РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Друга секція

РІШЕННЯ

Справа "Дубенко проти України"

(Заява N 74221/01)

Страсбург, 11 січня 2005 року

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою після наради за зачиненими дверима 11 січня 2005 р., постановляє таке рішення, винесене в цей день:

Процедура

1. Справу було розпочато за заявою (N 74221/01) проти України, поданою до Суду згідно зі ст. 34 Конвенції про захист прав людини та основних свобод українцем Ігорем Самійловичем Дубенком 25 травня 2001 року.

2. Український уряд був представлений його уповноваженими особами - Валерією Лутковською, яку заступила Зоряна Бортновська.

3. 09.05.2003 Суд вирішив передати скарги за п.1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції урядові. Суд вирішив розглядати заяву по суті одночасно з умовами її прийнятності, згідно з умовами п. 3 ст. 29 Конвенції.

4. Заявник та уряд (кожен зі свого боку) подали заперечення по суті (правило 54 Регламенту).

Факти

5. Заявник, Ігор Самійлович Дубенко, українець, народився в 1949 році. Нині мешкає в Артемівську Донецької області.

Обставини справи

6. У березні 2000 заявник ініціював у Артемівському міському суді процедуру проти державної шахти "Комсомолець", вимагаючи виплати заробітної плати та належної йому компенсації.

7. 26.04.2000 Артемівський міський суд призначив виплатити заявникові 5270,38 грн. (1048,34 євро) (2946,98 боргів із зарплати та 2323,4 компенсації за зволікання з виплатою).

8. 10.05.2000 Микитівська районна виконавча служба м. Горлівки видала виконавчий лист на виконання цього рішення.

9. 7.09.2000 виконавча служба розпочала окремі виконавчі процедури щодо виплати боргів із зарплати та компенсації за зволікання.

10. 15.09.2000 виконавчі листи надійшли до Горлівського відділення банку "Надра", в якому відкрито рахунок вуглевидобувної компанії.

11. 24.04.2001 виконавча служба поінформувала заявника, що рішення від 26.04.2000 не може бути виконаним через брак коштів у шахти. Вона також довела до відома заявника, що він значився під N 191 у списку кредиторів, які очікували повернення їм боргів.

12. 26.02.2002 заявник поінформував Суд, що процедура виконання досі триває.

13. 26.05.2003 виконавча служба подала апеляцію до Артемівського міського суду, вимагаючи замінити шахту-боржника у виконавчій процедурі на державну компанію "Артемвугілля". 20.06.2003 суд задовольнив вимогу. "Артемвугіллю" доручили виплатити заявникові 2946,98 грн. (504,80 євро) компенсації.

14. 24.06.2003 виконавча служба припинила процедуру виконання щодо виплати 2946,98 грн. і повернула виконавчі листи до Горлівської районної виконавчої служби, що мала відповідну юрисдикцію.

15. 01.07.2003 виконавчий лист було передано судовому виконавцеві, який 2 липня розпочав процедуру виконання у справі заявника.

16. 03.07.2003 "Артемвугілля" переказало кошти, належні заявникові, на депозитні рахунки Микитівського та Горлівського районних управлінь юстиції, що надали чинності двом виконавчим листам на користь заявника.

17. 04.07.2003 сума 2323,4 грн. за зволікання у виплаті була переказана на рахунок заявника в банку згідно з наказом на виплату N 195.

18. 07.07.2003 виконання цієї частини рішення було припинено.

19. 09.07.2003 залишок суми, належної заявникові (2946,98 грн.), був переказаний на рахунок заявника в банку відповідно до наказу про виплату N 219.

20. 21.01.2004 заявник поінформував Суд, що він отримав призначену судом суму повністю. Однак він нарікав на те, що не отримав компенсації за подальше зволікання у виконанні. Він також скаржився, що мав сплатити банківський збір за переказ йому грошей.

Відповідне національне право

А. Відповідне законодавство

21. Дещо з національного законодавства викладено в рішенні у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 (заява N 67534/01).

22. Закон "Про Державний бюджет України на 2004 рік" ( 1344-15 ) передбачає кошти для виплат компенсації робітникам державних шахтних підприємств. Зокрема, ст. 28 Закону забезпечує загальну суму 508000 грн. (78600,6 євро) на компенсацію невиплачених доплат для робітників шахт. Згідно зі ст. 34 Закону держава виділила суму 5122161,9 грн. (792529 євро) на виконання програми "Вугілля України" щодо реконструкції вуглевидобувної промисловості. Зокрема, ці кошти були призначені для виплати компенсацій (254000 грн., тобто 39300,3 євро), призначених судами шахтарям, та виплати боргів із зарплати (721275,6 грн. - 111600 євро) працівникам державних підприємств.

23. 03.04.2003 парламент прийняв рішення, що впродовж першого семестру 2003 року всі кошти, наявні на банківських рахунках вугільної промисловості, мають бути використані для виплати невиплачених боргів із зарплати.

