ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
20.06.2007

Справа N 4/1073-10/163

Про стягнення боргу

(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.08.2007
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Невдашенко Л.П. - головуючого, Михайлюка М.В., Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 березня 2007 року у справі N 4/1073-10/163 Господарського суду Львівської області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз", м. Львів, про стягнення 33 634 363,15 грн. боргу,

за участю представників сторін:

позивача:

- Тютюнник С.В. (дов. N 104/35 від 15.05.2007 р.);

відповідача:

- Войсович Ю.В. (дов. N 06-5106 від 24.07.2006 р.),

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2005 року позивач - ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - пред'явив у господарському суді позов до відповідача - ВАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про стягнення 33 634 363,15 грн. боргу.

Вказував, що 28.12.2001 р. між ним та відповідачем було укладено договір на постачання природного газу N 06/01-796-00000001, відповідно до умов якого він зобов'язався передати природний газ в узгодженому об'ємі, а відповідач - прийняти та оплатити природний газ на умовах вказаних у договорі.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині оплати, позивач просив стягнути з відповідача 23 251 150,58 грн. боргу, 1 929 659,49 грн. пені, 5 171 574,64 грн. інфляційних, 1 654 397,90 грн. - річних та 1 627 580,54 грн. штрафних санкцій, а всього 33 634 363,15 грн.

Спір розглядався судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10 листопада 2006 року (суддя Довга О.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 5 171 574,64 грн. інфляційних та 1 654 397,90 грн. річних, мотивоване посиланнями на ту обставину, що несвоєчасна оплата за отриманий природний газ мала місце у 2002 році, а відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( 435-15 ), правила цього Кодексу про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 01 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення. Та на Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до ст. 214 ЦК УРСР" від 08.10.1999 р. за N 1136-XIV, згідно яких, цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 1 929 659,49 грн. пені, мотивоване посиланнями на п. 5.1 договору, згідно якого, покупець (відповідач) сплачує на користь постачальника (позивача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу (в межах оплаченого населенням), за кожен день прострочення, та на ст. 1 Закону України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" ( 486/96-ВР ), згідно якої, забороняється стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати за житлово-комунальні послуги, зокрема за спожитий природний газ. А також на Закон України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" ( 554-15 ), яким передбачено реструктуризацію заборгованості населення за спожитий газ до 60 місяців.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19 березня 2007 року (колегія суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий, Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) рішення суду скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних та річних, в цій частині постановлено нове рішення.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 2 861 907,25 грн. інфляційних та 755 011,36 грн. - річних, в іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова мотивована посиланнями на ст. 625 ЦК України ( 435-15 ), згідно якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року N 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 28.12.2001 р. сторонами по справі було укладено договір N 06/01-796-00000001 на постачання природного газу, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати природний газ в узгодженому об'ємі, а відповідач - прийняти та оплатити природний газ на умовах вказаних у договорі.

Позивачем протягом лютого-грудня 2002 року поставлено відповідачу природного газу в об'ємі 1 303 043,180 куб. м на загальну суму 158 250 661,23 грн., за який останній розрахувався частково, тим самим заборгувавши позивачу 23 251 150,58 грн.

В силу ст. 629 ЦК України ( 435-15 ), договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 11 ЦК України ( 435-15 ), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) та ст. 193 ГК України ( 436-15 ), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України ( 435-15 ), якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України ( 435-15 ), боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних та річних, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що оскільки з 01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України ( 435-15 ), а позивач заявою від 09.06.2006 р. уточнив позовні вимоги та нарахував інфляційні та річні за 2004 рік, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача інфляційних та річних.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20.02.2003 р. ( 554-15 ), заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації.

Згідно ст. 5 вказаного Закону ( 554-15 ), на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Оскільки відповідач надав суду належні докази про укладення 44 449 угоди про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ населенням на загальну суму 32 976 391,26 грн., то суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені та правильно залишив без змін рішення суду першої інстанції в означеній частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Посилання касаційної скарги на неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) не заслуговують на увагу суду та не спростовують правильності висновків, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань відповідача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ), і тому до уваги не беруться.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 березня 2007 року у справі N 4/1073-10/163 залишити без змін.

Головуючий Л.П.Невдашенко

Судді М.В.Михайлюк

Н.Г.Дунаєвська