Документ втратив чиннiсть!

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАКАЗ
29.12.2003 N 633

(Наказ втратив чинність на підставі Наказу
Державної фіскальної служби України
N 354 від 22.04.2016)

(Наказ втратив чинність на підставі Наказу
Державної податкової адміністрації
N 172 від 11.05.2005 -
Наказ про втрату чинності скасовано на
підставі Наказу Державної податкової
адміністрації N 304 від 01.08.2005)

Про затвердження Податкового роз'яснення
щодо застосування положень пункту 1.8 статті 1,
пункту 9.12 статті 9 Закону України
"Про податок з доходів фізичних осіб"

(Витяг)

З метою забезпечення однакового розуміння окремих положень пункту 1.8 статті 1 та пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ), керуючись статтею 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), підпунктом 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 року N 494 "Про затвердження Порядку надання податкових роз'яснень", наказую:

1. Затвердити Податкове роз'яснення щодо застосування положень пункту 1.8 статті 1, пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ).

<...>

Голова Ю.Ф.Кравченко

Затверджено
Наказ Державної податкової
адміністрації України
29.12.2003 N 633

Податкове роз'яснення
щодо застосування положень пункту 1.8 статті 1,
пункту 9.12 статті 9 Закону України
"Про податок з доходів фізичних осіб"

З 1 січня 2004 року набирає чинності Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ) (далі - Закон).

Пунктом 22.10 статті 22 Закону ( 889-15 ) зазначено, що Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 ( 13-92 ) "Про прибутковий податок з громадян" втратив чинність, крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю (далі - Декрет), який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (далі "спеціальний закон").

Правові норми щодо здійснення фізичними особами підприємницької діяльності встановлені Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року N 435-IV , який набирає чинності з 1 січня 2004 року. Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Підприємницька діяльність регулюється Законом України "Про підприємництво" ( 698-12 ), яким визначено, що підприємництво - це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до статті 3 цього Закону підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Підприємництво здійснюється на основі принципу самостійного формування програми діяльності та вибору постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства (стаття 5).

З 1 січня 2004 року Закон України "Про підприємництво" ( 698-12 ) втрачає чинність (крім статті 4), а підприємницька діяльність буде регулюватись відповідно до норм Господарського Кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV , відповідно до Глави 4 (статті 42, 44, 47) якого сутність визначення поняття "підприємництво", принципи його здійснення не змінюються, гарантуються рівні права та рівні можливості, незалежно від обраних організаційних форм підприємницької діяльності.

Що стосується правових норм підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону ( 889-15 ), то ним встановлено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. До спеціального законодавства належить спеціальна (спрощена) система оподаткування (згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" в редакції Указу Президента України від 28 вересня 1999 року N 746 (далі - Указ) та звичайна/загальна система оподаткування (згідно з розділом IV Декрету ( 13-92 ), окрім фіксованого податку).

Поняття суб'єктів малого підприємництва визначено у статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року N 2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва". Згідно з цим Законом до суб'єктів малого підприємництва відносяться фізичні особи, які зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і які здійснюють підприємницьку діяльність, не заборонену чинним законодавством, в тому числі у галузі сільського господарства.

Тобто, якщо фізична особа здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках, сплачуючи згідно з чинним законодавством ринковий збір, то на підставі статті 14 розділу IV Декрету ( 13-92 ) з 1 січня 2004 року вона не втрачає права щодо самостійного обрання способу оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за умови якщо: кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником фіксованого патенту, не перевищує п'яти; валовий дохід такої фізичної особи від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (119000 грн.).

Статтею 14 Декрету ( 13-92 ) встановлено, що доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу. Якщо платник фіксованого податку протягом календарного року має інші будь-які доходи (крім тих, що обкладаються фіксованим податком), вони оподатковуються в загальному порядку.

Поряд з розділом IV Декрету ( 13-92 ) з 1 січня 2004 року діятиме також і Указ ( 727/98 ). Отже, терміни та поняття (в частині об'єкта оподаткування, оподатковуваного доходу суб'єктів підприємницької діяльності, виду податку), що належать до Декрету та Указу, продовжать діяти і застосовуватимуться із урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону ( 889-15 ).

