ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа "Дульський проти України"

(Заява N 61679/00)

Страсбург, 1 червня 2006 року

Переклад офіційний

Це рішення стане остаточним параграфа обставин, викладених у п. 2 ст. 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням

У справі "Дульський проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен ( Mr. P.Lorenzen)

пані С.Ботучарова ( Mrs. S.Botoucharova)

п. К.Юнгвірт (Mr. Jungwiert)

п. В.Буткевіч (Mr. Butkevych)

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs. M.Tsatsa-Nikolovska)

п. Р.Маруст (Mr. R.Maruse)

пані Р.Єгер (Mrs. R.Jaeger), судді

після обговорення за за чиненими дверима 9 травня 2006 року, виносить таке рішення, яке було прийняте цього дня:

Процедура

1. Справу порушена за заявою (N 61679/00) проти України, поданою до Суду згідно зі ст. 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ( далі - Конвенції) громадянином України п. Іваном Івановичем Дульським (далі - заявник) 29 грудня 1999 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерією Лутковською.

3. 15.01.2002 Суд вирішив направити заяву на комутацію з Урядом. Відповідно п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив розглянути питання щодо прийнятності та суті заяви разом.

4. 1 квітня 2006 заяву було направлено до нещодавно створеної п'ятої секцій (п. 5 правила 25 і п. 1 правила 52).

Факти

I. Обставини справи

5. Заявник народився в 1926 році і мешкає у м. Ялті. Заявник страждає на хвороби, результатом яких є найвищий ступінь недієздатності, серед яких артеріальна гіпертензія, склероз церебральних судин та циркуляторна енцефалопатія. У 1988 р. державні органи надали заявникові спеціально обладнений автомобіль для того, полегшити пересування.

А. Початок справи

6. 9 червня 1997 року автомобіль заявника було ушкоджено в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля, яким керувала пані Ф.

7. Того ж дня офіцер ДАІ склав протокол, зазначивши, що заявник був винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, і порушив адміністративне проваждення проти нього. 19 червня 1997 року заступник начальника відділу міліції м. Ялти закрив провадження, за відсутністю вини.

8. 12 липня 1997 року той самий офіцер ДАІ визнав, що пані Ф. є винною у вчинені дорожньо-транспортної пригоди, й призначив їй штраф у розмірі 40,00 грн. (1)

_______________

(14) - близько 7 євро.

9. 26 серпня 1997 року Ялтинський міський суд скасував протокол від 12 липня 1997 року і зобов'язав міліцію провести подальше розслідування справи. Він зауважив, що міліція при прийняті рішення керувались висновками, що були зроблений людиною, компетентність якої давати офіційну експертну оцінку не була перевірена.

10. 25.09.97 правоохоронні органи склали інший протокол, в якому був підтверджений висновок від 12.07.97. Однак проти Ф. уже не можна було розпочати адміністративну процедуру через збіг строку.

Б. Перший етап провадження

11. У липні 1997 року заявник звернувся до Ялтинськго міського суду (далі - Ялтинський суд) з позовом до пані Ф., вимагаючи компенсації. Заявник стверджував, що йому було завдано матеріальної та моральної шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до стверджень заявника, його автомобіль став непидатним для користування і його було знято з реєстрації.

12. 22 серпня та 5 вересня 1997 року справу було відкладено до отримання результатів розгляду адміністративної справи пані Ф., яку було порушено в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

13. 11 вересня 1997 року заявник оскаржив це процесуальне рішення від 5 вересня 1997 року до Верховного суду Автономної Республіки Крим.

14. 6 жовтня 1997 року заявник доповнив свої попередні вимоги.

15. У листопаді 1997 року Ялтинський суд відхилив клопотання відповідача щодо проведення експертизи дорожньо-транспортної пригоди.

16. 3 грудня 1997 року заявник доповнив свої попередні вимоги.

17. 5 грудня 1997 року суд вирішив справу на користь заявника і зобов'язав пани Ф. сплатити йому 1641 грн. (2)

_______________

(2) - близько 266 ЄВРО.

18. 19 січня 1998 року Верховний суд АРК відклав розгляд касаційної скарги відповідача у зв'язку з тим, що заявник не з'явився на слухання справи.

