Документ втратив чиннiсть!

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
20 грудня 2006 року
м. Київ

Справа № К-9585/06

(Ухвалу скасовано на підставі Постанови
Верховного Суду України
від 2 жовтня 2007 року)

Про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий: Н.,

Судді: К., Л., П., С.,

при секретарі судового засідання П.,

за участю представників: позивача: гр. К, відповідача гр. В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Маском” на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Маском” до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, – становив:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Маском” (далі – ТОВ “Маском”) звернулось до господарського суду Запорізької області із позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя (далі – ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 12.07.2004 № 0000222628/0-7031 та № 0000232628/0-7032.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2005 у справі № 6/427 позов задоволено:

– визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 12.07.2004 № 0000222628/0-7031 та № 0000232628/0-7032;

– стягнено з ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя 203,00 грн. судових витрат.

Зазначене рішення мотивовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного законодавства України, а саме п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п.7.4, п.7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 апеляційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя задоволено:

– рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2005 у справі № 6/427 скасовано;

– в задоволенні позовних вимог відмовлено;

– стягнуто з ТОВ “Маском” 42,50 грн., державного мита за апеляційною скаргою.

Вказана постанова мотивована тим, що позивачем сформовано валові витрати по зберіганню обладнання та послуг по оренді приміщення в порушення вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що в свою чергу призвело до неправильного формування податкового кредиту та заниження розміру податкового зобов’язання з податку на додану вартість відповідних звітних періодів. Крім того, судом апеляційної інстанції, на підставі аналізу фактичних обставин справи, встановлено порушення позивачем пп. 5.13.2 п. 5.13 ст. 5 Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166, зареєстрованого в Мін’юсті 09.07.1997 за № 250/2054, що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 6220 272,00 грн. В зв’язку із цим, судова колегія суду апеляційної інстанції визнала правомірним нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за порушення п. 17.2 вказаного Закону.

ТОВ “Маском”, не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням господарського суду апеляційної інстанції, звернулось із касаційною скаргою від 06.07.2005 № 06/07/01 до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 повністю та залишити в силі судове рішення господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пп. 5.13.2 п. 5.13 ст. 5 Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166, зареєстрованого в Мін’юсті 09.07.1997 за № 250/2054, п. 5.1 ст. 5, п. 17.2 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2005 у справі № 6/427 вказана касаційна скарга разом із матеріалами справи передана на розгляд Вищому адміністративному суду України за підвідомчістю.

Відповідач надав заперечення від 14.07.2006 № 8254/10/10-04 на касаційну скаргу ТОВ “Маском”, у яких доводи позивача вважає необґрунтованими та вважає, що законних підстав для їх задоволення не має, просить залишити постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 без змін.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав, постанову господарського суду апеляційної інстанцій вважає такою, що прийнята із порушенням норм чинного законодавства з мотивів, викладених у касаційній скарзі, та просив її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду першої інстанції у справі № 6/427.

Представник відповідача проти вимог касаційної скарги заперечував, доводи останньої вважає необґрунтованими, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 повністю законною та просив залишити її без змін, а касаційну скаргу ТОВ “Маском” без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.07.2004:

– № 0000222628/0-7031, яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 4597732,5 грн., у тому числі за основним платежем – 3065155 грн. та 1532577,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

– № 0000232628/0-7032, яким у позивача виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі – 2996238,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем у порядку апеляційного узгодження за наслідками якого останні були залишені без змін, а скарги ТОВ “Маском” без задоволення.

Підставою для прийняття оспорюваних актів ненормативного характеру стали висновки Акту перевірки від 12.07.2004 № 24/26-/31952961 “Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ТОВ “Маском”, за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та пп. 5.13.2 п. 5.13 ст. 5 Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166, зареєстрованого в Мін’юсті 09.07.1997 за № 250/2054 в результаті чого занижено податок на додану вартість на 3065155,00 грн. за 2003-2004 роки та зменшено від’ємне значення чистої суми податкових зобов’язань по податку на додану вартість у сумі 2996238,0 грн. за січень 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ТОВ “Маском” підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В частині правової кваліфікації господарським судом апеляційної інстанції правильності визначення позивачем складу валових витрат та формування податкового кредиту, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Як вбачається з фактичних обставин справи, що досліджувались господарськими судами попередніх інстанції, підставою для донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість було те, що позивач, на думку ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжі, при формуванні валових витрат не дотримувався нормативних приписів п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, за змістом якого до складу валових витрат відносяться лише витрати, які платником податку використані (направлені) на отримання доходу.

