначення уповноважених рейтингових агентств" N 1040, з наступних підстав.

16.02.2007 р. постановою господарського суду м. Києва в адміністративній справі N 32/41-А за позовом Громадської організації "Об'єднання захисту прав акціонерів" до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - Міністерство юстиції України, рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку N 1040 від 19.10.2006 р. визнано незаконним та скасовано. Зазначена постанова господарського суду м. Києва набрала законної сили.

Таким чином, Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 01.06.2004 р. N 236, є чинним на момент розгляду справи у суді.

Спір виник внаслідок того, що позивачі, які є рейтинговими агентствами, вважають рішення відповідача "Про затвердження Заходів щодо реалізації Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання та Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки" від 01.06.2004 р. N 236 незаконним, таким, що суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та порушує законні права та інтереси позивачів. Крім того, за твердженням позивачів, рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку N 236 від 01.06.2004 року протиправно перешкоджає їм як рейтинговим агентствам у реалізації прав на участь у конкурсі по відбору уповноважених рейтингових агентств.

Відповідно до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів адміністративні суди перевіряють, зокрема: законність (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законність та відповідність оскаржуваних нормативно-правових актів правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. N 208-р, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку разом з Мінфіном та Мінекономіки доручено у місячний строк:

- розробити і затвердити заходи щодо реалізації Концепції, схваленої цим розпорядженням;

- визначити на конкурсній основі агентства, уповноважені на проведення рейтингової оцінки.

Таким чином, заходи щодо реалізації Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання, схваленої розпорядженням КМУ повинні були затверджуватись спільним нормативним документом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Мінфіну та Мінекономіки.

В той же час в порушення вищезазначеного п. 2 розпорядження КМ України від 1 квітня 2004 р. N 208-р, Державна комісії з цінних паперів та фондового ринку одноособово розробила і затвердила заходи щодо реалізації Концепції, затвердивши їх рішенням від 1 червня 2004 року N 236.

Згідно із ст. 5 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ) державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ) встановлено, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно серед інших покладених на неї завдань:

- видає уповноваженим рейтинговим агентствам Свідоцтво про включення до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств;

- визначає перелік міжнародних рейтингових агентств, які мають право визначати обов'язкові за законом рейтингові оцінки емітентів та цінних паперів;

- встановлює порядок ведення та веде Державний реєстр уповноважених рейтингових агентств;

- встановлює правила визначення уповноваженим рейтинговим агентством рейтингової оцінки за Національною шкалою;

- встановлює порядок подання Рейтинговим агентством інформації до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- встановлює відповідність рівнів рейтингових оцінок за шкалою міжнародних рейтингових агентств рівням за Національною шкалою;

- узагальнює досвід та практику діяльності Рейтингових агентств і забезпечує публічність визначених рейтингових оцінок.

Стаття 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ) поряд з іншими повноваженнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку передбачає, зокрема право:

- встановлювати граничні тарифи на послуги Рейтингових агентств, які оплачуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки фінансово-господарської діяльності уповноважених рейтингових агентств;

- у разі виявлення ознак порушення Рейтинговим агентством вимог законів України у сфері цінних паперів та/або нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку вживати заходи впливу відповідно до законодавства, в тому числі виключати уповноважені рейтингові агентства з Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств, анулювати Свідоцтво про включення до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств, виключити міжнародні рейтингові агентства з переліку визнаних.

Отже, відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ) у Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку відсутні повноваження щодо визначення уповноважених рейтингових агентств. Таким чином, ДКЦПФР одноособово прийнявши рішення "Про затвердження Заходів щодо реалізації Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання та Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки", перевищила свої повноваження.

Пунктом 2 рішення від 01.06.2004 р. N 236 конкурс з визначення уповноважених рейтингових агентств проводить конкурсна комісія, до складу якої входять представники Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України - за згодою, Міністерства фінансів України - за згодою, професійних учасників фінансового ринку - за згодою. Кількісний склад конкурсної комісії становить 7 осіб. Персональний склад, голова та секретар конкурсної комісії затверджуються наказом Голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Організаційне забезпечення роботи конкурсної комісії здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Судом не приймається твердження позивача про те, що за змістом цього пункту ДКЦПФР - єдиний орган державної влади, представники якого повинні входити до складу комісії обов'язково, представники інших органів центральної виконавчої влади можуть входити до складу комісії за згодою, оскільки висновки позивача про те, що рішенням від 01.06.2004 р. N 236 передбачено можливість того, склад конкурсної комісії може бути сформований виключно з представників ДКЦПФР, а тому і рішення щодо визначення уповноваженого рейтингового агентства може бути прийнято виключно представниками ДКЦПФР, є помилковим і не відповідає дійсності, посилання в тексті рішення на участь представників Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, професійних учасників фінансового ринку - за згодою, означає, що персональний склад представників цих органів визначається за згодою учасників.

