ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
31 травня 2006 р.

Про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення

(Ухвалу залишено без змін постановою
Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України від 11 жовтня 2006 року)

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: К.

суддів: К., Л., П., С.,

при секретарі: Б.,

за участю представників:

позивача: гр. К.,

відповідача: гр. Г., гр. Т., гр. М.,

розглянувши касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області на рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2004 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.01.2005 у справі № 9/125 за позовом Закритого акціонерного товариства транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії “Укртатнафта” до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, - встановив:

В серпні 2004 року Закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі по тексту – Кременчуцька ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10.08.2004 № 0000662305/0/102, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що висновки викладені в Акті позапланової перевірки від 10.08.2004 № 121/23-513/00152307, на підставі якого було прийнято оспорюване повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування, є безпідставними, оскільки, по-перше, чинне законодавство не передбачає можливості зменшення суми податкового кредиту платника у зв’язку з несплатою податків іншим платником, і, по-друге, податковим органом в акті перевірки не доведений факт купівлі позивачем саме тієї нафти, яка була реалізована ДП “Тайстра-Полтава-Експрес” ТОВ “Промекспорт”, з яким у позивача були укладені угоди купівлі-продажу нафти.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.11.2004, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.01.2005, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 10.08.2004 № 0000662305/0/102.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Кременчуцька ОДПІ оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що місцевим та апеляційним господарським судами при прийнятті оскаржуваних рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представники відповідача (скаржника) підтримали доводи касаційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведення позапланової перевірки по питанню правильності, повноти та обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість ЗАТ транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії “Укртатнафта” за квітень – червень 2004 прийнято повідомлення-рішення, яким цьому господарському товариству зменшено суми бюджетного відшкодування на загальну суму 88850313,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що, оскільки чинне законодавство не ставить право на відшкодування сплаченого покупцем ПДВ в залежність від його фактичного надходження до бюджету та не передбачає відповідальності одного платника ПДВ за неправомірні дії інших, то позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту та заявлено до відшкодування суми ПДВ за квітень–червень 2004 року.

З цим погодився суд апеляційної інстанції, пославшись при цьому на підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), відповідно до якого у випадку коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування використовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до Державного бюджету України.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій в повній мірі погодитись неможливо, оскільки вони зроблені судами без всебічного та повного з’ясування всіх обставин справи всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню на час вирішення спору місцевим господарським судом, та статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

При проведенні податковим органом документальної перевірки постачальників ЗАТ транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії “Укртатнафта” було встановлено, що придбана позивачем нафта сира російських родовищ була імпортована підприємством ДП “Тайстра-Полтава-Експрес”.

При продажу нафти, імпортованої на митну територію України, ДП “Тайстра-Полтава-Експерес” по ланцюгу від ДП “Тайстра-Полтава-Експрес” до ЗАТ транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії “Укртатнафта”, вартість нафти (податкові накладні по придбанню якої включені до податкового кредиту позивача в перевіряємому періоді) зросла на загальну суму 22559304,82 грн., в т.ч. ПДВ на 3759884,14 грн.

Згідно з довідкою від 09.08.2004 № 1956/23-4/32753578 “Про результати документальної позапланової зустрічної перевірки ДП “Тайстра-Полтава-Експрес” з питань придбання імпортованої нафти на умовах поставки на термінал АТ “Укртатнафта” за березень – червень 2004 встановлено, що підприємством ДП “Тайстра-Полтава-Експрес” при продажу товарів виписувались податкові накладні з нарахуванням податку на додану вартість за ставкою 20%. Однак, в деклараціях з податку на додану вартість за березень, квітень, травень та червень 2004 року підприємством задекларовано загальні обсяги продажу як звільнені від оподаткування на підставі Закону України “Про іноземні інвестиції”. У зв’язку з чим ДП “Тайстра-Полтава-Експерес” фактично не було сплачено вказаних сум ПДВ до бюджету.

Згідно з Законом України від 17.02.2000 № 1457-III “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” на території України до всіх підприємств, створених за участю іноземних інвестицій, застосовується національний режим валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій (стаття 1). За цим Законом спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 3).

Як зазначено у частині 1 статті 5 Закону про усунення дискримінації в оподаткуванні № 1457-III, цей Закон поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону про іноземні інвестиції.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29.01.2002 № 1-рп/2002 та ухвали Конституційного Суду України від 14.03.2002 № 3-уп/2002 (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) положення частини 1 статті 5 Закону про усунення дискримінації в оподаткуванні № 1457-III є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.

Таким чином, з дня набуття чинності Законом “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” № 1457-III припинено пільговий режим валютного регулювання, оподаткування та митного оформлення для підприємств, створених із залученням іноземних інвестицій, незалежно від форми та часу їх внесення.

Судами попередніх інстанцій під час вирішення спору цього враховано не було.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” 03.04.1997 № 168/97-ВР бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Системний аналіз вищевказаних норм закону свідчить, що Законом України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням цього податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. Отже, за змістом цього Закону право на відшкодування виникає лише при фактичному надходженні податку на додану вартість до Державного бюджету України від платника податку – продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару.

Проте, ані місцевим господарським судом, ані апеляційним господарським судом не досліджувався належним чином факт надходження в даному випадку сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

При розгляді даної справи судова колегія Вищого адміністративного суду України враховує правові позиції, висловлені Верховним Судом України щодо розгляду судами аналогічних справ.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення” (зі змінами та доповненнями) – рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржені судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Згідно з частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що приймаючи оскаржені судові рішення, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати необхідні докази, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись статтею 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, – ухвалив:

Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2004 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.01.2005 у справі № 9/125 скасувати, а справу направити до господарського суду Полтавської області на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 – 239 КАС України.

Головуючий

Судді