Зазначена позиція була підтримана судовою колегією Запорізького апеляційного господарського суду.

Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України такі висновки вважає нормативно необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із юридичного змісту наведеної норми закону, судова колегія Вищого адміністративного суду України поділяє правову позицію господарського суду першої інстанції відносно того, що основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Жодних умов, щодо прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями внаслідок яких позивач отримав доход, законодавцем не встановлено.

Дане твердження обґрунтоване правовою дефініцією п. 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, за змістом якої господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Тобто, в даному випадку, мова йде про господарську діяльність – як сукупність господарських операцій за підсумками яких господарюючий суб’єкт отримує доход.

При чому, як правильно відмічено господарським судом Запорізької області, одна господарська операція може бути не безпосередньо направлена на отримання доходу, а бути передумовою для останнього.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. вказаного закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

– дата здійснення першої з подій;

– дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

– дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 вказаного закону, платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з встановлених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, інших порушень, крім неправильного порядку формування обсягу валових витрат, відповідачем не встановлено. Натомість господарським судом першої інстанції зазначено про підтвердження позивачем всіх валових витрат, що включались до валових витрат у періодах, що перевірялись належним чином оформленими податковими накладними.

Вищевикладене, на думку судової колегії Вищого адміністративного суду України, спростовує висновки Запорізького апеляційного господарського суду по даному епізоду та підтверджує обґрунтованість правової позиції господарського суду першої інстанції.

В частині правомірності висновків господарського суду апеляційної інстанції щодо кваліфікації порушення позивачем пп. 5.13.2 п. 5.13 ст. 5 Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166, зареєстрованого в Мін’юсті 09.07.1997 за № 250/2054 та застосування до останнього штрафних (фінансових) санкцій на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла до наступних висновків.

Відповідно до пп. 5.13.2 п. 5.13.ст. 5 вказаного порядку, платники податків, які досягли обсягу оподатковуваних операцій 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в першому звітному періоді, в якому були досягнуті вказані обсяги оподатковуваних операцій, надають до податкової інспекції (адміністрації) податкову декларацію за повною формою, а значення рядка 24 податкової декларації (скороченої) попереднього звітного періоду включають із знаком “–” в рядок 8 податкової декларації за вказаний звітний період.

В постанові апеляційного господарського суду зазначається, що у зв’язку з перенесенням ТОВ “Маском” від’ємного значення скороченої декларації за червень 2003 року до декларації по ПДВ у січні 2004 року в сумі 6223283 грн., тоді як ця сума повинна була бути перенесена до декларації за липень 2003 року, а тому мало місце заниження податкового зобов’язання у розмірі 6220272 грн. Отже, до ТОВ “Маском” за порушення п. 17.2 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (надалі Закон № 2181) на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону правомірно були застосовані податковим органом фінансові санкції.

Згідно п. 17.2 ст. 17 Закону № 2181, платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов’язаний:

– або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п’яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

– або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов’язання з цього податку.

Крім цього, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем було самостійно виявлено у січні 2004 року помилку, допущену при складанні декларації за липень 2003 року, тому ТОВ “Маском” подало декларацію за січень 2004 року з уточненими показниками: в 8 рядку відобразило із знаком “–” суму 6223283,00 грн. – значення рядка 24 податкової декларації (скороченої) за червень 2003 року.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що вказані коригування були здійснені позивачем в межах прав, наданих йому Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та не потягли за собою заниження зобов’язань платника податків за відповідні звітні періоди в цілому.

Крім того, як правильно відмічено господарським судом першої інстанції, у акті перевірки, за висновками якого платнику податків винесено оспорювані податкові повідомлення-рішення, ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя не посилається на порушення позивачем п. 17.2 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

За таких обставин, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що господарський суд Запорізької області дійшов правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Тому, судова колегія Вищого адміністративного суду України, встановивши наявність підстав, передбачених нормативно-правовим приписом ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, – ухвалив:

1 Касаційну скаргу ТОВ “Маском” на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 – задовольнити.

3. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 скасувати, а рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2005 у справі № 6/427 – залишити в силі.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

Судді