В. Укази Президента

24. Указом від 15.12.99 після ліквідації Міністерства вугільної промисловості України, що відповідало за управління державними вуглевидобувними підприємствами, створювалося Міністерство палива та енергетики (МПЕ).

25. 14.04.2000 Президент своїм Указом затвердив Положення про МПЕ.

26. Згідно з указами від 25.05.2004 та 06.07.2004 Кабінету Міністрів було наказано посилити свою роботу щодо підтримки вугільної промисловості. Зокрема, у своєму указі від 06.07.2004 Президент наказав МПЕ посприяти у виплаті компенсацій, гарантованих державою, за невиплачені борги державних підприємств.

С. Акти Кабінету Міністрів

27. Згідно з декретом Кабінету Міністрів щодо управління державним майном від 15.12.92 державним підприємствам заборонялося передавати майно іншим підприємствам чи приватним особам.

28. Відповідно до розпорядження КМУ N 397-р від 19.07.2002 держава мала виплатити компенсацію, призначену шахтарям, у наслідок ушкоджень, спричинених професійними захворюваннями.

Відповідно до Генеральної угоди між Всеукраїнською спілкою роботодавців та підприємців і професійними спілками від 19.04.2004 держава взяла на себе зобов'язання виплатити компенсацію за борги із зарплати особам, зайнятим у вуглевидобувній промисловості до 01.11.2004.

D. Акти Міністерства палива та енергетики

30. Наказом N 149 від 02.08.2004 МПЕ реорганізувало державне підприємство "Артемвугілля".

31. Згідно з наказом N 256 МПЕ заступник Міністра несе відповідальність за контроль та управління державними вуглевидобувними підприємствами. Для цього організоване спеціальне управління.

32. Згідно з наказом N 598 від 15.10.2002 МПЕ має право на схвалення змін у статусі підприємств у межах своєї компетенції та призначення директорів цих підприємств, а також проводити інструктаж щодо виконання ними спеціальних обов'язків.

Право

33. Заявник нарікав на невиконання державними органами влади судового рішення від 26.04.2000, прийнятого на його користь. Він вказував на порушення п.1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 до неї, що забезпечують таке:

Стаття 6

Кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків... на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом.

Стаття 1 Протоколу N 1

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Попередні положення, однак, жодним чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

I. Попередні заперечення уряду
щодо прийнятності заяви

А. Статус заявника як жертви

34. Уряд наголосив, що, оскільки рішення від 26.04.2000 було повністю виконане державними органами, заявник не може більше вважатися жертвою порушення його прав за п.1 ст. 6 Конвенції. Таким чином, він запропонував визнати заяву неприйнятною або виключити її зі списку справ, що мали розглядатися Судом.

35. Заявник не погодився.

36. Суд зазначає, що це питання вже обговорювалося в кількох рішеннях Суду (див. рішення у справі "Войтенко проти України" від 29.06.2004, п.35, заява N 18966/02; "Шмалько проти України" від 20.07.2004, п. 34, заява N 60750/00). У цих справах Суд дійшов висновку, що заявник може претендувати на статус жертви стверджуваного порушення прав, гарантованих п.1 ст. 6 щодо періоду, впродовж якого оскаржуване ним рішення залишалося невиконаним (див. рішення у справі "Skubenko v. Ukrainer від 06.04.2004, заява N 41152/98). Таким чином, Суд відхиляє заперечення уряду щодо нинішньої відсутності в заявника статусу жертви.

В. Заперечення щодо вичерпаності національних
засобів захисту

37. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів захисту, оскільки не подав скаргу до національних судів з метою оскарження бездіяльності державної виконавчої служби і не вимагав прискорення виконавчої процедури в його справі.

38. Заявник оскаржив це твердження.

39. Суд нагадує останні прецеденти з цього питання (див. рішення у справах Войтенка та Шмалька, що згадувалися вище, пп. 28-31 та 37-39). Суд не знаходить причин для вирізнення поточної заяви від попередніх рішень. Таким чином, Суд робить висновок, що невикористання заявником засобу, згаданого урядом, виправдовується і, отже, узгоджується з вимогами п. 1 ст. 35 Конвенції.

С. Висновки щодо прийнятності скарги
за п.1 ст. 6 Конвенції

40. У світлі коментарів сторін Суд вважає, що скарги заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції порушують серйозне питання факту та права за Конвенцією, визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Суд, таким чином, висновує, що заява не може бути відхилена як така, що головним чином безпідставна в розумінні п. 3 ст. 25 Конвенції. Жодних підстав для визнання її неприйнятною не встановлено.

D. Прийнятність скарги заявника
за ст. 1 Протоколу N 1
до Конвенції

41. Суд посилається на свої обгрунтування за п.1 ст. 6 Конвенції щодо ст. 34 та п.1 ст. 35 (пп.36 та 39 вгорі), які однаково підходять до скарг заявника за ст. 1 Протоколу N 1 (див. вищезазначене рішення у справі Войтенка, п.50). Відповідно, Суд також робить висновок, що ця скарга не може бути відхилена як така, що недостатньо обгрунтована в розумінні п.3 ст. 35 Конвенції. Жодних інших підстав для визнання її неприйнятною встановлено не було.