Позивачі в обґрунтування позову також посилаються на невідповідність оскаржуваного Рішення чинним міжнародним договорам України та Закону України "Про міжнародні договори України" ( 1906-15 ).

Статтею 14 Закону України "Про міжнародні договори України" ( 1906-15 ) від 22.12.93 року (редакція, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких входять питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних договорів їх зобов'язань.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про міжнародні договори України" ( 1906-15 ) в редакції від 12.07.2000 р., що діяла на момент прийняття рішення від 01.06.2004 р. N 236, рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються: щодо договорів, які укладаються від імені України, - Президентом України; щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, - Урядом України; щодо договорів, які укладаються від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України, - в порядку, встановленому Урядом України.

Статтею 10 Закону України "Про міжнародні договори України" ( 1906-15 ) у редакції від 12.07.2000 р. встановлено, що рішення про приєднання України до міжнародних договорів або їх прийняття ухвалюються: щодо договорів, які потребують ратифікації, - Верховною Радою України у формі закону; щодо договорів, які не потребують ратифікації, і приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені України, - Президентом України у формі указу.

Указом Президента України "Про членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку" від 14.07.92 р. N 379/92 Україна приєдналась до Угоди про заснування Європейського банку реконструкції та розвитку (Париж, 29.05.90 р.), якою було засновано Європейський банк реконструкції та розвитку. Таким чином, Угода про заснування Європейського банку реконструкції та розвитку (Париж, 29.05.90 р.) є чинним міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 2 Угоди про заснування Європейського банку реконструкції та розвитку (Париж, 29.05.90 р.) до функцій Європейського банку реконструкції та розвитку відноситься сприяння країнам - отримувачам у здійсненні структурних, економічних, реформ, включаючи демонополізацію, децентралізацію, роздержавлення, з метою допомоги економікам цих країн війти у світову економіку. Таке сприяння здійснюється шляхом:

сприяння через приватних та інших заінтересованих інвесторів налагоджуванню, удосконаленню та розширенню продуктивної, конкурентноздатної та приватнопідприємницької діяльності;

залучення внутрішнього та приватного капіталу, а також управлінського досвіду; сприяння продуктивним інвестиціям, включаючи інвестиції у сферу послуг та фінансів і у відповідну інфраструктуру, коли це необхідно для підтримки приватної підприємницької ініціативи;

надання технічного сприяння у підготовці, фінансуванні та здійснення відповідних проектів, як окремих, так і в рамках спеціальних інвестиційних програм; стимулювання та заохочення розвитку ринку капіталу; підтримки економічних проектів;

здійснення діяльності, яка може сприяти виконанню встановлених функцій. Проаналізувавши Угоду про заснування Європейського банку реконструкції та розвитку (Париж, 29.05.90 року), суд дійшов висновку, що у Європейського банку реконструкції та розвитку відсутні повноваження на надання експертних висновків відповідності тим чи іншим критеріям, що передбачені національним законодавством країн-учасниць.

Аналогічні висновки випливають з Статей Угоди Міжнародного Валютного Фонду (м. Бреттон-Вудс, 22.06.44 р.) та Угоди про Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку (м. Вашингтон, 1945 р.).

Відповідно до доповнення L Статей Угоди Міжнародного Валютного Фонду (м. Бреттон-Вудс, 22.06.44 р.) Україна приєдналася до Угоди Міжнародного Валютного Фонду 03.09.92 року. Стаття 1 цієї Угоди встановлює, що Міжнародний Валютний Фонд:

сприяє розвитку міжнародного співробітництва у валютно-фінансовій сфері у рамках постійної установи, що забезпечує механізм для консультацій та спільної праці над міжнародними валютно-фінансовими проблемами;

сприяє процесу розширення та збалансованого росту міжнародної торгівлі за рахунок чого досягається високий рівень зайнятості населення;

сприяє стабільності валют, підтримує валютний режим серед держав-членів та уникає використання девальвації валют у цілях отримання переваг у конкуренції;

здійснює допомогу у створенні багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між державами-членами, що перешкоджають розвитку світової торгівлі;

створює стан впевненості, забезпечуючи тим самим можливість виправлення диспропорцій у платіжних балансах без застосування заходів, що можуть нанести шкоду на національному або міжнародному рівнях;

скорочує порушення рівноваги зовнішніх платіжних балансів держав-членів.

Отже у Міжнародного Валютного Фонду відсутні повноваження на надання експертних висновків відповідності тим чи іншим критеріям, що передбачені національним законодавством країн-учасниць.

Діяльність Міжнародного банку реконструкції та розвитку (Світового банку) регламентована Угодою про Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку, прийнятою у 1945 р. у м. Вашингтоні. Зазначена Угода не містить посилань на повноваження Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку надавати експертні висновки з відповідності рейтингових агентств критеріям, встановленим національним законодавством.