Згідно з Указом ( 727/98 ) фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, при додержанні ними умов, визначених статтею 1 цього Указу, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів від здійснення такої підприємницької діяльності за єдиним податком шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку (далі - свідоцтво), у розмірі встановленому місцевою радою залежно від виду підприємницької діяльності за місцем державної реєстрації такої особи.

Відповідно до статті 2 Указу ( 727/98 ) дохід, отриманий від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включається до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань платника єдиного податку. Згідно із статтею 6 Указу платник єдиного податку не є платником податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян) саме від здійснення того виду підприємницької діяльності, дохід від якої обкладається єдиним податком.

Оскільки до прийняття "спеціального закону" оподаткування доходу фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності (від продажу товарів, надання послуг, виконання робіт у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи) провадитиметься на підставі Декрету ( 13-92 ) та Указу ( 727/98 ) (а не Закону), термін "загальний оподатковуваний дохід (оподатковуваний дохід)" у значенні, наданому Законом ( 889-15 ), до такого доходу не застосовується. Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону термін "загальний оподатковуваний дохід" визначається як будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (далі оподатковуваний дохід).

Таким чином, на підставі положень пункту 1.6 статті 1 Закону ( 889-15 ) (а також підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4, підпунктів 9.12.1 та 9.12.2 пункту 9.12 статті 9, статті 17 Закону; статті 2 та 6 Указу ( 727/98 ); статті 14 Декрету ( 13-92 ) особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання між Указом, Декретом та Законом.

Враховуючи, що з доходу, отриманого суб'єктом підприємницької діяльності у межах здійснення власної підприємницької діяльності (на власний ризик), який сплатив єдиний чи фіксований податок, відсутні законодавчі та методологічні підстави для утримання податку (прибуткового податку з громадян та податку з доходів фізичних осіб) у джерела виплати, положення статті 8 (в частині утримання податку у джерела виплати) та інші норми Закону ( 889-15 ), зокрема абзацу другого пункту 1.8 статті 1 Закону, не можуть бути застосовані по відношенню до таких доходів (виручки). Зазначене застереження не поширюватиметься на "інші доходи" (в розумінні підпункту 9.12.2 Закону) суб'єктів підприємницької діяльності.

Що стосується правових норм підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону ( 889-15 ), то він встановлює вимоги щодо оподаткування саме "інших доходів" суб'єкта підприємницької діяльності (в розумінні Закону - це інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту), тобто доходів, отриманих суб'єктом підприємницької діяльності не в межах здійснення власної підприємницької діяльності. Підпункт 9.12.3 пункту 9.12 статті 9 Закону обумовлює за суб'єктом підприємницької діяльності статус податкового агента стосовно оподатковуваних доходів фізичних осіб (найманих та таких, з якими перебуває у цивільно-правових відносинах).

На підставі викладеного вище аналізу законодавчих актів та з метою однакового застосування законодавчих актів слід розуміти, що норма абзацу другого пункту 1.8 статті 1 Закону ( 889-15 ) не охоплює доходи суб'єктів підприємницької діяльності, які є платниками єдиного податку відповідно до Указу ( 727/98 ), платниками фіксованого податку чи авансового платежу податку відповідно до статті 14 Декрету ( 13-92 ), за наявності у них свідоцтва, патенту, податкового повідомлення відповідно. Зазначена норма поширюються лише на "інші доходи" суб'єктів підприємницької діяльності, специфіка отримання яких (в тому числі згідно з умовами договору) не покладає на останніх ризики, пов'язані із наданням послуг (виконанням робіт) на користь інших осіб - замовників послуг (робіт).

Що стосується ставки оподаткування, то з метою оподаткування доходів суб'єктів підприємницької діяльності, які не обрали спрощену систему оподаткування (єдиного - відповідно до Указу ( 727/98 ) чи фіксованого податку - відповідно до Декрету ( 13-92 ), на підставі пункту 22.3 Закону ( 889-15 ) з 1 січня 2004 року діятиме ставка податку на рівні 13 відсотків від об'єкта оподаткування.

Директор Департаменту оподаткування фізичних осіб В.С.Дубель