19. 9 лютого 1998 року Верховний суд АРК скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд.

20. 17 квітня 1998 року Ялтинський суд призначив експертизу дорожньо-транспортної пригоди за рахунок відповідача і відклав розгляд справи.

21. 29 вересня 1998 року Ялтинський суд отримав висновок експертизи.

22. 16 жовтня 1998 року суд відклав слухання у справи через хворобу заявника.

23. 4 листопада 1998 року заявник подав клопотання до суду про відвід судді.

24. 5 грудня 1998 року справу було передано іншому судді того ж суду.

25. 1 грудня 1998 року слухання у справі було відкладено за клопотанням заявника.

26. 2 грудня 1998 року суд розглянув конкретні обставини справи і відклав слухання до 10 грудня 1998 року.

27. 10 грудня 1998 року суд переніс слухання на 12 січня 1999 року для того, щоб відповідач мав можливість ознайомитися з матеріалами справи.

28. 10 грудня 1998 року заявник подав клопотання про відвід судді, який розглядав справу.

29. 12 січня 1999 року суд відхилив скаргу заявника стосовно відводу судді.

30. Того самого дня він частково задовольнив позовні вимоги заявника і зобов'язав пані Ф. сплатити йому 620,50 грн. (1)

______________

(1) - приблизно 100 ЄВРО.

за завдану йому моральну шкоду. Суд вирішив, спираючись на висновки експертизи, що сторони були рівною мірою відповідальні за дорожньо-транспортну пригоду.

31. 15 січня 1999 року заявник звернувся до суду з клопотанням відкласти розгляд справи у зв'язку з його хворобою.

32. 15 березня 1999 року Верховний суд АРК скасував рішення Ялтинського суду і направив справу на новий розгляд.

33. 19 серпня 1999 року слухання в Ялтинському суді відкладено у зв'язку з хворобою судді.

34. 13 вересня 1999 року голова Ялтинського суду передав справу іншому судді.

35. 19 жовтня 1999 року пані Ф. подала зустрічний позов, вимагаючи компенсації. Пані Ф. стверджувала, що зазнала моральних травм в результаті дорожньо-транспортної пригоди і вимушена пройти курс лікування у психіатричній клініці. Далі вона стверджувала, що заявник навмисно повідомив треті особі інформацію про її хворобу, про яку він дізнався під час розгляду справи.

36. 25 жовтня 1999 року заявник вдруге змінив свої вимоги. Він просив більшої суми відшкодування.

37. 10 грудня 1999 року виконуючий обов'язки заступника Голови Верховного суду АРК передав справу до Алуштинського міського суду ( далі - Алуштинський суд).

38. 3 лютого 2000 року Алуштинський суд призначив іншу експертизу дорожньо-транспортної пригоди за рахунок заявника і зупинив провадження по справі.

39. 27 березня 2000 року Верховний суд АРК відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника на ухвалу від 3 лютого 2000 року.

40. 14 червня 2000 року Верховний суд АРК повідомив заявника, що клопотання про перегляд ухвали від 3 лютого 2000 року в порядку нагляду було припинено.

41. 26 червня 2000 року Алуштинський суд надіслав матеріали справи на експертизу, яку було проведено, оскільки заявник не мав можливості заплатити за неї.

42. 16 січня 2001 року справу було повернено до Алуштинського суду.

43. 6 лютого 2001 року суд відклав слухання справи у зв'язку з тим, що заявник не з'явився.

44. 22.02.2001 Алуштинський суд залишив справу без розгляду через неявку сторін.

45. 9 квітня 2001 року Верховний суд АРК скасував рішення Алуштинського суду від 22 лютого 2001 року та передав справу на новий розгляд. Він звернув увагу на відсутність документального підтвердження доказів у матеріалах справи, які б свідчили, що заявника дійсно викликали на слухання 22 лютого 2001 року.

46. Слухання призначені на 6 серпня та 1 жовтня 2001 року були відкладені у зв'язку з клопотанням заявника, в якому він вимагав участі пана Ф., чоловіка відповідача, як співвідповідача у справі та заперечував проти проведення слухань за відсутності останнього.

