РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ
29.04.1999

Рішення у справі "Аквіліна проти Мальти"
Комюніке Секретаря Суду

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 29 квітня 1999 року у справі "Аквіліна проти Мальти", Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що було допущено порушення пункту 3 статті 5 Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 41 Конвенції, Суд присудив заявникові певну суму як компенсацію за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник - пан Джозеф Аквіліна, громадянин Мальти, 1974 року народження, живе в м. Квормі, Мальта.

Заявника було заарештовано за підозрою у вчиненні злочину, який полягав у примушуванні до статевих зносин. Протягом 48 годин він постав перед суддею і звернувся з клопотанням, щоб його звільнили на поруки. Клопотання було передано генеральному прокуророві, який відхилив його. Потім клопотання про поруки розглянув інший суддя. Клопотання було задоволено, а пана Аквіліну звільнено через дванадцять днів після арешту.

2. Процедура та склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 7 липня 1994 року. Визнавши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 4 березня 1998 року встановила факти і висловила одностайну думку про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції. Уряд Мальти передав справу до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу N 11 до Конвенції, справу було передано на розгляд до Великої палати нового Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності 1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Швейцарія),

Голова Елізабет Палм (Швеція)

Антоніо Пастор Рідруехо (Іспанія)

Луїджі Феррарі Браво (Італія)

Джованні Бонелло (Мальта)

Єжи Макарчик (Польща)

Пранас Куріс (Литва)

Ріца Тюрмен (Туреччина)

Жан-Поль Коста (Франція)

Франсуаза Тюлкен (Бельгія)

Вєра Стражніцка (Словаччина)

Марк Фішбах (Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Йосеп Касадеваль (Андорра)

Ханна Софія Грев (Норвегія)

Андраш Бака (Угорщина)

Снежана Ботучарова (Болгарія),

а також Мікеле де Сальвія, Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник стверджує, що було допущено порушення його права негайно постати перед судовим посадовцем, який мав повноваження на те, щоб звільнити його. Це право гарантоване пунктом 3 статті 5 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення Суду

Попереднє заперечення Уряду

Суд вирішив приєднатися по суті до попереднього заперечення Уряду про те, що заявник не вичерпав усіх внутрішньодержавних засобів правового захисту, оскільки він не посилався на статтю 137 Кримінального кодексу, в якій, як і в статті 353, містяться правові підстави мальтійської версії положення про припровадження затриманого до суду (habeas corpus).

Пункт 3 статті 5

Суд звернувся до своєї практики стосовно того, що пункт 3 статті 5 має на меті забезпечення невідкладного та автоматичного судового розгляду в разі затримання особи поліцією відповідно до положення пункту 1 (с) статті 5. Судовий посадовець, який здійснює такий розгляд, має заслухати затриманого і прийняти відповідне рішення.

Суд підкреслив, що пункт 3 статті 5 вимагає, аби судовий посадовець розглянув підстави затримання. Береться до уваги і те, що судовий розгляд, згідно з пунктом 3 статті 5, не може бути поставлений у залежність від подання затриманим попереднього клопотання. Така вимога не тільки б змінила суть гарантії, передбаченої пунктом 3 статті 5, що відрізняється від передбаченого пунктом 4 статті 5 положення, яке гарантує право на звернення до суду для перевірки законності затримання. Вона могла б навіть суперечити передбаченій у пункті 3 статті 5 гарантії, яка має на меті захистити особу від свавільного затримання, тобто сам факт позбавлення волі має бути предметом незалежного судового розгляду. Невідкладний судовий розгляд факту затримання є також важливою гарантією проти жорстокого поводження з особою, яка перебуває під вартою. Заарештовані особи, які зазнали такого поводження, не могли б подати заяву до судді з проханням перевірити законність їхнього затримання. Те саме стосувалося б інших уразливих категорій заарештованих, наприклад, психічно хворих або тих, хто не володіє мовою, якою провадиться судочинство.

Суд поділяє точку зору сторін про те, що припровадження заявника до судді через два дні після арешту може вважатися "негайним", як це передбачено пунктом 3 статті 5. Позиція Уряду полягала в тому, що в даному питанні суддя мав повноваження звільнити заявника на його прохання, якби заявникові було висунуто обвинувачення, за яке внутрішньодержавним законодавством не передбачалося тримання під вартою. Однак автоматичний перегляд суддею законності затримання, як того вимагає пункт 3 статті 5, іде врозріз із тією підставою, на яку посилається Уряд. Суд вважає, що необхідно розширити підстави для визначення доцільності або недоцільності затримання.

Уряд стверджував, що якби заявник посилався на статтю 137 Кримінального кодексу, розгляд законності його затримання був би ширшим, а так цей розгляд виходив за межі питання про те, чи дозволяли висунуті обвинувачення застосувати затримання. Проте Суд вирішив, що дотримання пункту 3 статті 5 не може гарантуватися застосуванням положень, передбачених пунктом 4 статті 5. Так чи інакше, не було доведено, що здійснення перегляду підстави затримання в даному випадку узгоджується зі сферою застосування мальтійськими судами такого перегляду відповідно до статті 137 Кримінального кодексу. Тому Суд відхилив попереднє заперечення Уряду.

Крім того, Суд вирішив, що, згідно з пунктом 3 статті 5, з'явлення заявника перед суддею через два дні після арешту не є достатньою підставою для того, щоб суддя не мав можливості його звільнити. Отже, мало місце порушення пункту 3 статті 5. Однак, дійшовши такого висновку, Суд погодився з позицією Уряду, що питання про поруку - це окреме питання, яке виникає у випадку, коли арешт або затримання є законним. Таким чином, це питання не регулюється пунктом 3 статті 5.

Стаття 41 Конвенції

Суд вирішив, що, згідно з обставинами справи, сам факт встановлення порушення пункту 3 статті 5 є справедливою сатисфакцією моральної шкоди, завданої заявникові. Суд присудив на користь заявника 3000 мальтійських лір за судові витрати.

Судді Бонелло, Фішбах та Грев висловили окремі думки, а судді Тюлкен і Касадеваль - спільну окрему думку. Зазначені окремі думки додаються до судового рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (www.dhcour.сое.fr) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини

F-67075 Strasbourg Cedex

Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)

Телефон: (0)3 88-41-24-92; факс: (0)3 88-41-27-91