Перша директива 68/151/ЄЕС
Ради Європейських Співтовариств
"Про координацію гарантій (застережних заходів), які вимагаються
країнами-членами від компаній в рамках контексту другого абзацу
Статті 58 Договору для захисту інтересів членів та інших з
перспективою зробити такі гарантії однаковими в усьому
Співтоваристві"

9 березня 1968 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Посилаючись на Договір про утворення Європейського Економічного Співтовариства і, зокрема, на його Статтю 54 (3) (c);

Посилаючись на Загальну Програму заборони обмежень свободи утворення (1) і, зокрема, на її Главу VI;

Беручи до уваги пропозицію Комісії;

Беручи до уваги точку зору Європейського Парламенту (2);

Беручи до уваги думку Комітету з економічних та соціальних питань (3); _______________

(1) OJ N 2, 15.01.62, p. 36/62

(2) OJ N 96, 28.05.66, p. 1519/66.

(3) OJ N 194, 27.11.64, p. 3248/64

Беручи до уваги той факт, що заходи по координації, передбачені Статтею 54 (3) (c) і Загальною Програмою заборони обмежень свободи утворень носять невідкладний характер, особливо це стосується компаній, які обмежені часткою акцій, або мають обмежену відповідальність, так як такі компанії виникають за межами національних територій;

Беручи до уваги, що координація національних положень про розкриття інформації стосовно діяльності компанії, а також стосовно дійсності і недійсності її зобов'язань є дуже важливою, зокрема для цілей захисту інтересів третіх сторін;

Беручи до уваги, що в цих питаннях мають бути одночасно прийняті положення Співтовариства стосовно таких компаній, так як єдиними гарантіями, які вони можуть запропонувати третім сторонам, є їхні активи;

Беручи до уваги, що основні документи компанії мають бути розкриті для того, щоб треті сторони були здатні ознайомитись з їхнім змістом та іншою інформацією стосовно компанії, а також з детальною інформацією про людей, що мають право підпису;

Беручи до уваги, що захист третіх сторін повинен забезпечуватись положеннями, які максимально обмежують причини, за яких зобов'язання, що прийняті від імені компанії, стають недійсними;

Беручи до уваги, що задля забезпечення впевненості в законах, що регулюють стосунки між компаніями і третіми сторонами, а також між членами, необхідно обмежити випадки, коли виникає недійсність зобов'язань, і випадки зворотної сили заяви про недійсність зобов'язань, а також змінити короткий період часу, коли треті сторони можуть заявити про незгоду з будь-якою згаданою заявою.

Прийняла цю директиву:

Стаття 1

Заходи по координації, передбачені цією Директивою, відносяться до законів, положень і адміністративних постанов країн-членів, що стосуються наступних типів компаній:

- в Німеччині:

die Aktiengesellschaft, die Kommanditegesellschaft auf Aktien, die Gesellschaft mi beschrinkter Haftung;

- в Бельгії:

de naamloze vennootschap, la societe anonyme,

- у Франції:

la societe anonyme, la societe en commandite par actions, la societe a responsibilite limitee;

- в Італії:

societa per azioni, societa in accomandita per azoni, societa a responsibilita limitata;

- в Люксембурзі:

la societe anonyme, la societe en commandite par actions, la societe a responsabilite limitee;

- в Нідерландах:

de naamloze vennootschap, de commanditaire vennootschap op aandelen.

Розділ I
Розголошення (розкриття) інформації

Стаття 2

1. Країни-члени вдаються до заходів, необхідних для забезпечення обов'язкового розголошення компаніями принаймні наступних документів і звітів:

(а) Документ про утворення, статут, якщо він викладений в іншому документі;

(б) Будь-які поправки до документів, що згадані в (а), включаючи будь-які продовження періоду повноважень компанії;

(в) текст після кожної поправки до документа про утворення або до статуту, повний текст документа про утворення або статут з поправками на сьогоднішній день;

(г) призначення, зняття з посади і детальна інформація про осіб, які або як орган, призначений відповідно до закону, або як члени такого органу: (i) вповноважені представляти компанію в справах з третіми сторонами і в судових розглядах; (ii) приймають участь в управлінні, нагляді чи контролюванні компанії.

З розголошеної інформації має бути зрозумілим чи можуть особи, які вповноважені представляти компанію, робити це індивідуально, чи вони мають діяти спільно;

(д) щонайменше раз у рік об'єм підписного капіталу, коли документ про утворення або статут вказує на загальний об'єм акціонерного капіталу, у разі коли будь-яке підвищення в підписному капіталі не викликає необхідності робити поправки до статуту;

(е) балансовий звіт і підрахунок прибутку та збитків за кожен фінансовий рік. Документ, що містить балансовий звіт, має надавати детальну інформацію про осіб, які відповідно до закону, завіряють його.

