ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
11.01.2005

Справа N 13/151

Про стягнення грошової суми

Вищий господарський суд України у складі: <...>

розглянувши матеріали касаційної скарги на постанову у справі N 13/151 за позовом ВАТ "П" до ТОВ "Ц" про стягнення 519726,47 грн., встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.05.2004 р. у справі N 13/151 було частково задоволено позовну заяву відкритого акціонерного товариства "П" та стягнуто з ТОВ "Ц" 70000 грн. - неустойки, 825 грн. 4 коп. - витрат щодо сплати державного мита та 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Мотивуючи своє рішення, господарським судом міста Києва було встановлено, що позовні вимоги ВАТ "П" про стягнення неустойки за невиконання договірних зобов'язань відповідачем у травні 2003 р. на підставах п. 6 ст. 232 ГК України ( 436-15 ) не підлягають задоволенню з мотивів пропуску строків позовної давності, решта суми стягнення становить неустойка за прострочення виконання зобов'язань згідно з п. 7.4 укладених контрактів, яка зменшена на підставі ст. 233 ГК України у зв'язку з важким матеріальним становищем відповідача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2004 р. у справі N 13/151 рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2004 р. у справі N 13/151 змінено в резолютивній частині та викладено в новій редакції. Згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2004 р. на користь ВАТ "С" стягнуто 82504,11 грн. - пені, 116894,90 грн. - штрафу, 2668,00 грн. - судових витрат.

ТОВ "Ц" з постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2004 р. у справі N 13/151 не погоджується, в касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2004 року. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2004 р. у справі N 13/151 винесена з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, а саме положень статей 161, 205, 209, 210, 215, 222 ЦК УРСР ( 1540-06 ), статей 43, 83, 101 ГПК України ( 1798-12 ), статей 218, 233, 613, 616 ГК України ( 436-15 ).

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 111 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Посилання суду апеляційної інстанції на факт безпідставного зменшення судом першої інстанції розміру неустойки (пені) до 70000 грн., виходячи з того, що відповідач не надав належних доказів, які б свідчили про перебування його у тяжкому фінансовому становищі, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до ст. 34 ГПК ( 1798-12 ) питання про належність та допустимість доказів вирішується тим судом, до якого під час провадження у справі відповідні докази подаються. Судом апеляційної інстанції відповідно до статей 101, 43 ГПК здійснюється оцінка доказів, які є в матеріалах справи та були предметом дослідження суду першої інстанції. Колегія суддів, обґрунтовуючи викладену позицію, виходить з передбаченого ст. 43 ГПК права суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів встановила, що посилання суду апеляційної інстанції на факт односторонньої відмови та зміни умов зобов'язань не відповідає вимогам закону. Заява ТОВ "Ц" про неможливість поставити вчасно чергову партію цукру розцінювалася судом першої інстанції як твердження неможливості виконати зобов'язання з незалежних від відповідача підстав, що характеризується як випадок. Одностороння відмова та зміна зобов'язання спростовується також з мотивів подальшого виконання вимог договору, про що свідчать докази, надані позивачем та встановлені на підставі цих доказів обставини судом першої інстанції. Передбачена ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) одностороння відмова та зміна умов зобов'язань має місце тоді, коли сторона своїми діями або бездіяльністю без попереднього узгодження з контрагентом вчиняє дії, що не передбачені умовами договору, або умисно відмовляється від виконання договору. Згідно з фактами, встановленими судами першої та апеляційної інстанції, колегія суддів доходить висновку, що в спірних правовідносинах між позивачем та відповідачем не було односторонньої відмови чи зміни умов договору, оскільки надісланий на адресу ВАТ "С" лист ТОВ "Ц" від 07.07.2003 р. слід розцінювати як пропозицію змінити умови виконання договірних зобов'язань, що надійшли на адресу позивача на підставах, незалежних від волі відповідача.

Стосовно обчислення строків позовної давності щодо нарахування пені, колегія суддів виходить з таких міркувань. Згідно з п. 6 Перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України ( 435-15 ) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України до позовів про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується строк позовної давності в один рік. Оскільки відносини, які виникли між сторонами, мають господарський характер і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України ( 436-15 ) є предметом регулювання останнього, має місце правильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій положень щодо застосування строків нарахування та стягнення штрафних санкцій стосовно невиконання господарського зобов'язання - недопоставку товару у травні 2003 р. згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України. При цьому посилання суду апеляційної інстанції щодо нарахування штрафних санкцій за наступні місяці є порушенням ст. 101 ГПК ( 1798-12 ), оскільки останні не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Відповідно до викладеного вище, касаційна інстанція на підставі ч. 3 ст. 111-3 ГПК України ( 1798-12 ) дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи і обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції, у зв'язку з чим постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2004 р. у справі N 13/151 підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 111-3, 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу ТОВ "Ц" на постанову від 19.10.2004 р. Київського апеляційного господарського суду у справі N 13/151 задовольнити.

Постанову від 19.10.2004 р. Київського апеляційного господарського суду у справі N 13/151 скасувати. Рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2004 р. залишити без змін.