47. 15 жовтня 2001 року суд розглянув обставини справи та переніс слухання до отримання додаткових документів.

48. 12 листопада 2001 року суд, беручи до уваги клопотання відповідачів, проти якого заперечував заявник, призначив проведення судово-медичної експертизи стану пані Ф. та призупинив розгдяд справи.

49. 5 лютого 2002 року експертизу було проведено.

50. 25 лютого 2002 року суд переніс розгляд справи у зв'язку з тім, що відповідачі не з'явилися.

51. 12 березня 2002 року суд розглянув обставини справи.

52. 14 березня 2002 року суд виніс рішення, яким він відхилив позов заявника і зустрічний позов відповідача. Посилаючись на результати експертизи 1998 року, суд визнав, що сторони рівною мірою відповідальні за дорожньо-транспортну пригоду.

53. 24 квітня 2002 року суд вніс певні редакційні зміни у рішення від 14 березня 2002 року.

54. 27 травня 2002 року Апеляційний суд АРК залишив рішення суду першої інстанції без змін.

55. 19 вересня 2002 року той сами суд продовжив заявникові строк подачі касаційної скарги.

56. 28 травня 2003 року Верховний Суд України постановив, що заявник недотримався всіх формальностей, передбачених процедурою подання касаційної скарги, і відмовив у прийнятті скарги заявника.

57. 2 липня 2003 року Алуштинський суд надав заявникові час для виправлення недоліків касаційної скарги.

58. 17 липня 2003 року заявник подав до Алуштинського суду виправлену касаційну скаргу.

59. 1 лютого 2005 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника як необгрунтовну.

В. Другий період провадження

60. У липні 1999 року заявник подав скаргу прокурору, в якій він стверджував, що 12 липня 1999 року його побив голова Ялтинського суду Р.

61. 17 серпня 2000 року прокурор міста Ялти відмовив у відкритті кримінальної справи, вирішивши що вищезазначена скарга є неоґбрунтовною.

62. 20 жовтня 2004 року прокуратура АРК скасувала постанову від 17 серпня 2000 року та призначила подальше розслідування за скаргою заявника.

63. 20 жовтня 2004 року прокуратура міста Ялти відмовилась розпочати кримінальне розслідування у справі, не знайшовши фактичного підтвердження тверджень заявника.

64. Заявник не оскаржив постанову від 10 листопада 2004 року у національному суді.

Право

I. Межі розгляду справи

65. Суд зауважує, що після направлення справи на комунікацію державі-відповідачу заявник подав нові скарги, стверджуючи, що 7 липня 2004 року п. Ф., співвідповідач у першому періоді провадження, побив його, а державні органи не порушили кримінальну справу.

66. На думку Суду, скарги не є уточненням первісної заяви заявника до Суду, яка була подана близько п'яти років раніше і щодо якої сторони надали свої зауваження. Таким чином, Суд вважає, що недоречно зараз розглядати ці питання окремо (див. рішення "Пиряник проти України" від 19.04.2005, заява N 75788/01, параграф 20).

II. Скарги щодо тривалості першого
періоду провадження

67. Заявник скаржився, що тривалість першого періоду провадження суперечила вимозі "розумного строку", яка передбачена параграф 1 ст. 6 Конвенції, що зазначає таке:

"Кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків... на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом".

А. Прийнятність

68. Уряд стверджував, що тривалість провадження у цій справі не була нерозумною, а також не було значних затримок, які б можна було б віднести на рахунок національних органів влади. Зокрема, він стверджував, що з вини заявника затримки у розгляді справи мали місце.

69. Уряд стверджував, що періоди з 17 квітня до 29 вересня 1998 року, з 26 червня 2000 року до 16 січня 2001 року, та з 12 листопада 2001 року до 5 лютого 2002 року мають бути виключені із загального періоду провадження у сенсі п. 1 статті 6 Конвенції, оскільки провадження протягом цих періодів зупинено до отримання результатів експертизи.

70. Заявник не погодився.

