ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа “Жмак проти України”

(Заява № 36852/03)

Страсбург, 29 червня 2006 року

Переклад офійний

Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі “Жмак проти України”

європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П. Лоренцен (Mr P. Lorenzen), Голова,

пані С, Ботучарова (MrsS. Botoucharova),

п. К. Юнгвірт (К. Jungwiert),

п. В. Буткевич (MrV. Butkevych),

пані М. Цаца-Ніколовська (Mrs M. Tsatsa-Nikolovska),

п. Р. Маруст (Mr R. Maruste),

пані P. Єгер (Mrs R. Jaeger), судді,

та пані К. Вестердік (Mrs C. Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 6 червня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

Процедура

1. Справа порушена проти України за заявою (№ 36852/03), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Анатолієм Григоровичем Жмаком (далі - заявник) 3 жовтня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лут-ковською.

3. 24 березня 2005 року Суд вирішив направити скаргу на комунікацію з Урядом. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4.1 квітня 2006 року ця справа була передана новоутвореній п'ятій секції (пункт 5 правила 25 і пункт 1 правила 52).

Факти

І. Обставини справи

5. Заявник народився у 1950 році і проживає ум. Києві.

У 2001 році заявник звернувся до Московського районного суду м. Києва з позовом до Державного підприємства Науково-дослідний інститут “Квант” (далі - НДІ “Квант”) про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування. Рішенням від 8 жовтня 2001 року суд присудив заявнику 3424,98 грн(1) заборгованості із заробітної плати та іншим виплатам. 26 листопада 2001 року апеляційний суд м. Києва частково змінив рішення суду першої інстанції і на додаток до вищевказаної суми присудив заявнику 1500 грн(2) відшкодування нематеріальної шкоди.

____________________

(1) Приблизно 561 євро.

(2) Приблизно 246 євро.

7. 21 січня 2002 року відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження.

8. У січні 2003 року заявник звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою на неспроможність відділу державної виконавчої служби виконати рішення від 26 листопада 2001 року. 6 березня 2003 року суд відмовив у задоволенні скарги заявника, оскільки не знайшов вини у діях державної виконавчої служби. 1 липня 2003 року апеляційний суд м. Києва скасував рішення суду першої інстанції і зобов'язав відділ державної виконавчої служби накласти арешт на рухоме майно НДІ “Квант”. Відповідно до тверджень заявника це рішення не було виконано.

9.15 жовтня 2003 року заявник отримав усю суму заборгованості.

II. Відповідне національне законодавство

10. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі “Ромашов проти України” (заява № 67534/01, пп. 16-18, 27 липня 2004 року).

Право

I. Межі судового розгляду

11. Суд зазначає, що після направлення справи на комунікацію з Урядом-відповідачем заявник направив нові скарги щодо фактів цієї справи відповідно до статті 13 Конвенції і статті 1 Першого протоколу.

12. На думку Суду, нові скарги не є уточненням початкової скарги заявника відповідно до статті 6 Конвенції, поданої до Суду приблизно на два роки раніше і з приводу якої сторони надали свої зауваження. Таким чином, Суд вважає, що недоцільно розглядати ці питання окремо (див. “Скубенко проти України”, № 41152/98, ухвала від 6 квітня 2004 року).

II. Прийнятність

13. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції заявник скаржився на неспроможність державних органів вчасно виконати рішення апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2001 року та від 1 липня 2003 року. Пункт 1 статті 6 Конвенції у відповідній частині передбачає наступне:

“Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом....”

14. Уряд надав заперечення щодо статусу жертви заявника та вичерпання ним усіх національних засобів правового захисту. Надані заперечення є подібні до тих, які Суд уже відхилив у справі “Ромашов проти України” (див. Ромашов, посилання вище, пп. 23-33). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих самих причин.

15. Суд вважає, що скарга піднімає серйозні питання факту і права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду обставин справи. Він не знаходить підстав вважати заяву неприйнятною.

III. Суть справи

А. Скарга на затримку виконання рішення апеляційного
суду м. Києва від 26 листопада 2001 року

16. У своїх зауваженнях по суті скарги заявника на невиконання рішення апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2001 року Уряд надав аргументи, подібні до тих, які він надавав у справі “Ромашов проти України”, стверджуючи, що порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було (див. Ромашов, посилання вище, п. 37).

17. Заявник не погодився.

18. Суд зазначає, що рішення апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2001 року залишалося невиконаним протягом майже двох років.

19. Суд нагадує, що він часто знаходив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що порушують такі ж питання, як у цій справі (див., наприклад, Ромашов, посилання вище, пп. 42-46).

20. Після вивчення всіх матеріалів справи, переданих до нього, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту або вагомого аргументу, що може переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Відповідно у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Б. Скарга на тривале виконання рішення апеляційного
суду м. Києва від 1 липня 2003 року

21.3 огляду на свої висновки відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (див. пункти 20-22 вище), Суд не вважає за необхідне розглядати скаргу заявника про невиконання рішення апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2003 року відповідно до того самого положення, оскільки це рішення стосувалось другорядного питання, яке постало під час виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2001 року.

IV. Застосування статті 41 Конвенції

22. Стаття 41 Конвенції передбачає:

“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію”.

А. Шкода та судові витрати

23. Заявник вимагає 6000 євро для відшкодування нематеріальної шкоди і 400 євро на відшкодування витрат на юридичну допомогу, переклад та поштові витрати.

24. Уряд заявив, що заявник не обґрунтував суму, яку просить, і ствердив, що визнання порушення становитиме справедливу сатисфакцію.

25. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд вважає доцільним присудити заявнику загальну суму у 500 євро за нематеріальну шкоду і понесені судові витрати.

Б. Пеня

26. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

За цих підстав суд одноголосно

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Вирішує, що у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що не є необхідним розглядати скаргу заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про невиконання рішення апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2003 року;

4. Вирішує, що:

(a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику суму, що складає 500 євро (п'ятсот євро), з огляду на його скарги щодо моральної шкоди та судових витрат, плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто із заявника; валюта платежу має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу;

(b) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявнику суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 червня 2006 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Пеер Лоренцен
(Peer Lorenzen)
Голова (підпис)

Клаудія Вестердік
(Claudia Westerdiek)
Секретар (підпис)