Однак, що стосується Gesellschaft mit beschrenkter, societe de personnes a responsibilite limitee, personenvennootschap met beperkte aansprakelijkheid, societe a responsabilite limitee and societa a responsabilita limitata відповідно до законодавств Німеччини, Бельгії, Франції, Італії та Люксембургу, як зазначено в Статті 1, а також besloten naamloze vennootschap відповідно до законодавства Нідерландів, обов'язкове використання цього положення відкладається до дати здійснення Директиви, що координує зміст балансових звітів і розрахунків прибутку та збитку, і, в якій йдеться мова про звільнення компаній, чиї баланси є меншими за значення, вказане в Директиві, від обов'язку робити повне або часткове розголошення інформації згаданих вище документів. Рада прийме таку Директиву в найближчі два роки услід за прийняттям даної Директиви;

(є) інформація про будь-яке переміщення "місця" компанії;

(ж) інформація про ліквідацію компанії згідно судового рішення;

(з) будь-яка заява судів про недійсність компанії;

(и) призначення ліквідаторів, детальна інформація про них, їх відповідні повноваження, у випадку, коли ці повноваження виразно і виключно не випливають з законодавства або з статуту компанії;

(і) закінчення ліквідації і, в країнах-членах, де викреслення з регістру біржі призводить до юридичних наслідків, факт викреслення.

2. В пункті 1 (е) як besloten naamloze vennootschappen розглядаються компанії, які виконують всі наступні умови:

(а) вони не можуть емітувати акції на пред'явника;

(б) ні за яких обставин жодна особа не може випускати сертифікати акцій на пред'явника, як зазначено в Статті 42 (в) Комерційного Кодексу Нідерландів;

(в) їхні акції не можуть котируватись на фондовій біржі;

(г) їхні статути включають в себе умову, що вимагає ухвалення компанії перед передачею акцій третім сторонам, крім передачі акцій у випадках смерті і, якщо це передбачено статутом, у випадках передачі дружині/чоловіку, попередкам, чи емісії; передача не повинна бути бланковою, а навпаки - кожна передача оформлюється письмово від руки і підписується цедентом і тим, хто отримує акції, або затверджується нотаріальним актом;

(д) їх статути визначають, що компанія є besloten naamloze vennootschap; назва компанії включає в себе слова "Besloten Naamloze Vennootschap" або їх скорочення "BNV".

Стаття 3

1. В кожній країні-члені в центральному реєстрі, комерційному реєстрі чи реєстрі компанії відкривається папка на кожну компанію, що реєструється.

2. Всі документи та звіти, що мають бути розголошені у відповідності зі Статтею 2, зберігаються у папці або вводяться до реєстру; предмет будь-якого запису в реєстр має відображатись в папці.

3. Копія всіх або частини документів чи звітів, про які йдеться мова в Статті 2, повинна бути доступною після письмового запиту і за ціною, що не перевищує адміністративних витрат, необхідних для її приготування.

Копії, що надаються, мають бути сертифікованими як "справжні копії" при умові, що заявнику потрібна така сертифікація.

4. Розголошення документів та звітів, на яке посилається Стаття 2, має відбуватись шляхом повної або часткової публікації відповідної інформації в національній газеті, яка визначається для цієї мети країною-членом, або посиланням на документ, який був занесений до папки або внесений в реєстр.

5. Документи і звіти можуть бути використані компанією у стосунках з третіми сторонами після того, як вони були опубліковані відповідно до пункту 4, у випадку якщо компанія не доведе, що треті сторони знали про них до публікації. Однак, раніше ніж шістнадцять днів після публікації документи і звіти не можуть використовуватись у справах з третіми сторонами, які можуть довести, що були нездатні знати вказану інформацію.

6. Країни-члени мають вжити необхідних заходів для запобігання розбіжностям між розголошеною в пресі інформацією і інформацією, що знаходиться в реєстрі чи папці. Однак, у випадках існування таких розбіжностей, текст, що опублікований в пресі, не може бути використаним у справах з третіми сторонами; останні, незважаючи на це, можуть використовувати матеріали преси, у разі коли компанія не може довести, що їм (третім сторонам) була відома інформація, що зберігалась в папці або в реєстрі.

7. Крім того, треті сторони завжди можуть використовувати будь-які документи і звіти, формальності по розголошенню яких ще не були завершені, за винятком випадків, коли нерозголошення робить вказані документи недійсними.

Стаття 4

Країни-члени зазначають, що листи і форми наказів мають вказувати наступні деталі:

- реєстр, де зберігається папка, про яку йшла мова в Статті 3, а також кількість компаній в тому реєстрі;

- правовий статус компанії, місце знаходження її головного офісу і у разі необхідності, факт того, що компанія ліквідується.

Якщо в цих документах згадується про капітал компанії, то має бути зроблене посилання на капітал підписаний і оплачений.

Стаття 5

Кожна країна-член визначає осіб, котрі виконуватимуть формальності по розголошенню інформації.

Стаття 6

Країни-члени обумовлюють належні покарання у випадках:

- незмоги розголосити свій баланс, а також розрахунки прибутку та втрат, як зазначено в Статті 2 (1) (е);

- нестача в комерційних документах обов'язкових звітів, як обумовлено в Статті 4.