71. Суд не погодився з позицією Уряду, що періоди, протягом яких провадження було зупинено до отримання експертизи, мають бути виключені із загального періоду, який розглядається. Експертиза призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи, і складає невід'ємну частину судової процедури. Більш того, Суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк їх отримання. Відповідно, сам факт, що провадження було зупинено, не виключає періоди, які розглядаються, із загальної тривалості провадження, розумність якої Суд розглядатиме нижче.

72. Суд зазначає, що провадження у справі почалось у липні 1997 року і закінчилось в лютому 2005 року. Його загальна тривалість складає 7 років і сім місяців. Суд нагадує, що Конвенція набула чинності для України 11 вересня 1997 року, і таким чином період, який підпадає під компетенцію Суду ratione temporis складає сім років і п'ять місяців.

73. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необгрунтованою у сенсі п. 3 ст. 35 Конвенції. Він далі зазначає, що скарга не є неприйнятною з будь-якої іншої причини. Тому вона є прийнятною.

Б. Щодо суть

74. Суд нагадує, що "розумний строк" провадження має бути оцінений відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних державних органів, а також важливість предмета спору для заявника і (див. серед іншого рішення у справі "Frydlender v. France" [GC], заява N 30979/96, з 43, ECHR 2000-VII).

а. Складність справи

75. Суд зазначає, що спір, який розглядається, стовувався дорожньо-транспортної пригоди, в якій були задіяні тільки два автомобілі і в результаті якої жодна сторона не була травмована. Національні суди мали встановити особу, відповідальну за дорожньо-транспортну пригоду, та призначити суму відшкодування постраждалій особі. Вони приймали рішення у справі на підставі двох експертних звітів, висновки яких були достатньо зрозумілі, для того, щоб уникнути суперечливих тлумачень. Хоча справа певною мірою ускладнювалась зустрічним позовом відповідача, вона не портебувала багато часу для вирішення. Таким чином, суд дійшов висновку, що предмет судового розгляду у справі не може вважатись надто складним.

б. Поведінка заявника

76. Відповідно до тверджень Уряду, заявник двічі не з'явився на слухання справи у зв'язку із захворюванням, три рази вимагав відкладення слухань, вносив зміни у свої первісні вимоги та два рази подавав заяви про відвід суддів, а також оскаржив два рішення судів першої інстанції. Заявник без поважних причин не з'явився на слухання, які відбувались 6 лютого 2001 року та 22 лютого 2001 року. Уряд далі зазначив, що затримка провадження у справи з 3 лютого 2000 року по 16 січня 2001 року було спричинена оскарженням заявником рішення Алуштинського суду, про призначення другої експертизи, яку заявник не оплатив. За таки обставин Уряд стверджував, що заявника можна вважатися як такого, що не зацікавлений у швидкому розгляді справи.

77. Заявник заперечив.

78. Суд зазначає, що заявникові на час подання першого позову, було більше сімдесяти років і він мав серйозні захворювання, і з цих причин не відвідував та вимагав відкладення декількох слухань. Таким чином, заявник деякою мірою є відповідальним за тривалість провадження. У цьому контексті Суд зазначає, що заявник не брав участі у слуханні, що відбулося 22 лютого 2001 року, оскільки він не отримав повідомлення про це слухання, що було підтверджено Верховним Судом АРК.

79. Окрім того, Суд стверджує, що дворазова зміна суми відшкодування за позовом заявника не вплинула на загальну тривалість провадження. Також Суд зазначає, що провадження не було значною мірою затягнуте у зв'язку із клопотаннями заявника про відвід суддів, оскільки одне з цих клопотань задоволено протягом дня, а інше було розглянуте приблизно за місяць.

80. Відповідно до твердження Уряду, що заявник не несе відповідальність за затримку у розгляді справи протягом року (3 лютого 2000 року - 16 січня 2001 року) Суд зазначає, що на слуханні 3 лютого 2000 року заявник виступав проти проведення експертизи, призначеної судом, в той самий день, стверджуючи, що остання може затягти провадження, і вимагав від суду розглянути справу за наявними доказами. Пізніше він оскаржив рішення суду про призначення експертизи до вищестоящих судів. Оскільки другу експертизу так і не було проведено і суди при винесені рішення базувались на висновках першої експертизи, Суд має сумніви щодо необхідності проведення другої експертизи взагалі. Окрім того, з касаційної скарги випливає, що він оскаржував рішення про проведення другої експертизи з метою прискорення провадження у праві, а не її затримки. Таким чином, не можна стверджувати, що заявник зловживаю своїми процесуальними правами; скоріше він здійснював законну процесуальну діяльність, відстоюючи свої вимоги. Отже, Суд не поділяє думку Уряду стосовно того , що заявник не несе відповідальність за таку затримку у розгляді справи.