Таким чином, вимоги п. 9 рішення від 01.06.2004 р. N 236, згідно з якими, відповідність рейтингового агентства встановленим критеріям повинна бути підтверджена експертним висновком Світового банку або Міжнародного валютного фонду, або Європейського банку реконструкції та розвитку, суперечить Угоді про заснування Європейського банку реконструкції та розвитку (Париж, 29.05.90 р.), Статтям Угоди Міжнародного Валютного Фонду (м. Бреттон-Вудс, 22.06.44 р.), Угоді про Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку (м. Вашингтон, 1945 р.). Як свідчать матеріали справи відсутність повноважень Міжнародного Валютного Фонду та Європейського банку реконструкції та розвитку щодо надання експертних висновків з відповідності рейтингових агентств критеріям, встановленим національним законодавством, підтверджується листами, які надходили від цих міжнародних організацій на адресу Позивача-2 - ТОВ "Рейтингове агентство "ІВІ-Рейтинг".

У листі Міжнародного Валютного Фонду від 10.11.2005 р., який є в матеріалах справи, зазначається: "питання про надання експертних висновків ніколи не піднімалося у контексті переговорів між МВФ та урядом України і жодних домовленостей або угод стосовно надання експертних висновків МВФ саме у цій царині не існує".

У листі Європейського банку реконструкції та розвитку від 17.11.2005 р. (є в матеріалах справи) зазначається: "Європейський Банк Реконструкції та Розвитку може оцінювати лише проекти, у виконанні яких він бере участь...ЄБРР взагалі не надає подібних оцінок ніяким рейтинговим агентствам".

Крім того, 26 квітня 2007 р. КМ України було прийнято постанову N 665 "Про затвердження Національної рейтингової шкали". Зазначеною постановою Кабінету Міністрів були внесено зміни до Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання, схваленої розпорядженням КМ України від 1 квітня 2004 р. N 208-р. Зокрема, з Концепції було виключено положення про те, що відповідність рейтингового агентства встановленим критеріям повинна підтверджуватися експертним висновком Світового банку, або Міжнародного валютного фонду, або Європейського банку реконструкції та розвитку.

Таким чином, постановою КМ України від 26 квітня 2007 р. N 665 було скасовано необхідність отримання експертного висновку Світового банку, або Міжнародного валютного фонду, або Європейського банку реконструкції та розвитку для набуття статусу уповноваженого агентства.

Незважаючи на внесення зазначених змін до Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. N 208-р, ДКЦПФР не були внесені зміни до затверджених нею Заходів щодо реалізації Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання та Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки. У Положенні про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки, затвердженому рішенням ДКЦПФР від 1 червня 2004 року N 236 досі міститься положення щодо обов'язку рейтингового агентства отримати експертний висновок Світового банку, або Міжнародного валютного фонду, або Європейського банку реконструкції та розвитку для набуття статусу уповноваженого агентства.

Таким чином, рішення ДКЦПФР від 1 червня 2004 року N 236 на день розгляду справи у суді не відповідає позиції Кабінету Міністрів України в частині необхідності отримання висновку Світового банку, або Міжнародного валютного фонду, або Європейського банку реконструкції та розвитку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі є рейтинговими агентствами. Наявність в рішенні від 01.06.2004 р. N 236 положення про необхідність отримання експертного висновку Міжнародного Валютного Фонду або Європейського Банку Реконструкції та Розвитку або Світового банку, суперечить чинним міжнародним договорам України та унеможливлює участь Позивачів у конкурсі по відбору уповноважених рейтингових агентств.

За таких обставин суд дійшов висновку, що Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 01.06.2004 р. N 236 є таким, що суперечить ст. ст. 7, 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ), суперечить чинним міжнародним договорам України, зокрема, Угоді про заснування Європейського банку реконструкції та розвитку (м. Париж, 29.05.90 р.), Угоді Міжнародного Валютного Фонду (м. Бреттон-Вудс, 22.06.44 р.), Угоді про Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку (м. Вашингтон, 1945 р.), а тому підлягає скасуванню. Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 104 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) передбачає, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права свободи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог та обраного позивачем способу порушеного права. Докази, подані Позивачами, підтверджують обставини, на які Позивачі посилаються в обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що з урахування положень зазначеної статті необхідно позов задовольнити повністю, визнати протиправним та скасувати рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження Заходів щодо реалізації Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання та Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки" від 01.06.2004 р. N 236.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження Заходів щодо реалізації Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання та Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки" від 01.06.2004 року N 236.

3. Судові витрати присудити на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейтингове агентство "Експерт-Рейтинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейтингове агентство "ІВІ-Рейтинг" за рахунок Державного бюджету України.

4. Відповідно до п. 11 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 18-187 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата підписання 11.09.2007 року

Головуючий, суддя О.Є.Пилипенко

Суддя Р.О.Арсірій

Суддя Я.І.Добрянська