II. Щодо стверджуваного порушення
п. 1 ст. 6 Конвенції

42. Заявник нарікає (за п.1 ст. 6 Конвенції на невиконання державними органами впродовж значного часу рішення від 26.04.2000.

43. Уряд повторював, що з огляду на виконання рішення порушення п.1 ст. 6 Конвенції не було. Уряд вважає, що час, витрачений на виконання рішення, був розумним. Крім того, попереднє невиконання рішення було спричинене тяжкою фінансовою ситуацією в країні. Державна виконавча служба вжила всіх необхідних заходів згідно з національним законодавством для виконання рішення.

44. Суд нагадує, що права, гарантовані п.1 ст. 6, були б ілюзорними, якби правова система однієї з Договірних Сторін дозволяла, аби остаточне, зобов'язувальне судове рішення залишалося бездієвим на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має, таким чином, вважатися невід'ємною частиною "суду" для цілей ст. 6 (див. рішення "Hornsby v. Greece" від 19.03.97, Reports of Judgments and Decisions, 1997 II, р. 510, п. 40).

45. Суд зазначає, що рішення від 26.04.2000 залишалося частково невиконаним до 04.07.2003, коли після передання заяви державі-відповідачу на банківський рахунок заявника було перераховано повну суму боргу.

46. Суд вважає, що невиконанням упродовж трьох років і двох з половиною місяців, а також небажанням вжити необхідних заходів для виконання вищезгаданого рішення органи державної влади позбавили гарантії п.1 ст. 6 Конвенції будь-якої корисної дії. Далі Суд вказує, що уряд не запропонував жодного переконливого виправдання зволіканню у виконанні рішення з вересня 2000 р. до 06.05.2003 (див. вищевказане рішення у справі Шмалька, п.45).

47. Таким чином, мало місце порушення п.1 ст. 6 Конвенції.

III. Щодо стверджуваного порушення ст. 1
Протоколу N 1 до Конвенці

48. Заявник стверджував, що мало місце невиправдане втручання в його право на майно, що порушує гарантії ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції. Значне зволікання з виплатою боргів позбавило його фактичного володіння своїм майном.

49. Уряд визнав, що борг за рішенням становить власність у розумінні ст. 1 Протоколу N 1. Однак він стверджував, що гарантія не була порушена, оскільки право заявника на винагороду не обговорювалося і він не був позбавлений свого майна. Далі уряд зазначив, що зволікання з виплатою відбулося через недостатнє фінансування компанії-відповідача.

50. Суд нагадує, що згідно з його прецедентним правом неможливість для заявника домогтися виконання рішення, прийнятого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це встановлено в першому реченні п.1 ст. 1 Протоколу N 1 (вищезазначене рішення у справі Войтенка, п.53).

51. Зволікання впродовж трьох років і двох з половиною місяців з виплатою боргів за рішенням також встановлює втручання такого виду, щодо якого уряд не запропонував жодного задовільного пояснення. Суд вважає, що стверджуваний брак коштів у державних підприємств не може виправдати таке упущення. Відповідно, мало місце порушення ст. 1 Протоколу N 1.

IV. Застосування ст. 41 Конвенції

52. Стаття 41 забезпечує таке.

Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

А. Шкода та судові витрати

53. Заявник вимагав компенсації матеріальної шкоди щодо сум, призначених йому судовим рішенням. Далі він стверджував, що його моральна шкода дорівнювала 52700 грн. (10000 євро).

54. Уряд не погодився з вимогами заявника, зазначив, що вони є безпідставними. Далі він вказав, що рішення, прийняте на користь заявника, було виконане.

55. Суд вважає, що вимоги заявника надмірні. Зробивши їх справедливу оцінку, як того вимагає ст. 41 Конвенції, Суд присудив заявникові 1520 євро компенсації моральної шкоди та 300 євро судових витрат.

В. Відсотки в разі несвоєчасної сплати

61. Суд вважає за необхідне, щоб відсотки в разі несвоєчасної сплати грунтувалися на офіційному обмінному курсі Європейського центрального банку, до якого має бути додано три відсотки.

На цих підставах суд одностайно:

1. Проголошує, що заява є прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено п.1 ст. 6 Конвенції.

3. Постановляє, що було порушено ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції.

4. Постановляє:

а) що держава-відповідач має сплатити заявникові впродовж трьох місяців з дати, коли рішення стає остаточним відповідно до п.2 ст. 44 Конвенції, 1520 (одну тисячу п'ятсот двадцять) євро моральної шкоди та 300 (триста) євро судових витрат, конвертованих у національну валюту держави-відповідача за курсом, що діє на день винесення цього рішення, а також будь які податки, що можуть вимагатися;

b) що після сплину вищевказаних трьох місяців до дати виплати на вказані суми мають сплачуватися відсотки за несвоєчасну сплату плюс три відсотки за офіційним курсом Європейського центрального банку.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Викладено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 11 січня 2005 року згідно з пп. 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.