81. У той же час Суд зазначає, що заявник оскаржив рішення від 12 січня 1999 року та 14 березня 2002 року. Касаційний суд задовольнив його апеляційну скаргу щодо раніше винесених рішень та поновив розгляд справи, в той же час його апеляційні скарги на останнє рішення було відхилено. У зв'язку з цим Суд нагадує, що, хоча сторона у цивільному провадженні не може бути звинувачена у використанні доступних їй засобів, передбачених національним законодавством з метою захисту своїх інтересів, вона має передбачити, що як наслідок затримується провадження у розгляді справи (див. рішення у справі "Malicka-Wasowska O. Poland" від 05.04.2001, заява 341413/98). Тому можна визнати, що, оскаржити судове рішення від 14 березня 2002 року, заявник посприяв затримці у розгляді справи, яка далі збільшилась, коли заявник був вимушений повторно подати касаційну скаргу до суду у зв'язку з недотриманням процесуальних вимог і її подачі. Однак навряд чи можна вбачати провину заявника в тому, що розгляд справи було затягнуто в результаті його скарги рішення від 12 січня 1999 року, оскільки його рішення було скасоване Верховним судом АРК.

82. Доводи зазначені вище, дають можливість Суду зробити висновок, що, хоча деякі періоди затримки у розгляді справи можуть бути віднесені на рахунок заявника, Суд немає доказів для встановлення, що провадження у праві було тривалим виключно через поведінку заявника а тому, що значна тривалість розгляду справи мала місце з його вини.

в. Що вирішувалося для заявника

83. Суд зазначає, що на національному рівні заявник просив відшкодування за шкоду автомобіля, наданої йому державою, що було обумовлено станом його здоров'я і яким він нібито не може більше користуватись, у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою 1997 року. Таким чином, Суд вважає, що провадження у справі для нього безспірно велике значення, особливо якщо брати до уваги той факт, що заявникові було більше сімдесяти років, коли він уперше подав позов до суду. Відповідно важливість предмета спору для заявника полягла у швидкому розгляді його позову.

г. Поведінка владних органів

84. Уряд стверджує, що національні органи влади не несли відповідальності за затримку у розгляді справи.

85. Суд не погоджується з твердженнями Уряду і посилається на факти, зазначені в пункті 80, які вказують на те, що судові органи були відповідальні за затримку у розгляді справи приблизно протягом року. Суд також вважає, що були і інші періоди затримки у розгляди справи, відповідальність за які несуть судові органи. Серед них дві затримки приблизно по три місяці кожна, коли матеріали справи були передані на розгляд суду першої інстанції, один раз, коли Верховний суд АРК скасував рішення від 12 січня 1999 року, та 22 лютого 2001 року, і суд першої інстанції не призначив слухання, а також період, що складає один рік, протягом якого касаційна скарга заявника знаходилась у Верховному Суді України.

86. Більше того, Суд нагадує, що компетенція саме національних судів полягає у тому, щоб провадження у справах здійснювалось у швидкий та ефективний спосіб. Однак, на думку Суду, національні суди не діють належним чином, беручи до уваги вік заявника та стан його здоров'я.

87. У підсумку, беручи до уваги обставини цієї справи, загальний період провадження та те, що справа була тричі переглянута, Суд дійшов висновку, що при розгляді справи заявника була допущена нерозумна затримка.

88. Отже, було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції.

III. Скарга щодо порушення статті 3 та
статі 13 Конвенції

89. Заявник стверджує, що 12 липня 1999 року його побив голова Ялтинського суду Р. і національні органи не здійснили розслідування справи. Таким чином, заявник посилається на п. 2 ст. 7 Конвенції. По суті, він скаржиться на порушення ст. ст. 3 та 13 Конвенції.

