РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ
27.07.2004

Рішення Палати у справі
"А. та інші проти Туреччини"
Комюніке Секретаря Суду

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення(1) у справі "А. та інші проти Туреччини" (and Others v. Turkey) (заява N 30015/96).

(1) Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колегія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колегія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

Суд одноголосно Постановив:

- що смерть С.А. не становить порушення статті 2 Європейської конвенції з прав людини (право на життя);

- що було допущено порушення статті 2 у зв'язку з відсутністю ефективного розслідування обставин смерті С.А.;

- що було допущено порушення статті 3 (заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання) у зв'язку з поводженням, якого зазнав С.А. під поліційною вартою.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив усім заявникам разом 25000 євро як компенсацію за моральну шкоду та 2500 євро за судові витрати, з вирахуванням 625,04 євро, одержаних від Ради Європи як правова допомога.

(Рішення викладено лише французькою мовою).

1. Основні факти

Заявники - А.А., М.А., R.А. та Н.А., громадяни Туреччини, 1942, 1948, 1970 і 1976 року народження, відповідно, проживають у м. Діярбакир (Diyarbakir), Туреччина. Це батьки і брати С.А., якого, невдовзі після того, як його було заарештовано під час поліційної операції проти Робітничої партії Курдистану (РПК), знайшли повішеним у своїй камері. Згідно з турецьким законом, РПК є забороненою терористичною організацією.

Факти цієї справи оспорювалися сторонами. Заявники стверджували, що С.А. помер від катування, перебуваючи під поліційною вартою. Вони стверджували, що його було заарештовано 10 серпня 1994 року, а через два дні свідок бачив його в приміщенні діярбакирського суду.

Згідно з даними протоколу затримання, С.А. було заарештовано і взято під поліційну варту з одним із його братів 22 серпня 1994 року, після перевірки документів. Уряд Туреччини стверджує, що його знайшли мертвим після полудня; він повісився за допомогою мотузки, зробленої з покривала та сорочки, прив'язавши її до грат у своїй камері.

Прокурор Діярбакира негайно прибув до місця події і організував протоколювання та фотографування. Розтин тіла було проведено 25 серпня 1994 року. Патологоанатом встановив, що причиною смерті стала "механічна асфіксія" внаслідок повішення. Він також зазначив наявність на тілі різних ушкоджень: зокрема, покриті струпами вм'ятини на лобі з правого боку та на підборідді зліва, поріз на правому лікті та сліди внутрішньої кровотечі на правому передпліччі. Були також синці в ділянці черепа й на шиї.

8 березня 1995 року прокурор, посилаючись на статтю 245 Кримінального кодексу, розпочав судове переслідування щодо працівників поліції, які допитували С.А. Згідно з цією статтею, застосування сили чи погане поводження при виконанні постанови про арешт є правопорушенням. А.А. взяв участь у судовому провадженні на правах "третьої сторони".

Рішенням від 9 квітня 1996 року суд із кримінальних справ м. Діярбакир виправдав працівників поліції за відсутністю доказів. Спираючись на показання, які дали обвинувачені, суд встановив, що ще до моменту арешту С.А. у нього на обличчі вже були сліди тілесних ушкоджень і що до самогубства його довели відчуття тривоги та песимізму. При розгляді справи у касаційному суді це рішення було залишено без зміни.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 29 грудня 1995 року і передано до Суду 1 листопада 1998 року. Її було оголошено частково прийнятною 28 березня 2000 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Жан-Поль Коста (Франція), голова
Андраш Бака (Угорщина)
Лукіс Лукайдес (Кіпр)
Корнеліу Бірсан (Румунія)
Карел Юнгвірт (Чехія)
Антонелла Мулароні (Сан-Марино)
Фейяз Гьольчюклю (Туреччина), суддя ad hoc,
а також Саллі Долле, секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення(2)

(2) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд не зобов'язує.

Оскарження

Заявники стверджували, що їхній син і брат, С. А., помер внаслідок катування під час перебування під поліційною вартою. Вони посилалися на статті 2 і 3 Конвенції .

Рішення Суду
Стаття 2 Конвенції

Смерть С.А.

Докази, які мав у своєму розпорядженні Суд, не підтверджують слів заявників про те, що С.А. помер від катування з боку працівників сил безпеки.

Щодо обов'язку органів влади захищати життя осіб під вартою за допомогою заходів нагляду та заходів із запобігання суїциду, Суд зазначив, що він не має доказів, які свідчили б, що таких превентивних і наглядових заходів вжито не було. Крім того, Суд не переконався в тому, що заходи, вжиті з метою нагляду за С.А., можна було б критикувати з позиції вимог статті 2, оскільки виявилося, що його душевний стан був "нормальним". Можливість виготовлення засобу, за допомогою якого С.А. вчинив самогубство, а саме: мотузки, зробленої з крайки покривала, зв'язаної з кінцем сорочки, передбачити було нелегко. В матеріалах справи немає нічого, що доводило б наявність у працівників поліції підстав передбачити можливість вчинення самогубства і що вони повинні були організувати цілодобове спостереження за в'язнем. Отже, Суд встановив, що у зв'язку з цим порушення статті 2 не було.

Розслідування обставин смерті С.А.

Суд взяв до уваги, що після виявлення тілесних ушкоджень на тілі померлого прокурор відкрив кримінальну справу. Однак метою розслідування було з'ясування наявності фактів поганого поводження стосовно потерпілого, а не встановлення обставин, за яких він помер. Прокурор спирався на висновки патологоанатомів і не намагався встановити точні обставини смерті.

З огляду на цей недолік у розслідуванні обставин самогубства С.А., Суд визнав, що Туреччина не виконала свого зобов'язання з проведення належного та ефективного розслідування обставин цієї смерті, чим порушила статтю 2 Конвенції .

Стаття 3 Конвенції

Суд іще раз наголосив на тому, що будь-яке тілесне ушкодження, завдане особі, яка перебуває під поліційною вартою та цілковитим контролем працівників поліції, порушує важливі фактичні презумпції. Держави несуть відповідальність за осіб під вартою, і, оскільки особи, які перебувають під поліційною вартою, є уразливими, органи влади зобов'язані забезпечити їхній захист.

У цій справі Суд не виявив доказів, які свідчили про проведення медичного огляду С.А. одразу після взяття його під варту. Крім того, у рішенні, яким було виправдано працівників поліції, згадувалося лише тілесне ушкодження на обличчі і нічого не йшлося про інші ушкодження, виявлені під час розтину. У зв'язку з цим Суд зазначив, що пояснення працівників поліції стосовно цих тілесних ушкоджень не підтверджувалися іншими доказами.

Суд, взявши до уваги всі матеріали, які були в його розпорядженні, та зваживши на відсутність правдоподібного пояснення з боку Уряду, визнав, що Туреччина несе відповідальність за тілесні ушкодження, зафіксовані в результатах розтину. Тому Суд постановив, що було допущено порушення статті 3 Конвенції .