Розділ II
Дійсність обов'язків, що були взяті на себе компанією

Стаття 7

Якщо до того, як компанія набула юридичного статусу, від її імені відбулась дія і вона не бере на себе обов'язки, що випливають з такої дії, відповідні діючі особи, без обмежень, мають разом нести сувору відповідальність за скоєне, якщо не обумовлене інше.

Стаття 8

Завершення формальних процедур розголошення звітів стосовно осіб, котрі як орган компанії мають право представляти її, повинно запобігти будь-якому недотриманню правил під час їх призначення, що могло б бути використано проти третіх сторін, у разі, якщо компанія не доведе, що треті сторони знали про згадані звіти.

Стаття 9

1. Дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбачену або дозволену законодавством.

Однак, країни-члени можуть обумовити, що компанія не несе відповідальності, якщо такі дії виходять за межі цілей компанії і вона може довести, що треті сторони знали про те, що вказані дії виходять за межі цілей компанії, або, відповідно до обставин, не могли не знати про таке; розголошення статутів не є достатнім доказом вказаного.

2. Межі повноважень органів компанії, що випливають з статутів або рішення компетентного органу, ніколи не можуть розглядатись як шкідливі для третіх сторін, навіть якщо вони були оголошені.

3. Якщо національне законодавство обумовлює, що повноваження представляти компанію, у розріз з юридичними правилами, які регулюють дане питання, можуть бути передбачені статутами для однієї чи декількох осіб, що діють спільно, то воно також може обумовлювати, що таке положення статутів може розглядатись як шкідливе для третіх сторін, при умові, що воно відноситься до загальних повноважень представництва; питання чи може таке положення розглядатись як шкідливе для третіх сторін регулюється Статтею 3.

Розділ III
Недійсність компанії

Стаття 10

В усіх країнах-членах, де закони не передбачають превентивного контролю, адміністративного чи юридичного, під час формування компанії, документи заснування, статути компанії і будь-які поправки до тих документів мають бути складені і сертифіковані відповідно належної юридичної форми.

Стаття 11

Закони країн-членів можуть не передбачати недійсність компанії у випадках відмінних від наступних:

1. Недійсність компанії повинна оголошуватись рішенням суду, що діє відповідно до норм статутного права;

2. Недійсність компанії може оголошуватись лише за наступними причинами:

(а) жоден документ про заснування не був виконаний, або правила превентивного контролю чи вимоги стосовно юридичних формальностей не були дотримані;

(б) цілі компанії є незаконними або протилежними суспільній політиці;

(в) документ про заснування або устав не вказує назву компанії, кількість індивідуальних підписаних капіталів, загальну суму підписаного капіталу або цілей компанії;

(г) незмога дотриматись положень національного законодавства стосовно мінімального розміру капіталу, що має бути оплаченим;

(д) обмежена дієздатність всіх членів-засновників;

(е) порушення національного законодавства, що регулює діяльність даної компанії, коли кількість членів-засновників є меншою за два.

Окремо від вищезгаданих підстав недійсності компанії, остання не підпадає не під які інші причини неіснування, повної чи порівняльної недійсності або заяви про недійсність.

Стаття 12

1. Питання про те, чи має рішення про недійсність прийняте судом, що діє відповідно до статутного права, розглядатись.

2. Недійсність спричиняє ліквідацію компанії, так же як і закриття.

3. Недійсність не впливає на дійсність будь-яких зобов'язань, взятих на себе компанією чи разом з компанією, і не має заподіювати шкоди наслідкам ліквідації компанії.

4. Закони кожної країни-члена можуть містити положення про наслідки недійсності компанії для її членів.

5. Власники акцій капіталу залишаються зобов'язаними оплатити капітал, на який вони домовились підписатись, але ще не оплатили.

Розділ IV
Загальні положення

Стаття 13

Протягом вісімнадцяти місяців після повідомлення про підписання цієї Директиви країни-члени вводять в дію всі поправки до законів, норм чи адміністративних положень, необхідних для дотримання положень цієї Директиви, і одразу інформують про це Комісію.

Зобов'язання по розголошенню інформації, обумовлені в Статті 2 (1) (е), набирають чинності не раніше ніж через тридцять місяців після повідомлення про прийняття цієї Директиви стосовно naamloze vennootschappen відповідно до закону Нідерландів, що відрізняється від існуючого варіанту Статті 42 (в) Комерційного Кодексу Нідерландів.

Країни-члени можуть обумовити, що перше розголошення повного тексту уставів після внесення поправки не вимагається до моменту внесення в них наступної поправки або до 31-го грудня 1970 року, в залежності від того, що настане раніше.

Країни-члени гарантують повідомлення Комісії тексту основних положень закону, що приймається в сфері дії цієї Директиви.

Стаття 14

Ця Директива адресована країнам-членам.

Складено в Брюсселі 9-го березня 1968 р.

Від Ради
Президент М. Кув де Мюрвіль