90. Уряд стверджував, що скарги заявника була неприйнятною, оскільки він не оскаржив у національних засобів захисту. Зокрема, він не оскаржив у національних судів постанову від 10 листопада 2004 року, якою прокуратура міста Ялти відхилила заяви заявника у національних судах. Уряд далі стверджував, що прокуратура здійснила відповідне розслідування і належним чином встановила, відсутність тверджень заявника.

91. Суд стверджує, що заявник має законне право оскаржити постанову прокуратури в національних судах, оскільки в останніх достатньо компетенції, щоб розібратись у суті скарги заявника. Однак заявник не скористувався цим засобом юридичного захисту. Він також не вчинив ніяких зусиль, для того, щоб показати, що подальше використання національних засобів захисту було безперспективним (див. рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява N 38722/02, пп. 75 - 77). Суд відповідно погоджується з Урядом у тому, що не можна вважати заявника таким, що скористався усіма засобами юридичного захисту, наданими йому українським законодавством. З цього випливає, що цю частину заяви має бути відхилено відповідно до пп. 1 та 4 ст. 35 Конвенції.

IV. Інші скарги

92. Заявник далі скаржився на п. 1 ст. 6 Конвенції, на результат і несправедливість першого провадження.

93. Суд зазначає, що ця скарга належить до справ так званої "четвертої інстанції", оскільки несправедливість у провадженні не може бути встановлена і винесені судові рішення не були ані довільними, ані явно необгрунтованими. Заявник скористався своїм правом на змагальний розгляд справи за участю зацікавлених сторін та мав можливість надати всі необхідні аргументи на захист своїх інтересів, які були належним чином розглянуті судом. Таким чином цю частину заяви має бути відхилено як таку, що явно необгрунтована відповідно до пп. 3 і 4 статті 35 Конвенції

94. Заявник скаржився на порушення ст. 14 (заборона дискримінації) та ст. 17 (заборона зловживання правами) Конвенції щодо тривалості першого періоду провадження.

95. Суд визначає, що ця частина заяви є в цілому безпідставною і тому має бути відхилена як така, що явно необгрунтована відповідно до пп. 3 і 4 ст. 35 Конвенції.

V. Застосування статті 41 Конвенції

96. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію. Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

97. Заявник просив 4000 доларів США (приблизно 3355 ЄВРО ) за завдану матеріальну шкоду. Ця сума покриває вартість автомобіля, який заявник планував купити замість автомобіля, що зазнав непоправних ушкоджень в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Також він просив 1000 доларів США (близько 840 ЄВРО).

98. Уряд не погодився з такими вимогами. Він стверджував, що не було причинного зв'язку між зазначеним порушенням та зазначеною сумою відшкодування. Він також наголошував, що встановлення порушення могло б становити достатньо справедливу сатисфакцією стосовно будь-якої моральної шкоди.

99. Суд погоджується з Урядом у тому, що неможливо знайти будь-який зв'язок між встановленим порушенням та сумою матеріальної шкоди. Однак Суд погоджується, що заявник вочевидь зазнав моральної шкоди, і вважає вимогу заявника про виплату 840 ЄВРО обгрунтованою.

Б. Судові витрати

100. Щодо цього заявник не вимагав відшкодування. Суд, таким чином, нічого не присуджує.

В. Відсотки в разі несвоєчасної сплати

101. Суд вважає за доцільне, призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

За цих підставах суд одноголосно:

1. Оголошує скаргу щодо надмірного строку провадження у справі прийнятною, а решту вимог неприйнятними;

2. Постановляє, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції;

3. Вирішує, що:

а) держава-відповідач має сплатити заявникові протягом трьох місяців від дати, коли рішення набуває статусу остаточного відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції, 840 ЄВРО (вісімсот сорок) на відшкодування моральної шкоди та будь-якого податку, який може-бути стягнутий;

б) зі спливом зазначених вище трьох місяців до сплати належної заявникові суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 1 червня 2006 року відповідно до пп. 2 і 3 Регламенту Суду.

Голова секції Пеер Лоренцен

Секретар секції Клаудія Вестердік